Шевченко, храм, церква, музей, садиба, палац, будинок, парк, кочубей, Чернігівська область, Чернігівщина, Седнів, Прилуки, Вишеньки, Заньки, Мотронівка, Іржавець, Дігтярі, Тиниця, Білорічиця, Куліш, Костомаров, Ревуцький, Заньковецька, Лизогуб, Галаган, Розумовський
Чернігівщина: садиби, які ми не помічаємо
Чи не найбільш популярним серед жителів столиці «обласним» напрямком туризму є сусідня Чернігівщина. При цьому глибинка області ще залишається місцевістю незвіданою. Тому в цьому нарисі свідомо не згадується садибне тріо «Качанівка - Сокиринці - Тростянець», рівно як і пам’ятки Батурина. Контракти.ua познайомлять вас з іншими садибами регіону. Першою адресою буде Білорічиця або ж Вейсбахівка. Вейсбахівкою звалося це село з 1717 по 1945 роки, бо свого часу належало воно німцю, графу Вейсбаху. 1873 року воно перейшло до Олени Волконської-Рахманової (1835-1916), доньки відомого декабриста Сергія Волконського і його дружини Марії. Подружжя Рахманових звело тут садибний комплекс. Архітектором був, знов-таки, німець - Олександр-Едуард Ягн (1848-1922): він збудував не тільки палац, але і готель, і пекарню, і храм. На жаль, після руйнувань Другої Світової залишки палацу розібрали, а пізніше зламали й церкву. Однак навіть єдиний об'єкт, що зберігся від Вейсбахівкі, вражає. Це - колишній гостьовий флігель, переобладнаний нині в храм Св. Миколая. Своєрідність будівлі надають майолікові вставки і колони, наличники та інші візерунки з теракоти. Вони були створені товаришем Ягна по навчанню - В. Соколовим. В селі Вишеньки на березі Десни стоїть палац, який дивує своєю химерною формою. Зведений він був на замовлення президента Малоросійської колегії (фактичного правителя скасованої Гетьманщини), фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Архітектором вважається Василь Баженов (1738-1799). Палац раніше був вдвічі більшим, але половина його була розібрана на початку XIX ст. сином Румянцева – нібито таким чином той хотів скасувати угоді про продаж маєтку. За радянських часів палац став піонертабором. В деяких приміщеннях, а особливо ж – у центральній залі (зараз – їдальня) зберіглося ліплення – арабески у романтизованому східному стилі. Рум’янцев також звів в Вишеньках Успенську церкву (1787 р.) - фактично, цілий собор, який зробив би честь будь-якому місту. Наступна садиба – Дігтярі, одна з резиденцій відомого роду Галаганів. Цю садибу Петро Галаган (1792-1855) - брат власника знаменитих Сокиринців, придбав в 1820-х. Палац в Дігтярях менш пафосний, ніж в Сокиринцях, хоча і створений за тим же планом. Інтер'єри збереглися у вигляді відреставрованої ліпнини в декількох кімнатах. У 1876 р. племінник Петра Галагана подарував садибу Полтавському земству, яке розмістило тут ремісниче училище. Навчальний заклад тут знаходиться й досі - правда, тепер це аграрний ліцей. А ось невеличкий маєток в селі Дідівці біля Прилук став на 10 років домом вченого-історика, члена Кирило-Мефодіївського братства, Миколи Костомарова (1817-1885). Він прожив тут після весілля з Аліною Крагельською (1830-1908), з якою він свого часу не встиг побратися через арешт 1845 року. Вони об’єднали долі тільки в середині 1870-х. До Костомарова приїздила культурна еліта його часу, включаючи Галаганів. В радянські часи в будиночку історика облаштували школу. Храм, в якому вінчалося подружжя, згорів в 1920-му. Відродження пам’яті про перебування тут Костомарова почалося тільки в нашому тисячолітті. Тепер тут діє виставка, присвячена йому. Храм був відтворений, але не в історичному вигляді. В с. Заньки розташований музей великої акторки Марії Заньковецької (Адасовської; 1854-1934). Поміщицький будинок