Двадцять років тому Володимир Путін, на той час прем’єр-міністр Росії, розв’язав воєнну операцію проти Чечні, що піднесла його до влади і переслідує все його правління.
Це фото 1995 року: чоловік із прапором незалежної Ічкерії над руїнами столиці республіки Грозного. В перебігу Першої чеченської війни 1994–96 років між російськими військами і чеченськими борцями за незалежність російські обстріли знищили безліч будівель, але завершилася війна фактичною незалежністю Чечні
Літній чеченець, 1994 рік. Кремль століттями воював із чеченцями, придушуючи їх на межі геноциду – їх у Росії вважали особливо непокірливими. Російський письменник Олександр Солженіцин, опозиційний до радянської влади, змальовував своїх співтабірників-чеченців у радянському ГУЛАГу як представників національності, яка «відмовляється приймати психологію покори»
Покарання різками, Грозний, 1966 рік. Руйнування внаслідок війни і відносна ізоляція, що настала після неї, перетворили Чечню на розплідник екстремізму, вуличне насильство стало реальною проблемою. 1997 року влада Чечні запровадила право шаріату і почала здійснювати публічні страти
Вторгнення і напади чеченських повстанців у сусідньому Дагестані стали одним із приводів другої пострадянської війни в Чечні. На фото: російські війська ведуть бій із повстанцями
Іще одним значним збудником війни стала низка підривів житлових багатоквартирних будинків, унаслідок яких у столиці Москві і ще двох російських містах загинули понад 300 людей. Путін звинуватив у цьому «терористів» у Чечні і наказав здійснити там масові бомбардування. Тим не менше, загадкові обставини навколо цих вибухів призвели до стійких підозр, що ці підриви спланував і здійснив сам Кремль, щоб виправдати майбутню війну
1 жовтня 1999 року Путін наказав почати сухопутний наступ на Чечню. На фото: російські війська на марші, 2 жовтня 1999 року
Російські військові ведуть вогонь по позиціях чеченських сил. Наземний наступ підтримали важкими артилерійськими і повітряними ударами
Чеченські бійці стежать за російськими військами в оптичні приціли й біноклі, 17 жовтня 1999 року
Російські ударні вертольоти над чеченським селом. Використання далекосяжних різновидів зброї дало російським військам відносно легкі здобутки, але призвело до тяжких жертв серед цивільного населення
Із російської ракетної системи «Точка», ракета якої здатна нести пів тонни вибухівки, цілять по дорозі, якою користуються чеченські сили, листопад 1999 року. 21 жовтня російські війська запустили кілька цих тактичних балістичних ракет по центру Грозного, вбивши на місці понад 100 людей; це викликало міжнародне обурення
Нафтові поля в Чечні. Це один із кількох нафтовидобувних регіонів Росії, через її територію також пролягає нафтопровід. Російські військові, за повідомленнями, наживалися на нафтовому багатстві Чечні в 1990-х роках
«Вітаємо в пеклі, частина II» – напис на бетонному пристінку на околиці Грозного. І додаток: «СОБР (рос. «спеціальний загін швидкого реагування», спецпідрозділ МВС), Іркутськ – ми повернулися!»
Російські війська під час бою за Грозний, січень 2000 року
Російські військові піднімають прапор Росії в центрі Грозного, лютий 2000 року. Доки російські війська змогли захопити місто, їхні бомби, снаряди й інша зброя перетворили більшу його частину на руїни
Серед руїн у Грозному. Це місто, що стало об’єктом нападу двічі за менш ніж десятиліття, було найбільш зруйнованим у світі
Патруль російських морських піхотинців, лютий 2000 року. Після захоплення російськими військами Грозного повстанці продовжили діяти з гір і лісів, що відкрило нову фазу війни
Чеченські бійці відпочивають у лісі біля Грозного, грудень 1999 року
Позиція російських військ у горах Чечні, квітень 2000 року
Російські війська входили все глибше в гори, і війна стала переростати в напади і вбивства бойовиків-ісламістів, іноді іноземних, із одного боку, і масовими смертоносними атаками росіян на цивільні населені пункти
Російський військовий під час бою за село Комсомольське, в якому в березні 2000 року було вбито понад 700 людей, переважно цивільних. Пізніше цієї весни Путін, який був обраний президентом у березні й інавгурований у травні, запровадив у Чечні пряме правління Кремля
У жовтні 2002 року ісламістські бойовики вдерлися в театральний центр у Москві і взяли в заручники майже тисячу людей – глядачів, акторів, персонал. Вони вимагали виведення російських військ із Чечні. Через три дні спецпризначенці штурмували будівлю. Влада стверджує, що там були знищені всі нападники, але загинули також і близько 130 заручників – головно від дії отруйного газу, яким заповнили приміщення перед штурмом. Критики кажуть, що ця операція порятунку була здійснена вкрай невдало
Після захоплення театру 2002 року були й інші напади бойовиків на цивільних поза межами Чечні у відповідь на дії в республіці російських військ. 1 вересня 2004 року нападники захопили школу в Північній Осетії, що межує з Чечнею, і взяли в заручники понад 1100 учнів, батьків, учителів тощо. Вони вимагали, серед іншого, вивести російські війська з Чечні. Російські спецпризначенці пішли на рятувальну операцію, що, за словами критиків, була вкрай невмілою. Триденне протистояння завершилося загибеллю 334 людей, серед низ 186 дітей
У березні 2002 року тимчасовим виконувачем обов’язків голови російської влади Чечні призначили Ахмада Кадирова (л). Цей бойовик-сепаратист перейшов на бік Росії і 2004 року був убитий унаслідок замаху. Путін 2007 року призначив керівником Чечні його сина – Рамзана Кадирова (п), і він досі обіймає цю посаду. Чечню відбудували завдяки масовим фінансовим вливанням із Москви. Але правозахисники кажуть, що Кадиров-молодший правує через насильство й залякування і несе відповідальність за численні багаторічні грубі порушення прав людини: викрадення, катування, вбивства тощо
У квітні 2009 року Москва оголосила, що «контртерористична операція» в Чечні завершена. Чеченські війни, за оцінками, забрали життя від 50 до 80 тисяч людей, переважно цивільних
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1229
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3455
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3522
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3604
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3920
