Киевский блогер Asket посетил город корабелов Николаев и поделился своими впечатлениями и снимками."Надо отметить, что Николаев очень странный город.С кем не разговоришься - все сводят разговор на Судостроительный завод и вспоминают о прошлом. Не, я все понимаю, но только вздыхать и вспоминать - мало помогает в развитии города, на котором печать депрессии сейчас не просто видна, а, кажется, он из нее состоит чуть менее, чем полностью. И это на фоне тех людей, которые просто берут и делают свое дело. И у них получается. Но основная масса, повторюсь, ходит с мрачными лицами и мечтает о СССР. Ну, по-крайней мере таким я увидел город, а точнее, его жителей, сквозь призму своего субъективного восприятия."
В Николаеве два разводных поста - Ингульский (на фото) с подьемной секцией и Варваровский - с поворотной.
Вот там, где краны находится незаживающая рана каждого николаевца - судостроительный завод (уточнение от nemec_vader Там, где краны - там Завод имени 61-го коммунара. А Черноморский Судостроительный - совсем в другой стороне и его с набережной не видать. ). Я не могу рассуждать со знанием дела о состоянии завода и что надо для того, чтобы запустить его в работу. Но вот как пример - николаевцы очень обижены, что заказ на Гюрзы ушел в Ленинскую Кузню, которую они презрительно называют ремонтным заводом. Но на мой вопрос - готов ли Николаевский Судостроительный к выпуску кораблей такого типа начинается - надо выплатить долги, надо деньги на зарплаты, надо обновить оборудование. На мой вопрос - если бы вы были на месте руководства страной и вам срочно нужны были бы катера, как бы вы поступили? - молчат.
Памятник основателю города Михаилу Фалееву.
Вообще парк мне понравился, но размещение общепитов несколько странное, иногда они просто перегоражвают дорожки.
Утро в Николаеве началось с осмотра Музея судостроения и флота - кстати единственного подобного музея в Украине. Тут нас с удовольствием согласились принять и провести экскурсию, даже несмотря на выходной день, в отличие от того же краеведческого и некоторых других, где с нас за наш же пиар хотели слупить денег.
По всему музею стоят макеты и модели кораблей и не только. Их, кажется, более ста штук. Изготовить такую модель стоит до трех тысяч долларов, но музей имеет такую репутацию и любовь среди людей, что их ему часто просто дарят.
Сейчас в Николаеве выпускаются современнейшие яхты, на внешний рынок.
В том числе производят суда на воздушной подушке.
Парусник
Диорама старых верфей с панорамой бухты. Теперь на этом месте стоит завод.
Залы выглядят очень камерно и соответствуют содержимому.
Зал современных кораблей
Боевые корабли
Не забывают в музее и о современных ВМС Украины. Эмблема одного из подразделений морпехов Украины, которых перебазировали в Николаев из Крыма.
Если не ошибаюсь, символика десантно-штурмовой роты Первого отдельного батальна морпехов Украины. Подразделение сертифицировано согласно стандартам НАТО.
Выставка предметов из зоны АТО. Я однозначно рекомендую посещение музея всем, кому хоть как-то небезразлично мореплавание и, уж точно, всем детям подросткового, да и более раннего возраста.
Дальше мы поехали смотреть Николаевский Яхт-клуб. Здание историческое, соответственно пожилое. Яхт-клуб бережно любим фанатами вроде его директора, но, конечно, безнадежно устарел. Впрочем, зато малышня может тут заниматься бесплатно, что невозможно в современных пафосных клубах типа новокаховского
Тренировка. Юные яхтсмены под руководством тренера учаться менять галсы и прочим основам яхтерной премудрости.
Девушки тоже учатся на яхтсмена. Или яхтсвумен?
Двойка
Рядом парк с необычными скульптурами.
Справа - директор яхт-клуба, а слева впервые появляется в кадре человек, организовавший наше путешествие по николаевской области - заместитель председателя Ассоциации туристического и оздоровительного бизнеса «Возрождение». Совершенно потрясающий, правильно мыслящий и при этом очень скромный человек. Если вас что-то интересует в сфере туризма в Николаеве - от открытия туристического бизнеса до подбора отеля для отпуска - обращайтесь к Виктору. Очень приятно, что такие люди есть в стране, особенно на фоне непонимания и равнодушия, с которыми мы часто сталкиваемся.
Узнав, что в городе завелись блогеры к нам прислали наряд полиции :)))
Парнишке лет восемь, а он весьма бодро маневрирует на своем суденышке - даже может пройти мимо двух близко расположенных бакенов.
Потом мы поехали в знаменитый николаевский зоопарк. Но сперва нас повели не в сам зоопарк, а в небольшой музей, посвященный истории Зоопарка и его создателю Николаю Леонтовичу.
Скульптура с Маугли и Багирой на входе в зоопарк. На входе в музей рыба в синем аквариуме подозрительно осмотрела нас, и, кажется, приняла положительное решение о допуске. Я навел на нее фотоаппарат, но рыба презрительно повернулась хвостом.
Да, это пила от рыбы-пилы. Принадлежность черепов не помню.
Политизированное чучело обезьяны. Все чучела - это какие-то известные животные зоппарка, перешедшие на Радугу.
Знаменитый Брэм
Заформалиненые зародыши. Все зародыши умерли своей смертью. Это кит
Гиппопотам
Белый и бурый медведи.
Макака
Снежный барс
Тигр
Основатель зоопарка Леонтович начинал с частной коллекции аквариумов. Как водится, после переворота 17-го года большевики национализировали Аквариум, но назначили Леонтовича его директором. У них так было принято - отобрать, но назначить главным. Все ништяки им, а тебе - сперва проблемы, а потом пуля в благодарность. Так вышло и с Леонтовичем. В 1937-м году он был уничтожен коммунистами, но до этого успел открыть зоологический отдел, что превратило учреждение в полноценный зоопарк.
На выходе из музея нас снова досмотрела подозрительная рыба в синем аквариуме, а мы пошли смотреть сам зоопарк, но об этом - в следующий раз.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3478
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3542
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
