Контракты.ua

666  —  26.11.21
«Усі війни мають початок та кінець, і кінцем війни завжди є чиясь перемога». Рекурсія «апокаліпсису»
«Усі війни мають початок та кінець, і кінцем війни завжди є чиясь перемога». Рекурсія «апокаліпсису»

Борис Бабін: Друга половина листопада стала насиченою різноманітними апокаліптичними прогнозами у вимірі ескалації російської агресії. Вони насамперед ґрунтуються, або ж – роблять вигляд, що ґрунтуються на питаннях воєнного факту. Бо, кажуть різні експерти, російські війська після завершення періоду річних навчань почали незвичні системні пересування, як на заході самої РФ, так й у глибині Євразії. З цих питань роблять всілякі прогнози. Втім, для аналізу майбутнього варто трохи озирнутися.

По-перше, фундаментальні підстави нинішнього конфлікту не зникли. РФ, так саме як і десять, і двадцять, і сто років тому, вважає українську державність загрозою своєму існуванню. Підштовхують агресора до «вирішення питання» три пов’язаних фактори – це демографічна криза, посилена надсмерністю через пандемію, зміна поколінь та економічна сталість України.

Бо за нинішніми сумними показниками щорічний негативний баланс населення РФ у абсолютній кількості буде становити мінімум півмільйона. Тому за десять років такої динаміки у Кремля просто фізично не буде мобілізаційного резерву на захоплення та ефективний контроль будь-якої країни з нелояльним населенням більше п’яти мільйонів. Звісно, у нас з демографією також все погано, але ми-то нікого окуповувати не плануємо.

Зміна поколінь означає, що фізично через десять років кількість прямих та опосередкованих агентів впливу РФ у будь-яких владних кріслах різко скоротиться в Україні в рази, із виходом у пенсійний тираж останнього «покоління радянських громадян».

І тут ковід з його чорними жнивами, як не парадоксально, прискорює, зокрема, й ці процеси, дещо скорочує біблейські «сорок років у пустелі».

Нинішня безумовно трагічна ситуація дуже нагадує «чорну смерть» ХIV сторіччя, коли Європа, через такі саме мільйонні трагічні жертви отримала …поштовх розвитку, бо спадковість самовідтворення «еліти високого середньовіччя» розсипалася. Може й український сучасний феодалізм у щось трансформується, якщо фізично феодалів та їх безперервних династій, вже у п’яти поколіннях у тих самих кріслах трохи поменшає, не знаю.

Хоча, звісно, краще цивілізуватися іншими, гуманістичними шляхами. Тому – вакцинуйтеся.

Ну й найболючіше для окупанта, про що я вже писав. Наразі середня оплата праці в Україні уперше з 2008 року впритул наблизилася до білоруської (хоча тут головна «подяка» все ж «геніальним економістам» мінського режиму), а також уперше з 2014 року перевищила «середній дохід кримчан». Як не дивно, навіть з усіма пертурбаціями вітчизняних еліток та за умов війни та пандемії рівень життя українців наразі стало росте, хоч і повільно.

Тому «холодильник» для агресора для його «дніпровської політики» вже не працює та мабуть – вже ніколи не запрацює.

З підставами розібралися, а тепер щодо механізмів.

Суто логістично РФ здійснила підготування для масштабних військових заходів у Західному та Південному округах ще до 2020 року. Це не лише формування мережі військових підрозділів різного рівня та й насичення їх технікою, розширення та удосконалення полігонів, типу воронізького Погоново, але й усунення «вузьких місць» своєї стратегічної, залізничної інфраструктури – обхідна до Луганщини колія Журавка-Міллерове та, відповідно, Керченський міст у його залізничній частині, а також системне удосконалення залізничного полотна (зокрема на ділянці Керч-Джанкой) та рокадних автодоріг.

