Спальный район Ласнамяэ: вот почему эстонцы не хотят «назад в СССР»
Беларусский блогер Максим Мирович: "В комментариях к своим фоторепортажам из европейских городов я часто читаю такое: "А что вы хотите? У них там старые города с узкими улицами и красивой архитектурой, а вот у нас — сплошные спальные районы, застроенные панельными высотками, ну как в таких навести порядок?" Авторы подобных цитат считают, что красивыми и аккуратными могут быть только старинные центральные улицы, а вот жители панельных "спальников" просто обречены на прозябание среди ржавых качелей, неухоженных дворов, говнопарковки и мусора. Отчасти эти мысли провоцируют вороватые власти некоторых постсоветских стран, рассказывая сказки о том, как тут было "хорошо раньше", а вот сейчас всё пришло в упадок. Разумеется, это не так. Именно во времена СССР начались и кое-где продолжаются до сих пор неудачные эксперименты с городским жильём, которые можно объединить под общим названием "спальные районы". Что плохого в такой концепции? Во-первых, вся городская инфраструктура, нормальные места для отдыха, а также рабочие места находятся, в основном, в центре города, а окраины оказываются обделенными. Во-вторых, сами жилые дома представляют собой дешевые быстровозводимые конструкции весьма неприглядного вида, которые в просторечии именуются "панельками". И в третьих — в спальных районах, как правило, отсутствует квартальная застройка, а дома раскиданы абы-как. В 1960-70-е годы советские архитекторы объясняли это якобы "лучшей инсоляцией квартир" и прочими бреднями, но на деле это лишь породило очень неприятную городскую среду, некомфортную для пребывания — огромные пустые пространства, неуютные и продуваемые дворы, несоответствующие человеческому масштабу площади и т.д. Что с этим делать сейчас? Проблема реновации советских "спальников" остро стоит практически во всех постсовестких больших городах, и относятся к ней очень по-разному. К пример, в Минске её предпочитают не замечать, примерно так же ситуация обстоит и в Киеве, и в богатой Москве. А вот в маленькой Эстонии эту проблему решают, и весьма успешно. Итак, в сегодняшем посте мы прогуляемся по району Ласнамяэ на окраине Таллинна, посмотрим, как эстонцы реконструируют советский спальный район и узнаем, почему они не хотят "назад в СССР".
Для начала, как водится, немного истории. Ласнамяэ представляет собой типичный советский спальный район на окраине Таллинна, строить который начали в 1970-е годы. Первый план района появился в 1971 году, а одним из ведущих архитекторов Ласнамяэ стал Март Порт, который позже строил город Славутич для переселенцев из Припяти. Район расположен в 3-7 километрах в сторону востока от центра Таллинна и представляет собой застройку по обе стороны от шоссе Таллин - Санкт-Петербург
Ласнамяэ состоит из 17 микрорайонов, которые во времена СССР назывались просто порядковыми номерами (как в той же Припяти, в которой таких микрорайонов-кварталов было всего пять и был запланирован шестой), а после 1991 года каждый район получил своё название — Вяо, Катлери, Курепыллу, Куристику, Лаанга и другие. Точно так же, как и в Припяти, которая строилась примерно в то же время, каждый микрорайон представляет собой, по сути, замкнутый квартал, ограниченный со всех сторон дорогами
Строили Ласнамяэ очень быстро, методом конвейера — советских архитекторов и строителей гнали "выполнить и перевыполнить план", что разумеется сказалось на внешнем виде домов — если в том же Славутиче, который был "витриной социалистического строительства" в стандартные советские панельки вносили хоть какое-то разнообразие, то все дома в Ласнамяэ выглядят очень однообразно. Вот типичный местный дом, с такими двойными квадратными окошками лестничной клетки. Кстати, это какой-то типично прибалтийский проект — я видел похожие дома и в Вильнюсе, и в Висагинасе, но не встречал нигде за пределами стран Балтии
Свою роль в облике района сыграло и то, что партийные и городские функционеры постоянно искали возможности, чтобы сэкономить средства и ещё теснее поставить дома. Башенные краны тоже старались как можно реже переставлять с места на место, и все дома выглядели очень однообразно — унылые ряды одинаковых серых стен. А ещё в советском Ласнамяэ практически не было деревьев — сажать деревья на плитняке было дорого и они плохо приживались
