Миколаївський костел: чому ця будівля важлива для міста
3 вересня в Національному будинку органної та камерної музики, розташованому в Миколаївському костелі в Києві, сталася пожежа. Вогонь знищив орган 1980 року і пошкодив інтер’єр будівлі. Усього через пару днів українські бізнесмени заявили, що зібрали більше 25 мільйонів гривень на відновлення, і ця цифра продовжує зростати, але сам інструмент уже не підлягає ремонту. Краєзнавець Семен Широчин розповідає історію Миколаївського костелу та його перетворення на Будинок музики. Згідно з попередньою версією, пожежа сталася через загоряння електропроводки всередині органу. За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, інструмент уже давно потребував ремонту, як і фасад будівлі, але процес увесь час відкладали через невизначеність щодо майбутнього органного залу. Представники католицької спільноти вважали, що орган повинен знаходитися не за вівтарем, проте перенести його до іншого місця в костелі було неможливо. У результаті вирішили, що колектив Будинку органної та камерної музики переїде до іншого приміщення, яке досі так і не побудували. Тепер згорілий інструмент не підлягає відновленню, можливо лише замовити новий орган. При цьому сама конструкція костелу, за попередніми висновками фахівців, не пошкоджена. Також міністр повідомив, що кошти на відновлення костелу мають змогу перерахувати всі охочі. Як створювали костел У Києві ще з 1842-го діяв католицький храм — Олександрівський костел на вулиці Костельній. Але до кінця XIX століття він уже не міг вмістити всіх охочих у дні великих християнських свят: католиків у місті, згідно з переписом 1897 року, було 35,5 тисячі. Тому у 1895-му католицька громада звернулася до влади з проханням про відкриття ще одного костелу, і вже за рік під будівництво виділили ділянку, а незабаром провели архітектурний конкурс. Існує думка, що в якості святого покровителя обрали Миколая, щоб здобути підтримку імператора Миколи II. Усі учасники архітектурного конкурсу пропонували будувати костел у псевдоготичному стилі — наприкінці XIX століття якраз була поширена мода на історизм і готику. У проєктах архітекторів Станіслава Шпаковського та Олександра Венсана костел був з однією вежею, а на кресленнях П. Гіппіуса і Станіслава Воловського — з двома. Незважаючи на те що першу премію отримав проєкт Гіппіуса, реалізувати вирішили ідеї Воловського. При цьому останній на момент участі в конкурсі був ще студентом і не мав практичного досвіду будівництва, через що роботу над кресленнями доручили відомому архітектору Владиславу Городецькому. Участь Городецького в цьому проєкті здається ще логічнішою, якщо згадати, що той був католиком і поляком, а костел будувала саме польська громада. Архітектурою київський костел був схожий на відомий віденський храм Votivkirche, споруджений у 1856—1879 роках за проєктом Генріха фон Ферштеля у стилі псевдоготики. Про цю подібність писали ще сучасники будівництва храму, але вона ще більше посилилася завдяки змінам, які Городецький вніс до проєкту Воловського. Так, він додав «розу» на головному фасаді й невелику вежу над середохрестям, а також збагатив декор. Але все ж Миколаївський костел має низку відмінностей від Votivkirche, зокрема він менший, нижчий і в нього немає годинника. Для порівняння: висота Votivkirche — 99 метрів, висота ж Миколаївського костелу, за різними джерелами, становить від 60 до 64 метрів. Будівництво відбувалося у 1899—1909 роках і обійшлося в 500 тисяч рублів, при цьому всі гроші — виключно пожертви. Процес зведення ускладнила близькість річки Либеді, тому для фундаменту використовували палі, винайдені київським інженером Страуссом. Були й інші інженерні нововведення. Наприклад, звід центрального нефа споруджений із залізобетону завтовшки всього 8 сантиметрів. Бетон застосовували і для створення штучного каменю в облицюванні будівлі. Статую архістратига Михаїла на фронтоні виготовив чеський скульптор Ладислав Бенеш, інші скульптури — майстерня італійця Еліа Сала. У 1933 році (за іншими даними, у 1938-му) костел закрили і якийсь час використовували для господарських потреб. Під час війни храм уцілів, але постраждав, втративши свої вітражі. У 1945-му в костелі відкрили Державний архів Київської області, а на вежах розмістили радіоантени — в такому вигляді будівля простояла більше 30 років. У 1950-х на території СРСР почали створювати будинки органної та камерної музики. Тут орган, який має в Європі в першу чергу духовне значення, став суто світським інструментом. Однак при цьому органні зали нерідко облаштовували в культових спорудах: так і храм отримував світську функцію, і орган розташовувався у приміщенні з відповідною акустикою. Подібні зали у Львові, Дніпрі, Рівному, Чернівцях, Харкові, Ужгороді та Білій Церкві також знаходяться в колишніх культових спорудах — костелах, церквах і синагогах. Облаштувати органний зал у київському костелі вирішили в 1970-х, для чого у 1979—1981 роках будівлю відреставрували: у вікнах відновили вітражі, повернули черепичний дах. Оскільки у СРСР не було налагодженого виробництва органів, інструмент для київського залу замовили в Чехословаччині на підприємстві Rieger — Kloss. Компанія, заснована ще у 1873-му братами Рігер, після Другої світової була націоналізована, а її власників і персонал, які виступили на боці Гітлера, вигнали з країни. На основі цього виробництва у Чехословаччині й виникло підприємство Rieger — Kloss, а брати Рігер оселилися в Австрії та заснували нову компанію Rieger Orgelbau. Але саме Rieger — Kloss стала основним постачальником органів до СРСР. Усього звідти привезли 46 інструментів, у тому числі й для залів в Ужгороді, Рівному, Білій Церкві, Чернівцях, Сумах, Хмельницькому та Харкові. Орган цієї ж фірми був ще в 1932 році встановлений у костелі Марії Магдалини у Львові, де зараз розташовується Львівський органний зал. До 2016-го він був найбільшим в Україні, доки в Харкові не з’явився новий німецький інструмент. Крім Чехословаччини органи замовляли у НДР та Угорщині. На території України також залишилися інструменти виробництва ФРН, Швейцарії, Естонії, Південно-Африканської Республіки і кілька українських. Орган на 3 945 труб і 55 регістрів у Національному будинку органної та камерної музики розміщувався на місці вівтаря. Він був виконаний з урахуванням габаритів приміщення і загальної стилістики костелу. Готичність простежувалася також у кріслах, спеціально виготовлених для органного залу. З 1990-х у Миколаївському костелі відновили богослужіння.
07.09.2021 — 17 — 11057