Розповідь про двох австрійських добровольців та їх побратимів, що воюють у лавах Правого Сектору.
Коли світить сонце це означає, що нічого доброго не слід очікувати. Ніколи. Ні на якій війні. І тим більше не в окопах біля Донецького аеропорту. Бо якщо українські солдати мають хороший вид на злітну смугу, то і російські терористи також мають хороший вид.По обіді Бен та Алекс стоять біля вогнища на своїй по-спартанськи облаштованій позиції. Клейонка худо-бідно натягнута між двох дерев. Раптом поблизу вибухає граната, починається «стрєлкотня» – терористи прострілюють ліс у їхньому напрямку. Бен і Алекс зриваються, біжать на свої позиції і відкривають вогонь у відповідь. Це буденне життя на Донбасі, між життям і смертю, небезпечно, незручно і завжди в напруженні. Вночі, якщо зброя мовчить, вони чистять свої автомати, варять чай, готують їсти або сплять у своїх лежанках. Їх опорний пункт знаходиться під землею, захищеною кількома слоями деревини, землі і пластику. Холодно, сиро і зовсім не так як в маленькому селі у Форальбергу на Заході Австрії, де народився Бен – виходець з хорошої сім‘ї вищого достатку. У багнюці і холоді він здійснює свою мрію – потрапити на справжню війну, на фронт. Разом з ним також Алекс, виходець з Нижньої Австрії та три побратими з Америки: Чарлі, Ковбой та Креґ. Ця п‘ятірка воює на українській стороні проти (про)російських терористів. Добровільно. За їжу та нічліг.
Ці добровольці цінуються у лавах Збройних Сил через свій рівень високої мотивації і дисципліни та через те, що вони приходять зі своєю трофейною амуніцією та зброєю, яку часто можна обмінювати на іншу зброю або різні цікавинки солдатського побуту. І ці добровольці потрібні як ніколи, тому що війна продовжується навіть незважаючи на той факт, що про захоплення нових територій мова не йде.
П’ятеро побратимів по зброї називають себе „Task Force Pluto“ (укр. Команда Спецпризначення Плутон). Вони приєдналися до Правого Сектору, який на сьогодні залишається єдиним добровольчим батальйоном, який ще досі офіційно не увійшов до складу Збройних Сил України. Вони мають змогу і дозвіл воювати на передовій лише завдяки поблажливості деяких офіцерів ЗСУ. 5 різних персонажів з різними життєвими історіями.
Бен, син австрійсько-туніських батьків, в свої 25 років багато повоював і побачив світу. Таке життя - повна протилежність того, що очікували його батьки. «Вони бачили мене у більш консервативному руслі. Я грав на скрипці, займався гірськолижним спортом». Як повноцінний член місцевої громади він був учасником добровольчої служби пожежників. Все скінчилося, коли він перервав навчання у коледжі і пішов в армію. «Я завжди хотів бути солдатом. Кожного року на карнавал я вбирався у камуфляж». Пройшов вишкіл як Gebirgsjäger – гірська піхота, елітний підрозділ австрійської армії. Там познайомився з Алексом, який разом з ним також воює в Україні.
У 2012 він був відряджений на перше завдання у Косово. Те, що мало стати бойовим хрещенням, обернулося повним розчаруванням. Безкінечне патрулювання, ніякого військового духу, ніяких перешкод та випробувань. Потім пройшов курс для роботи в охоронній сфері. Робота охоронцем кораблів та супровід суден біля берегів Сомалі. Невдала спроба попасти в французький іноземний легіон і назад у Австрію. У 2014 році після вторгнення російсько-терористичних військ вперше відправляється в Україну. Знову невдача – він не потрапив на передову. Тоді Бен відправляється в Сирію і вступає в ряди курдських партизан YPG, потім в ряди курдської Пешмерги в Іраку, воює проти ІДІЛ. У кінці кінців він знову потрапляє в Україну.
«Війна стала нормальною частиною мого життя. Вбити або бути вбитим в бою для мене є абсолютно нормальною складовою життя. І я готовий до цього морально, я готовий боротися за те, що вважаю правильним. Я борюся проти людей, які за гроші нападають на інші країни і знищують життя людей, знищують їх шанс на майбутнє. Тільки уявіть собі, щоб хтось в Австрії творив те, що зараз творить Росія в Україні».
Алекс з нашивкою австрійської армії 18 Jägerbattalion. Алекс після 2.5 років служби в армії Австрії став дезертиром, тому що в австрійській армії він ніколи би не отримав можливість застосувати опановані навички. «Всі говорять про Кібервійну і хакерські атаки, а ми тут воюємо мов у Першу світову війну», – дивується Алекс. І дійсно, оборонні споруди української армії у районі аеропорту використовувалися у Другу світову.
Бійці ПС разом з дюжиною інших бійців без військової приналежності, допомагають українським військовим утримувати позиції біля донецького аеропорту. Тільки вчора командування дало наказ на відхід 51 бійцю ЗСУ. Без добровольців утримувати цю лінію фронту було би набагато тяжче. Вони залишаються на позиціях 7 днів на тиждень. Потім відпочинок і ротація на базі – також на 7 днів.
З часу підписання Мінських угод перемир’я ніколи не існувало. Обстріли ідуть постійно. На початку цього року знову посилюється протистояння на двох гарячих напрямках – Донецькому та Маріупольському.
Недалеко від позиції, де розірвалася граната противника, американський побратим Чарлі чистить зброю. Бензином, зубною щіткою і ганчіркою. Ще кілька місяців тому він сидів у бюро в Каліфорнії. Він не вбачав в цьому будь-якого сенсу життя. Але на війні все навпаки.
Чарлі переконаний, що боротися це закладено у кожної людини в генах. «Коли приходить щось чуже і починає тебе знищувати, ти повинен боротися. Уявіть собі, щоби сталося, якби ніхто не зупинив Гітлера. Часом потрібно застосувати насилля, щоб зупинити такі речі».
Креґ з фото доньки. Він відслужив 5,5 років в Іраці та Афганістані, та не зміг повернутися до цивільного життя вдома. Психічні післявоєнні розлади і стрес добивали його. Їхав 28 годин через всю країну, щоб вбити свою дружину за те, що вона зрадила його з його співслуживцем. Цього не сталося і після сварки з дружиною, він дав себе заарештувати не роблячи опору. Армія США одразу допомогла йому повернутися з тюрми на службу. Проте він не мав права бачити своїх дітей і поїхав закордон. Каже, що тут він живе своєю мрією. Креґ розказує про свою віру в Бога, про християнство та віру стародавніх вікінгів, рай і пекло, Валхаллу для воїнів і про те, чому Бог обрав саме такий шлях для нього. «Війна це балансування між дурістю і героїзмом»
Американець з позивним Ковбой каже, що адреналін це найкращий наркотик. Своїми маленькими конфліктами і нечесними поступками він зруйнував своє майбутнє в армії США і поїхав закордон.
Основним плацдармом протистояння був і досі залишається Донецький аеропорт та околиці. Його звільняв український спецназ влітку 2014 і після довгої героїчної оборони аеропорт було перетворено в руїни та українська армія відступила. Але на околицях продовжується позиційна війна. Місія спостерігачів ОБСЄ вже майже рутинно звітує про кількість обстрілів повздовж лінії фронту.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 433
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 744
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1570
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2924
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2923
