Чи не найбільш популярним серед жителів столиці «обласним» напрямком туризму є сусідня Чернігівщина. При цьому глибинка області ще залишається місцевістю незвіданою. Тому в цьому нарисі свідомо не згадується садибне тріо «Качанівка - Сокиринці - Тростянець», рівно як і пам’ятки Батурина. Контракти.ua познайомлять вас з іншими садибами регіону.
Першою адресою буде Білорічиця або ж Вейсбахівка. Вейсбахівкою звалося це село з 1717 по 1945 роки, бо свого часу належало воно німцю, графу Вейсбаху. 1873 року воно перейшло до Олени Волконської-Рахманової (1835-1916), доньки відомого декабриста Сергія Волконського і його дружини Марії. Подружжя Рахманових звело тут садибний комплекс. Архітектором був, знов-таки, німець - Олександр-Едуард Ягн (1848-1922): він збудував не тільки палац, але і готель, і пекарню, і храм. На жаль, після руйнувань Другої Світової залишки палацу розібрали, а пізніше зламали й церкву. Однак навіть єдиний об'єкт, що зберігся від Вейсбахівкі, вражає. Це - колишній гостьовий флігель, переобладнаний нині в храм Св. Миколая. Своєрідність будівлі надають майолікові вставки і колони, наличники та інші візерунки з теракоти. Вони були створені товаришем Ягна по навчанню - В. Соколовим.
В селі Вишеньки на березі Десни стоїть палац, який дивує своєю химерною формою. Зведений він був на замовлення президента Малоросійської колегії (фактичного правителя скасованої Гетьманщини), фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Архітектором вважається Василь Баженов (1738-1799). Палац раніше був вдвічі більшим, але половина його була розібрана на початку XIX ст. сином Румянцева – нібито таким чином той хотів скасувати угоді про продаж маєтку. За радянських часів палац став піонертабором. В деяких приміщеннях, а особливо ж – у центральній залі (зараз – їдальня) зберіглося ліплення – арабески у романтизованому східному стилі. Рум’янцев також звів в Вишеньках Успенську церкву (1787 р.) - фактично, цілий собор, який зробив би честь будь-якому місту.
Наступна садиба – Дігтярі, одна з резиденцій відомого роду Галаганів. Цю садибу Петро Галаган (1792-1855) - брат власника знаменитих Сокиринців, придбав в 1820-х. Палац в Дігтярях менш пафосний, ніж в Сокиринцях, хоча і створений за тим же планом. Інтер'єри збереглися у вигляді відреставрованої ліпнини в декількох кімнатах. У 1876 р. племінник Петра Галагана подарував садибу Полтавському земству, яке розмістило тут ремісниче училище. Навчальний заклад тут знаходиться й досі - правда, тепер це аграрний ліцей.
А ось невеличкий маєток в селі Дідівці біля Прилук став на 10 років домом вченого-історика, члена Кирило-Мефодіївського братства, Миколи Костомарова (1817-1885). Він прожив тут після весілля з Аліною Крагельською (1830-1908), з якою він свого часу не встиг побратися через арешт 1845 року. Вони об’єднали долі тільки в середині 1870-х. До Костомарова приїздила культурна еліта його часу, включаючи Галаганів. В радянські часи в будиночку історика облаштували школу. Храм, в якому вінчалося подружжя, згорів в 1920-му. Відродження пам’яті про перебування тут Костомарова почалося тільки в нашому тисячолітті. Тепер тут діє виставка, присвячена йому. Храм був відтворений, але не в історичному вигляді.
В с. Заньки розташований музей великої акторки Марії Заньковецької (Адасовської; 1854-1934). Поміщицький будинок Адасовських (її батько був генералом) уцілів, багато в чому, завдяки тому, що акторка визнавалася радянською владою «матір’ю української сцени». На початку 1960-х його, через поганий стан, довелося розібрати, і перенести на нове місце, порядком оновивши. Але експозиція музею наповнена справжніми речами Адасовських, в першу чергу, пов'язаних з самою Марією.
