Контракти.ua

Абазівка: алкогольне царство

Перший пункт нашої поїздки лежить на захід від Полтави, дорогою на Решетилівку. І тут нам одразу запропонують випити. Бо тверезим дорогу починати зась! В селі Абазівка нас чекає приватний музей пива та самогону.

Відкрився він нещодавно – влітку 2018 року. А чому саме в Абазівці? Місцева гуральня (цим терміном звали саме виробництво міцних напоїв) заснована ще Михайлом Абазою – поміщиком грецького походження. Самогон тут був ядряний, пиво й взагалі здавалося зробленим десь в німецьких землях, адже Абаза закупив найкраще європейське обладнання та особисто комбінував інгредієнти.

«Самогонний» зал музею в Абазівці. Фото - tourism.poltava.ua

Алкогольні традиції Абазівки поновив полтавський ресторатор Василь Кожан. Він зібрав в своєму музеї кружки та склянки, глеки та перегонні апарати, а ще - відповідну тематичну бібліотеку.

Пиво в Кожана, звичайно ж, власне. Він стверджує, що відкрив таємницю абазівських експериментів, віднайшовши хіба що не таємні записи старого поміщика. Тепер ці рецепти представлені на розсуд усіх спраглих. Щодо експонатів в музеї, тут є досить цікаві екземпляри, наприклад, самогонні апарати… з в’язниці та навіть з корабля.

Багато тут і раритетів з колишнього абазівського пивзаводу. Стоять у зібранні Кожана кеги та ваги, бочки та лабораторні прилади, лежать конторські гросбухи, дивом збережені з царських часів (ось звідки, мабуть, походять таємниці).

Розповідає власник музею - Василь Кожан. Фото - tourism.poltava.ua

В «самогонному» залі - царство народної хитрості, особливо останніх років СРСР - часів сумнозвісної антиалкогольної кампанії. Привертають увагу пропагандистські плакати, якими радянська влада протягом усього свого існування намагались відучити робітників та селян пити. Як відомо, влада ця швидко закінчилась саме після того, коли вирішила оголосити «останню та рішучу» війну алкоголю, що наводить на прямо-таки філософські роздуми...

Як вже було сказано, після екскурсії тут наливають. Причому чимало. Тому тверезим не сподівайтесь піти, раз ви вже сюди завітали.

З абазівської колекції пивних кухолів. Фото - 0532.ua

Адреса: вул. Білоруська, 52/1. Часи роботи: 9.00-18.00. Телефон: 096-423-28-28. Екскурсії проводять тільки за попереднім записом.

Решетилівка: артіль «Троянда» та вишиванка Софі Лорен

Авторська копія сукні, яку замовила велика італійська акторка 1970 року під час зйомки в радянсько-італійському фільмі «Соняшники», є чи не головною атракцією музею в Решетилівці – визнаної столиці української вишивки та виробництва гобеленів. Є серед експонатів тут і килим «Древо життя», брат-близнюк якого висить в Блакитній залі штаб-квартири ООН. Наша Решетилівка дійсно і давно відома у світі…

Копія сукні Софі Лорен - крайня праворуч. А кожна з представлених на світлині суконь має власну назву. Фото - П. Ковальов

Творіння тутешніх майстрів стали брендами ще в останні десятиріччя імперії. 1905 року в селі заснували відому по не дуже вдалим віршам Павла Тичини артіль «Троянда» - Решетилівський ткацький навчально-показовий пункт. У передреволюційні роки тільки ткачів тут працювало більше тисячі. З 1920-х років вироби решетилівських майстрів постійно отримують міжнародні премії. Тут й досі зберігаються традиції як вишивки «білим по білому» - єдиної такої техніки в Україні, так і виробництва килимів та гобеленів. Чого тут тільки не шили і не шиють: серветки, скатертини, штори, плахти, фіранки, та звичайно ж – рушники та вишиванки.

