Александр Ранчуков был уличным фотографом, которого не интересовала эстетика стрит-фотографии. Он бежал из города в лес, но не противопоставлял их друг другу. Он бросал вызов советским плакатам, показывая настоящих советских людей и настоящую советскую жизнь. Фотограф Александр Ляпин вспоминает друга, коллегу и знатока украинских улиц. «Александр Ранчуков — автор нескольких книг о Киеве и огромного числа снимков. Ранчуков боролся за сохранение памятников истории и архитектуры, был теоретиком творческой фотографии, мыслителем. А как фотограф он стал летописцем Украины времен позднего СССР. Ранчуков был уличным фотографом, но его почти не интересовала эстетика стрит-фотографии — охота за моментом, поиск уникальной композиции, которая существует доли секунды. Его интересовало типичное, то, что связывает людей его времени в разных городах Украины. Ранчуков писал картину советского бытия — скучного и невыразительного, даже омертвевшего: одинаковые серые улицы, неприглядная одежда, уличная торговля, лужи и грязь. На его снимках — горькая, безысходная пустота. Ранчуков не останавливает мгновение, а фиксирует и так застывшее время, липнущее к эмульсии фотопленки. Александр снимал на уровне глаз — «как видит прохожий» — и не признавал цветной фотографии: «Цвет — это поверхностное видение предмета. Сегодня человек может быть в красной рубашке, завтра в зеленой. Здание можно покрасить в коричневый цвет, завтра в зеленый… Невозможно понять предмет съемки в цвете. Объем, фактура определяет его. Цвет отвлекает, а черно-белый снимок помогает выявить суть объекта , который я фотографирую». Коллеги не всегда понимали, зачем Ранчуков фиксирует «никакое ничто». Этим не похвастаешься на конкурсах, не получишь золотую медаль на выставке. Сам фотограф не верил, что работы будут оценены и востребованы при его жизни. Он осознанно снимал «в стол» — но с удовольствием показывал фотографии всем желающим. «Если снимок получился удачным, возможно, он может заинтересовать кого-то еще. Таким образом, фотография — это мой способ общения с миром, с другими людьми». Мне он признавался, что работает как летописец: потом, через много десятилетий эти черно-белые отпечатки дополнят рассказ о печальном конце СССР, разложение которого так хорошо выражали тусклые улицы городов. Ранчуков верил в светлое будущее страны и говорил, что молодые люди, которые будут жить в довольной, сытой, богатой Украине, благодаря его снимкам смогут узнать, как тут все было раньше. Он хотел показать этой молодежи, как выглядели лица советских людей — совсем иначе, чем на плакатах. Ранчуков вписывал лицо прохожего в окружающую среду, не противопоставляя, не дополняя, а утверждая, что это одно и то же: лица прохожих похожи на тротуары, облезлые стены домов, темные окна с недобрыми «взглядами» мутных стекол. Ранчуков был человеком природы. Он брал палатку, садился на велосипед и уезжал в лес. Находил места, куда люди не доходят, и жил там неделями — старался слиться с окружающим миром, стать его частью. Он не убивал комаров, которые пили его кровь. Как-то фотограф обнаружил рядом с палаткой гнездо шершней и лежбище ядовитых змей. Так они и жили рядом, не беспокоя друг друга. С не меньшей страстью Александр делал городские пейзажи: он снимал улицы ранним утром, в тумане — бродил по пустынным кварталам, пытаясь уловить что-то сверхреальное. Однажды он сфотографировал скамейку в «Софии Киевской» и назвал ее «Место для разговора с Богом»: «…ты можешь прийти, сесть на эту скамеечку — никто тебе не помешает — и поразмышлять: о жизни, о себе, о чем-то важном… Для кого-то это и есть разговор с Богом. Или — медитация». Интересно, что Ранчуков, будучи абсолютно нерелигиозным человеком, часто связывал свои фотографии с именем Бога. Однажды он увидел в фактуре древесной коры, в следах, оставленных короедами, некие знаки, напоминающие буквы или иероглифы. Атеист Ранчуков фотографировал их раз за разом, сделал сотни снимков — он расшифровывал письмена Бога. Глаза фотографа светились, он говорил, что почти понимает эти послания и скоро их объяснит. Пейзажи Ранчукова очень непросты: это не упоение туманами и восходами, а расшифровка посланий и знаков, игра жизни и смерти, антропоморфные и зооморфные