Спальный район Ласнамяэ: вот почему эстонцы не хотят «назад в СССР»
Беларусский блогер Максим Мирович: "В комментариях к своим фоторепортажам из европейских городов я часто читаю такое: "А что вы хотите? У них там старые города с узкими улицами и красивой архитектурой, а вот у нас — сплошные спальные районы, застроенные панельными высотками, ну как в таких навести порядок?" Авторы подобных цитат считают, что красивыми и аккуратными могут быть только старинные центральные улицы, а вот жители панельных "спальников" просто обречены на прозябание среди ржавых качелей, неухоженных дворов, говнопарковки и мусора. Отчасти эти мысли провоцируют вороватые власти некоторых постсоветских стран, рассказывая сказки о том, как тут было "хорошо раньше", а вот сейчас всё пришло в упадок. Разумеется, это не так. Именно во времена СССР начались и кое-где продолжаются до сих пор неудачные эксперименты с городским жильём, которые можно объединить под общим названием "спальные районы". Что плохого в такой концепции? Во-первых, вся городская инфраструктура, нормальные места для отдыха, а также рабочие места находятся, в основном, в центре города, а окраины оказываются обделенными. Во-вторых, сами жилые дома представляют собой дешевые быстровозводимые конструкции весьма неприглядного вида, которые в просторечии именуются "панельками". И в третьих — в спальных районах, как правило, отсутствует квартальная застройка, а дома раскиданы абы-как. В 1960-70-е годы советские архитекторы объясняли это якобы "лучшей инсоляцией квартир" и прочими бреднями, но на деле это лишь породило очень неприятную городскую среду, некомфортную для пребывания — огромные пустые пространства, неуютные и продуваемые дворы, несоответствующие человеческому масштабу площади и т.д. Что с этим делать сейчас? Проблема реновации советских "спальников" остро стоит практически во всех постсовестких больших городах, и относятся к ней очень по-разному. К пример, в Минске её предпочитают не замечать, примерно так же ситуация обстоит и в Киеве, и в богатой Москве. А вот в маленькой Эстонии эту проблему решают, и весьма успешно. Итак, в сегодняшем посте мы прогуляемся по району Ласнамяэ на окраине Таллинна, посмотрим, как эстонцы реконструируют советский спальный район и узнаем, почему они не хотят "назад в СССР".
Для начала, как водится, немного истории. Ласнамяэ представляет собой типичный советский спальный район на окраине Таллинна, строить который начали в 1970-е годы. Первый план района появился в 1971 году, а одним из ведущих архитекторов Ласнамяэ стал Март Порт, который позже строил город Славутич для переселенцев из Припяти. Район расположен в 3-7 километрах в сторону востока от центра Таллинна и представляет собой застройку по обе стороны от шоссе Таллин - Санкт-Петербург
Ласнамяэ состоит из 17 микрорайонов, которые во времена СССР назывались просто порядковыми номерами (как в той же Припяти, в которой таких микрорайонов-кварталов было всего пять и был запланирован шестой), а после 1991 года каждый район получил своё название — Вяо, Катлери, Курепыллу, Куристику, Лаанга и другие. Точно так же, как и в Припяти, которая строилась примерно в то же время, каждый микрорайон представляет собой, по сути, замкнутый квартал, ограниченный со всех сторон дорогами
Строили Ласнамяэ очень быстро, методом конвейера — советских архитекторов и строителей гнали "выполнить и перевыполнить план", что разумеется сказалось на внешнем виде домов — если в том же Славутиче, который был "витриной социалистического строительства" в стандартные советские панельки вносили хоть какое-то разнообразие, то все дома в Ласнамяэ выглядят очень однообразно. Вот типичный местный дом, с такими двойными квадратными окошками лестничной клетки. Кстати, это какой-то типично прибалтийский проект — я видел похожие дома и в Вильнюсе, и в Висагинасе, но не встречал нигде за пределами стран Балтии
Свою роль в облике района сыграло и то, что партийные и городские функционеры постоянно искали возможности, чтобы сэкономить средства и ещё теснее поставить дома. Башенные краны тоже старались как можно реже переставлять с места на место, и все дома выглядели очень однообразно — унылые ряды одинаковых серых стен. А ещё в советском Ласнамяэ практически не было деревьев — сажать деревья на плитняке было дорого и они плохо приживались
В 2007 году в Ласнамяэ был снят довольно жуткий фильм под названием "Осенний бал", в котором были отлично переданы тлен и безысходность типично советского спального района — огромные, продуваемые северными ветрами пустые пространства, замерзшие лужи, больше напоминающие небольшие озёра для разведения карпов, припаркованные кое-как машины и унылые серые стены зданий. Я ожидал увидеть в Ласнамяэ именно это, однако за те десять лет, что прошли с момента выхода фильма, район изменился до неузнаваемости. "Ласнамяэ из СССР" ещё живёт в небольших полуподвальных помещениях, где сейчас люди открывают свои небольшие бизнесы, но весь антураж часто выглядит очень по-советски
Остатки "прежней жизни" ещё можно увидеть на местных городских мусорках
И в подъездах домов, где многое тож еосталось "как раньше". Впрочем, в подъездах уже появились складные пандусы для маломобильных граждан и мам с колясками
А также совершенно новые лифты, ничуть не похожие на старые советские
Во дворах ещё можно увидеть какие-то бессмысленные и дикие старые конструкции — которых, впрочем, с каждым годом становится всё меньше — город избавляется от советской гигантомании и иррационализма (вроде этого огромного бетонного забора вокруг трех яблонь), заменяя их на современные и удобные вещи