Цікавий факт:

Через популяризацію виробів з Решетилівки, у т.ч. на світовому рівні, саме полтавські візерунки на народному одязі стали асоціюватись з «усією Україною».

Інтер'єр музейної кімнати. Фото - П. Ковальов

Якщо ви вже в Решетилівці, бажано замовити майстер-класи: напрочуд цікава техніка створення шедеврів прямо у вас на очах зробить відвідування незабутнім. Й уважно придивляйтесь до мотивів, які ретельно втілюються у візерунках – коди та шифри цих ліній та фігур сягають неосяжних історичних давен…

Адреса: вул. Покровська, 19. Часи роботи: за домовленістю. Телефони: 050-8174673, 095-7699642, 063-4149947.

Гоголеве: в гостях у однієї дворянської родини…

Прямуємо далі – на малу батьківщину Миколи Васильовича. Колись цей хутір отримала в якості посагу бабуся Гоголя – Тетяна Лизогуб. Батько письменника (доречи, доволі відомий свого часу драматург) ґрунтовно підійшов до облаштування тутешньої садиби - перебудував старий будинок, звів церкву Різдва, розпланував парк та влаштував ставки, а також відкрив винокурню та цегельню.

Перші 9 років дитинства Миколи пройшли в цих ідилічних місцях. Звідси 1818-го поїхав він навчатись до Полтавського повітового училища, а далі – до Ніжину. Але кожне літо проводив в родинному маєтку. І до кінця життя зв'язок з цією землею не переривав – аж до 1851 року приїжджав він сюди, не забуваючи про матір та сестер.

Парковий фасад садиби. Фото - Національний музей М. Гоголя

Працював Микола Васильович в окремому флігелі, побудованому, фактично, спеціально для спокою його трудів. При цьому Гоголь, юридично відмовившись від усіх доходів маєтку на користь матері та сестер, постійно дбав по перебудову садиби, оздоблення інтер’єрів, насадження дерев у парку. Відомо, що саме за його малюнками було побудовано дзвіницю та огорожу церкви.

На жаль, усі споруди в селі були спалені під час запеклих боїв 1943 року. Вже після війни доруйнували і пошкоджену церкву. Могила батьків Гоголя була, однак, впорядкована. Повноцінно відновили садибу тільки 1984-го року (її фото також винесене як заглавне для цієї статті). Церква все ще чекає на відновлення.

Зараз можна побачити три відтворені кімнати – їдальню, вітальню, та кімнату матері Миколи Васильовича, де пізніше мешкала його наймолодша сестра Ольга. Найбільша кількість прижиттєвих речей родини Гоголів знаходиться саме в цій кімнаті.

Кімната матері, а потім - сестри Миколи Гоголя. Фото - НавколоUA.

Цікавий факт:

Екскурсії музеєм мають елементи театралізації: за замовленням, частину розповіді проведе «матір» або «сестра» Гоголя, від яких можна буде почути про стосунки в родині письменника.

У флігелі, де письменник працював під час приїздів до маєтку, відтворений його робочий кабінет, експонуються гоголівські особисті речі – жилет, російсько-французький словник, молитовник з футляром, печатки, а також цікаві документи та світлини – наприклад, план садових робіт на осінь 1848 і весну 1849, складений ним особисто.

Цікавий факт:

Гоголь не тільки мав архітектурно-художній хист, та був непоганим, сучасною мовою, дизайнером речей та інтер’єрів - він ще й «трошки шив». І навіть не трошки, а доволі-таки непогано – відомо, що для сестер Ганни та Єлизавети він власноруч скроїв та пошив сукні.

Флігель, у якому жив Гоголь під час візитів до рідної садиби. Фото - НавколоUA

Адреса: вул. Незалежності, 2. Часи роботи: 8.30-17.30, крім понеділка. Телефони: 05352-93892, 05352-93874. 

