Військові ЗСУ у протистоянні з «вагнерівцями» утримують позиції на околицях Бахмута
Ситуація довкола Бахмута залишається дуже напруженою. Українські військові стверджують, що російським наступом тут керують найманці з підтримуваного Кремлем ПВК «Вагнера». Цю приватну військову компанію фінансує російський бізнесмен Пригожин. Найманці ПВК «Вагнера» відомі своїми звірствами, зокрема у Сирії. Військові ЗСУ кажуть, що російські сили досягли тут невеликих успіхів, головним чином завдяки підтримуваному Кремлем ПВК «Вагнера». Євген Пригожин, російський бізнесмен і близький соратник президента Росії Путіна, відомий також як «кухар Путіна», публічно визнав, що фінансує ПВК «Вагнера» і вербує туди ув'язнених. Видання The Washington Post повідомило, що Пригожин посилає до Бахмута найманців у надії захопити місто. Повідомляється, що Пригожин завербував у ПВК «Вагнер» близько 1000 ув’язнених із двох в’язниць у Ростовській області Росії, пообіцявши їм дострокове звільнення, якщо вони будуть воювати в Україні. Найманці ПВК «Вагнер» причетні до вчинення злочинів, включаючи тортури, зґвалтування та масові вбивства під час різних воєнних конфліктів у світі, а тепер і під час війни в Україні. За останній місяць українська армія досягла значних успіхів. Військові експерти зазначають, що вирішальними для цих успіхів були сильна мотивація та підтримка Заходу. (Джерело AP, AFP)
25.10.2022 — 11 — 5307
Бахмут – на лінії вогню: як живуть там люди, які залишилися
Поки вздовж лінії фронту на сході України точаться бойові дії, жителі Бахмуту в Донецькій області розмірковують про те, як їм пережити зимові місяці без електрики та води. Про це вони розповіли журналістам інформаційного агентства AFP.
13.10.2022 — 11 — 5965
Мотлох та безлад: що лишили по собі окупанти у визволених селах під Лиманом
На Лиманському напрямі воїни 66-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України гучно гнали рашистів. Очевидці стверджують, що ті навіть не встигали одягнутися у свій мотлох. Так і покидали. Разом із боєприпасами. Про покинуте москальське "добро" - у фоторепортажі прес-служби 66-ї ОМБр.
11.10.2022 — 30 — 10205
Лиман — український. Фоторепортаж зі звільненого міста на Донеччині
Дорога у Лиман всіяна розбитими автівками, технікою та тілами вбитих росіян. Українські військові звільнили місто 1 жовтня та рухаються звідси далі. Битва за Лиман точилася кілька тижнів, ЗСУ захоплювали селище за селищем та взяли в оточення російське угрупування. У самому Лимані боїв не було, більшість руйнувань припадають на травень, коли на місто наступала Росія. З Лимана росіяни могли просуватися вглиб Донецької області, також це був важливий залізничний вузол. Для української армії взяття Лимана відкриває оперативний простір — можна наступати в напрямку Сватового або вдарити по Кремінній. У місто повертається українська поліція та скоро запустять гуманітарні вантажі. Хліба у людей немає вже кілька днів, ліків і медичної допомоги — протягом кількох тижнів. Місцеві поки обережно виходять за межі своїх дворів, щоб зібрати дров на багаття. Як живе звільнений український Лиман – у фото кореспондентів Суспільного (Тарас Ібрагімов) та Associated Press (Євген Малолєтка).
04.10.2022 — 28 — 11311
Донеччина: один день зі звільненого селища Щурове
Щурове - невелике курортне селище в Лиманській міській територіальній громаді Донецької області, на березі річки Сіверський Донець. Щурове відоме своїми турбазами. До 2000-х років тут знаходилось більше 70 турбаз, пансіонатів та дитячих таборів. Бази відпочинку почали занепадати після приватизації підприємств та початку військового конфлікту в 2014. У зв'язку з наступом окупантів у травні та червні 2022 року на Сіверськодонецьк у районі села були важкі бої і воно було захоплено. У вересні ж відбувся контрнаступ ЗСУ на Лиман, в ході якого село було звільнено 16 вересня, але бої досі тривають неподалік, і Щурове потерпає від обстрілів російських окупантів. Фото AP/Leo Correa.