Ще один музей - композитора Левка Ревуцького (1889-1977) - знаходиться в с. Іржавець біля Качановки. Його старший брат Дмитро (1881-1941) був мистецтво- та літературознавцем, фольклористом і перекладачем, репресованим радянською владою та вбитим в окупованому німцями Києві агентом НКВС. Про нього також розповідається в експозиції. Будинок, в якому знаходиться музей, побудований ще прадідом Ревуцьких 1789 року! Тобто, це справжній родовий маєток, на диво вцілілий, як для наших земель. Відвідати садибу Ревуцьких потрібно для того, щоб отримати уявлення про побут української інтелігенції кінця ХІХ-го і початку ХХ століть.
Наступна адреса - хутір Мотронівка, або ж Ганина Пустинь, пов’язана з письменником, членом Кирило-Мефодіївського братства, Пантелеймоном Кулішем (1819-1897). Він, його дружина - письменниця та громадська діячка Ганна Барвінок (Олександра Білозерська; 1828-1911), і брат Ганни, також діяч Кирило-Мефодіївського братства, Василь Білозерський (1825-1899), й поховані тут. Куліш оселився в Мотронівці, на хуторі Білозерських, в середині 1870-х, і створив тут більшу частину величезного корпусу своїх творів.
Тепер відправимося до містечка Седнів. Центральне місце в ньому займає садиба Лизогубів - одного з найвідоміших козацьких родів. У парку навколо будинку встановлено численні пам'ятники, в т.ч. Іллі та Андрію Лизогубам - відомим меценатам. Є і пам’ятник письменнику Леоніду Глібову (1827-1893), який любив творити в альтанці над пагорбами річки Снов. У будівлі садиби до 2012 року розташовувалася школа, поки її не перевели в грандіозну нову будівлю по сусідству. Нині в приміщеннях палацу - виставка, яка розповідає і про історію міста. Крім садиби, в Седніві знаходиться Воскресенська церква (1690 р.), що була усипальницею Лизогубів. Поруч з церквою стоїть кам'яниця, ровесниця храму - найстарша на усьому Лівобережжі цивільна будівля, яка дійшла до наших днів. А, мабуть, найвідомішою пам'яткою Седнева, крім садиби, є приголомшлива Георгіївська церква. Кілька разів розібрана і перебудована, вона нині відтворена у вигляді XVIII століття. Саме її в 1960-х кіношники облюбували для зйомок кульмінаційних сцен фільму «Вій». І хоча, в результаті, польоти в труні знімалися вже в декораціях, в фільм частково увійшли кадри, зняті і в інтер'єрах храму.
Маленьке сільце Тиниця відома рештками садиби Кочубеїв, а пізніше - Галаганів. Крім старовинного будинку 300-річної давності (кілька разів перебудованого), в колишньому маєтку зберіглася скарбниця Кочубеїв - рідкісний зразок цивільної архітектури початку XVIII в. Її також неодноразово реконструювали, і тепер будівля має риси «романтичного стилю». Обидві споруди перебувають у занедбаному стані.
Село Чемер відоме тим, що тут колись співав в церковному хорі Олексій Розумовський (1709-1771) – майбутній морганатичний чоловік імператриці Єлизавети. Дерев'яна церква, в якій співав юний Олекса, була розібрана ще в 1880-х роках. На її місці поставили іншу, також з дерева. На жаль, стан її нині дуже сумний. Ще можна побачити різьблену огорожу хорів і частину розписів на стінах. Більше пощастило будинку поміщиків Пашковських, фабрикантів кінця ХІХ століття. Це єдиний в Україні зразок цивільної дерев’яної неоготики.
Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/112535
Павло Ковальов
Білорічиця. Казковий флігель-терем (1878 р.), наразі - Миколаївський храм. І це - лише мала частина колишньої розкоші... Фото - Mr. BrutВ кол. флігелі тепер храм - напевно, один з найбільш незвичних храмів в Україні. Фото - Mr. BrutАрхітектура другого поверху казкового терему. Фото - Mr. BrutДивний ганок колишнього гостьового флігеля. Фото - Mr. BrutВишеньки. Палац Рум'янцева на березі Десни. Фото - we.org.uaДивні обриси палацу в Вишеньках. Фото - Р. МаленковРомантичні вежечки дивного палацу. Фото - Р. МаленковПодекуди в інтер'єрах збереглася ліпнина, особливо ж - в центральній залі палацу, де зараз їдальня. Фото - siver.org.uaВишеньки. Успенська церква (1797 р.) Фото - IGoToWorldГанина Пустинь, або ж хутір Мотронівка. Будинок, в якому жив великий письменник Пантелеймон Куліш (1819-1897). Фото - Р. МаленковПам'ятник дружині Куліша - письменниці та громадській діячці Ганні Барвінок (1828-1911). Фото - chernihivregion.travelПам'ятник Пантелеймону Кулішу. Фото - museum.cult.gov.uaГанина Пустинь. Могили подружжя Кулішів і Василя Білозерського. Фото - siver.org.ua
Дігтярі. Садиба Галаганів (1832 р.) Акуратний парк перед палацом народжує асоціації з Кримом... Фото - mi_travelПодвір'я садиби в Дігтярях. Фото - П. КовальовФлігель садиби в Дігтярях. Фото - mi_travelДідівці біля Прилук. Будинок Крагельських, в якому мешкав видатний історик М. Костомаров. Фото - Р. МаленковПортрет Миколи Костомарова (1817-1885) роботи М. Ге (1870 р.) Знаходиться в Третьяковській галереї у МосквіВідбудована церква Св. Параскеви в Дідівцях, поблизу садибного будинку. Фото - FPVrazvedkaПроект відродження садиби в Дідівцях
Заньки. Родинний будинок Адасовських, в якому знаходиться музей великої акторки М. Заньковецької. Фото - В. МалишевБюст М. Заньковецької перед музеєм в Заньках. Фото - Vob ReihenburghМарія Заньковецька (1854-1934) в житті та на сцені
Іржавець. Будинок-музей родини Ревуцьких (1789 р.) Фото - IGoToWorld
Їдальня в будинку-музеї Ревуцьких. Фото - chernihiv.travelПам'ятник Л. Ревуцькому біля садиби в Іржавці. Фото - chernihivregion.travelСеднів. Садибний будинок Лизогубів (сер. ХІХ ст.) Фото - В. КошмалПам'ятник Іллі та Андрію Лизогубам в парку біля садибного будинку в Седневі. Фото - В. КошмалСеднів. Альтанка Глібова, в який любив творити відомий байкар. Фото - otg.cn.uaСеднів. Воскресенська церква (1690 р.), кол. усипальня Лизогубів (поховання знищені). Фото - А. БондаренкоСеднів. Кам'яниця Лизогубів (1690-ті рр., реконструкція поч. 1840-х). Фото - В. КошмалСеднів. Георгіївська церква (1747, фактично зібрана заново 2007 року). Фото - В. КошмалРозкішна школа, збудована в Седневі 2012 року. Іноді саме її приймають за головний палац. Фото - А. БондаренкоТиниця. Скарбниця Кочубеїв (XVIII cт.) Фото - І. Быков
Тиниця. Головний будинок садиби (кін. XVIII ст.) Фото - І. БиковЧемер. Незвична архітектура дерев'яного будинку Пашковських. Фото - А. БондаренкоА храм в Чемері (1880-х років) практично вже загинув... Фото - А. Бондаренко
Відбулася перша в історії незалежної України закупівля саме плацкартних вагонів.
2 травня, «Укрзалізниця» отримала 6 нових плацкартних вагонів на 58 місць кожен. Вихідними вони поповнять склад двогрупного поїзда 22/21–104/103 Львів – Харків, Краматорськ. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомили в «Укрзалізниці», наголосивши, що вперше в історії незалежної України відбулася закупівля саме плацкартних вагонів.
