Александр Ранчуков был уличным фотографом, которого не интересовала эстетика стрит-фотографии. Он бежал из города в лес, но не противопоставлял их друг другу. Он бросал вызов советским плакатам, показывая настоящих советских людей и настоящую советскую жизнь. Фотограф Александр Ляпин вспоминает друга, коллегу и знатока украинских улиц. «Александр Ранчуков — автор нескольких книг о Киеве и огромного числа снимков. Ранчуков боролся за сохранение памятников истории и архитектуры, был теоретиком творческой фотографии, мыслителем. А как фотограф он стал летописцем Украины времен позднего СССР. Ранчуков был уличным фотографом, но его почти не интересовала эстетика стрит-фотографии — охота за моментом, поиск уникальной композиции, которая существует доли секунды. Его интересовало типичное, то, что связывает людей его времени в разных городах Украины. Ранчуков писал картину советского бытия — скучного и невыразительного, даже омертвевшего: одинаковые серые улицы, неприглядная одежда, уличная торговля, лужи и грязь. На его снимках — горькая, безысходная пустота. Ранчуков не останавливает мгновение, а фиксирует и так застывшее время, липнущее к эмульсии фотопленки. Александр снимал на уровне глаз — «как видит прохожий» — и не признавал цветной фотографии: «Цвет — это поверхностное видение предмета. Сегодня человек может быть в красной рубашке, завтра в зеленой. Здание можно покрасить в коричневый цвет, завтра в зеленый… Невозможно понять предмет съемки в цвете. Объем, фактура определяет его. Цвет отвлекает, а черно-белый снимок помогает выявить суть объекта , который я фотографирую». Коллеги не всегда понимали, зачем Ранчуков фиксирует «никакое ничто». Этим не похвастаешься на конкурсах, не получишь золотую медаль на выставке. Сам фотограф не верил, что работы будут оценены и востребованы при его жизни. Он осознанно снимал «в стол» — но с удовольствием показывал фотографии всем желающим. «Если снимок получился удачным, возможно, он может заинтересовать кого-то еще. Таким образом, фотография — это мой способ общения с миром, с другими людьми». Мне он признавался, что работает как летописец: потом, через много десятилетий эти черно-белые отпечатки дополнят рассказ о печальном конце СССР, разложение которого так хорошо выражали тусклые улицы городов. Ранчуков верил в светлое будущее страны и говорил, что молодые люди, которые будут жить в довольной, сытой, богатой Украине, благодаря его снимкам смогут узнать, как тут все было раньше. Он хотел показать этой молодежи, как выглядели лица советских людей — совсем иначе, чем на плакатах. Ранчуков вписывал лицо прохожего в окружающую среду, не противопоставляя, не дополняя, а утверждая, что это одно и то же: лица прохожих похожи на тротуары, облезлые стены домов, темные окна с недобрыми «взглядами» мутных стекол. Ранчуков был человеком природы. Он брал палатку, садился на велосипед и уезжал в лес. Находил места, куда люди не доходят, и жил там неделями — старался слиться с окружающим миром, стать его частью. Он не убивал комаров, которые пили его кровь. Как-то фотограф обнаружил рядом с палаткой гнездо шершней и лежбище ядовитых змей. Так они и жили рядом, не беспокоя друг друга. С не меньшей страстью Александр делал городские пейзажи: он снимал улицы ранним утром, в тумане — бродил по пустынным кварталам, пытаясь уловить что-то сверхреальное. Однажды он сфотографировал скамейку в «Софии Киевской» и назвал ее «Место для разговора с Богом»: «…ты можешь прийти, сесть на эту скамеечку — никто тебе не помешает — и поразмышлять: о жизни, о себе, о чем-то важном… Для кого-то это и есть разговор с Богом. Или — медитация». Интересно, что Ранчуков, будучи абсолютно нерелигиозным человеком, часто связывал свои фотографии с именем Бога. Однажды он увидел в фактуре древесной коры, в следах, оставленных короедами, некие знаки, напоминающие буквы или иероглифы. Атеист Ранчуков фотографировал их раз за разом, сделал сотни снимков — он расшифровывал письмена Бога. Глаза фотографа светились, он говорил, что почти понимает эти послания и скоро их объяснит. Пейзажи Ранчукова очень непросты: это не упоение туманами и восходами, а расшифровка посланий и знаков, игра жизни и смерти, антропоморфные и зооморфные образы. Для него это были отражения каких-то глобальных, неосязаемых человеческим разумом процессов. Ранчуков сам иногда удивлялся тому, что увидела его камера, ее неожиданному сарказму. Когда в начале 90-х он торговал своими фотографиями на Андреевском спуске, особенно хорошо продавался снимок, на котором толпа плохо одетых советских мужчин с удивлением и восторгом рассматривала американский автомобиль. Они напоминали австралийских аборигенов, впервые увидевших самодвижущуюся техническую диковинку. Такие сюжеты привлекали покупателей. Ранчуков был в отчаянии от их предпочтений и, несмотря на успех торговли, вскоре ее забросил. В конце жизни он все чаще сбегал в лес — прятался там от города, который разрушался сам и разрушал представление о гармонии в сознании фотографа. Работая в НИИ теории и истории архитектуры, Ранчуков вдоль и поперек отснял Киев и другие города Украины: детали фасадов старых домов, виды улиц и площадей. Когда пару лет назад я был у него дома, мы долго рассматривали фотографии Киева — и он с горечью замечал: этого дома уже нет, этой улицы нет, тут все по-другому. Как-то он показал свои киевские снимки студентам одного из столичных вузов: все они были киевлянами и считали, что знают и любят родной город. Они рассматривали работы и вдруг спросили: а что это за город? Ранчуков опешил: «Этого города больше нет, и жителей его тоже больше не осталось». Собрал фотографии, сказал: «До свидания» — и вышел курить.Когда прощались с Ранчуковым, выступил только один человек — Александр Гляделов. Он произнес одну короткую фразу: «Старый Киев, который любил и снимал Ранчуков, умер, а вместе с ним ушел и Ранчуков».
