Пустые вокзалы и разрушенные дома. Житель Луганска показал, как выглядит «столица ЛНР»
Житель Луганска по имени Игорь прогулялся по городу и сделал небольшой фоторепортаж для "Четвертой власти" о том, как сегодня выглядит "столица ЛНР". Несмотря на то, что боевые действия уже три года не затрагивают город, Луганск все еще выглядит так, как будто война здесь закончилась только вчера. В городе нет ни одного банкомата, с улиц исчезли трамваи, а большинство поврежденных обстрелами зданий никто даже не пытался восстановить.
Луганский автовокзал, который в прошлом был заполнен людьми и выглядел довольно оживленным местом, сейчас стоит практически пустой. Теперь уехать отсюда в основном можно в города, подконтрольные ЛНР
Справа от автовокзала, на месте бывшего ресторана «Корона», расположился «Военторг» – магазин военной одежды и снаряжения. Таких магазинов в Луганске в последнее время открылось по городу довольно много - чувствуется дыхание войны. На стене видны следы от осколков – последствия обстрелов 2014 года.
В таких военторгах могут продаваться как новые вещи, так и б/у. Можно купить форму, обувь, бронежилеты, разгрузки, вещмешки – всё, кроме оружия.
Здесь же продаются кокарды, нашивки, шевроны и прочие знаки различия. В том числе и российского образца.
Когда-то здесь по Оборонной улице ходил трамвай. Теперь нет даже контактного провода. По всей видимости, этот вид транспорта "молодой республике" оказался не нужен. Интересно, что на территории, подконтрольной ДНР, трамваи сохранились, причём не только в Донецке, но и более-менее крупных городах, например, в Енакиево. Получается, даже Енакиево теперь богаче Луганска?
Чуть дальше по улице от автовокзала печально стоит заброшенный супермаркет «Фуршет». Когда-то здесь продавали продукты, игрушки, хлеб собственной выпечки, бытовую технику. В 2014-м здание попало под обстрел, уцелевший товар вывезли, чтобы не соблазнять мародёров. С тех пор помещение так никто и не отремонтировал.
На следующей остановке – торговый центр «Аврора». Он не изменился, только цены теперь в рублях.
На улицах и в помещениях время от времени встречаются работающие терминалы, которые переоборудовали под приём российских рублей. Банкоматов и карточек в ЛНР нет даже у "государственного банка" – их только обещают ввести который год. Интересно, что в ДНР карточки и банкоматы у "республиканского банка" появились уже давно. Получается, соседняя "республика" и тут прогрессивнее.
Луганский долгострой. Эта стройка была начала еще до войны, но так и не закончена до сих пор, хотя какие-то люди по ней бродят.
Рекламы на билбордах немного – видимо, тем немногим предприятиям, которые еще работают в Луганске, она не по карману. Поэтому на многих билбордах красуется разного рода социальная реклама и пропаганда ЛНР.
Украинский музыкально-драматический театр. Оказывается, в цитадели русского мира работает украинский (!) театр. И ставит пьесы. По крайней мере, афиши на украинском языке свежие. Не известно, насколько эти представления пользуются популярностью в сегодняшних реалиях.
Интересно, что относительно недалеко по городу стоят вот такие борды - руки разрывающие оковы цвета украинского флага. Какие-то взаимоисключающие явления.
Стадион «Авангард» стоит пустой. Иногда тут проходят матчи каких-то команд ЛНР, но на них почти никто не ходит. "Заря", которая в этом году пробилась в еврокубки, больше здесь не играет. Звёзды мирового футбола появятся в Луганске не скоро.
До войны это был кинотеатр "Украина", но после образования ЛНР его переименовали в Русь. Опять же не ясно, почему украинский театр пощадили, а вывеску на кинотеатре - нет.
Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко. Основан почти 100 лет назад, носил имя Шевченко и при СССР, и при Украине. Как ни странно, носит его и сейчас. И это при том, что отдельные деятели ЛНР считают Тараса Шевченко "крестным отцом украинского национализма". Книгу с таким названием еще лет 10 назад выпускал в Луганске известный активист ЛНР Глеб Бобров. Формально университет «эвакуирован» в Старобельск, но большая часть преподавателей осталась в Луганске и теперь работает на ЛНР
На месте бывших «Ощадбанка», «Приватбанка» и т.д. ныне открыт «Госбанк ЛНР». Абсолютный монополист экономической жизни республики: выдаёт зарплаты, пенсии, принимает платежи и т.д. Обещают открыть кредиты и депозиты, но когда это случится - неизвестно.
У здания больницы ржавеет памятник жертвам авиаудара по Луганской ОГА 02.06.2014. Непонятно, почему его сделали из железа и не покрасили. Ведь было понятно, что такая конструкция заржавеет и будет выглядеть непрезентабельно.
Высотное здание. Пожалуй, самое высокое в Луганске, наряду с отелем «Луганск». Начали строить при Януковиче, почти закончили, но так и не успели ввести в эксплуатацию до войны. Возможно, когда-нибудь его и достроят: оно при обстрелах почти не пострадало, если не считать нескольких попаданий. Но кто будет покупать квартиры в непризнанной республике? Вряд ли сейчас это кому-то нужно.
Памятник жертвам Голодомора. Удивительно, но его также никто не снес, хотя в ДНР несколько подобных памятников было уничтожено. Возможно, «на всякий случай», вдруг Украина вернётся? Или просто всем все равно?
Памятник жертвам Сталинских репрессий. Тоже сохранён. В Донецке мемориальную доску жертвам НКВД уничтожили еще в 2014 году.
Одно из зданий, пострадавшее от обстрелов в 2014 году, до сих пор зияет выбитыми окнами витрин. Бизнес, ранее обитавший в этих помещениях, давно закрылся. Рядом стоит пропагандистский борд ЛНР с надписью "Будущее за нами". Символичная картина.
Еще одно пострадавшее здание, в окнах которого видно небо. Три года назад оно выгорело после попадания, но к ремонту так никто и не приступил.
Глядя на эти руины так и хочется воскликнуть - какую красоту сгубила война!.. На самом деле это поликлиника, сгоревшая ещё задолго войны, в 2011 году, при загадочных обстоятельствах: пожар возник после сообщения о передачи здания в частные руки. С тех пор остатки сгоревшего дома медленно разрушаются.
Заканчиваем прогулку у памятника звезде на эстакаде у пустующего теперь железнодорожного вокзала. Некоторое время назад звезда была подорвана неизвестными. Однако теперь ее восстановили.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1333
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3519
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3580
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3653
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3962