Нові вагони, побудовані Крюківським вагонобудівним заводом, вирізняються низкою нововведень.
Зокрема, полички отримали м’які бокові спинки, конструкція східців стала зручнішою для піднімання на верхню полицю, а мініперегородки забезпечують дещо більшу приватність порівняно зі старими модифікаціями плацкартів.
Під нижніми полицями з’явилося місце для зберігання негабаритної ручної поклажі на кшталт військових рюкзаків або туристичних валіз. Згладжується різниця між нижньою та верхньою полицями завдяки наявності зверху розкладних індивідуальних столиків і відведеного місця для сидіння.
Інтер’єр вагонів став помітно світлішим завдяки новій оббивці, а також покращеному керованому освітленню салону.
Конструктори приділили увагу навігації для людей з порушеннями зору: контрастне маркування виділяє ручки, поручні та інші елементи взаємодії у вагоні, навігація шрифтом Брайля розташована на рекомендованій, власне, людьми з порушеннями зору висоті, а нумерація місць додатково продубльована об’ємним друком.
Традиційно в нових вагонах біля кожного місця є розетки з USB і Type-С, а також 3-режимні індивідуальні світильники. Стандартом як у нових, так і в капітально-відновлених вагонах уже стали кондиціонери, вакуумні туалети та сповивальні столики.
В «Укрзалізниці» повідомили, що нові плацкартні вагони стали черговою партією з числа 66 замовлених 2023 року в межах державної програми оновлення рухомого складу.
Нагадаємо, раніше в поїзді Київ – Ужгород з’явився новий дитячий вагон, призначений для подорожей батьків із дітьми від 0 до 8 років. 03.05.2025 — 6 — 232
Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України запрошує на власні очі побачити бузковий (і не лише) квіт квітневого бузку та цвітіння багатьох інших прегарних декоративних рослин. Сирінгарій і дендрарій чекають вас у гості. Про це повідомляють Контракти.UA. 02.05.2025 — 8 — 496
В окупованому росіянами Криму, неподалік від міста Саки, було знищено радіолокаційну станцію зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф".
Про це пише РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал "Кримський вітер". Про це повідомляють Контракти.UA.
За даними моніторингового каналу, ще у п'ятницю, 25 квітня, невідомі дрони сильно пошкодили і, можливо, повністю вивели з ладу РЛС 96Л6Е.
Антена станції сильно пошкоджена, ремонт можливий тільки в заводських умовах.
"Цікаво, що наприкінці березня "Наші очі" помітили перекидання РЛС 96Л6Е в напрямку міста Саки. А на початку березня в Саках просто на дорозі згоріла така ж РЛС 96Л6Е", - пише "Кримський вітер".
РЛС ЗРК С-400 "Тріумф"
Радіолокаційна станція (РЛС) Зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф" є важливою складовою частиною системи протиповітряної оборони, розробленою Росією. РЛС цього комплексу здатна виявляти і супроводжувати різні повітряні цілі, такі як літаки, крилаті ракети, балістичні ракети та інші повітряні об'єкти.
РЛС С-400 має високий рівень дальності виявлення - до 600 км, що дозволяє виявляти загрози на великих відстанях і швидко реагувати на них. Це робить систему однією з найпотужніших у світі для боротьби з повітряними цілями на великих відстанях.
РЛС С-400 може одночасно обробляти велику кількість цілей, що дає змогу забезпечити високий рівень інтеграції з іншими ракетними системами та засобами управління, дозволяючи ефективно здійснювати захист від повітряних загроз на всіх рівнях. Вона використовує кілька типів ракет, здатних знищувати цілі на різних відстанях та висотах, від чого залежить успішність боротьби з багатозадачними і різноманітними загрозами.
Завдяки цим характеристикам, ЗРК С-400 "Тріумф" є важливим елементом російської системи протиповітряної оборони і активно використовується в різних військових операціях.