Примерно с начала 2000-х годов власти Таллинна решили, что больше так продолжаться не может, и со старым советским "спальником" надо что-то делать. Был подготовлен проект реновации района, который стал постепенно претворяться в жизнь. Улучшение жизни в Ласнамяэ велось сразу по нескольким направлениям. Во-первых, было решено что-то сделать с дворами. Перво-наперво из дворов выкинули все автомобили, собрав их на отдельные парковки, а придомовое пространство стало принадлежать людям. Теперь не нужно было пробираться к дверям своего подъезда, обтирая курткой грязные машины — двор стал полноценным местом для отдыха
Во-вторых — было решено разобраться с подъездами. Парковочные зоны убрали подальше от входов в подъезды, поставили красивые стеклянные двери, облагородили территорию вокруг. Посмотрите, это тот же самый советский панельный дом, но насколько он преобразился после реновации
В самих подъездах навели порядок, установили новые лифты, новые почтовые ящики и новое экономичное освещение
Там, где это возможно — возле подъездов создали зелёные зоны, посадив газонную траву и красивые кустарники
Там, где это невозможно технически — просто положили красивую плитку, сохранив при этом главное правило — никаких автомобилей у входа
Есть и пространство для творчества самих жителей — тех, кто любит заниматься растениеводством под окнами. Палисаднички в Ласнамяэ выглядят вот так
А что же с парковкой, спросите вы? Водители в Ласнамяэ не сильно пострадали — в ходе реновации района были созданы отдельные парковочные места с удобным въездами. Главное правило осталось всё тем же — никаких автомобилей под окнами
Вот так сейчас выглядит в Ласнамяэ обычная советская пятиэтажка. Под окнами — не заплеванный бычками двор и брошенные машины, а красивый газончик и деревья
Или вот, посмотрите — вот так может выглядеть обычный квартал в советском спальном районе. Всё четко структурировано — вот тут стоят машины, вот тут крытая парковка для велосипедов и скутеров, а вот там зелёная зона — на которой нет и не может быть никаких авто
В третьих — в ходе реконструкции было решено, наконец, разобраться с мусором. В районе начали появляться вот такие крытые мусорки, строительство которых продолжается до сих пор. Из таких контейнеров мусор не разлетается в стороны, и выглядят они весьма цивилизованно
В четвёртых — в ходе реконструкции в Ласнамяэ стало появляться множество всяких мест для проведения досуга. Вот тут, к примеру, был обычный пустырь, на котором построили очень классный трек для самокатов и великов — дети постарше с удовольствием проводят тут время
Ребята с трека, которые составили нам компанию в прогулке по району и показали много всего интересного)
Для самых маленьких появляются во такие закрытые детские площадки
А для людей постарше — вот такие комплексы уличных тренажеров. Впрочем, как видите — занимаются на них люди совершенно разного возраста)
Если раньше жителям Ласнамяэ приходилось ездить буквально за каждой мелочью в центр города, то сейчас в этом возникает всё меньше необходимости— с ходом реконтрукции Ласнамяэ всё больше обрастает всем необходимым. Вот, к примеру, относительно новый торговый центр "Maxima", который расположен в удобном месте и доступен из любой точки района. А ещё обратите внимание на территорию за торговым центром — раньше там был простой пустырь, а теперь парк
"Maxima" вблизи. Вокруг много парковочных мест, а прямо нарпотив входа расположены остановки общественного транспорта. Всё сделано по уму, а не так, как возле минской Короны на Кальварийской, где для того, чтобы пробраться к входу, нужно вытереть задницей десяток автомобилей
А вот так выглядит местная школа. Посмотрите на школьный двор — там есть классный футбольный стадион с настоящим газоном! Сейчас как раз идёт игра
А с другой стороны от здания школы расположено ещё одно поле с мягим покрытием — думаю, там играют в большой теннис, баскетбол и всё такое прочее. И это обычная школа в таллиннском спальном районе, а не какая-то там "элитная школа" для детей газовых магнатов
А вот так выглядит то место, где еще недавно был загаженный пустыми бутылками и залитый замерзшими лужами пустырь. Сейчас на месте пустыря можно увидеть красивый парк с ландшафтным дизайном и зонами отдыха для детей
Пока родители гуляют по парку, дети могут поиграть вот на такой красивой и безопасной детской площадке с мягким покрытием. Смотрите, сколько там всего классного — сам бы полазил с удовольствием)
А ещё обратите внимание, как аккуратно структурированна территория дворов тех домов, что прилегают к парку. Для автомобилей выделена парковка, к окрам примыкает "зеленая зона", есть красивые палисадники
Дорожки парка представляют собой вот такие гравийные дороги, по которым приятно гулять и кататься на велосипеде
Площадка для игр
У парка есть сформированный центр, который представляет собой мощеную плиткой площадку со скамеечками и уличными тренажерами, вот так она выглядит с высоты птичьего полёта
А вот так — вблизи. Скамейки, кстати, весьма удобные
Парк уходит вдаль, и там дальше виднеются ещё зоны отдыха, детские площадки, стадионы
Красота...
Когда я посадил квадрокоптер и посмотрел на фотографии того, что получилось — я вдруг понял, почему эстонцы не тоскуют по СССР. Жить скромно и аккуратно, не писать доносов на ближнего, не воровать, улучшать день за днём жизнь своих граждан для них гораздо важнее, чем грезить мегаломанскими космическими прожектами и переживать за "наших людей в Сирии". Видеть изменения к лучшему каждый день. Говорить о будущем, а не грезить призраками прошлого.
Наверное, таким и должно быть современное государство для людей
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1275
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3478
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3542
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
