Парк «Феофанія» рятує киян від літньої спеки
Садово-парковий комплекс "Феофанія", розташований на межі Голосіївського району Києва та Київської області, є відмінним місцем, де кияни та гості міста можуть сховатися від виснажливої літньої спеки серед зелені та озер. Всього на території парку п'ять озер. І хоча всі вони не обладнані як місця для купання, городян це анітрохи не зупиняє – вони сміливо лізуть у воду, ну або просто засмагають на березі. Прогулюватися по місцевих алеях також дуже приємно. Тут скрізь вимощені плиткою доріжки, а також багато лавок, в тому числі в тіні. Якщо ж зголоднієте, то на території парку працює фудкорт і кавовий ларьок. Але ніхто не забороняє вам взяти їжу для пікніка з собою. Також на території парку є пристойний безкоштовний туалет. Вхід на територію парку "Феофанія" коштує 40 гривень, а для пенсіонерів, дітей та ще деяких категорій громадян – пільгові умови входу.
01.08.2022 — 16 — 10071
Фенербахче - Динамо - 1:2. Крокуємо далі в Лізі чемпіонів!
Вирвавши перемогу в гостях у "Фенербахче", "Динамо" виходить до третього раунду кваліфікації Ліги чемпіонів, де зустрінеться з віце-чемпіоном Австрії - "Штурмом". Перший поєдинок, номінально домашній для нашої команди, пройде 3 серпня, а матч-відповідь відбудеться 9 серпня у Граці. Ліга чемпіонів. 2-й кв. раунд, матч-відповідь. 27.07.2022. Стамбул, стадіон "Шюкрю Сараджоглу". "Фенербахче" (Стамбул, Туреччина) - "Динамо" (Київ, Україна) - 1:1 (1:2 д.ч.) "Фенербахче": 1. Байиндир (К) – 21. Осаї-Семюел, 32. Тіссеран (18. Лінкольн, 85), 41. Салаї, 7. Кадіоглу – 5. Арао (37. Новак, 95), 80. Юксек, 17. Кахведжі (99. Мор, 46; 22. Брума, 77), 9. Россі – 15. Кінг (27. Крешпу, 63), 13. Валенсія (19. Дурсун, 77). "Динамо": 1. Бущан – 94. Кендзьора (20. Караваєв, 91), 25. Забарний, 4. Попов, 44. Дубінчак (2. Вівчаренко, 106) – 5. Сидорчук (К) (18. Андрієвський, 106), 10. Шапаренко – 15. Циганков, 29. Буяльський (19. Гармаш, 67), 7. Вербич (11. Ванат, 38) – 41. Бєсєдін (8. Шепелєв, 67). Голи: Салаї (89) - Буяльський (57), Караваєв (114). Нереалізований пенальті: Валенсія (70, воротар). Попереджені: Юксек (29), Осаї-Семюел (37), Валенсія (45+3), Мор (63), Салаї (98) - Циганков (14), Сидорчук (33), Дубінчак (45+3), Буяльський (58), Шапаренко (60), Попов (68), Гармаш (111). Вилучений: Юксек (54, друге попередження).Автор фото Anton Kravets - @532.pics / @zoryalondonsk
28.07.2022 — 30 — 19867
Рейв у кожну хату: як волонтери відбудовують села на Чернігівщині
Чернігівщина уже майже чотири місяці як звільнена, але там досі лишаються сліди перебування російської армії. Волонтери з Repair Together проводять у селах області рейв-толоки, щоб залучити до відбудови більше людей. Село Ягідне на Чернігівщині було окуповане 29 днів: з 5 березня до 2 квітня. У місцевому Будинку культури росіяни облаштували склад боєприпасів, у школі — штаб. У її підвалі окупанти зачинили понад 300 людей, 11 з яких там і померли. Коли українські військові зайшли в село, на деяких вулицях уже не лишалося вцілілих будинків. Тепер за їх відновлення взялися волонтери. Об’єднання Repair Together провело вже вісім толок у селі Ягідному та сусідній Лукашівці, останній захід — під діджейські сети цими вихідними. 23 липня рейв-прибирання проходило на залишках Будинку культури Ягідного. Там під музику понад 200 волонтерів розбирали завали та виносили сміття. На те, щоб за увесь цей час полагодити 15 будинків у Ягідному — замінити вікна, залатати дах чи провести внутрішні роботи — їм знадобилося близько 300 тисяч гривень, які зібрали в інстаграмі. Там же Repair Together і знаходять однодумці — в основному працівники креативної сфери. Про це Bird in Flight розповіла одна з засновниць проєкту Тетяна Бур’янова. Зазвичай волонтери радяться з головою села про те, які сім’ї не мають змоги самотужки полагодити будинок, і в першу чергу приходять до них. Спочатку вони зверталися до будівельної компанії та винаймали майстрів, але з часом до ініціативи приєдналося багато охочих із досвідом ремонту, тому внутрішні роботи у житлах почали виконувати своїми силами. Об’єднання людей, які прибирають сміття та розгрібають завали під музику, вийшло таким видовищним, що потрапило на камеру представників HBO — зараз ті знімають в Україні фільм про електронну музику. До зими волонтери планують відремонтувати ще кілька десятків будинків, слідкувати за анонсами можна інстаграмі Repair Together.