Адасовських (її батько був генералом) уцілів, багато в чому, завдяки тому, що акторка визнавалася радянською владою «матір’ю української сцени». На початку 1960-х його, через поганий стан, довелося розібрати, і перенести на нове місце, порядком оновивши. Але експозиція музею наповнена справжніми речами Адасовських, в першу чергу, пов'язаних з самою Марією. Ще один музей - композитора Левка Ревуцького (1889-1977) - знаходиться в с. Іржавець біля Качановки. Його старший брат Дмитро (1881-1941) був мистецтво- та літературознавцем, фольклористом і перекладачем, репресованим радянською владою та вбитим в окупованому німцями Києві агентом НКВС. Про нього також розповідається в експозиції. Будинок, в якому знаходиться музей, побудований ще прадідом Ревуцьких 1789 року! Тобто, це справжній родовий маєток, на диво вцілілий, як для наших земель. Відвідати садибу Ревуцьких потрібно для того, щоб отримати уявлення про побут української інтелігенції кінця ХІХ-го і початку ХХ століть. Наступна адреса - хутір Мотронівка, або ж Ганина Пустинь, пов’язана з письменником, членом Кирило-Мефодіївського братства, Пантелеймоном Кулішем (1819-1897). Він, його дружина - письменниця та громадська діячка Ганна Барвінок (Олександра Білозерська; 1828-1911), і брат Ганни, також діяч Кирило-Мефодіївського братства, Василь Білозерський (1825-1899), й поховані тут. Куліш оселився в Мотронівці, на хуторі Білозерських, в середині 1870-х, і створив тут більшу частину величезного корпусу своїх творів. Тепер відправимося до містечка Седнів. Центральне місце в ньому займає садиба Лизогубів - одного з найвідоміших козацьких родів. У парку навколо будинку встановлено численні пам'ятники, в т.ч. Іллі та Андрію Лизогубам - відомим меценатам. Є і пам’ятник письменнику Леоніду Глібову (1827-1893), який любив творити в альтанці над пагорбами річки Снов. У будівлі садиби до 2012 року розташовувалася школа, поки її не перевели в грандіозну нову будівлю по сусідству. Нині в приміщеннях палацу - виставка, яка розповідає і про історію міста. Крім садиби, в Седніві знаходиться Воскресенська церква (1690 р.), що була усипальницею Лизогубів. Поруч з церквою стоїть кам'яниця, ровесниця храму - найстарша на усьому Лівобережжі цивільна будівля, яка дійшла до наших днів. А, мабуть, найвідомішою пам'яткою Седнева, крім садиби, є приголомшлива Георгіївська церква. Кілька разів розібрана і перебудована, вона нині відтворена у вигляді XVIII століття. Саме її в 1960-х кіношники облюбували для зйомок кульмінаційних сцен фільму «Вій». І хоча, в результаті, польоти в труні знімалися вже в декораціях, в фільм частково увійшли кадри, зняті і в інтер'єрах храму. Маленьке сільце Тиниця відома рештками садиби Кочубеїв, а пізніше - Галаганів. Крім старовинного будинку 300-річної давності (кілька разів перебудованого), в колишньому маєтку зберіглася скарбниця Кочубеїв - рідкісний зразок цивільної архітектури початку XVIII в. Її також неодноразово реконструювали, і тепер будівля має риси «романтичного стилю». Обидві споруди перебувають у занедбаному стані. Село Чемер відоме тим, що тут колись співав в церковному хорі Олексій Розумовський (1709-1771) – майбутній морганатичний чоловік імператриці Єлизавети. Дерев'яна церква, в якій співав юний Олекса, була розібрана ще в 1880-х роках. На її місці поставили іншу, також з дерева. На жаль, стан її нині дуже сумний. Ще можна побачити різьблену огорожу хорів і частину розписів на стінах. Більше пощастило будинку поміщиків Пашковських, фабрикантів кінця ХІХ століття. Це єдиний в Україні зразок цивільної дерев’яної неоготики. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/112535 Павло Ковальов