образы. Для него это были отражения каких-то глобальных, неосязаемых человеческим разумом процессов. Ранчуков сам иногда удивлялся тому, что увидела его камера, ее неожиданному сарказму. Когда в начале 90-х он торговал своими фотографиями на Андреевском спуске, особенно хорошо продавался снимок, на котором толпа плохо одетых советских мужчин с удивлением и восторгом рассматривала американский автомобиль. Они напоминали австралийских аборигенов, впервые увидевших самодвижущуюся техническую диковинку. Такие сюжеты привлекали покупателей. Ранчуков был в отчаянии от их предпочтений и, несмотря на успех торговли, вскоре ее забросил. В конце жизни он все чаще сбегал в лес — прятался там от города, который разрушался сам и разрушал представление о гармонии в сознании фотографа. Работая в НИИ теории и истории архитектуры, Ранчуков вдоль и поперек отснял Киев и другие города Украины: детали фасадов старых домов, виды улиц и площадей. Когда пару лет назад я был у него дома, мы долго рассматривали фотографии Киева — и он с горечью замечал: этого дома уже нет, этой улицы нет, тут все по-другому. Как-то он показал свои киевские снимки студентам одного из столичных вузов: все они были киевлянами и считали, что знают и любят родной город. Они рассматривали работы и вдруг спросили: а что это за город? Ранчуков опешил: «Этого города больше нет, и жителей его тоже больше не осталось». Собрал фотографии, сказал: «До свидания» — и вышел курить.Когда прощались с Ранчуковым, выступил только один человек — Александр Гляделов. Он произнес одну короткую фразу: «Старый Киев, который любил и снимал Ранчуков, умер, а вместе с ним ушел и Ранчуков».
Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України запрошує на власні очі побачити бузковий (і не лише) квіт квітневого бузку та цвітіння багатьох інших прегарних декоративних рослин. Сирінгарій і дендрарій чекають вас у гості. Про це повідомляють Контракти.UA. 02.05.2025 — 8 — 221
В окупованому росіянами Криму, неподалік від міста Саки, було знищено радіолокаційну станцію зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф".
Про це пише РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал "Кримський вітер". Про це повідомляють Контракти.UA.
За даними моніторингового каналу, ще у п'ятницю, 25 квітня, невідомі дрони сильно пошкодили і, можливо, повністю вивели з ладу РЛС 96Л6Е.
Антена станції сильно пошкоджена, ремонт можливий тільки в заводських умовах.
"Цікаво, що наприкінці березня "Наші очі" помітили перекидання РЛС 96Л6Е в напрямку міста Саки. А на початку березня в Саках просто на дорозі згоріла така ж РЛС 96Л6Е", - пише "Кримський вітер".
РЛС ЗРК С-400 "Тріумф"
Радіолокаційна станція (РЛС) Зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф" є важливою складовою частиною системи протиповітряної оборони, розробленою Росією. РЛС цього комплексу здатна виявляти і супроводжувати різні повітряні цілі, такі як літаки, крилаті ракети, балістичні ракети та інші повітряні об'єкти.
РЛС С-400 має високий рівень дальності виявлення - до 600 км, що дозволяє виявляти загрози на великих відстанях і швидко реагувати на них. Це робить систему однією з найпотужніших у світі для боротьби з повітряними цілями на великих відстанях.
РЛС С-400 може одночасно обробляти велику кількість цілей, що дає змогу забезпечити високий рівень інтеграції з іншими ракетними системами та засобами управління, дозволяючи ефективно здійснювати захист від повітряних загроз на всіх рівнях. Вона використовує кілька типів ракет, здатних знищувати цілі на різних відстанях та висотах, від чого залежить успішність боротьби з багатозадачними і різноманітними загрозами.
Завдяки цим характеристикам, ЗРК С-400 "Тріумф" є важливим елементом російської системи протиповітряної оборони і активно використовується в різних військових операціях.
Раніше ми писали про те, що бійці 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила знищили російську пускову установку зенітно-ракетного комплексу С-400. 30.04.2025 — 4 — 622
Столиця України завжди приваблювала туристів із різних міст і країн своєю красою та зеленими вулицями. У 1958-му році Київ відвідав англійський фотограф Джон Шульц, який зробив знімки міста та його мешканців.
