Современные Айболиты: как в приюте под Киевом волонтеры спасают диких животных
Когда в обществе людям наплевать на других людей, истории о спасении животных и те, кто занимаются этим спасением, выглядят не от мира сего. Журналисты побывали в одном из приютов для диких животных и своими глазами увидели, как выхаживают жеребенка лошади Пржевальского после пожаров в Чернобыльской зоне, львицу, разновозрастных тигров и зверят помельче. Уже три недели под Киевом спасают жизнь жеребенка, едва не погибшего во время недавних пожаров в Чернобыльской зоне. В чернобыльских лесах в те дни сухая трава разгоралась от малейшей искры, деревья вспыхивали, как свечки, пожар шел огненной стеной по заповеднику… В этом аду детеныш лошади Пржевальского, которому было около недели от роду, отбился от табуна. Его нашли пожарные, передали лесникам, а те – зоозащитникам. Малышку назвали Ванилька, и сейчас она в прямом смысле становится на ноги в приюте для диких животных в Чубинском. В соседних с жеребенком вольерах – жертвы человеческой жестокости и глупости. Здесь живет львица, которую морили голодом и били током живодеры. Сюда привезли тигров, найденных в полузаброшенной резиденции киевского бизнесмена. Просторная клетка стала домом для соколов, которых пытались вывезти из страны в чемоданах. И лишь малая часть из питомцев может скоро вернуться к дикой свободной жизни. Основательница приюта Наталья Попова рассказывает, что Ванилька могла погибнуть не только из-за пожара. Жеребенок получил ужасные ожоги, когда бродил по тлеющему горельнику, но еще одной бедой стало то, что кто-то «добрый» накормил кашей и хлебом жеребенка, который до этого питался лишь молоком матери. «Это чудо, что она выжила. Остановился желудочно-кишечный тракт, и первые дни она была такой слабой, что не могла встать. Вот, представьте, у вас отравление в самой жесткой форме, а кроме этого из-за пожара нарушен ритм дыхания, ритм сердца. Две недели были настоящим адом», – рассказывает Наталья Попова. Она говорит, что на восстановление уйдет, минимум, полгода. И особые опасения вызывают копыта – из-за ужасных ожогов они начали отслаиваться. «Мы верим, что шанс есть. Ветеринары разработали стратегию лечения, и каждый час Ванильке нужно внимание: кормление, обработка ран и просто ласка, ведь это совсем ребенок», – рассказывает новая «мама» спасеныша. Жеребенок доверчиво тянется к людям, мужественно переносит все процедуры, а на днях у него появился новый опекун. Владелец одной из конюшен пообещал оплатить покупку молочных смесей и препаратов. Деньги для других питомцев собирают с помощью соцсетей. Сейчас в приюте живут тигры, олень, косуля, лисы, лебедь, соколы и львица. С последней все и началось. «Два года назад к нам обратились зоозащитники. Они рассказали, что обзвонили все зоопарки, но никто не захотел приютить старую истощенную львицу с переломанным позвоночником. Львица Яна долго жила у живодеров, и когда я ее увидела, то поняла, что через два дня спасать будет некого. Мы быстро сделали просторную клетку, забрали ее. Зоозащитники обещали помочь со строительством вольера, кормом. Ни первого, ни второго не было. Пришлось создать страничку в соцсетях, но вместо помощи посыпались просьбы: «Помогите! Умирает животное»», – рассказывает Наталья Попова. Сейчас львица Яна живет по-царски – для нее сделали вольер, в котором летом можно плескаться в бассейне, а зимой греться под инфракрасной лампой. Она выглядит довольной, скачет, как игривый котенок, вдоль ограды, позволяет хозяйке приюта гладить себя идаже потянуть за хвост. Есть старые фото и видео на которых у Яны сквозь шкуру «светятся» ребра. Она мечется по клетке, яростно рычит. Живодеры, у которых она жила, били зверя током, морили голодом, она была готова накинуться на любого. «Я ее кормить боялась. Ее лапы пролезали сквозь прутья клетки, и била она с такой силой, что когти отлетали. Только через несколько месяцев Яна поверила, что я не враг. Мы никогда не узнаем всей правды, как с ней обращались. И ни один нормальный человек не сможет объяснить то, через что она прошла», – рассказывает Наталья Попова. В конце прошлого года зоозащитники нашли шестерых тигров на острове Водников под Киевом. Они жили на территории полузаброшенной резиденции одного из столичных бизнесменов. Как писали в СМИ, владелец уехал из страны, особо не беспокоясь о «зоопарке». В итоге, четверых хищников забрали частные зоопарки, а Цезарь и Клеопатра стали соседями львицы Яны. «До приюта тигры жили в тесных клетках, по колено в болоте. Им раз в неделю привозили уже протухшие