Як працюють мінометники, аеророзвідники та волонтери у найгарячішій точці фронту. Фоторепортаж з Бахмута
Після відводу українських військ із Соледара основне протистояння з армією Росії та її найманцями у лютому точаться на околицях міста Бахмут в Донецькій області. Мінометники 93-ої окремої механізованої бригади "Холодний Яр", які ще влітку обороняли місто, а потім були перекинуті на Харківщину та Соледар, нині знову стали в оборону Бахмута. Росіяни штурмують Бахмут щодня. Завдання українських мінометників – захистити піхоту. У день вони випускають по сотні снарядів. Самих же мінометників захищають і допомагають аеророзвідники. Вони цілодобово відстежують дронами розбите на сектори місто і його околиці. Як тільки бачать загрозу — повідомляють у штаб, куди в режимі реального часу потрапляє і картинка з дрона-розвідника. На заваді злагодженій роботі підрозділів інколи стає погода. Дощ, сніг і вітер не найкращі супутники для аеророзвідки. Про роботу мінометників, аеророзвідників, а також волонтерів, які продовжують з ризиком для власного життя кожного дня їздити в Бахмут та інші прифронтові містечка і села, щоб вивезти цивільних та їхніх домашніх тварин — у фоторепортажі Тараса Ібрагімова.
Волонтерка Ольга тримає на руках кота, евакуйованого з Бахмута, Донеччина, лютий 2023 року. Вона майже щодня їздить у Бахмут та інші прифронтові міста і села, аби вмовити місцевих виїхати у безпечніші регіони. Інколи, після відмов, повертається лише з покинутими тваринами. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Український військовий іде вулицею Бахмута, Донеччина, лютий 2023 року. В'їзд до міста всюди ускладнений через спроби російських військових наступати з усіх сторін. Вони також намагаються захопити контроль над основною трасою Костянтинівка-Бахмут. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Мінометник 93-ї бригади «Холодний Яр» біля гори тубусів від відстріляних мін у Бахмуті, Донеччина, лютий 2023 року. Це лише мала частина тубусів, які їм доводиться ховати у закритих приміщеннях, аби не видати власні позиції. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Мінометники 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр» відпочивають в гаражі біля приватного будинку у Бахмуті, Донеччина, лютий 2023 року. Поряд — їхня прихована вогнева позиція. Військові розповідають, що за день з двох мінометів вистрілюють по 100 мін. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Мінометник 93-ї бригади «Холодний Яр» у Бахмуті, Донеччина, лютий 2023 року. Військові розповідають про переваги ведення вогню з міномета в міських умовах: не доводиться окопуватись, вогневий розрахунок легше замаскувати, а у випадку обстрілу від уламків можуть врятувати стіни будівлі. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Волонтери допомагають військовим витягти їхній автомобіль, який з'їхав у кювет на околицях Бахмута, Донеччина, лютий 2023 року. Цього року на Донбасі у середині лютого не втихає рясний снігопад. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Сергій, позивний «Тімур», командир угруповання добровольчого формування «Хартія», в командному пункті спостерігає на моніторі за переміщенням групи російських військових на околицях Бахмута, лютий 2023 року. Сергій на війні з 2014-го. До того, як приєднався до «Хартіі», командував групою спецпризначення у складі Нацгвардії України. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
На монітор виводяться відео з безпілотників, які в режимі реального часу передають дані з поля. Практично кожен підрозділ, який нині захищає Бахмут, має у складі аеророзвідку. Місто та його околиці поділені на сектори. За кожним сектором спостерігає безпілотник. Донеччина, лютий 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Ольга тримає котів, яких вона вивезла з Бахмута, Донеччина, лютий 2023 року. Волонтерка вмовляла виїхати з-під обстрілів жінку в Бахмуті. Та категорично відмовилась, однак попросила евакуювати трьох її котів. Тварин передали в один із притулків на Донеччині. Того дня у Бахмуті Ольга разом із напарником Володею потрапили під обстріл. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Покинуті собаки у будинку в одному з приватних секторів Бахмута, Донеччина, лютий 2023 року. Тварини прибились до українських військових, які їх підгодовують. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
В одному із покинутих будинків у приватному секторі Бахмута розбила позицію група українських аеророзвідників. Такі позиції часто міняють, розповідають військові, щоб росіяни не могли їх засікти. У цьому будинку військові облаштували позицію для вильоту дрона вперше і, скоріше за все, наступний такий виліт буде вже з іншої локації. «Піка» (праворуч) та «Сонік» проводять аеророзвідку позицій російських військових. Їхнє завдання: вивчити ділянку, виявити позиції ворога та передати координати артилеристам. В режимі реального часу за цією картинкою спостерігають військові у штабі, які приймають подальші рішення. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Військовий з позивним «Піка» на позиції у приватному секторі Бахмута, Донеччина, лютий 2023 року. «Піка» народився у Полтавській області, але все життя прожив у Макіївці на Донеччині, де у 2014-му опинився в окупації. Дочекавшись повноліття, хлопець виїхав звідти. Нині воює на сході. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Аеророзвідник «Піка» виходить з позиції в будинку у приватному секторі Бахмута. Виліт його розвідувального дрона перервав снігопад. «Піка» розповідає, що його робота схожа на роботу снайпера. Аеророзвідники також інколи годинами чекають на ціль та слушний момент для удару. Окрім того, вони також залежні від погодних умов. Дроном складно управляти у вітер, сильний дощ чи сніг. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3478
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3542
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
