Контракти.ua

06.07.2018 — Россия — maxim-nm.livejournal.com — 34309
история, революции, Россия, живопись, картины, перевороты
Ужасы Октябрьского переворота глазами художника

Блогер Максим Мирович: "Так, друзья, сегодня будет интересный пост о том, как на самом деле выглядел Октябрьский переворот 1917 года. Фотоснимков тех лет сохранилось не так и много, но зато осталось множество рисунков от художников документалистов. Картины, которые я покажу вам в сегодняшнем посте, произвели на меня в своё время громадное впечатление. Еще удивительнее то, что художник, нарисовавший их, жил в СССР — вполне успешно пережил сталинский террор 1930-х годов и его картины по какой-то причине не были уничтожены. Он много рисовал практически до последних дней жизни и даже в 1930-е продолжал время от времени троллить совок картинам вроде "Мордобой на пляже — культурное достижение по спорту!". Итак, в сегодняшнем посте — правдивое изображение ужасов Октябрьского переворота от непосредственного свидетеля событий. Для начала немного истории. Автор картин, которые размещены ниже — художник Иван Владимиров (1869-1947). Как видно по годам жизни художника — в годы Октябрьского переворота и последовавшей за ним Гражданской войны Иван был уже достаточно зрелым человеком и состоявшимся художником, до этого уже получившего некоторую известность. В начале XX века Владимиров позиционировал себя как художника-документалиста — он работал т.н. "художественным корреспондентом" в русско-японской (1904-905), балканских (1912-13) и Первой мировой войнах. О сюжетах его картин тех лет можно судить по названиям — "Орудие в опасности", "Артеллерийский бой", "Вернулся с войны", "Разведка в ливень", "Допрос пленного", "Усиленная рекогносцировка". В 1917-1918 году Владимиров работал в Петроградской милиции, где рисовал фотопортреты разыскиваемых преступников со слов потерпевших (аналог художественного "фоторобота"). Во время переворота 1917 года Владимиров сделал множество зарисовок, которые стали потом в сюжеты его картин — на которых хорошо показаны реалии тех дней и истинное лицо большевиков. Это удивительно, но Ивана Владимирова по какой-то причине не репрессировали в 1930-х — он пережил репрессии и блокаду в Ленинграде, во время которой рисовал плакаты и вёл дневник блокады. Ещё удивительнее то, что многие его работы выставлялись даже во времена СССР в Третьяковской галерее. А теперь давайте посмотрим на картины".

Взятие Зимнего дворца осенью 1917 года. Лица и типажи красноармецев далеки от тех «волевых и целеустремлённых товарищей», которые потом рисовали во всех советских учебниках. Далеки от идеала и их действия — банда красноармейцев ведет себя как обычные пьяные погромщики, стреляя в картины и уничтожая античные статуи. 22 годами позже дети этих красноармейцев будут вести себя также во время «присоединения Западной Беларуси» — с тупой злобой рубя саблями паркет в замке Радзивиллов в Несвиже.

А на этой картине изображены большевики на улицах «революционного Петрограда». Как видите, красноармейцы не только ходили строем под бравурные песни про Буденного, но и не гнушались банальными грабежами — на картине запечатлено, как доблестные «красногвардецы Ильича» разгромили винный магазин и напиваются прямо у входа.

Внесудебная расправа над «идеологическими противниками-беляками». Обратите внимание на лица красноармецев — это самые настоящие Шариковы. Не вызывает сомнений, что художник на стороне расстреливаемых, и для меня большая загадка — как ему удалось пережить террор 1930-х. Может быть, всё дело в том, что советские власти не видели в картинах никаких противоречий — «а что, всё похоже! Вот это с винтовкой вылитый я, а вот это — мой кореш Коля!».

А это — расстрелы в подвалах, которые начались, фактически, сразу после переворота. Лица тоже очень характерные; как позже скажет Иосиф Бродский — «после переворота 1917 года и репрессий в России произошел антропологический сдвиг, от которого она будет оправляться несколько столетий».