В 2007 году в Ласнамяэ был снят довольно жуткий фильм под названием "Осенний бал", в котором были отлично переданы тлен и безысходность типично советского спального района — огромные, продуваемые северными ветрами пустые пространства, замерзшие лужи, больше напоминающие небольшие озёра для разведения карпов, припаркованные кое-как машины и унылые серые стены зданий. Я ожидал увидеть в Ласнамяэ именно это, однако за те десять лет, что прошли с момента выхода фильма, район изменился до неузнаваемости. "Ласнамяэ из СССР" ещё живёт в небольших полуподвальных помещениях, где сейчас люди открывают свои небольшие бизнесы, но весь антураж часто выглядит очень по-советски
Остатки "прежней жизни" ещё можно увидеть на местных городских мусорках
И в подъездах домов, где многое тож еосталось "как раньше". Впрочем, в подъездах уже появились складные пандусы для маломобильных граждан и мам с колясками
А также совершенно новые лифты, ничуть не похожие на старые советские
Во дворах ещё можно увидеть какие-то бессмысленные и дикие старые конструкции — которых, впрочем, с каждым годом становится всё меньше — город избавляется от советской гигантомании и иррационализма (вроде этого огромного бетонного забора вокруг трех яблонь), заменяя их на современные и удобные вещи
Примерно с начала 2000-х годов власти Таллинна решили, что больше так продолжаться не может, и со старым советским "спальником" надо что-то делать. Был подготовлен проект реновации района, который стал постепенно претворяться в жизнь. Улучшение жизни в Ласнамяэ велось сразу по нескольким направлениям. Во-первых, было решено что-то сделать с дворами. Перво-наперво из дворов выкинули все автомобили, собрав их на отдельные парковки, а придомовое пространство стало принадлежать людям. Теперь не нужно было пробираться к дверям своего подъезда, обтирая курткой грязные машины — двор стал полноценным местом для отдыха
Во-вторых — было решено разобраться с подъездами. Парковочные зоны убрали подальше от входов в подъезды, поставили красивые стеклянные двери, облагородили территорию вокруг. Посмотрите, это тот же самый советский панельный дом, но насколько он преобразился после реновации
В самих подъездах навели порядок, установили новые лифты, новые почтовые ящики и новое экономичное освещение
Там, где это возможно — возле подъездов создали зелёные зоны, посадив газонную траву и красивые кустарники
Там, где это невозможно технически — просто положили красивую плитку, сохранив при этом главное правило — никаких автомобилей у входа
Есть и пространство для творчества самих жителей — тех, кто любит заниматься растениеводством под окнами. Палисаднички в Ласнамяэ выглядят вот так
А что же с парковкой, спросите вы? Водители в Ласнамяэ не сильно пострадали — в ходе реновации района были созданы отдельные парковочные места с удобным въездами. Главное правило осталось всё тем же — никаких автомобилей под окнами
Вот так сейчас выглядит в Ласнамяэ обычная советская пятиэтажка. Под окнами — не заплеванный бычками двор и брошенные машины, а красивый газончик и деревья
Или вот, посмотрите — вот так может выглядеть обычный квартал в советском спальном районе. Всё четко структурировано — вот тут стоят машины, вот тут крытая парковка для велосипедов и скутеров, а вот там зелёная зона — на которой нет и не может быть никаких авто
В третьих — в ходе реконструкции было решено, наконец, разобраться с мусором. В районе начали появляться вот такие крытые мусорки, строительство которых продолжается до сих пор. Из таких контейнеров мусор не разлетается в стороны, и выглядят они весьма цивилизованно
В четвёртых — в ходе реконструкции в Ласнамяэ стало появляться множество всяких мест для проведения досуга. Вот тут, к примеру, был обычный пустырь, на котором построили очень классный трек для самокатов и великов — дети постарше с удовольствием проводят тут время
Ребята с трека, которые составили нам компанию в прогулке по району и показали много всего интересного)
Для самых маленьких появляются во такие закрытые детские площадки
А для людей постарше — вот такие комплексы уличных тренажеров. Впрочем, как видите — занимаются на них люди совершенно разного возраста)
Если раньше жителям Ласнамяэ приходилось ездить буквально за каждой мелочью в центр города, то сейчас в этом возникает всё меньше необходимости— с ходом реконтрукции Ласнамяэ всё больше обрастает всем необходимым. Вот, к примеру, относительно новый торговый центр "Maxima", который расположен в удобном месте и доступен из любой точки района. А ещё обратите внимание на территорию за торговым центром — раньше там был простой пустырь, а теперь парк