26.09.2022 — 16 — 7916
Вигнали окупантів у шию: звільнений Святогірськ
Святогірськ — туристичне українське містечко, яке ще у 2014 році стало надійним прихистком для багатьох переселенців із Донецької та Луганської областей. Його називали маленькою Швейцарією у Донецькому регіоні. Місто радо приймало туристів з усієї України, але не цього року. З приходом російських військ життя тут змінилося… Святогірськ три місяці перебував під окупацією. 12 вересня стало відомо, що українські військові зайшли у місто. Наразі сили оборони проводять стабілізаційні заходи, працюють сапери, правоохоронці виловлюють колаборантів, а вулиці розчищають від розбитої техніки. Перше, що бачиш при в’їзді у місто — це Святогірська лавра. Це той самий монастир, який став прихистком для багатьох українців. Там перебували переселенці та місцеві жителі. Жили вони у страху, тому що ворог нищівно завдавав ударів по інфраструктурі. Заїхати у саме місто не так просто. Всі мости були зруйновані під час російської окупації, тому дорога пролягає через переправу. Про перебування тут російської армії нагадує все: вщент розбомблені будинки, зруйновані дороги, на яких валяються уламки від ракет, покинуті автівки та боєприпаси. У місті, де колись проживало понад чотири тисячі людей, тепер не нарахувати й сотні. Тут наразі відсутні газопостачання, електрика, вода. Місцевий житель Дмитро пережив тут всю окупацію, евакуюватися не збирався. Розповідає, що раніше тікав сюди від «русского міра» із Донецька. Почав нове життя, але і тут його наздогнала війна. — До початку війни тут було світло, газ та можна було купити все. Я працював на хлібзаводі й спокійно жив. А прийшли російські солдати і все розбомбили. Заходили у домівки й проводили обшуки на наявність зброї. З чоловіків знімали одяг та шукали татуювання з українською символікою, — розповідає Дмитро. Літня жінка, побачивши українських військових, кидається в обійми та плаче. Зі страхом згадує пережиті події.— росіяни прийшли сюди стріляти по людях і по хатах. У мене розбитий будинок, вікна всі повилітали, — говорить Ганна. — Сподіваюсь, що вони не повернуться. Ми — українці, самостійна нація й Україна у нас одна. Попри те, що місто понівечене росармією, місцеві вірять, що у них є майбутнє разом із Україною, а от у російських окупантів єдиний вихід — бігти… Як із Святогірська, покидаючи техніку, зброю, одяг, амуніцію і, звичайно ж, своїх. Військовослужбовець на позивний «Вуйко» жартує: «москалі тікали, ходаки губили». — Вони намагалися зберегти своє життя, тому що на той час їм було вже не дуже солодко. Ми ускладнювали їхнє пересування. Тепер ситуація у місті стабільна. Ми плануємо і надалі вибивати ворога із сусідніх населених пунктів, — говорить «Вуйко». Про те, що Святогірськ — українське місто, свідчать синьо-жовті прапори вздовж вулиці. Їх знімати окупанти не насмілилися, наче відчували, що наші військові прийдуть звільняти свої землі… — Святогірськ — курортне місто. Тут Лавра й сюди постійно приїжджали віряни. Тому тут багато готелів і приватних садиб. Це «Донецька Швейцарія», розташована в низині серед лісів із чудовим кліматом. Тепер тут зруйноване місто, понівечені людські життя, — розповів воїн ЗСУ на псевдо «Професор», який родом із цих країв. Звільненню та зачистці Святогірська передували важкі та тривалі бої, розповідають наші хлопці. — Два тижні тому заїхала якась «спецура». У них були дрони камікадзе, то вони ними «розносили» місця нашої дислокації, — каже «Професор». Однак мужність, стійкість, професіоналізм та шалена мотивація зробили своє — й українські воїни вибили ворога. — Вони втекли й залишили нам просто неймовірну кількість боєкомплекту. Таке враження, що вони просто покидали автомати й поїхали. З трофеїв залишили навіть такі рідкісні штуки, як кулемет «Печенєг» із нічником та відстанеміром. А цей набір коштує скажених грошей. Техніки практично не залишили, лише те, що ми спалили, але вони її й не особливо сюди заводили, бо ми їх артилерією били нещадно, — веде свою розповідь «Професор». Він каже, що це було ще те видовище, бо українська артилерія безперестану знищувала ворога, який, не шкодуючи життя та машин, тривалий час намагався перехопити ініціативу і продовжував свій наступ. — Вони намагалися завести у Святогірськ техніку через Ярову по прямій дорозі. Там наша арта їх зустрічала й працювала чергою по три снаряди в квадрат 2 на 2 метри. Горіло там усе: танки, «бехи», бронетранспортери. Другого вересня, коли звільняли Святогірськ, наші артилеристи працювали з восьмої ранку до другої ночі, палили все, працювали каскадом і навіть били їм у тили. А вони перли лавиною, у наших хлопців стволи перегрівалися. Здихали окупанти, як таргани, але й плодилися так само, — пригадує «Професор». — Орки, щоби ви розуміли, коли чують за собою силу — «друга армія світу», а коли тікають — то сиплються, як доміно. Коли відступали, то була в них паніка. У перехопленнях їхніх розмов ми чули лише лайку. Звучали накази не відступати, інакше буде розстріл, — розповідає воїн ЗСУ на псевдо «Мисливець», який працює в підрозділі радіо- та аеророзвідки. — Гадаю, там дійсно розстрілювали, але вони себе й самі калічать. «Мисливець» стверджує, що окупанти відстрілюють собі пальці, аби не потрапити в поліетиленовий мішок.