А вот просто потрясающая картина под названием «Некому защитить» — так сказать, торжество победителей. Два бугая-красноармейца подсаживаются к интеллигентной даме в кафе, один из красных бандитов крепко держит её за руку, и можно понять, что ничем хорошим эта встреча не закончится.

Реалии 1918 года. На картине вроде бы не происходит ничего особенного, если не знать её название — «Разграбление вагона с помощью от Красного Креста». Скорее всего, вагон грабят те же самые «красноармейцы», которые охранятю железную дорогу — присвоив себе продукты, которые были предназначены для голодающих.

Тоже грабеж — на сей раз банковских ячеек, под заумным названием «изъятие награбленного добра». То, что в этих ячейках хранили свои вклады и ценности обычные горожане — никого не интересовало. Имеешь что-то большее, чем драные лапти? Значит враг.

И ещё одна потрясающая картина из этой же серии, с лицами «победителей» в ложе оперы либо театра. Типажи подмечены просто отлично.

Картина под названием «Развлечение подростков в императорском саду».Тут, как говорится, без комментариев — искусство после революции стало «доступно всем». В том числе, и для того, чтобы бросать в него камнями.

Ещё немного «послереволюционных реалий». Голод в Петрограде — люди отрезают куски мяса от трупа павшей лошади, в то время как на заднем плане идут бравурные митинги под красными флагами.

И ещё немного о быте тех лет

Картины деревенской жизни тех лет у Ивана Владимирова тоже встречаются. Давайте посмотрим, что изображено на них — может быть, хотя бы в деревне жизнь была получше? Нет, там был всё тот же грабеж. На этой картине показано, как подстрекаемые комиссарами крестьяне разворовывают богатое поместье:

А вот те же крестьяне волокут домой награбленные вещи. Так и хочется спросить — ну что, обогатились? Сильно свою жизнь улучшили?

Впрочем, награбленному добру крестьяне радовались недолго — вскоре к ним в дома приехали отряды продразверстки, которые выгребали из амбаров все запасы зерна, обрекая людей на голод.

А это — работа в селе так называемого «комбеда», в который набирали всяких сельских алкоголиков — чем более деклассирован был человек и чем более асоциальный образ жизни он вел, тем вероятнее он мог получить место в «комбеде» — считалось, что он «революционный борцун» и вообще молодец, «не работал на царя». Вчерашние алкоголики и люмпены получили полную власть над судьбами людей, которые советская власть посчитала своими врагами. Хозяйственные крестьяне, работящие зажиточные люди, священники, чиновники — были судимы «комбедами» и часто приговаривались к смерти.

Грабеж ценностей из сельской церкви. Большая часть добра, что отняли в церквях и у бывших богатых людей — продавалась на Запад, а средства от этого шли на «советскую индустриализацию». Это и есть реальное лицо «гения Сталина», которого так любят восхвалять сталинисты, в 1920-30-е годы он занимался ровно тем же, чем занимался до революции — грабил людей и тратил деньги на свои прожекты.

Фоторепортажі
Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи. Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного. Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який  триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю. Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал Текст та фото — Олександр Зубко.
07.05.2026 — 16 — 1347

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року. Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою. Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці. Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club. А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США. Текст та фото — Олександр Зубко.     
03.05.2026 — 23 — 3534

Кращий сомельє України 2026

Кращий сомельє України 2026

6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках. З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє. Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї. Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге. На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок. Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3593

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії. Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи. Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA. Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості. Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому. Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується. Зона: територія зупиненого часу Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося. Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір. Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу. Природа: життя після людини Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається. Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла. Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує. Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором. Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини. ЧАЕС: станція, яка не може померти Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році. На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху. Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати. Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу. І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах. Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему. Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію. Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.  фото: Дмитро Дятлов
26.04.2026 — 17 — 3663

СБУ уразила важливу НПС

СБУ уразила важливу НПС "Горький" у Росії, спалахнула масштабна пожежа

Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою. В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ. Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA. НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга". Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово. Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних. "Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело. Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України. Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ. Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи.
23.04.2026 — 4 — 3972