Миргород: не тільки вода, але й музейні скарби

Далі ми опиняємось в уславленому Миргороді. Багато років це було полкове місто, заможне та колоритне, але небагато чим, окрім літературної слави, не відрізнялось від решти козацких центрів Гетьманщини. Славу Мирогороду зробила відома вода. Курорт тут утворили бурхливою весною 1917-го, але така невдала дата народження не відобразилася на його долі: зараз місто, в першу чергу, є великим лікувальним центром, де життя обертається довкола курортників. Причому, на відміну від півдня, триває це протягом усіх сезонів.

Старовинна забудова в Миргороді збереглася частково. Привертає увагу будинок Міської Думи (вул. Гоголя, 120) – в ньому зараз райдержадмніністрація, та комплекс будівель по інший бік мосту через річку Хорол. Першою в «захорольній» частині 1896 року побудували художньо-промислову школу – зараз вона зветься Миргородський державний керамічний технікум.

Незлічені скарби музею кераміки... Фото - сайт Керамічного технікуму

Це – центр художньої кераміки усієї України. Головний скарб цього навчального закладу – музей, де збережена в цілості величезна кількість мистецьких цінностей: у 7 залах виставлені персидські, китайські, японські, італійські керамічні вироби, порцеляна з Мейсена (Німеччина), Веджвуда (Британія), Копенгагена, фаянс з фабрики у Межигір’ї.

Цікаві факти:

Більша частина експонатів походять з XVIII - поч. ХХ сторічь, тобто є колекцією імперського періоду. Свого часу з Імператорського порцелянового заводу музею передали два десятки композицій з бісквіту (неполив'яної порцеляни) відомих європейських та російських майстрів.

Звичайно ж, представлені тут і твори вихованців технікуму, починаючи, знов-таки, з 1890-х. Окремої уваги заслуговує фрагмент майолікового іконостасу 1902 року з Успенського собору – головного храму міста.

Іконостас був набагато більшим, але й збережена частина вражає. Фото - Silvusha

Адреса: вул. Гоголя, 146. Телефони: 05355-4-64-29, 098-5278667. Музей працює тільки по буднях.

Поруч з будинком технікуму знаходяться ще дві важливі споруди старого Миргорода - будинок дворянського зібрання та школа, яка носить ім’я Панаса Мирного (до слова, письменник народився саме у Миргороді). Зберіглися в місті дві старовинні церкви – вже згаданий Успенський собор (він стоїть одразу за славнозвісною «калюжею» - тобто, міським ставом), та дерев’яна церква Іоанна Богослова 1912 року.

Вздовж алеї, яка веде до собору, встановлені смішні скульптури гоголівських героїв. Декілька таких скульптур є і на території санаторію.

«Калюжа», скульптура Солохи на згаданій вище алеї, та Успенський собор. Фото - Миргородська міська адміністрація

Цікавий факт:

До початку ХХ сторіччя «калюжа» була втричі більше, займаючи половину території сучасного санаторного парку. Її почали засипати та висушувати через санітарні причини. Зменшення площі ставу дозволило побудувати міську думу та декілька значних споруд вздовж центральної вулиці.

Для розуміння історії міста варто відвідати краєзнавчий музей. Це – один з найбагатших провінційних краєзнавчих музеїв Центральної України: в ньому більше 15 тис. експонатів, здебільшого – зі старовинних маєтків, якими була достоту багата ця земля, і від яких іноді, окрім декількох речей та світлин, нічого не залишилось. Яскраво показаний і побут Миргорода як часів Гоголя, так і більш пізнього періоду.

Адреса: вул. Незалежності, 2. Часи роботи: 9.00-17.00, крім середи та останнього дня кожного місяця. Телефони: 05355-52102.

Миргородський музей має багатюще зібрання старовинних меблів та предметів побуту. Фото - Р. Кононенко

Безумовно, цікавим буде й відвідування музею грузинського поета Давида Гурамішвілі (1705-1792), який більше 30 років життя прожив в Україні, та похований у Миргороді. Цей музей – єдиний за межами Грузії, присвячений будь-якому грузинському діячеві.