Старі знімки опублікували на сторінці спільноти "Спрага": в Києві цікаво" у соціальній мережі Facebook. Можна роздивитись, яким було місто 67 років тому. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA.
"Цікавий погляд у минуле! У часи СРСР сміливі іноземні туристи ризикували, щоб зафіксувати на плівку життя без купюр. Їм вдавалося робити унікальні вуличні фото, які потім публікувалися на батьківщині. Сьогодні ці архівні скарби оцифровані, і ми можемо побачити справжній Київ 1958 року очима англійського фотографа Джона Шульца", – йдеться в повідомленні.
На старих знімках можна побачити різні локації столиці, зокрема, Андріївський узвіз, Пішохідний міст та Хрещатик.
Нагадаємо, на офіційних знімках радянських часів Київ – зелене місто, з чудовою архітектурою та усміхненими мешканцями. Проте завдяки роботам українського фотографа Олександра Ранчукова ми можемо побачити іншу столицю та її мешканців, якими вони були у 1970-1980-х роках.
У далекому 1938 році в Києві були встановлені як пам’ятники справжні британські танки часів Першої світової війни – Марк V. Один з них можна було побачити на Подолі, а інший – у самісінькому центрі столиці.
Як повідомляв OBOZ.UA, Труханів острів у наші дні – відоме місце відпочинку мешканців Києва, де є пляжі, зокрема й нудистський. Проте мало хто знає, що приймати сонячні ванни "у чому матір народила" тут почали ще в 1918 році. 29.04.2025 — 8 — 653
24–27 квітня на ВДНГ пройшла третя «Книжкова країна» — фестиваль, що вже зарекомендував себе як один із найбільших літературних заходів в Україні. Цього сезону подія досягла рекордної кількості проданих книжок. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Окрасою сезону став фантазійний квітковий декор, який перетворив ВДНГ на справжній простір натхнення. Гості фестивалю змогли зануритися в його естетику завдяки гігантським квітам, інтерактивним інсталяціям і дзеркалам із флористичним оздобленням. Тематичні зони для відпочинку — кав’ярні та чайні куточки — гармонійно доповнювали загальну атмосферу. Фестиваль традиційно об’єднав видавництва, авторів, зіркових гостей, блогерів і всіх, хто прагнув приємно провести час у компанії однодумців.
«Уже можна впевнено сказати, що „Книжкова країна“ стала важливою частиною літературного й культурного життя українців. Ми щиро пишаємося цим і дякуємо всім, хто підтримує фестиваль і долучається до нього. Цього сезону ми вкотре переконалися, наскільки потрібними є такі події: відвідуваність і зацікавленість залишаються стабільно високими, а програмне наповнення стає різноманітнішим. Наша мета — не лише тримати планку, але й дивувати гостей знову й знову. Вірю, що наступна „Книжкова країна“ також запропонує щось нове і цікаве», — зазначає засновник «Книжкової країни» Євген Мушкін.
Цього сезону на «Книжковій країні» відбулася спеціальна програма «Світове дерево фантастики», присвячена сучасній українській фантастиці. У її межах пройшли дискусії, публічні розмови й презентації про різні жанри — від горору до наукової фантастики та romantasy. Розширилася також програма творчої репрезентації військових і ветеранів #ФРОНТМЕНИ: у її межах відбулися літературні, театральні події, а також виставки.
Крім того, на фестивалі традиційно обрали книгу-переможця Премії книжкових блогерів, якою став роман Любка Дереша «Погляд медузи», а також провели десятки родинних читань разом із відомими українцями.
Протягом чотирьох днів «Книжкової країни» відбулося 365 подій: 120 презентації, 72 дискусій, 63 творчих та літературних майстеркласів, 60 автограф-сесій, 30 читань, 10 сесій ігротек (змагання чи турніри з настільних ігор), чотири театральних вистави, шість квестів. Ці події відвідало близько 13 000 людей. У ярмарку, зокрема, взяли участь 140 учасників: книгарні, видавництва, магазини, незалежні автори тощо.
Загалом цього сезону фестиваль «Книжкова країна» зібрав понад 72 500 гостей. Захід традиційно залучає багато молоді: більш ніж третина відвідувачів — студенти й школярі. Водночас для двох третин гостей «Книжкова країна» стала першим подібним фестивалем.
