Найстаріший житловий будинок Києва: історія довжиною в 260 років
Найстаріший житловий будинок Києва розташований по Контрактовій площі, 7, у найстарішій його частині – Подолі, в кварталі, окресленому вулицями Фролівською, Боричів Тік, Андріївським Узвозом і Контрактовою Площею. Один із небагатьох цегляних будинків цивільної архітектури Подолу кінця 18 століття, що зберігся після пожежі 1811 року. Після будівництва посольства Нідерландів, будинок не проглядається з вулиці. Побачити його можна, зайшовши в арку з вулиці Фролівської.Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення. Архітектор: Михайло Іконніков (прибудова 1861 року). Роки будівництва: 1760, 1797, 1861. Архітектурний стиль: класицизм«Коли я народився у 1960 році, вся ця садиба разом з територією, де зараз посольство Нідерландів, належала моїй сім’ї. Коли мені було 2 роки її націоналізували – наш дім переробили під комуналку. Його поділили на 5 квартир, де загалом жили 27 людей. Моїй сім’ї залишили лише кімнату на верхньому поверсі. Кожна кімната була окремою квартирою. Вже набагато пізніше я зміг повернути цей будинок – щось викупив, щось відсудив. З одного боку – це мій спадок, з іншого боку – я багато за що заплатив.Історія цього дому почалась у 1760 році, коли дворянин Леонтій Вишневський купив цю ділянку. Тут стояв дерев’яний будинок із кам’яним підвалом. Я бачив лише один аналог такого ж підвалу – дім Кочубея у Батурині. Потім тут двічі була пожежа. У 1797 році, після однієї з них, Вишневський на цьому підвалі побудував кам’яний поверх. У кімнаті, де ми сидимо, була кухня, друга кімната слугувала залом для прийому гостей. Завдяки пожежі й відома точна дата зведення будинку. Набагато пізніше, вже у 1861 році, онука Вишневського замовила у відомого на той час архітектора Іконнікова проект другого поверху, який одразу і звели.У 1891 мій прадід Максим Федорович Нєчяєв купив цей будинок. Він був кондитером, на території садиби знаходилось кондитерське виробництво. Його сім’я до того ж мала власну лавку на Контрактовій площі, де вони і продавали свою випічку. Брендовою продукцією були «Нечаевские пряники». Нині з усього кондитерського надбання в мене лишився лише ніж для нарізки халви.Радянські репресії не оминули мою родину. Тато при Сталіні відсидів шість років в таборах, але якщо по батьковій лінії родичі були купцями, то по маминій – дворянами, а їм прийшлось ще гірше. Я достовірно знаю про дев’ятьох розстріляних родичів.Відкривати власний дім для відвідувачів – для України практика незвична. Я людина не дуже могутня і не дуже багата, тому публічність для мене – це захист. Це завжди був ласий шматочок території. Тепер завдяки музею багато людей знають і хто я такий, і про будинок. Його всіляко намагались знести при радянській владі, але нас треба було кудись переселяти. Це все було для них не дуже просто, бо ми не давали згоду на це. На сьогодні у нашого будинку статус пам’ятки архітектури і він вже затиснутий у дворі більшими будівлями, що дуже ускладнює проїзд. З огляду на ці факти, сьогодні він не є комерційно привабливим – мороки з ним більше, ніж зиску.Тут є водопровід, є газ. На всіх поверхах залишились старі пічки, тому навіть якщо газу не стане – опалимось. Проблеми з будинком були і залишаються. Я відремонтував все, що міг, а лишились тільки дуже затратні роботи. Під домом йде теплотраса і її двічі проривало. Підвал заливало кропом 90 градусів. Двічі по 3-4 тижні будинок стояв у пару, а тут багато дерев’яних деталей, які після таких аварій починають гнити. Довелось і за свої гроші перекласти трубу, і рятувати дерево, але поки я не все можу привести до ладу.Історія моєї сім’ї, звичайно, змусила мене цікавитись минулим. Я сам ніколи спеціально не збирав антикваріат, але як ви бачите – в цій кімнаті є багато старожитностей. Тут є предмети і з трипільських, і навіть з давньогрецьких часів. Дещо лишилось від тата. Окрім того, в мене є старі фотографії садиби і всі її проекти. Тут, наприклад, не побудоване ще одне крило, яке в одному з проектів є. Після пожежі 1811 року планування Подолу було змінено. Тут, де зараз двір, була вулиця. Дерево, що росте на вході, моя матір посадила 8 травня 1945 року.Сьогодні у будинку відкрито музей, проходять різні зустрічі, концерти. Я лишив лише одну кімнату зверху, куди не заходить ніхто, крім членів родини. Все ж маємо мати хоч якийсь приватний простір у власній оселі. Коли мені хочеться побути одному, я сварюсь (сміється). Все одно ж ніхто не дасть, але, часом, дуже хочеться».Костянтин Сергійович Малєєв , 57 років, соціолог.Фото: Діана Андруник
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 458
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 760
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1595
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2952
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2946