Фото: Слава Ратинський, Катя Москалюк
27.07.2022 — 40 — 21028
Некурортний сезон: ранкові прильоти по Затоці
"По півдню України нанесено масований ракетний удар, в тому числі із застосуванням авіації, з напрямку Чорного моря. Випущено кілька ракет повітряного базування. На Одещині є влучання в приватні будівлі прибережних сіл з наступним загорянням. На місцях працюють рятувальники. Попередньо 1 людину поранено", - офіційне повідомлення ОК "Південь". "Ранок. Звичайне село Затока. Люди відпочивали та жили. Просто жили. Ні баз, ні військ. Просто терористам з РФ захотілося постріляти. За все відповідатимуть. Кожен. Кожен "освободітєль", який руйнує наше життя", — написав Зеленський про обстріл Затоки.
26.07.2022 — 29 — 14219
Дітям з деокупованого села дали камери та попросили знімати що завгодно. Ось, що з цього вийшло
Зруйновані будівлі, свійські тварини та військова техніка — діти з села Лукашівка на Чернігівщині зняли на плівку те, що бачать кожного дня. Від села Лукашівка до Чернігова п’ятнадцять хвилин автобусом. Майже три тижні у березні воно було окуповане росіянами. Як тільки село звільнили, туди почали приїздити волонтери. Серед них були Дмитро Зубков та Артем Скороходько, які запропонували місцевим дітям тиждень знімати на плівку все, що відбувається навколо. З цього вийшов проєкт Behind Blue Eyes, який уже найближчими вихідними покажуть у галереї. Що фотографують діти, які на власні очі бачили окупацію, та що на цих світлинах вразило волонтерів, вони розповіли Bird in Flight. — Як тільки Чернігівщину деокупували, ми почали привозити туди гуманітарну допомогу. Обрали три села: Ягідне, Лобода та Лукашівка. Саме в останньому ми розпочали свій проєкт. Цьому передували десь п’ять поїздок — у кожну ми привозили по два пікапи з допомогою. За цей час ми познайомилися з дітлахами, які гралися біла гуманітарного центру, та стали з ними приятелями. Про війну вони особливо не говорили. Лише один із хлопців якось розповів, що село обстрілювали з «солнцепёков», і від того, як буденно він про це говорив, стало моторошно. У мешканців села немає трауру. Здається, що їм не до туги: треба відбудовувати Лукашівку, збирати врожай, годувати рідних. Діти також не здавалися наляканими. Вони бігали, гралися, сміялися — одне слово, робили все, що й мають робити діти їхнього віку. Нам захотілося зберегти це відчуття надії, їхню безтурботну радість та поділитися з іншими. Спочатку думали, що село має зняти хтось із дорослих. Але швидко зрозуміли, що бажаного ефекту не буде — світ з висоти дорослої людини ми бачимо щодня. Тож ми запитали, кому з дітей було б цікаво познімати Лукашівку на камеру. Вони доволі безпосередні, й ті, кому це не цікаво, чесно про це сказали. Але 9 дітлахів визвалися спробувати. На власні кошти ми купили камери та плівку до них. Пояснили дітям, що це не схоже на смартфон