Хомутець: містична садиба проклятого роду

Далі нас чекає адреса сумна, таємнича та загадкова. Колишній оригінальної архітектури палац в селі Хомутець вже понад півтора десятиріччя скніє у небутті, та, в прямому сенсі, занепадає рік за роком. Він є однією з практично офіційних «містичних» адрес України – через сюжети, присвячені йому в передачах на кшталт «Битви екстрасенсів» або «Реальної містики». Похмура аура ще більше привертає до руїн увагу туристів. Забивати вікна та двері дошками нема сенсу – бажаючі побувати всередині завжди знайдуть таку можливість.

На жаль, побачать вони суцільну руїну: рештки ліпнини в центральному залі другого поверху, та в колишній бібліотеці - стелю з мореного дерева, яка ось-ось впаде на допитливих відвідувачів…

Таємничий палац нещасливої родини Муравйових-Апостолів. Фото - mirgrad.com.ua

Хомутець – садиба, пов’язана з уславленою старшинсько-гетьманською родиною Апостолів. Село подарував їм Іван Мазепа ще 1689 року. Палац побудував в 1770-х онук гетьмана Данила Апостола (той правив у 1727-32 роках; резиденцією його були Сорочинці). На самому початку ХІХ сторіччя Апостоли породнились через жіночу лінію з російською родиною Муравйових – так виник рід Муравйових-Апостолів.

Історик, письменник та дипломат Іван Муравйов-Апостол (1768-1851) мав від першого шлюбу трьох синів, які стали членами декабристського руху. Брати посадили дуб в парку, який зберігся і досі, нагадуючи про них – він має три стовбури. Тоді ж сільська пророчиця, за легендою, навіщувала їм сумну долю. Так і сталося: 1825 року два брати з трьох – Іполит та Сергій – стали на чолі збройного повстання Чернігівського полку проти імператора Миколи І, а старший, Матвій, прийняв учать в виступі декабристів в Петербурзі. Сергія повісили, Іполит застрелився на полі бою, а Матвій провів багато років на каторзі.

Полотно Т. Назаренко «Повстання Чернігівського полку» (1978 рік). Сергій Муравйов-Апостол - в центрі

Цікаві факти:

Вимирання роду Апостолів та пізніші страждання Муравйових-Апостолів (інші відгалуження Муравйових особливих проблем не мали) виникли, нібито, через прокляття, яке прадід декабристів наклав на свою єдину доньку. Дійсно відомим є факт, що їхня бабуся по лінії Апостолів - Олена - вийшла заміж всупереч волі батьків, та була залишена без приданого. Вона померла практично одразу після пологів, так і не отримавши батьківського прощення, а з того часу усі чоловіки родини Муравйових-Апостолів помирали або без нащадків, або не переживали своїх дітей. Зараз ця родина ще існує, але продовжується тільки по одній з жіночих гілок.

1975 року в палаці відкрили кімнату-музей декабристів, де були деякі автентичні речі. Але в 1990-х, після виїзду з будівлі агротехнікуму, за декілька днів все було розграбовано. За останні роки стан палацу став катастрофічним, тому поспішайте до чи не найтаємничішої адреси серед дворянських маєтків нашого Лівобережжя!

Фото - П. Ковальов

Старі дерева у парку час від часу моторошно зітхають під вітром, іноді в повітрі чутно дзвони, хоча місцеву церкву давно зруйновано, а тіні – жіночі та чоловічі, як стверджують місцеві мешканці, доволі часто з’являються у вікнах закинутої садиби…

Великі Сорочинці: цікавинки, що чекають поза ярмарком

Ось ми і Великих Сорочинцях. Це село уславлене не тільки через відомі торжища, які зараз вирують тут наприкінці літа. Колись це був сотенний центр Миргородського полку. Розквіт Сорочинців припав на часи гетьманування згаданого Данила Апостола, коли його резиденція стала, фактично, неофіційною столицею Гетьманщини. Він в 1723 році почав будувати славетний Спасо-Преображенський храм – гордість та диво усієї України. Ця церква – перший об’єкт, який треба обов’язково оглянути в Великих Сорочинцях.