Тому я багаторазово казав і писав про те, що питання базового розгортання або стрімкого нарощування різноманітних угрупувань агресор може здійснити на своїх південному чи західному напрямах за декілька діб. Звісно, необхідно й «обростати тилами»

Але розвиток тилової інфраструктури (штаби, шпиталі, бази техніки, палива тощо) росіяни за останні два роки в принципі навчилися маскувати під виглядом «допомоги армії у боротьбі з пандемією». Класичний приклад цього – розгорнутий рік тому «антиковідний шпиталь» російської армії під Ялтою. Нагадаю, що південний беріг Криму з його нещасними ста тисячами населення взимку є мабуть найбільш забезпечене койкомісцями, за рахунок санаторного фонду на душу населення, місце в світі. Але ніт, саме там розгорнули цього голема

Також протягом 2021 року як у Росії, так й на окупованих територіях спостерігається небачена за попереднє п’ятиріччя війна угрупувань та кланів. Та якщо на перших етапах вона мала усі ознаки боротьби «усіх проти усіх» за «місце під сонцем», а потім могла бути оціненою в рамках підготовки до «трансферту влади», то тепер вона отримує все більше ознак тотальної «зачистки». Навіть просякнуті відповідними російськими службами тамтешні правозахисники чи адвокати, не кажучи вже про «неблагонадійних чиновників», терміново «заганяються під шконку». І не важливо, чи дійсно це афтершоки нібито невдалого палацового перевороту, чи «профілактичні заходи», бо такі речі як правило здійснюють напереддень певних подій. Ненадійні «посадовці» наразі масово телепортуються російськими карателями у підвали, хоча з урахуванням загальної гуманізації життя іноді навіть не розстрільний.

І я вже не про Поклонську з гітарою чи про «федеральних лисиць» у курятнику пана Констянтінова, та навіть не принесеного у жертву суперечним духам Путорану російського міністра усього надзвичайного. Я, прикладом, про таку нібито далеку від усього цього людину, як пан Олександр Ебралідзе, один із стовпів пітерського «полусвіту» та «гаманець» багатьох російських топ-політиків. Цього колишнього кандидата від РФ на грузинські президенти вчора заарештували за нещасті п’ятсот кілограмів рублів. До речі, щось мені підказує, що усі підписки та домашні арешти пана Медведчука дуже нагадують «лікарняний», що спішно роблять фігуранту перед викликом у прокуратуру. Бо якщо наразі грузинський «кум Путіна» раптово пішов на підвал, то що б сталося із його українським аналогом, який би прибув за викликом своїх «хрещених батьків» до Москві – навіть боюся уявити. Тому у резиденції під Києвом комусь наразі очевидно значно комфортніше.

Ну й не слід забувати, що саме у 2020-2021 роках антиукраїнська пропаганда в РФ вийшла за межі політичного явища чи засобу впливу на населення та стала повноцінним мілітарним знаряддям повного «розлюднення» супротивника. «Відкрутити назад» таке дуже важко і в російських планах такого наразі очевидно нема.

Ну й на сьогодні можна спостерігати повноцінну «реінкарнацію» пакту Молотова Ріббентропа у відносинах між Москвою та Пекіном. РФ сьогодні цілком згодна грати роль міноритарного партнеру для амбіційних планів комуністичного Китаю, адже на сьогодні іншої ролі та «іншого шансу» для неї вже не виникає. При цьому червона Піднебесна виграє за будь-яких сценаріїв у Східній Європі, адже головна роль РФ наразі полягає просто у відволіканні уваги цивілізованих країн світу від «воз’єднання Китаю», навіть ціною власного майбутнього.

А отже, ситуація дійсно багатовекторна та далі простішою вже не стане. Наразі навколо України вирує інферно системних дезінформацій, як найкраща ілюстрація простої тези про те що «війна є матір’ю брехні». Я навіть не буду закликати читачів критично ставитися до потоків свідомості з усіх інфопрасок, бо це мабуть вже нереально. Бо наразі усі, хто пише або ретранслює за гроші чи «за ідею» здається отримали очевидно захмарні гонорари і продукують контент, який заміщує реальність та наполегливо прагне нею стати.

Наведу дуже простий приклад. Наразі всілякі авторитетні на перший погляд видання поширюють інформацію про те, що у східному Криму помічені підрозділи російських 42-ї окремої мотострілкової дивізії та 34-ї окремої мотострілкової бригади.

Якщо ця інформація правдива – то вона доволі цінна.