Фестиваль рівно десять років і один місяць тому відбувся вперше. Наступний стався через півроку, далі він проходив усе частіше, якось навіть шість разів за рік. Він змінював локації: найпершою була G13 project studio, потім він переїхав до галереї «Лавра», п’ятий пройшов у «Д12», шостий розташувався у Гідропарку, і на ці дві локації він більше не повертався. Потім він надовго розташувався у Національному експоцентрі України (ВДНГ), проходив тут не весь час, але найчастіше.
Головна мета фестивалю — пропагувати українське вино. Тому більшу частину ярмарку займають стенди вітчизняних виробників. Крім цього тут обов’язково проходить «школа вина», де розказується про різні алкогольні напої, як їх виробляють, як їх правильно споживати. Пізніше до неї додалася «школа сиру». В рамках фестивалю відбувся перший великий конкурс на краще українське вино, в якому якість оцінювали не лише професіонали, але й підготовлені аматори. Його результати тоді суттєво вплинули на ставлення до вітчизняних вин. Тут відбувалося багато різних активностей: і винні забіги, і конкурси на швидкість відкриття устриць, і створювалося фестивальне вино. Кілька разів фестивалю передував «Тиждень вина». Він містив лекції, дегустації — показові або ж оціночні, а з останніх і складалося дегустаційне змагання. Ці події відбувалися на інших локаціях, причому не лише в столиці. З початком великої війни фестиваль «став на паузу», але ті ж самі люди робили трохи менший «Brave Wine: вікенд найкращого українського вина» у приміщеннях колишнього заводу «Арсенал». А вже в травні цього року і знову на ВДНГ пройшов XX Kyiv Food&Wine Festival.
Зараз на фестиваль приходять тисячі людей. Багато відвідувачів знають один одного не один рік. Утворився своєрідний відкритий клуб поціновувачів українського вина. Фестиваль змінив ставлення багатьох людей до вітчизняних продуктів. Ці роки українське ставало все більш модним та якісним. За ці десять років вітчизняне виноробство пройшло величезний шлях: суттєво змінилося законодавство, кількість виноробень виросла багатократно і все частіше вони отримують ліцензію. Суттєво зросла підготовка виноробів: вони охоче вчаться, і на коротких курсах, і у вітчизняних інститутах, і часто за кордоном. Попри те, що вони мали б бути конкурентами, вони охоче діляться досвідом. Все менше лишається областей України, де ще нема офіційних виробів. Велика заслуга в цьому фестивалю Kyiv Food and Wine.
Фото зроблені 10 листопада 2024 року.
21.11.2024 — 31 — 1019
20 листопада у Дніпровському районі Києва спалахнула багатоповерхівка. Постраждали двоє людей, в том числі дитина.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на ДСНС Києва. Про це повідомляють Контракти.UA.
"20 листопада о 07:59 надійшло повідомлення про пожежу на проспекті Соборності, 17/2. Горіла квартира на четвертому поверсі 8-поверхового житлового будинку", - йдеться у повідомленні.
До прибуття перших пожежно-рятувальних підрозділів, з квартири де виникла пожежа, самостійно евакуювались жінка та дитина.
"Їх було передано медикам для огляду. Також, в ході гасіння та розвідки, з верхніх поверхів було виведено 20 осіб на свіже повітря", - зазначили у ДСНС.
Причину та обставини виникнення пожежі встановлюватимуть правоохоронці. 20.11.2024 — 6 — 541
В Подільському районі Києва водій автомобіля насмерть збив жінку. Вона йшла по пішохідному переходу.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на повідомлення поліції Києва 20 листопада. Про це повідомляють Контракти.UA.
Дорожньо-транспортна пригода відбулась вчора вранці, 19 листопада.
"58-річний водій автомобіля Nissan, рухаючись по вулиці Івана Вигівського, скоїв наїзд на жінку, яка перетинала дорогу по нерегульованому пішохідному переходу", - йдеться у повідомленні.
Як зазначили у поліції, внаслідок автопригоди 52-річна потерпіла отримала травми несумісні з життям та загинула на місці.