"Maxima" вблизи. Вокруг много парковочных мест, а прямо нарпотив входа расположены остановки общественного транспорта. Всё сделано по уму, а не так, как возле минской Короны на Кальварийской, где для того, чтобы пробраться к входу, нужно вытереть задницей десяток автомобилей
А вот так выглядит местная школа. Посмотрите на школьный двор — там есть классный футбольный стадион с настоящим газоном! Сейчас как раз идёт игра
А с другой стороны от здания школы расположено ещё одно поле с мягим покрытием — думаю, там играют в большой теннис, баскетбол и всё такое прочее. И это обычная школа в таллиннском спальном районе, а не какая-то там "элитная школа" для детей газовых магнатов
А вот так выглядит то место, где еще недавно был загаженный пустыми бутылками и залитый замерзшими лужами пустырь. Сейчас на месте пустыря можно увидеть красивый парк с ландшафтным дизайном и зонами отдыха для детей
Пока родители гуляют по парку, дети могут поиграть вот на такой красивой и безопасной детской площадке с мягким покрытием. Смотрите, сколько там всего классного — сам бы полазил с удовольствием)
А ещё обратите внимание, как аккуратно структурированна территория дворов тех домов, что прилегают к парку. Для автомобилей выделена парковка, к окрам примыкает "зеленая зона", есть красивые палисадники
Дорожки парка представляют собой вот такие гравийные дороги, по которым приятно гулять и кататься на велосипеде
Площадка для игр
У парка есть сформированный центр, который представляет собой мощеную плиткой площадку со скамеечками и уличными тренажерами, вот так она выглядит с высоты птичьего полёта
А вот так — вблизи. Скамейки, кстати, весьма удобные
Парк уходит вдаль, и там дальше виднеются ещё зоны отдыха, детские площадки, стадионы
Красота...
Когда я посадил квадрокоптер и посмотрел на фотографии того, что получилось — я вдруг понял, почему эстонцы не тоскуют по СССР. Жить скромно и аккуратно, не писать доносов на ближнего, не воровать, улучшать день за днём жизнь своих граждан для них гораздо важнее, чем грезить мегаломанскими космическими прожектами и переживать за "наших людей в Сирии". Видеть изменения к лучшему каждый день. Говорить о будущем, а не грезить призраками прошлого.
Наверное, таким и должно быть современное государство для людей
Найкоротший парад у житті Путіна: без військового пафосу, з відключеннями Інтернету та в ізоляції
Президент Росії Володимир Путін провів парад на Красній площі у меншому масштабі, без демонстрації військової техніки через «поточну оперативну ситуацію».
У Москві у суботу, 9 травня, минув парад на честь російського Дня перемоги, який вперше провели без військової техніки. Парад тривав всього 45 хвилин, що зробило його найкоротшим у сучасній історії. Цього року Кремль, схоже, надав пріоритет безпеці над традиційною демонстрацією сили. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
ТСН.ua зібрав всі деталі.
Трамп оголосив про перемир’я між Україною та Росією
Президент США Дональд Трамп оголосив про триденне перемирʼя у війні між Росією та Україною на три дні, починаючи від 9 травня. З його слів, для Росії — це важливо для святкування Дня Перемоги, але для України це теж важливо.
Окрім зупинки усіх обстрілів відбудеться обмін полоненими тисяча на тисячу.
Трамп запевнив, що це він попросив про цей крок і на нього погодились Путін та Зеленський. Він сподівається, що це стане початком для закінчення великої війни і перемовини щодо миру триватимуть.
Зеленський відреагував на заяву. «Цими днями було багато звернень та сигналів щодо конфігурації завтрашнього дня в Москві у звʼязку з нашими українськими далекобійними санкціями», — прокоментував заяву Трампа президент Володимир Зеленський.
«Красна площа для нас менш важлива, ніж життя українських полонених, яких можна повернути додому», — пояснив він у своєму зверненні, подякувавши Трампу та його команді.
Зазначимо, протягом 8 травня напруга навколо параду в Москві набирала обертів — Кремль розгорнув додаткову протиповітряну оборону та продовжував погрожувати Києву відповідю у разі атаки під час святкування Дня перемоги.
Володимир Зеленський відреагував на нові погрози з боку Москви.
«Багато зараз нових погроз від Росії. Хоча ми дали цілком логічну та зрозумілу для них позицію — будемо діяти абсолютно дзеркально», — сказав Зеленський у зверненні, яке він записав з південного напрямку фронту після зустрічі з бойовими бригадами.
