Александр Ранчуков был уличным фотографом, которого не интересовала эстетика стрит-фотографии. Он бежал из города в лес, но не противопоставлял их друг другу. Он бросал вызов советским плакатам, показывая настоящих советских людей и настоящую советскую жизнь. Фотограф Александр Ляпин вспоминает друга, коллегу и знатока украинских улиц. «Александр Ранчуков — автор нескольких книг о Киеве и огромного числа снимков. Ранчуков боролся за сохранение памятников истории и архитектуры, был теоретиком творческой фотографии, мыслителем. А как фотограф он стал летописцем Украины времен позднего СССР. Ранчуков был уличным фотографом, но его почти не интересовала эстетика стрит-фотографии — охота за моментом, поиск уникальной композиции, которая существует доли секунды. Его интересовало типичное, то, что связывает людей его времени в разных городах Украины. Ранчуков писал картину советского бытия — скучного и невыразительного, даже омертвевшего: одинаковые серые улицы, неприглядная одежда, уличная торговля, лужи и грязь. На его снимках — горькая, безысходная пустота. Ранчуков не останавливает мгновение, а фиксирует и так застывшее время, липнущее к эмульсии фотопленки. Александр снимал на уровне глаз — «как видит прохожий» — и не признавал цветной фотографии: «Цвет — это поверхностное видение предмета. Сегодня человек может быть в красной рубашке, завтра в зеленой. Здание можно покрасить в коричневый цвет, завтра в зеленый… Невозможно понять предмет съемки в цвете. Объем, фактура определяет его. Цвет отвлекает, а черно-белый снимок помогает выявить суть объекта , который я фотографирую». Коллеги не всегда понимали, зачем Ранчуков фиксирует «никакое ничто». Этим не похвастаешься на конкурсах, не получишь золотую медаль на выставке. Сам фотограф не верил, что работы будут оценены и востребованы при его жизни. Он осознанно снимал «в стол» — но с удовольствием показывал фотографии всем желающим. «Если снимок получился удачным, возможно, он может заинтересовать кого-то еще. Таким образом, фотография — это мой способ общения с миром, с другими людьми». Мне он признавался, что работает как летописец: потом, через много десятилетий эти черно-белые отпечатки дополнят рассказ о печальном конце СССР, разложение которого так хорошо выражали тусклые улицы городов. Ранчуков верил в светлое будущее страны и говорил, что молодые люди, которые будут жить в довольной, сытой, богатой Украине, благодаря его снимкам смогут узнать, как тут все было раньше. Он хотел показать этой молодежи, как выглядели лица советских людей — совсем иначе, чем на плакатах. Ранчуков вписывал лицо прохожего в окружающую среду, не противопоставляя, не дополняя, а утверждая, что это одно и то же: лица прохожих похожи на тротуары, облезлые стены домов, темные окна с недобрыми «взглядами» мутных стекол. Ранчуков был человеком природы. Он брал палатку, садился на велосипед и уезжал в лес. Находил места, куда люди не доходят, и жил там неделями — старался слиться с окружающим миром, стать его частью. Он не убивал комаров, которые пили его кровь. Как-то фотограф обнаружил рядом с палаткой гнездо шершней и лежбище ядовитых змей. Так они и жили рядом, не беспокоя друг друга. С не меньшей страстью Александр делал городские пейзажи: он снимал улицы ранним утром, в тумане — бродил по пустынным кварталам, пытаясь уловить что-то сверхреальное. Однажды он сфотографировал скамейку в «Софии Киевской» и назвал ее «Место для разговора с Богом»: «…ты можешь прийти, сесть на эту скамеечку — никто тебе не помешает — и поразмышлять: о жизни, о себе, о чем-то важном… Для кого-то это и есть разговор с Богом. Или — медитация». Интересно, что Ранчуков, будучи абсолютно нерелигиозным человеком, часто связывал свои фотографии с именем Бога. Однажды он увидел в фактуре древесной коры, в следах, оставленных короедами, некие знаки, напоминающие буквы или иероглифы. Атеист Ранчуков фотографировал их раз за разом, сделал сотни снимков — он расшифровывал письмена Бога. Глаза фотографа светились, он говорил, что почти понимает эти послания и скоро их объяснит. Пейзажи Ранчукова очень непросты: это не упоение туманами и восходами, а расшифровка посланий и знаков, игра жизни и смерти, антропоморфные и зооморфные образы. Для него это были отражения каких-то глобальных, неосязаемых человеческим разумом процессов. Ранчуков сам иногда удивлялся тому, что увидела его камера, ее неожиданному сарказму. Когда в начале 90-х он торговал своими фотографиями на Андреевском спуске, особенно хорошо продавался снимок, на котором толпа плохо одетых советских мужчин с удивлением и восторгом рассматривала американский автомобиль. Они напоминали австралийских аборигенов, впервые увидевших самодвижущуюся техническую диковинку. Такие сюжеты привлекали покупателей. Ранчуков был в отчаянии от их предпочтений и, несмотря на успех торговли, вскоре ее забросил. В конце жизни он все чаще сбегал в лес — прятался там от города, который разрушался сам и разрушал представление о гармонии в сознании фотографа. Работая в НИИ теории и истории архитектуры, Ранчуков вдоль и поперек отснял Киев и другие города Украины: детали фасадов старых домов, виды улиц и площадей. Когда пару лет назад я был у него дома, мы долго рассматривали фотографии Киева — и он с горечью замечал: этого дома уже нет, этой улицы нет, тут все по-другому. Как-то он показал свои киевские снимки студентам одного из столичных вузов: все они были киевлянами и считали, что знают и любят родной город. Они рассматривали работы и вдруг спросили: а что это за город? Ранчуков опешил: «Этого города больше нет, и жителей его тоже больше не осталось». Собрал фотографии, сказал: «До свидания» — и вышел курить.Когда прощались с Ранчуковым, выступил только один человек — Александр Гляделов. Он произнес одну короткую фразу: «Старый Киев, который любил и снимал Ранчуков, умер, а вместе с ним ушел и Ранчуков».