Спасо-Преображенська церква. На жаль, дзвінниця була знесена більшовиками, й досі не відновлена. Фото - nin_gen

Головною прикрасою храму є унікальний дерев’яний іконостас розміром 22 на 17 метрів. В ньому збереглися майже всі ікони - а їх налічується більше ста (!). З урахуванням нищення іконостасів за атеїстичних часів, він чи не єдиний такого ґатунку шедевр народних майстрів, що зберігся на Лівобережжі (можна ще згадати величний іконостас в Козелецькому соборі, але той був перевезений з Петербургу, цей ж виготовлений на місці). Дерево, з якого зроблено це диво – липа. Позолота на ньому, на жаль, не зберіглася, але ця обставина тільки покращує сприйняття витонченості роботи.

Цікаві факти:

Глибина різьблення колон та арок іконостасу сягає 20-25 см. В нижньому першому ряду можна побачити зображення гербів батька та сина Апостолів. Ще одне зображення герба є на стіні церкви.

Центральна частина унікального іконостасу. Фото - А. Бондаренко

В храмі також знаходиться величне дерев’яне розп’яття, три панікадила, центральне з яких – п’ятиярусне, та автентична чавунна підлога, під якою знаходиться родинний склеп Апостолів. Таким чином, ступень збереженості інтер’єрів сорочинської церкви наближається до 90%(!)

В Великих Сорочинцях теж є музей Гоголя. Письменник народився саме тут, в будиночку лікаря Трохімовського, який згорів 1943 року. Саме до Трохімовського, нажахана народженням двох мертвих дітей, приїхала Марія Іванівна - мати Гоголя. Хрестили Миколку в згаданому Преображенському храмі. Після війни на місці спаленого будинку поставили новий, де і зберігають деякі речі письменника. Є тут і цінна фотографія матері Гоголя з дочками Марією, Ганною, Єлизаветою та Ольгою.

Але найбільш цікавими в колекції вбачаються перші переклади творів Гоголя українською: «Мертвих душ», зроблений Іваном Франком, та рідкісне видання 1885 року «Вечорниці» (тобто «Вечори…»), в перекладі юної (15-річної на той час) Лесі Косач під редакцією її матері – Олени Пчілки.

Музей Гоголя в Сорочинцях та повоєенний пам'ятник письменнику. Фото - nin_gen

Цікаві факти:

Нещодавно реставровано ще одну перлину Сорочинців – водонапірну вежу 1928 року. Адже саме в цьому селі наприкінці 1920-х було побудовано перший в Україні сільський водогін!

Біля скверу стоїть пам’ятник Гоголю ще 1911 року (інший, показаний вище, знаходиться біля музею). Цей пам'ятник письменникові - третій в Російській імперії Ніжина (1881 рік) та Москви (1909 рік).

Опішня: столиця сакрального ремесла

Від Сорочинців прямуємо до ще одного відомого центру народних промислів – до гончарської Опішні. З давніх давен це мистцетво вважалося священним: гончарне коло втілювало створення світу, а перші люди, за багатьма мифами, були виліплені з глини. На опішнянських теренах це сакральне дійство започаткували, мабуть, ще трипільці.

В перші роки ХХ сторіччя в містечку працювало близько тисячі гончарів, а їхня продукція експортувалася майже на всі континенти світу. В радянські часи популярність Опішні не змінилась – але виготовляти тут почали, здебільшого, суто сувенірну продукцію, яка мала увічнювати новий лад та побут, або ж стосувалась тієї самої гоголівської тематики.