Адже 42-га Євпаторійська, родословну якої наразі слово у слово з російськомовної Вікіпедії вже дві доби спішно ретранслюють поважні видання, що діють за кошти американських платників податків, є дітищем чеченських війн й стала сьогодні одним з найбільш боєготовних підрозділів росіян. При цьому агресор цю мою «землячку», що у Криму не була як раз з 1944 року, нібито витаскує з Ічкерії, де прямо зараз спостерігається таке собі показушне «загострення темпераменту» Кадирова, та затаскує до Криму.

Та ще важливіші «едельвейси» 34-ї бригади. Бо це єдине повноцінне, нещодавно доформоване, горнострілкове з’єднання росіян та дуже вряд чи його наразі готують до марш-броску з Феодосії на Буковель. Скоріше вона підходила б для функцій тилового забезпечення у Кримських горах та для прикриття десантонебезпечних напрямів, якщо «традиційних» для сил морської піхоти Чорноморського флоту хтось вважає вже недостатнім.

Отже, фахівець з цифр 42 та 34 зробив би висновок, що окупований Крим «готують до активної оборони» з обох боків – і «плоскості» півночі і «вертикалі» «півдня».

Та залишається дізнатися, звідки ж ми маємо ці унікальні фото та відеодокази нових кавказьких частин російської армії в Криму. Відповідь може когось здивувати, але отримали це все поважні західні видання прямо …з Москви. А саме – із структури «Conflict Intelligence Team», утвореній у 2014 році та яку з того часу беззмінно «очолює» юрист за дипломом та програміст у житті, випускник Сургутського державного університету Руслан Карпюк (Левієв). Відповідна організація позиціонує себе як викривачі «недобрих дій російської воєнщини», але при цьому пан Карпюк спокійно собі мешкає у Москві та навіть ходить там на ефіри якихось «опозиційних» телеканальчиків.

То ж після цього виникає стійке відчуття рекурсії – комусь дуже хочеться щоб стосовно Криму лунало саме 42 та 34. Та чи є саме ці цифри правдою, дезінформацією чи подвійною дезінформацією, мабуть не знає ніхто, включаючи і пана Карпюка, і його «анонімних колег».

А тому я звісно нікого не закликаю розслаблятися. Звісно провокації можливі та якщо українська розвідка публічно вказує на кінець зими, на чергову річницю початку окупації Криму – то якісь підстави вона може мати, звісно крім заяв пана Карпюка.

Втім я залишаю незмінним свій старий прогноз.

Будь-яка масштабна ескалація росіян стане визнанням ними «втрати України» і власної стратегічної поразки.

Усі війни мають початок та кінець, і кінцем війни завжди є чиясь перемога.

Інакше не буває. «Не розсмокчеться».

А тому маємо єдиний шанс на нормальне життя наших дітей та онуків – лише якщо ця перемога буде нашою.

Автор: Борис Бабін, громадський діяч, доктор юридичних наук

Статьи по теме
Окупація: що ми робитимемо, якщо апокаліптичний сценарій стане реальністю?
Окупація: що ми робитимемо, якщо апокаліптичний сценарій стане реальністю?

Євген Якунов: За горизонт подій зазирати страшно. Чорна діра може поглинути все. І все ж іноді варто замислитися: що буде і як ти діятимеш за найгіршого сценарію розвитку подій? Наприклад, якщо раптом Росія таки нападе і окупує Україну так, як вона мріє – по Дніпру, але з Києвом включно? Про це не хочеться думати й у це не хочеться вірити. Але треба погодитися, що ймовірність такого сценарію існує.
14.01 — 820

Финал казахской постановки: останутся ли русские войска и получила ли РФ своё?
Финал казахской постановки: останутся ли русские войска и получила ли РФ своё?

Игорь Тышкевич: И да, и нет. Войска ОДКБ начали выходить из Казахстана. Несмотря на то, что ещё несколько дней назад такая вероятность отметалась. Россия была уверена, что «пришла надолго». ВС РФ несомненно усилит своё присутствие на Байконуре, который она арендует. Больше войск, активное использование. О прекращении аренды (такие тезисы звучали в 2021) речи уже не идёт.
13.01 — 836

"Принуждение к миру". Ультиматум Кремля – сейчас или никогда

Вадим Фульмахт, блогер: Попробую максимально коротко описать свое понимание "ультиматума Кремля Западному миру". Я не эксперт и даже не претендую. Но, возможно, кому-то интересно мое мнение.
12.01 — 502