головы рыб и кролей. Тигр – не падальщик, но люди считали, что такая еда – нормально. Теперь нужны месяцы, чтобы они восстановились», – рассказывает Наталья Попова. Всего в приюте находятся четыре тигра. Кроме упомянутых Цезаря и Клеопатры, после операции по коррекции вывиха коленной чашки восстанавливается семимесячный тигренок, а 15-летняя «пенсионерка» Кая неделю назад распрощалась с дрессировщиком и осваивает новый дом. «После клетки, в которой она жила всю жизнь,наш вольер «восемь на четыре» – огромный плацдарм. Как живут в цирке? Выходят из клетки «метр на метр» на репетицию и выступления. О том, чтобы пробежаться, и речи быть не может. Кая выглядит худой, но на самом деле у нее просто слабые мышцы», – говорят в приюте. Здесь вынашивают планы строительства еще одного просторного вольера и вспоминают, как «новоселье» изменило львицу: «Раньше Яну «заносило» на любом повороте. Из-за травмы позвоночника и атрофии мышц, удержать баланс было невозможно. Но прошло время, и она может припадать к земле или разгоняться, почти как здоровый лев. Она поменялась – стала вальяжнее. У нее снова взгляд львицы… Теперь у нее есть выбор. Яна решает: остаться в домике или пойти прогуляться между деревьев, поиграть с бревнами или подразнить овчарку, пожевать запрятанную вкусность или устроить пост наблюдения за соседями. Постепенно весь вольер становится пересечением дорожек, меток, укромных мест с запасами, лежками для отдыха – домом». Но строительство «тигриного дома» упирается в финансы. И каждый третий пост на странице приюта – просьба: «Переведите любую сумму: 10, 20, 100 грн на наш счет». На страничке приюта можно найти возмущенные комментарии, вроде: «Зачем вы держите зверей в клетках?». «Диванные зоозащитники» предлагают отпустить всех на свободу или устроить в зоопарки. Но куда выпускать тигра? Долго ли проживет без человека прирученный зверь? К примеру, приютов для медведей в Украине всего три! А в больших украинских зоопарках нет возможности спасти всех животных из цирков или частных зверинцев. Впрочем, некоторые пожильцы приюта, действительно, скоро заживут вольной жизнью. Не так давно счастливо закончилась история городского бобра. На месте его запруды начали стройку, зверь бежал, провалился в выгребную яму. Его спасли, отвезли в приют, а на днях он «переехал» в парк природы «Беремицкое». Сотрудник парка снял видео «переселения»: зверь какое-то время не решается выйти из клетки, а затем бодро рвет когти к воде. До этого в лес переехал барсук (его поймали в канализационной магистрали), и «сидят на чемоданах» три енотовидные собаки – их тоже планируют отдать в заповедник. У всех зверей разные истории, но в последнее время животных все чаще спасают от браконьеров, которые ставят силки, сделанные из стальных петель. В таких ловушках животные медленно умирают от удушья. В одной из клеток – соколы. В аэропорту «Борисполь» были задержаны контрабандисты, которые пытались вывезти пернатых в чемодане. Птицам дали наркоз, связали, смотали скотчем и сдали в чемоданах, как багаж. Как результат – у нескольких сломаны крылья, лапы. Из другой клетки с любопытством высовывает морду олень Леша. Кто-то приручил олененка, но зверь подрос и во время гона стал агрессивен. От «нелюбимой игрушки» избавились. Еще одни временные жители приюта – лисята. К ним сотрудники никого не пускают, говорят, что лисы не должны привыкать к людям. «У них в природе один враг – человек. Они бы не пропали в лесу, нашли бы, чем питаться, но кто-то их увидел и решил «спасти». Пожалуйста, не забирайте из природы лисят, волчат, медвежат или совят! Их мамы обычно возвращаются, просто боятся выйти при вас», – говорит Наталья Попова. «У людей странное понятие о любви к природе. Красивый цветок – сорвать, птицу – посадить в клетку. Мало кто умеет просто любоваться этим. Я привыкаю, привязываюсь к нашим зверям, но я рада и счастлива, когда вижу, как их выпускают. Это большее удовольствие, чем смотреть на зверя, который тянется к тебе сквозь прутья клетки», – добавляет она. Во времена, когда государству практически нет дела до людей, о животных заботятся лишь малое количество энтузиастов. И на это требуются средства. Поддержать приют для диких животных можно на странице https://www.facebook.com/lvitsaYana/.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1333
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3519
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3580
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3653
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3962