"Поліцейські затримали керманича авто, він був тверезий. За скоєне йому загрожує до восьми років позбавлення волі", - зазначили у відомстві.
Як повідомлялося, на початку листопада в Києві на Теремках автобус на великій швидкості протаранив авто, після чого вилетів на тротуар і врізався в кіоск. Загинули люди.
Крім того, днями у Хмельницькому сталася аварія, в якій автомобіль влетів у зупинку громадського транспорту. Загинуло троє людей. 20.11.2024 — 3 — 437
Російська Федерація веде будівництво на п’яти заводах, які виробляють твердопаливні ракетні двигуни. Про це свідчать супутникові знімки, зроблені протягом 2024 року.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS).Про це повідомляють Контракти.UA.
Як заявив співробітник IISS Фабіан Гінц, це будівництво може бути найамбітнішим розширенням військового виробництва Росії з часів СРСР. Зокрема, супутникові знімки свідчать про те, що роботи ведуться на кількох об'єктах.
Ймовірно, мова йде про модернізацію занедбаних радянських підприємств та спорудження нової інфраструктури. Знімки вказують на те, що виробництво твердопаливних ракетних двигунів розташоване в Алтайському краї, Ростові-на-Дону, поблизу Москви, Санкт-Петербурга, а також у Пермі.
"Така діяльність заслуговує на увагу, адже протягом останніх 30 років її не було. Лише у 2023 році, через три десятиліття після розпаду СРСР, було зафіксовано суттєві інвестиції у сфери розширення та модернізації", - зазначив Гінц.
Він зауважив, що наразі немає достовірної інформації про типи двигунів, які виробляються на території комплексу Бійськ II, що в Алтайському краї. Однак дані однієї з компаній РФ свідчать про те, що там виробляють двигуни як для радянських балістичних ракет, так і для нових ракет "Булава", що можуть нести ядерну зброю.
"У розсекреченому документі ЦРУ згадується, що на цьому об'єкті могли виробляти верхню частину корпусу двигуна для ракетного комплексу Тополь", - додає Гінц.
Нагадаємо, РБК-Україна писало про те, що Росія цієї осені розробила безпілотник під назвою "Гарпія-3". Зокрема провела його льотні випробування за участю китайських фахівців. 19.11.2024 — 5 — 777
Російський дрон "Гербера" імітує "популярний" у окупантів "Шахед". Він часто використовується для перевантаження української ППО.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на ГУР. Про це повідомляють Контракти.UA.
За даними розвідників, Росія складає такі багатозадачні БПЛА на заводі у місті Єлабуга. "Апарат "Гербера" може нести бойову частину як камікадзе та проводити радіоелектронну розвідку, зокрема для виявлення позицій ППО та фіксації влучань інших ударних дронів", - йдеться у повідомленні.
Імітація "Шахеда"
Цей БПЛА імітує Shahed-136/Герань-2 та масово використовується Росією для перевантаження української протиповітряної оборони. "За рахунок використання простих матеріалів (фанера, пінопласт) "Гербера" в десятки разів дешевша за Shahed/Герань. Утім будова цього дрона містить вже звичний для російської зброї набір компонентів іноземних виробників", - зазначили в ГУР.
З чого складаються ці БПЛА
Дослідження збитих зразків засвідчили, що росіяни виготовляють "Герберу" за китайським прототипом з використанням завезених з Китаю іноземних компонентів.
"Розробник БПЛА - китайський виробник авіамоделей Skywalker Technology Co., Ltd., який також виробляє фюзеляжі та організовує поставки комплектів в Росію. Постачання відбувається за посередництва третіх компаній", - розповіли в ГУР.
Крім того:
Завадозахищена антена (CRPA) дрона містить чіпи Analog Devices та Texas Instruments (США), NXP Semiconductors (Нідерланди).
В універсальному польотному контролері - також компоненти, виготовлені компаніями Texas Instruments, Atmel (США), STMicroelectronics, U-Blox (Швейцарія), NXP Semiconductors (Нідерланди), XLSEMI (КНР).
Для наведення на ціль пілотом (за принципом FPV-дрона) баражуючої версії БПЛА та ведення повітряної розвідки "Гербера" оснащена китайськими камерою з трьохосьовим підвісом Topotek KHY10S90 та модемом Xingkai Tech Mesh Network XK-F358.
Двигун DLE60 - виробництва китайської Mile Hao Xiang Technology Co, Ltd. Влітку 2024 року ця компанія потрапила під санкції США за постачання до Росії.
Використання дронів Росією у війні в Україні
Російські війська постійно використовують дрони для атак по Україні. Наприклад, 17 листопада під час ракетно-дронового удару РФ використала 90 безпілотників.
При цьому загарбники постійно намагаються перевантажити українську ППО, використовуючи різні види БПЛА. Наприклад, нещодавно повідомлялося, що Росія почала використовувати дрони-приманки під час атак по Україні. Вони також імітують "Шахеди".
Крім того, росіяни мають у планах вийти на цілодобові атаки безпілотниками.
18.11.2024 — 3 — 910