і у них є лише 27 кадрів. Вони слухали уважно, але як тільки взяли камеру, почали знімати свої руки, друзів, усе, що впадало в око. Ніяких конкретних завдань ми не ставили й пообіцяли приїхати за тиждень. Ми були готові, що з 9 камер цілими до нас повернуться лише декілька, але діти поставилися до цього заняття відповідально, нічого не розбили та не загубили. Коли ми проявили плівки, це був, мабуть, найщасливіший день від 24 лютого. Особливо здивувало те, якими різними вийшли ці світлини. У кожного була своя «техніка»: хтось намагався знімати макро, у когось кадри виходили розмитими, у когось засвіченими. Теми також відрізнялися. Ті, хто старший, фотографували зруйновані будівлі, а молодші — переважно квіти чи тварин. Особливо вразив знімок із рукою дівчинки, яка тримає кульбабки на фоні блакиті неба. У ньому є щось напрочуд життєствердне. Зараз ми не встигаємо розбирати запити — від медіа, брендів, просто людей, які побачили проєкт в інстаграмі. Благодійна складова проєкту полягає в тому, що ми спитали кожну дитину про її бажання та опублікували ці списки в інстаграмі, аби кожний міг допомогти їх здійснити. Задонатити нам можна за посиланням або самому придбати річ чи домашню тварину, і подарувати її дитині. Перша експозиція буде представлена в галереї Avangarden у Києві вже найближчими вихідними, але ми не зупинятимемося на цьому. Наша мрія — зробити так, щоб ці фото побачили бодай по всій Україні, але краще — по всьому світові.
25.07.2022 — 18 — 12743
Першими ідуть сапери!
Під час просування наших військ на захоплену рашистами територію, робота саперів – першочергова. Групи розмінування працюють у безпосередній близькості до противника й часто під обстрілами. Діяльність саперів у районах бойових дій потребує неймовірної концентрації, якісної підготовки та сталевої витримки, тому наші захисники регулярно відточують свої навички. Безмежна вдячність нашим інженерно-саперним підрозділам, які не втомилися захищати Україну.
24.07.2022 — 10 — 7298
Біль батьків: діти, життя яких забрала війна (фотосвідчення)
Знімки відображають деякі з незліченних трагедій російського вторгнення в Україну. Матері та батьки оплакують своїх вбитих синів та дочок. Станом на ранок 21 липня 2022 року, за даними Офісу генпрокурора, внаслідок збройної агресії РФ в Україні загинули 358 дітей. В ООН станом на 18 липня підтвердили 5110 випадків загибелі цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії, з яких 346 – неповнолітні. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
22.07.2022 — 11 — 11525
Слова та фрази, які змінила війна
Війна змінила не тільки наш спосіб життя, а й мову. Звичні слова набули нового значення, а їхнє розуміння свідчить про наш спільний досвід та єдність. Ми точно знаємо, що мається на увазі попри всі "не все так однозначно". А які ще слова змінилися для вас?