Парк гончарського мистецтва. Фото - IGotoWorld

Тутешній парк зі скульптурними витворами гончарного мистецтва (здебільшого, доволі дивними) відсилає нас саме до трипільських та ранніх слов’янських прачасів, й демонструє розвиток гончарних традицій. Щодо музеїв, то їх в Опішні декілька – є музеєфіковані садиби родини Пошивайлів, гончарки Олександри Селюченко та гончара-філософа (він був доктором філософських наук) Леоніда Сморжа.

А найбільш цікавий музей знаходиться в видатній будівлі, пам’ятці українського модерну – школі 1916 року авторства великого архітектора Василя Кричевського (1873-1952) – «батька-засновника» цього стилю. Він присвячений усій родині Кричевських – митців в чотирьох поколіннях.

Музей родини Кричевських. Фото - Д. Редчук

Окрема зала відтворює інтер'єр квартири Кричевського в знищеному більшовиками 1918 року київському будинку Михайла Грушевського: вона наповнена унікальними творами кераміки (зокрема, опішнянської в стилі модерн першої третини ХХ століття), різьблення, ткацтва, вишивки, народного одягу.

Додаймо, що 2011 року на фасаді музею було відкрито «Стіну гончарної слави України».

Адреса: вул. Партизанська, 102. Часи роботи: 8.00-17.00, понеділок-четвер та субота, 8.00-16.00 – п’ятниця та неділя. Телефони: 05353-42416, 42417, 42415, 067-5574757, 050-9046213. Сайт:  http://opishne-museum.gov.ua/ (тут є інформація про усі музеї в Опішні).

Диканька: гігантський парк, покорителька Лувру та таємничій вождь індіанців

Опішня знаходиться дуже близько від останньої точки нашої подорожі – легендарної Диканьки. На в’їзді нас зустрічає Тріумфальна арка, яка колись відкривала алею, що прямувала до фасаду палацу. Той розібрали в пореволюційні роки, навіть фундаменти знищили вже в 1970-х – а ось арка стоїть. Вона – єдиний в Україні пам’ятник на честь перемоги у війні з Наполеоном.

Арку встановлено 1817 року на честь приїзду до Кочубеїв імператора Олександра І. Фото - НавколоUA

Дві збережені диканські церкви є останніми прихистками членів строкатої родини Кочубеїв. Хоча їх і пограбували на початку 1930-х, велетенські мармурові саркофаги з Миколаївського храму витягнути не вдалося. До тамтешнього склепу Кочубеїв й зараз можна спуститись. Зберігся в цьому храмі і старовинний іконостас, хоча й не такий грандіозний, як в Великих Сорочинцях. Головна храмова ікона вважалась чудотворною, тому саме до неї ходила молитись перед пологами мати Гоголя, пообіцявши назвати дитину, якщо це буде хлопчик, Миколою.

Миколаївська церква має незвичну круглу форму. Фото - НавколоUA

Друга церква, що знаходиться безпосередньо у селі – Троїцька. Збудована вона в 1780 році. В ній, праворуч від входу, також поховано двох Кочубеїв – будівничого церкви Павла Васильовича, та його дружину Уляну. Саме ця церва – «Вакулина», але її оздоблення не зберіглося, тому чи було в ній якесь цікаве зображення чорта, вже неможливо сказати. А ось величезна скриня, в якій тримали церковну казну, стоїть у краєзнавчому музеї. Там само зберігаються і деякі речі з палацу, і велика кількість світлин, на яких можна побачити, як цей палац виглядав.

Палац Кочубеїв був одним з найбільших маєтків в Україні

А ще в музеї обов’язково розкажуть про дивну долю льотчика Івана Даценка – Героя Радянського Союзу, який став, після багатьох поневірянь та мандрів, вождем одного з племен індіанців у Канаді. І хоча дослідники досі сперечаються, чи був вождь племені могавків Poking Fire уродженцем Диканьки, його постать є одною з найцікавіших в історії української діаспори, і тому увагу відвідувачів до особи Даценка в музеї належним чином враховують.