Географія відвідувачів охопила Київ і Київську область, звідки було понад 90% гостей, а також Одеську, Львівську, Дніпропетровську, Чернігівську, Харківську, Полтавську та інші області.
Переважна більшість відвідувачів залишилися задоволені подією (96%), відчули себе щасливішими (100%) і почувалися в безпеці на території ВДНГ (98%).
За даними учасників на фестивалі загалом було придбано близько 90 000 книг на загальну суму 28 млн грн — це рекорд для «Книжкової країни». Серед найменувань, що купували найчастіше:
Книгарня Є: «Однією ногою під Києвом» (Сергій Скришевський), «Тією горою є ви» (Бріанна Вест), «Фронтмени»;
Readeat: «Колонія» (Макс Кідрук), «Ми знайдемо свого Марселя» (Інна Мірошниченко), «Вбивчі письменники» (Саша Павлова);
Yakaboo: «Купи собі той довбаний букет» (Тара Шустер), «Жінки, що біжать з вовками» (Клариса Пінкола Естес), «Тінь богів» (Джон Ґвінн);
Vivat: «Наречена» (Алі Гейзелвуд), «За сіткою» (Стефані Арчер), «Помічниця лиходія» (Ханна Ніколь Мерер), «Ніколи не бреши» (Фріда Мак-Фадден);
КСД: «Вище неба» (Ліз Томфорд), «Сутінки» (Пенелопа Дуглас), «Правильне рішення» (Ліз Томфорд), «Двоповня» (Катерина Самойленко);
Видавництво «Фабула»: «Книжкові хроніки Анімант Крамб» (Лінь Ріна), «Молитва за Овена Міні» (Джон Ірвінг), «Еліза Геммільтон. Кримінальна справа з валізою» (Лінь Ріна);
Видавництво Старого Лева: «Вівці цілі» (Євгенія Кузнєцова), «Спитайте Мієчку» (Євгенія Кузнєцова), «Сорочине вбивство» (Ентоні Горовіц), «Я бачу, вас цікавить пітьма» (Ілларіон Павлюк);
Видавництво «Богдан»: «Чи бачать небеса котів», «Жнець без коси» (Олександра Черепан), «Світи вигнання та ілюзій» (Урсула Ле Ґвін);
«Лабораторія»: «Там, де живуть книжки» (Віталій Дуленко), «За Перекопом є земля» (Анастасія Левкова), «Усі персонажі вигадані. Або ні» (Юлія Лаба), «З нами житиме еласмотерій» (Роман Голубовський).
У межах фестивалю також відбулася низка соціальних і благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку військових і їхніх родин. Збори, зокрема, влаштували фонд Сергія Притули, «Допомогатор» та «Лелека», проєкт «Книга на фронт», а також організації «РІЙ» і «Гуркіт».
Таким чином за три сезони фестиваль «Книжкова країна» зібрав сумарно понад 210 000 відвідувачів, що робить його одним з найбільших у країні. Наступна відбудеться восени — 25–28 вересня на ВДНГ.
Слідкуйте за наступними анонсами «Книжкової країни» в офіційних Facebook та Instagram фестивалю. 28.04.2025 — 15 — 853
Президентське подружжя Трампів повернулися з похорона Папи Франциска.
Президент США Дональд Трамп і його дружина Меланія Трамп після похорону Папи Римського у Ватикані повернулися до Америки. Папараці сфотографували їх у міжнародному аеропорту Ньюарк-Ліберті, штат Нью-Джерсі. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Фотографи заскочили президентське подружжя за поцілунками. Це мало дуже милий вигляд.
Перша леді для перельоту обрала улюблений класичний тренч від Burberry з фірмовою картатою підкладкою бренду. На ній також були чорні светр і широкі штани. Вбрання вона скомбінувала з чорними балетками з чорними пряжками від Roger Vivier.
У Меланії було розпущене волосся, молочний манікюр, чорні сонцезахисні окуляри на обличчі і діамантові каблучки на руках.
Дональд Трамп був одягнений у темно-синій костюм, білу сорочку і темну краватку.
Нагадаємо, Меланія Трамп на прощанні з Папою Франциском з’явилася у чорному пальті-жакеті із ґудзиками, мереживних рукавичках і мереживній мантильї.
28.04.2025 — 8 — 833