— Вони там нікому не потрібні. У їхніх переговорах чути, що є поранені, а вони відходять на марші та їх залишають. Насамперед киває п’ятами керівництво. Вони виїжджають і лише за кілька годин доводять наказ організовано відходити. Але й це в них не виходить, одна з їхніх колон відступила і досі в цих краях кружляє, то наша артилерія вже третій день їх довбе, — каже «Мисливець». Дії окупантів не перестають дивувати українських воїнів. Одним із прикладів стали четверо російських полонених, які під час наступу українців купували горілку в місцевому магазині.— Чуваки вирішили поїхати за горілкою в магазин, коли ми вже були на вулицях Святогірська. Були в цивільному, але це їх не врятувало, біля прилавка і взяли, — розповідає «Професор». Та не всім щастить, як згаданим окупантам, які вирішили випити горілки під час українського наступу.— Чули в переговорах навіть таке: орк у рацію кричить про трьох «трьохсотих» і просить про евакуацію, а йому у відповідь — «та ні, укропи дають „тягла“, ми зараз не можемо, давай вечора почекаємо». За кілька годин знову виходять на зв’язок, і питає, чи буде евакуація, бо вже не три «трьохсотих», а півтора «двохсотих». У відповідь лунає: «як півтора?». То він каже, що снаряд попав, то, може, півтора нашкребуть… Це їхнє ставлення до людей, які, як розхідний матеріал. Тільки в голові не вкладається, чого вони настільки тупі, що самі цього не розуміють, — розмірковує «Мисливець».Його слова доповнює напарник на псевдо «Грізлі», що є інформація, начебто росіяни застосовують загороджувальні загони, тож, мовляв, ніде діватися, але однаково дурні, були б розумні, то в полон здавалися б.Окупанти кажуть, що наші хлопці вже оговталися, підтягнули резерви й почали обстріли з артилерії та реактивних систем залпового вогню.Воїни ЗСУ повні сил та оптимізму й ні на секунду не сумніваються в перемозі.
20.09.2022 — 40 — 11569
Як українські військові на Донбасі працюють з німецькими гарматами «PzH 2000»
Раніше артилеристи воювали на радянській техніці і нині їм є з чим порівнювати. Разом з тим, кажуть на передовій, у них з’явилося і більше можливостей, і підтримка цих машин уже відчувається на фронті. Як воюють українці на німецьких САУ «PzH 2000».
23.08.2022 — 16 — 10528
Українська артилерія наносить удар на Донбасі
Війна на Донбасі сьогодні – це дуель артилерії. У кого її більше, і хто стріляє точніше – у того більші шанси на успіх. Так на Сіверському напрямку неподалік Бахмута, що на Донеччині, українські артилеристи намагаються допомагати піхоті стримувати спроби атакувати позиції ЗСУ. І хоча, російська армія має більше артилерії, ніж Збройні сили України, але українські артилеристі своїми вмілими діями та нестандартними рішеннями продовжують стримувати переважаючі сили супротивника та підтримувати піхоту, кажуть українські військові. Воєнкори Радіо Свобода Мар'ян Кушнір та Сергій Нужненко зафіксували у фотографіях те, як ведуться артдуелі.
16.08.2022 — 17 — 8267
Танки дають вогню: на Донбасі поширилися танкові бої
Важливою вогневою міццю війська завжди вважали танки. Нині танки на озброєнні ЗСУ відіграють вкрай важливу роль в обороні від наступу агресора. Військові застосовують ці машини для нанесення вогневого ураження армії РФ із закритих позицій, що дозволяє підтримати піхоту та завадити намірам російських сил атакувати позиції ЗСУ. Часто екіпажі працюють без обіду та сну. Як воюють українські танкісти, дивіться у фоторепортажі Радіо Свобода.
15.08.2022 — 21 — 10146
Степ, міномети, пікап. Доба на передовій з українськими військовими
ЗСУ надійно тримають лінію оборони, попри щоденні багаточисельні обстріли позицій українських бійців. Тим часом російська армія щоденно здійснює спроби атакувати лінію оборони української армії у напрямку між Сіверськом та Соледаром, що на Донеччині. Українські війська працюють на випередження та намагаються завдати максимального ураження по скупченню російської піхоти та техніки. Як це відбувається, дивіться у фоторепортажі Радіо Свобода із передової у Донецькій області.
12.08.2022 — 19 — 11100