Вона — культурне явище, чий вплив виходить далеко за межі кіно.
20 вересня легендарній акторці Софі Лорен виповнилося 90 років. Вона є однією з останніх нині живих зірок Золотого віку Голлівуду і є однією з найвидатніших акторок кіно.
Попри поважний вік, Лорен хоча й не часто, але іноді з'являється на світських заходах, а також 2020 року знялася у фільмі "Життя попереду" свого сина Едоардо Понті. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Лорен народилася у бідній сім'ї 1934 року і була вихована матір'ю. Її кар'єра була довгою, але розпочалася не з кіно. У віці 14 років Лорен взяла участь у конкурсі краси, який вона не виграла, але це стало початком її кар'єри. Вона привернула увагу кінопродюсера Карло Понті, який згодом став її наставником, чоловіком та партнером на все життя. Понті помітив потенціал дівчини і допоміг їй отримати невеликі ролі в італійських фільмах і таким чином розпочалася її кар'єра, яка тривала понад 70 років.
1962 року Софі здобула "Оскар" і це стало проривом у її кар'єрі, адже перемога була новаторською: вперше актор чи акторка здобули премію за роль у фільмі не англійською мовою.
Кар'єра злетіла до нових висот. Вона успішно перейшла до Голлівуду, знімалась разом з деякими найгучнішими іменами в індустрії того часу.
За свою блискучу кар'єру Софі Лорен здобула безліч нагород та почестей. Крім премії "Оскар" за роль у фільмі "Чочара", вона отримала другий "Оскар" 1991 року — почесну нагороду, яка визнає її внесок у світовий кінематограф. Лорен також отримала премію "Золотий глобус", премію BAFTA та премію Каннського кінофестивалю.
Що стосується особистого життя Софі Лорен, то вона була одружена лише один раз. Її чоловіком був Карло Понті, за якого вона вийшла заміж 1957 року. Вони були віддані одне одному до смерті Понті 2007 року. У них народилося двоє синів — Карло Понті-молодший та Едоардо Понті. 20.09.2024 — 14 — 469
У Львові під ранок, 18 вересня, згорів кінотеатр "Дзвін". Будівля повністю згоріла, попередньо, її підпалили.
"Сьогодні, близько 06:00, здійнялася пожежа в кінотеатрі "Дзвін", що біля памʼятника Бандери у Львові", - йдеться у повідомленні.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Львівську міськраду. Про це повідомляють Контракти.UA
Приміщення повністю вигоріло, за попередньою інформацією, причина пожежі - підпал.
"Постраждалих в пожежі немає. Натомість зазнали пошкоджень сусідні будівлі - бізнес та приватні помешкання", - додали в міськраді.
Зараз на місці працюють рятувальники та правоохоронні органи.
Як повідомлялося, раніше в центрі Львова сталася пожежа на площі Ринок. Пожежа сталася в одному із закладів харчування.
Крім того, у січні минулого року у Львові пожежники врятували на пожежі 60 людей, із них 10 дітей та евакуювали 20 осіб. Трьох людей було врятовано. 18.09.2024 — 4 — 839
З 11 по 15 вересня у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука проходив другий культурно-мистецький захід «БойчукFest». Про це повідомляють Контракти.UA.
Він включав кілька художніх виставок, більшість — на території інституту, одну — у Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини і одну — у Національному музеї декоративного мистецтва України. Проводилися лекції, було показано кілька кінокартини і спектакль «Алла Горська: вітражі долі». Проходили і майстер-класи.