Раніше ми писали про те, що бійці 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила знищили російську пускову установку зенітно-ракетного комплексу С-400. 30.04.2025 — 4 — 753
Столиця України завжди приваблювала туристів із різних міст і країн своєю красою та зеленими вулицями. У 1958-му році Київ відвідав англійський фотограф Джон Шульц, який зробив знімки міста та його мешканців.
Старі знімки опублікували на сторінці спільноти "Спрага": в Києві цікаво" у соціальній мережі Facebook. Можна роздивитись, яким було місто 67 років тому. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA.
"Цікавий погляд у минуле! У часи СРСР сміливі іноземні туристи ризикували, щоб зафіксувати на плівку життя без купюр. Їм вдавалося робити унікальні вуличні фото, які потім публікувалися на батьківщині. Сьогодні ці архівні скарби оцифровані, і ми можемо побачити справжній Київ 1958 року очима англійського фотографа Джона Шульца", – йдеться в повідомленні.
На старих знімках можна побачити різні локації столиці, зокрема, Андріївський узвіз, Пішохідний міст та Хрещатик.
Нагадаємо, на офіційних знімках радянських часів Київ – зелене місто, з чудовою архітектурою та усміхненими мешканцями. Проте завдяки роботам українського фотографа Олександра Ранчукова ми можемо побачити іншу столицю та її мешканців, якими вони були у 1970-1980-х роках.
У далекому 1938 році в Києві були встановлені як пам’ятники справжні британські танки часів Першої світової війни – Марк V. Один з них можна було побачити на Подолі, а інший – у самісінькому центрі столиці.
Як повідомляв OBOZ.UA, Труханів острів у наші дні – відоме місце відпочинку мешканців Києва, де є пляжі, зокрема й нудистський. Проте мало хто знає, що приймати сонячні ванни "у чому матір народила" тут почали ще в 1918 році. 29.04.2025 — 8 — 791
24–27 квітня на ВДНГ пройшла третя «Книжкова країна» — фестиваль, що вже зарекомендував себе як один із найбільших літературних заходів в Україні. Цього сезону подія досягла рекордної кількості проданих книжок. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Окрасою сезону став фантазійний квітковий декор, який перетворив ВДНГ на справжній простір натхнення. Гості фестивалю змогли зануритися в його естетику завдяки гігантським квітам, інтерактивним інсталяціям і дзеркалам із флористичним оздобленням. Тематичні зони для відпочинку — кав’ярні та чайні куточки — гармонійно доповнювали загальну атмосферу. Фестиваль традиційно об’єднав видавництва, авторів, зіркових гостей, блогерів і всіх, хто прагнув приємно провести час у компанії однодумців.
«Уже можна впевнено сказати, що „Книжкова країна“ стала важливою частиною літературного й культурного життя українців. Ми щиро пишаємося цим і дякуємо всім, хто підтримує фестиваль і долучається до нього. Цього сезону ми вкотре переконалися, наскільки потрібними є такі події: відвідуваність і зацікавленість залишаються стабільно високими, а програмне наповнення стає різноманітнішим. Наша мета — не лише тримати планку, але й дивувати гостей знову й знову. Вірю, що наступна „Книжкова країна“ також запропонує щось нове і цікаве», — зазначає засновник «Книжкової країни» Євген Мушкін.
Цього сезону на «Книжковій країні» відбулася спеціальна програма «Світове дерево фантастики», присвячена сучасній українській фантастиці. У її межах пройшли дискусії, публічні розмови й презентації про різні жанри — від горору до наукової фантастики та romantasy. Розширилася також програма творчої репрезентації військових і ветеранів #ФРОНТМЕНИ: у її межах відбулися літературні, театральні події, а також виставки.
Крім того, на фестивалі традиційно обрали книгу-переможця Премії книжкових блогерів, якою став роман Любка Дереша «Погляд медузи», а також провели десятки родинних читань разом із відомими українцями.
