Двадцять років тому Володимир Путін, на той час прем’єр-міністр Росії, розв’язав воєнну операцію проти Чечні, що піднесла його до влади і переслідує все його правління.
Це фото 1995 року: чоловік із прапором незалежної Ічкерії над руїнами столиці республіки Грозного. В перебігу Першої чеченської війни 1994–96 років між російськими військами і чеченськими борцями за незалежність російські обстріли знищили безліч будівель, але завершилася війна фактичною незалежністю Чечні
Літній чеченець, 1994 рік. Кремль століттями воював із чеченцями, придушуючи їх на межі геноциду – їх у Росії вважали особливо непокірливими. Російський письменник Олександр Солженіцин, опозиційний до радянської влади, змальовував своїх співтабірників-чеченців у радянському ГУЛАГу як представників національності, яка «відмовляється приймати психологію покори»
Покарання різками, Грозний, 1966 рік. Руйнування внаслідок війни і відносна ізоляція, що настала після неї, перетворили Чечню на розплідник екстремізму, вуличне насильство стало реальною проблемою. 1997 року влада Чечні запровадила право шаріату і почала здійснювати публічні страти
Вторгнення і напади чеченських повстанців у сусідньому Дагестані стали одним із приводів другої пострадянської війни в Чечні. На фото: російські війська ведуть бій із повстанцями
Іще одним значним збудником війни стала низка підривів житлових багатоквартирних будинків, унаслідок яких у столиці Москві і ще двох російських містах загинули понад 300 людей. Путін звинуватив у цьому «терористів» у Чечні і наказав здійснити там масові бомбардування. Тим не менше, загадкові обставини навколо цих вибухів призвели до стійких підозр, що ці підриви спланував і здійснив сам Кремль, щоб виправдати майбутню війну
1 жовтня 1999 року Путін наказав почати сухопутний наступ на Чечню. На фото: російські війська на марші, 2 жовтня 1999 року
Російські військові ведуть вогонь по позиціях чеченських сил. Наземний наступ підтримали важкими артилерійськими і повітряними ударами
Чеченські бійці стежать за російськими військами в оптичні приціли й біноклі, 17 жовтня 1999 року
Російські ударні вертольоти над чеченським селом. Використання далекосяжних різновидів зброї дало російським військам відносно легкі здобутки, але призвело до тяжких жертв серед цивільного населення
Із російської ракетної системи «Точка», ракета якої здатна нести пів тонни вибухівки, цілять по дорозі, якою користуються чеченські сили, листопад 1999 року. 21 жовтня російські війська запустили кілька цих тактичних балістичних ракет по центру Грозного, вбивши на місці понад 100 людей; це викликало міжнародне обурення
Нафтові поля в Чечні. Це один із кількох нафтовидобувних регіонів Росії, через її територію також пролягає нафтопровід. Російські військові, за повідомленнями, наживалися на нафтовому багатстві Чечні в 1990-х роках
«Вітаємо в пеклі, частина II» – напис на бетонному пристінку на околиці Грозного. І додаток: «СОБР (рос. «спеціальний загін швидкого реагування», спецпідрозділ МВС), Іркутськ – ми повернулися!»
Російські війська під час бою за Грозний, січень 2000 року
Російські військові піднімають прапор Росії в центрі Грозного, лютий 2000 року. Доки російські війська змогли захопити місто, їхні бомби, снаряди й інша зброя перетворили більшу його частину на руїни
Серед руїн у Грозному. Це місто, що стало об’єктом нападу двічі за менш ніж десятиліття, було найбільш зруйнованим у світі
Патруль російських морських піхотинців, лютий 2000 року. Після захоплення російськими військами Грозного повстанці продовжили діяти з гір і лісів, що відкрило нову фазу війни
Чеченські бійці відпочивають у лісі біля Грозного, грудень 1999 року
Позиція російських військ у горах Чечні, квітень 2000 року
Російські війська входили все глибше в гори, і війна стала переростати в напади і вбивства бойовиків-ісламістів, іноді іноземних, із одного боку, і масовими смертоносними атаками росіян на цивільні населені пункти
Російський військовий під час бою за село Комсомольське, в якому в березні 2000 року було вбито понад 700 людей, переважно цивільних. Пізніше цієї весни Путін, який був обраний президентом у березні й інавгурований у травні, запровадив у Чечні пряме правління Кремля
У жовтні 2002 року ісламістські бойовики вдерлися в театральний центр у Москві і взяли в заручники майже тисячу людей – глядачів, акторів, персонал. Вони вимагали виведення російських військ із Чечні. Через три дні спецпризначенці штурмували будівлю. Влада стверджує, що там були знищені всі нападники, але загинули також і близько 130 заручників – головно від дії отруйного газу, яким заповнили приміщення перед штурмом. Критики кажуть, що ця операція порятунку була здійснена вкрай невдало
Після захоплення театру 2002 року були й інші напади бойовиків на цивільних поза межами Чечні у відповідь на дії в республіці російських військ. 1 вересня 2004 року нападники захопили школу в Північній Осетії, що межує з Чечнею, і взяли в заручники понад 1100 учнів, батьків, учителів тощо. Вони вимагали, серед іншого, вивести російські війська з Чечні. Російські спецпризначенці пішли на рятувальну операцію, що, за словами критиків, була вкрай невмілою. Триденне протистояння завершилося загибеллю 334 людей, серед низ 186 дітей
У березні 2002 року тимчасовим виконувачем обов’язків голови російської влади Чечні призначили Ахмада Кадирова (л). Цей бойовик-сепаратист перейшов на бік Росії і 2004 року був убитий унаслідок замаху. Путін 2007 року призначив керівником Чечні його сина – Рамзана Кадирова (п), і він досі обіймає цю посаду. Чечню відбудували завдяки масовим фінансовим вливанням із Москви. Але правозахисники кажуть, що Кадиров-молодший правує через насильство й залякування і несе відповідальність за численні багаторічні грубі порушення прав людини: викрадення, катування, вбивства тощо
У квітні 2009 року Москва оголосила, що «контртерористична операція» в Чечні завершена. Чеченські війни, за оцінками, забрали життя від 50 до 80 тисяч людей, переважно цивільних
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 429
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 741
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1567
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2920
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2920