Цікаві факти:

Історія льотчика-втікача, який дістався Канади або після нацистських, або після радянських таборів, белетризовано висвітлена у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Але й досі залишаються сумніви щодо ідентичності Даценка та легендарного вождя індіанців. Відносно нещодавно стали відомі світлини, на яких вождь Рoking Fire фігурує в 1940 та 1945 роках, причому на останній він зняти з онуками, яких Даценко, просто за логікою, не міг мати у Канаді в ті часи.

Дискусії щодо карколомної долі уродженця Диканьки Івана Даценка ще далеко не завершені...

Існує й інша гіпотеза, що до «зрадника» (який, можливо, встиг, врятувавшись з палаючого літака, стати ще й бійцем УПА, і саме по цій «лінії» опинився на еміграції в Канаді) приблизно на початку 1980-х дістались КДБісти, та ліквідували вже немолодого вождя, після чого підпалили музей з експозицією про нього (факт підпалу дійсно мав місце). Тому й родичі Рoking Fire й досі не хочуть спілкуватись з пресою. Тим часом на Росії вперто стверджують, що Даценко загинув 1944 року.

Адреса: вул. Незалежності, 68. Часи роботи: 9.00-17.00, п’ятниця – до 16.00. Телефони: 05351-9-15-96, 97186. Сайт:  https://dikankamuseum.wixsite.com/museum.

Є в Диканьці і картинна галерея, названа на честь Марії Башкирцевої (1858-1884) – уродженки сусідньої садиби Гавронці, художниці незвичної долі, яка занадто рано пішла з життя через сухоти. Українка за походженням, вона стала визначною постаттю французького мистецтва, хоча й не забувала про корені (відома низка світлин Марії в національному одязі). Її роботи – справжня енциклопедія життя Парижу кінця 1870-х та початку 1880-х.

Автопортрет Марії Башкирцевої

Цікаві факти:

Башкирцева – перша з українських художників, та взагалі перша жінка-художниця(!), чиї роботи потрапили до Лувру.

Вона відома і як авторка щоденника, який є яскравим взірцем психологічної прози, та напрочуд цікавою пам’яткою епохи, відтворюючи атмосферу, в якій молодій художниці довелося жити та боротися за право йти своїм шляхом. Оригінальний текст щоденника, до слова, виявили тільки в 1980-х.

Окрім цього, Диканька – це центр чудового регіонально-ландшафтного парку, співробітники якого є справжніми ентузіастами своєї справи.

Найлегендарніший з дубів має власну назву - Мазепін. Фото - poltava.to

Серед визначних об’єктів парку – оспівані Пушкіним Кочубеївські дуби – чотири гіганти віком близько 800 років з діаметром стовбура 1,5-1,8 м та висотою 20-22 м, що залишилися від дубової алеї, яка прикрашала в’їзд до першої садиби Кочубеїв. Вважається, що біля одного з дубів юна Марія (Мотря) Кочубей зустрічалася з гетьманом Іваном Мазепою.

Іншою напрочуд привабливою пам’яткою є Бузковий гай всередині колишнього кар’єру цегельного заводу Кочубея. В 1820-х роках тут було насаджено близько 100 видів бузку.

Телефони адміністрації парку: 066-0564248, 053-5191750.

Таким є маршрут «гоголівським колом», або ж – водночас – «колом майстрів» Полтавщини, її найвідомішими місцями. А в наступних нарисах про пам’ятки області ми розкажемо про Лубни та Гадяч, Зіньків та Козельщину, дізнаємось про українські піраміди, ще більш незвичайні храми та про прадавні городища. Отже, до нових зустрічей на шляхах та манівцях полтавської землі!

Павло Ковальов