АРМА або як бути між молотом і ковадлом
Останнім часом все більших обертів в інформаційному просторі набирає історія з подіями навколо Агентства з розшуку та менеджменту арештованих активів (скорочено – АРМА). В самому Агентстві зробили вже кілька заяв про погрози і залякування на свій бік – керівникам органу підкидали відрізані свинячі голови, фальшиві гранати й опудала із зашморгом на шиї. А днями до цькування АРМА долучилися й деякі політики.
Попри значний резонанс довкола АРМА, насправді широкому загалу про цей орган мало що відомо. Хоча згадана структура розпоряджається арештованим майном, вартість якого складає бюджет маленької країни. Це єдина в Україні установа, яка забезпечує десятки мільйонів гривень для державного бюджету від управління таким майном. Крім того, АРМА займається розшуком злочинних активів, і лише минулого року розшукало більше 40 тисяч одиниць майна та понад 30 мільярдів фінансових активів. Загалом Агентство створене на базі міжнародного, передусім європейського досвіду, і зосереджене на тому, щоб корупційні та інші злочинні активи приносили користь державі, а не корупціонерам.
Очевидно, що такі можливості АРМА є кісткою в горлі для багатьох груп інтересів, які звикли паразитувати на корупційних статках навіть після їх арешту правоохоронцями. Натомість передача такого майна під контроль АРМА закриває цю можливість для олігархів та тіньового бізнесу. Тому не дивно, що Агентство постійно стає об'єктом численних інформаційних, юридичних і, як показують останні події, фізичних атак.
Наприклад, за останній рік роботи АРМА знайшло управителів для великих і дорогих активів представників режиму Януковича. Мова йде про медіа холдинг біглого младоолігарха Курченка, сотні об'єктів нерухомості екс-нардепа Святаша, а також акції російського "Газтранзиту", дочірньої компанії монополіста "Газпрому", а також близько тисячі вагонів, які належать компанії з орбіти екс-міністра часів Януковича Олександра Клименка. У кожному з випадків власники цих активів влаштовували АРМА справжню війну у вигляді дискредитаційних медійних кампаній, юридичного саботажу та політичного тиску. Агентство не здалося, і сьогодні управління, наприклад, вагонами Клименка приносить державі мільйони гривень щомісяця.
Остання ситуація з фізичними погрозами та залякуваннями працівників АРМА, схоже, є продовженням типової для органу боротьби тіньовиків за "нажиті непосильною працею" активи, які за будь-що намагаються вивести з-під контролю держави.
Ця ситуація вчергове доводить, що в Україні є вкрай багато сторін, зацікавлених у встановленні свого впливу над АРМА, тому для дискредитації його керівництва використовується будь-який привід. Мотивація замовників акцій тиску на орган пояснюється тим, що АРМА є унікальним органом в системі влади, в розпорядженні якого перебувають тисячі дороговартісних арештованих активів.
Оскільки власники арештованих активів – фігуранти кримінальних справ – намагаються не допустити втрати контролю над своїми статками, вони вдаються до всіх можливих форм дискредитації органу. Мета таких дій - знищити авторитет інституції, поставити під сумнів законність його дій і рішень. АРМА постійно стає об'єктом атак медіа холдингів, фінансово-промислових груп, олігархів і представників кримінальних кіл, які своїми діями формують негативний образ АРМА в суспільстві. Зрештою, на цьому образі спекулюють політики, які намагаються встановити власний контроль над робою АРМА шляхом зміни неугодного керівництва органу.