25 березня цього року на головний корпус академії впали уламки ракети, внаслідок чого був повністю зруйнований спортивний зал та частково пошкоджено актовий зал. Тоді ніхто не постраждав. Навчання тривають.
Всі фотографії зроблені 15 вересня, в день закриття фестивалю. 16.09.2024 — 28 — 2215
За словами місцевих, у місті немає ні води, ні світла, ні зв'язку.
Відоме польське курортне місто Льондек-Здруй, яке біля кордону з Чехією, напередодні затопила сильна повінь. Величезна кількість бруду та гравію, розтрощені навпіл будинки, зруйновані мости — такі наслідки стихії.
Видання RMF24 опублікувало страшні кадри наслідків повені. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
У неділю, 15 вересня, потужна хвиля прорвала дамбу і вода затопила курортне місто. Дістатися до населеного пункту з польського боку неможливо, оскільки всі дороги непроїзні. Сусіднє Шльонське також відрізане від світу.
За словами місцевих, ця повінь була страшнішою та більш масштабною, ніж 1997 року. У місті немає ні води, ні світла, ні зв'язку. Люди змушені підніматися на пагорб над курортною частиною, щоб зателефонувати. Також вода зруйнувала майже всі мости.
"Друге обличчя Льондек-Здруя після великої води – це бруд, смуги та гравій, включно з побутовою технікою, уламки дерев, паркани та пінопласт. Це краєвид, який виникає раптово, за сто метрів нижче курортної частини. Що ближче до річки, то більше мулу, а також видно цілі дерева, які несло водою. Розбиті навпіл будинки біля річки, зруйнований історичний ресторан", — йдеться на сайті інформаційного агентства.
Нагадаємо, вихідними Східну Європу накрив циклон "Борис", який приніс рекордні опади. Через масштабні повені "Укрзалізниця" повідомила про нові зміни в русі поїздів.
16.09.2024 — 10 — 977
Принцу Гаррі сьогодні 40: десять фактів з біографії улюбленого онука королеви Єлизавети II
Молодший син принца Чарльза і принцеси Діани народився 15 вересня 1984 року. Читайте кілька цікавих фактів з біографії улюбленого онука королеви Єлизавети II. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
1. Принц Гаррі народився в госпіталі Святої Марії в Паддінгтоні, центральному районі Лондона, там же народився і його старший брат Вільям (а також діти Вільяма і принцеси Кейт - принци Джордж і Луї та принцеса Шарлотта).
До того моменту діти в королівській родині народжувалися в палаці, а не в госпіталі.
2. Мама Гаррі - принцеса Діана - наполягла на тому, щоб її сини навчалися в школі з однолітками, а не були на домашньому навчанні, як це було прийнято раніше в королівських сім'ях. Тому Гаррі відвідував дитячий садок, а потім і школу Везербі в Лондоні, а від 1992 року приєднався до принца Вільяма і став учнем школи Ладгроув в Беркширі, де провчився наступні п'ять років.
3. Мама принца Гаррі загинула в автокатастрофі, коли йому було 12 років. Це сильно вплинуло на хлопчика. У підлітковому віці і пізніше Гаррі вважали "шаленою дитиною", він захоплювався алкоголем і курив марихуану.
4. Після школи Гаррі вступив до Ітонського коледжу, який закінчив в червні 2003 року з поганою оцінкою з географії. Потім взяв академічну відпустку на рік і вирушив подорожувати Австралією і Африкою.
5. У юності Гаррі захоплювався грою в регбі.
6. Закінчив Королівську військову академію в Сандхерсті, отримавши звання другого лейтенанта. Служив в Афганістані, як авіаційний навідник.
7. У 34 роки принц Гаррі одружився з американською акторкою Меган Маркл, з якою прожив у королівській родині два роки. У січні 2020 року подружжя оголосило про свій намір покинути королівську сім'ю, переїхати жити до Канади і скласти з себе повноваження старших членів сім'ї. Вони також відмовилися від фінансування. Королева Єлизавета II задовольнила прохання онука і його дружини.
8. У Гаррі і Меган є син Арчі. У червні 2021 року у пари народилася також дочка Лілібет Діана. Їхні діти отримали титули принца і принцеси.
9. У принца Гаррі дуже теплі стосунки з його двоюрідною сестрою - принцесою Євгенією. Ходять чутки, що, живучи в Америці, принц найбільше сумує за спілкуванням з нею, а не з рідним братом Вільямом.
10. Принц Вільям не підтримав Гаррі в бажанні швидше одружитися з Меган Маркл через що їхні стосунки стали більш прохолодними, ніж раніше. Найкращий друг Гаррі теж радив йому не поспішати з весіллям. 15.09.2024 — 6 — 971