Протягом чотирьох днів «Книжкової країни» відбулося 365 подій: 120 презентації, 72 дискусій, 63 творчих та літературних майстеркласів, 60 автограф-сесій, 30 читань, 10 сесій ігротек (змагання чи турніри з настільних ігор), чотири театральних вистави, шість квестів. Ці події відвідало близько 13 000 людей. У ярмарку, зокрема, взяли участь 140 учасників: книгарні, видавництва, магазини, незалежні автори тощо.
Загалом цього сезону фестиваль «Книжкова країна» зібрав понад 72 500 гостей. Захід традиційно залучає багато молоді: більш ніж третина відвідувачів — студенти й школярі. Водночас для двох третин гостей «Книжкова країна» стала першим подібним фестивалем.
Географія відвідувачів охопила Київ і Київську область, звідки було понад 90% гостей, а також Одеську, Львівську, Дніпропетровську, Чернігівську, Харківську, Полтавську та інші області.
Переважна більшість відвідувачів залишилися задоволені подією (96%), відчули себе щасливішими (100%) і почувалися в безпеці на території ВДНГ (98%).
За даними учасників на фестивалі загалом було придбано близько 90 000 книг на загальну суму 28 млн грн — це рекорд для «Книжкової країни». Серед найменувань, що купували найчастіше:
Книгарня Є: «Однією ногою під Києвом» (Сергій Скришевський), «Тією горою є ви» (Бріанна Вест), «Фронтмени»;
Readeat: «Колонія» (Макс Кідрук), «Ми знайдемо свого Марселя» (Інна Мірошниченко), «Вбивчі письменники» (Саша Павлова);
Yakaboo: «Купи собі той довбаний букет» (Тара Шустер), «Жінки, що біжать з вовками» (Клариса Пінкола Естес), «Тінь богів» (Джон Ґвінн);
Vivat: «Наречена» (Алі Гейзелвуд), «За сіткою» (Стефані Арчер), «Помічниця лиходія» (Ханна Ніколь Мерер), «Ніколи не бреши» (Фріда Мак-Фадден);
КСД: «Вище неба» (Ліз Томфорд), «Сутінки» (Пенелопа Дуглас), «Правильне рішення» (Ліз Томфорд), «Двоповня» (Катерина Самойленко);
Видавництво «Фабула»: «Книжкові хроніки Анімант Крамб» (Лінь Ріна), «Молитва за Овена Міні» (Джон Ірвінг), «Еліза Геммільтон. Кримінальна справа з валізою» (Лінь Ріна);
Видавництво Старого Лева: «Вівці цілі» (Євгенія Кузнєцова), «Спитайте Мієчку» (Євгенія Кузнєцова), «Сорочине вбивство» (Ентоні Горовіц), «Я бачу, вас цікавить пітьма» (Ілларіон Павлюк);
Видавництво «Богдан»: «Чи бачать небеса котів», «Жнець без коси» (Олександра Черепан), «Світи вигнання та ілюзій» (Урсула Ле Ґвін);
«Лабораторія»: «Там, де живуть книжки» (Віталій Дуленко), «За Перекопом є земля» (Анастасія Левкова), «Усі персонажі вигадані. Або ні» (Юлія Лаба), «З нами житиме еласмотерій» (Роман Голубовський).
У межах фестивалю також відбулася низка соціальних і благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку військових і їхніх родин. Збори, зокрема, влаштували фонд Сергія Притули, «Допомогатор» та «Лелека», проєкт «Книга на фронт», а також організації «РІЙ» і «Гуркіт».
Таким чином за три сезони фестиваль «Книжкова країна» зібрав сумарно понад 210 000 відвідувачів, що робить його одним з найбільших у країні. Наступна відбудеться восени — 25–28 вересня на ВДНГ.
Слідкуйте за наступними анонсами «Книжкової країни» в офіційних Facebook та Instagram фестивалю. 28.04.2025 — 15 — 986