Вигнали окупантів у шию: звільнений Святогірськ
Святогірськ — туристичне українське містечко, яке ще у 2014 році стало надійним прихистком для багатьох переселенців із Донецької та Луганської областей. Його називали маленькою Швейцарією у Донецькому регіоні. Місто радо приймало туристів з усієї України, але не цього року. З приходом російських військ життя тут змінилося… Святогірськ три місяці перебував під окупацією. 12 вересня стало відомо, що українські військові зайшли у місто. Наразі сили оборони проводять стабілізаційні заходи, працюють сапери, правоохоронці виловлюють колаборантів, а вулиці розчищають від розбитої техніки. Перше, що бачиш при в’їзді у місто — це Святогірська лавра. Це той самий монастир, який став прихистком для багатьох українців. Там перебували переселенці та місцеві жителі. Жили вони у страху, тому що ворог нищівно завдавав ударів по інфраструктурі. Заїхати у саме місто не так просто. Всі мости були зруйновані під час російської окупації, тому дорога пролягає через переправу. Про перебування тут російської армії нагадує все: вщент розбомблені будинки, зруйновані дороги, на яких валяються уламки від ракет, покинуті автівки та боєприпаси. У місті, де колись проживало понад чотири тисячі людей, тепер не нарахувати й сотні. Тут наразі відсутні газопостачання, електрика, вода. Місцевий житель Дмитро пережив тут всю окупацію, евакуюватися не збирався. Розповідає, що раніше тікав сюди від «русского міра» із Донецька. Почав нове життя, але і тут його наздогнала війна. — До початку війни тут було світло, газ та можна було купити все. Я працював на хлібзаводі й спокійно жив. А прийшли російські солдати і все розбомбили. Заходили у домівки й проводили обшуки на наявність зброї. З чоловіків знімали одяг та шукали татуювання з українською символікою, — розповідає Дмитро. Літня жінка, побачивши українських військових, кидається в обійми та плаче. Зі страхом згадує пережиті події.— росіяни прийшли сюди стріляти по людях і по хатах. У мене розбитий будинок, вікна всі повилітали, — говорить Ганна. — Сподіваюсь, що вони не повернуться. Ми — українці, самостійна нація й Україна у нас одна. Попри те, що місто понівечене росармією, місцеві вірять, що у них є майбутнє разом із Україною, а от у російських окупантів єдиний вихід — бігти… Як із Святогірська, покидаючи техніку, зброю, одяг, амуніцію і, звичайно ж, своїх. Військовослужбовець на позивний «Вуйко» жартує: «москалі тікали, ходаки губили». — Вони намагалися зберегти своє життя, тому що на той час їм було вже не дуже солодко. Ми ускладнювали їхнє пересування. Тепер ситуація у місті стабільна. Ми плануємо і надалі вибивати ворога із сусідніх населених пунктів, — говорить «Вуйко». Про те, що Святогірськ — українське місто, свідчать синьо-жовті прапори вздовж вулиці. Їх знімати окупанти не насмілилися, наче відчували, що наші військові прийдуть звільняти свої землі… — Святогірськ — курортне місто. Тут Лавра й сюди постійно приїжджали віряни. Тому тут багато готелів і приватних садиб. Це «Донецька Швейцарія», розташована в низині серед лісів із чудовим кліматом. Тепер тут зруйноване місто, понівечені людські життя, — розповів воїн ЗСУ на псевдо «Професор», який родом із цих країв. Звільненню та зачистці Святогірська передували важкі та тривалі бої, розповідають наші хлопці. — Два тижні тому заїхала якась «спецура». У них були дрони камікадзе, то вони ними «розносили» місця нашої дислокації, — каже «Професор». Однак мужність, стійкість, професіоналізм та шалена мотивація зробили своє — й українські воїни вибили ворога. — Вони втекли й залишили нам просто неймовірну кількість боєкомплекту. Таке враження, що вони просто покидали автомати й поїхали. З трофеїв залишили навіть такі рідкісні штуки, як кулемет «Печенєг» із нічником та відстанеміром. А цей набір коштує скажених грошей. Техніки практично не залишили, лише те, що ми спалили, але вони її й не особливо сюди заводили, бо ми їх артилерією били нещадно, — веде свою розповідь «Професор». Він каже, що це було ще те видовище, бо українська артилерія безперестану знищувала ворога, який, не шкодуючи життя та машин, тривалий час намагався перехопити ініціативу і продовжував свій наступ. — Вони намагалися завести у Святогірськ техніку через Ярову по прямій дорозі. Там наша арта їх зустрічала й працювала чергою по три снаряди в квадрат 2 на 2 метри. Горіло там усе: танки, «бехи», бронетранспортери. Другого вересня, коли звільняли Святогірськ, наші артилеристи працювали з восьмої ранку до другої ночі, палили все, працювали каскадом і навіть били їм у тили. А вони перли лавиною, у наших хлопців стволи перегрівалися. Здихали окупанти, як таргани, але й плодилися так само, — пригадує «Професор». — Орки, щоби ви розуміли, коли чують за собою силу — «друга армія світу», а коли тікають — то сиплються, як доміно. Коли відступали, то була в них паніка. У перехопленнях їхніх розмов ми чули лише лайку. Звучали накази не відступати, інакше буде розстріл, — розповідає воїн ЗСУ на псевдо «Мисливець», який працює в підрозділі радіо- та аеророзвідки. — Гадаю, там дійсно розстрілювали, але вони себе й самі калічать. «Мисливець» стверджує, що окупанти відстрілюють собі пальці, аби не потрапити в поліетиленовий мішок.— Вони там нікому не потрібні. У їхніх переговорах чути, що є поранені, а вони відходять на марші та їх залишають. Насамперед киває п’ятами керівництво. Вони виїжджають і лише за кілька годин доводять наказ організовано відходити. Але й це в них не виходить, одна з їхніх колон відступила і досі в цих краях кружляє, то наша артилерія вже третій день їх довбе, — каже «Мисливець». Дії окупантів не перестають дивувати українських воїнів. Одним із прикладів стали четверо російських полонених, які під час наступу українців купували горілку в місцевому магазині.— Чуваки вирішили поїхати за горілкою в магазин, коли ми вже були на вулицях Святогірська. Були в цивільному, але це їх не врятувало, біля прилавка і взяли, — розповідає «Професор». Та не всім щастить, як згаданим окупантам, які вирішили випити горілки під час українського наступу.— Чули в переговорах навіть таке: орк у рацію кричить про трьох «трьохсотих» і просить про евакуацію, а йому у відповідь — «та ні, укропи дають „тягла“, ми зараз не можемо, давай вечора почекаємо». За кілька годин знову виходять на зв’язок, і питає, чи буде евакуація, бо вже не три «трьохсотих», а півтора «двохсотих». У відповідь лунає: «як півтора?». То він каже, що снаряд попав, то, може, півтора нашкребуть… Це їхнє ставлення до людей, які, як розхідний матеріал. Тільки в голові не вкладається, чого вони настільки тупі, що самі цього не розуміють, — розмірковує «Мисливець».Його слова доповнює напарник на псевдо «Грізлі», що є інформація, начебто росіяни застосовують загороджувальні загони, тож, мовляв, ніде діватися, але однаково дурні, були б розумні, то в полон здавалися б.Окупанти кажуть, що наші хлопці вже оговталися, підтягнули резерви й почали обстріли з артилерії та реактивних систем залпового вогню.Воїни ЗСУ повні сил та оптимізму й ні на секунду не сумніваються в перемозі.
20.09.2022 — 40 — 11578