Зеленський окремим указом дозволив Росії провести парад
Україна офіційно дозволила Росії провести на Красній площі у Москві парад до 9 травня в рамках триденного перемир’я, яке анонсував президент США Дональд Трамп.
Відповідний указ президента Володимира Зеленського опублікували на сайті ОП в п’ятницю, 8 травня.
«Враховуючи численні прохання, з гуманітарною метою, окресленою в перемовинах з американською стороною 8 травня 2026 року, постановляю: дозволити 9 травня 2026 року провести парад в м. Москві (Російська Федерація). На час параду (від 10 години ранку за київським часом 9 травня 2026 року) територіальний квадрат Красної площі виключити з плану застосування українського озброєння», — йдеться в указі.
Реакція Кремля
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи указ Зеленського, заявив: «Нам не потрібен нічий дозвіл. Напевно, горе тому, хто намагається над Днем Перемоги кепкувати і такі дурні жарти робити. Це, напевно, скоріше, його велика біда».
Указ Зеленського про проведення параду в Москві також викликав істерику серед російських воєнкорів. В своїх постах вони назвають документ «приниженням» та «інформаційною спецоперацією».
Зокрема, пропагандист Олександр Коц поскаржився, що указ Зеленського обговорюють активніше, ніж саму підготовку до 9 травня, та назвав це «інформаційною спецоперацією».
Пропагандистський канал «Старше Эдды» заявив про «психологічний тиск» на російську ППО та учасників параду: «Зверніть увагу на координати. Вони не просто вказали площу, вони окреслили периметр. Це натяк: „Ми знаємо, де ви будете стояти“. Суто психологічний тиск на розрахунки ППО та учасників параду. Завтрашнє небо над Москвою буде найнапруженішим за всю історію».
Парад Перемоги: утиснута версія
Святкування Дня перемоги скоротили майже вдвічі, порівняно з ювілейним парадом 2025 року, який тривав 1,5 години.
Одні з найкоротших парадів відбулися 2024 року, коли процесія тривала понад 50 хвилин, та 2023 року — близько 47 хвилин.
Вперше за 19 років парад у Москві провели без військової техніки: замість ракетних установок і танків по Красній площі пройшли лише колони солдатів. Демонстрацію зброї замінили відеокадрами з БпЛА та ядерним озброєнням. На відеозаписах також показали «зразки новітньої російської техніки», зокрема безпілотники, а також атомні підводні човни «Архангельск» і «Князь Владимир».
Парад супроводжувався масштабними відключеннями Інтернету у центрі Москви. Він також минув з обмеженою кількість закордонних гостей.
Головною площею Москви промарширували військовослужбовці вищих військових навчальних закладів, учасники війни проти України, а також солдати Північної Кореї, які воювали в Курській області.
Диктатор Володимир Путін, виступаючи з промовою на Красній площі, заявив про «перемоги» на війні в Україні, попри успішні українські атаки по тилу РФ та сповільнення просування окупантів на фронті.
Хто приїхав до Путіна
У заході взяли участь лише кілька закордонних гостей — зокрема, самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, король Малайзії Султан Ібрагім та президент Лаосу Тонглун Сісуліт.
«Цьогорічний парад відбувається на тлі хвилі занепокоєння в Москві щодо остаточного результату війни в Україні, яка забрала життя сотень тисяч людей, виснажила економіку Росії та зруйнувала відносини Кремля з Європою», — пише Reuters.
Українські дрони змушують Путіна ховатися у бункерах
Розширення її ударів за допомогою безпілотників та ракет по всій Росії буквально заганяє головнокомандувача Кремля Володимира Путіна під землю, і є ще одним свідченням зростання військової могутності України, пише Politico у статті, опублікованій 9 травня, коли в Росії традиційним парадом святкують День перемоги.
Через чотири роки після початку вторгнення до України, коли її столиця Київ та президент Зеленський мали бути захоплені за кілька днів, тепер саме Путін, схоже, тікає, переходячи з одного підземного укриття в інше, зазначає видання.
Forbes також порівнює, як український президент від початку війни з’являвся на числених відео на вулиці, відкрито заявляючи про опір російській агресії, і як російський лідер «неухильно відступає, ізолюючись всередині архіпелагу масивних підземних бункерів». 09.05.2026 — 5 — 81
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1401
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3564
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3619
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3685