20.07.2022 — 12 — 14529
«Бац-бац». Як діти живуть і граються біля лінії фронту
Краматорськ. Діти мерехтять, як привиди, на порожніх дитячих майданчиках у зарослих бур’янами дворах у глибині міста, жителям якого сказали негайно виїхати. У шестирічної Тані більше не залишилося товаришів по іграх на її вулиці в місті Краматорськ на сході України. Вона сидить на лавці всього за кілька кроків від міського залізничного вокзалу, на який у квітні напала Росія, убивши понад 50 людей, які зібралися там, щоб евакуюватися. На залишках ракети від того обстрілу був напис російською мовою: «Детям». Таня та її батьки не бояться залишитися. У тіні біля нині закритої станції вони насолоджуються тишею між пострілами артилерії, яка утримує російські війська. «Бомби падають по всій країні. Втікати немає сенсу», – розповів батько Тані Олександр Рокитянський. Розмовляючи сама з собою, розташувавшись із розкішною коробкою кольорових фломастерів, Таня додала: «Бац, бац!». Незвичайним є те, що літні жителі східної України відмовляються слухати заклики евакуюватися в безпечніші місця в інших частинах країни. Однак що приголомшує, так це бачити дітей — навіть дитячу коляску — біля лінії фронту. Невідомо, скільки залишилося, оскільки росіяни продовжують наступ у регіоні.Діти не можуть уникнути війни навіть у містах, які вважаються безпечними. Російська ракета вдарила по Вінниці, далеко від фронту в центральній Україні, убивши 23 людини, включаючи трьох дітей — 4-річну дівчинку на ім’я Ліза Дмитрієва та двох хлопчиків 7 і 8 років. Доля дітей, які залишаються поблизу бойових дій, пов’язана з долею їхніх батьків, і небезпека може бути несподіваною. Біля лікарні 18-річний Саша сидить і курить із 15-річним другом. У Сашка забинтована права рука, він дивиться на світ почорнілими очима. Він має подряпини на всьому тілі після того, як його вдарила одна з військових машин, що гуркотіли регіоном, коли переходив вулицю. Українські військові допомогли знайти йому швидку допомогу, за його словами, через поранення у нього була порушена мова. Чому він досі тут живе, Сашко не знає. Мати вирішила, що сім’я не розлучатиметься. Як і дехто зі Східної України, він не називав свого прізвища, турбуючись про свою безпеку. «Я б краще залишився, тому що у мене тут є друзі», — сказав він, але якби у нього були маленькі діти, він би їх вивіз. У чотиримісній лікарняній палаті, яку Саша ділить з іншими пацієнтами, старший чоловік на ім’я Володимир має товсту бинтовану праву руку. За його словами, він був у своєму саду в селі поблизу Бахмута, коли вибухнули касетні бомби. Його родина, в тому числі 15-річна дитина, планує залишитися. Але «маленьких треба евакуювати», – сказав Володимир. «Малі, вони багато чого в житті не бачили». Погодився і поранений військовий Максим, який відновлюється після струсу мозку під час обстрілу. Вперше з моменту вторгнення Росії 24 лютого він залишив лісові траншеї та може поговорити по телефону зі своєю донькою-підлітком, яка перебуває у відносній безпеці в місті Запоріжжя, за кілька годин їзди звідси. Це також перша нагода Максима побачити, як виглядає нормальне життя в Україні майже за півроку, і він здивований, коли бачить дітей так близько до бойових дій. «Вони діти», — сказав він з тією ж грубістю, з якою називає всю війну «нісенітницею». Доктор Віталій Маланчук зазначив, що у лікарні «досить велика» кількість дітей. Йому незручно, що деякі люди, які мали б евакуюватися, сприймають його присутність як обнадійливу причину залишитися. Коли на дитячому майданчику в Краматорську завиває сирена останньої авіаційної тривоги та артилерійські стріли, дівчинка з косичками, пищаючи, біжить від рішучої погоні за маленьким хлопчиком. Крутиться маленька карусель. Дмитро та Карина Пономаренко чекають на доньку, майже 5-річну Ангеліну, разом із рожевим велосипедом із тренувальними колесами. Безпечних місць, мовляв, немає, а Краматорськ – це дім. Вони вважають, що важко піти звідти, а почати заново в іншому місці – дорого. Деякі жителі, які виїхали, тепер повертаються, кажуть вони, воліючи скористатися своїм шансом. Вони залишатимуться стільки, скільки зможуть, навіть коли росіяни підуть ближче. «Вона звикла до сирен, але вибухи їй все одно заважають», — сказав Дмитро про Ангеліну. Їй кажуть, що це грім, але вона якось навчилася боятися літаків, навіть українських. З кожним днем стає менше дітей, з якими можна гратися, але Ангеліна розважається сама, сказав її батько. «Гіперактивна», — додав він із стомленою любов’ю. З настанням вечора сім’я йде, проходячи біля пам’ятника танку. Тіні скраяють потрісканий бетонний квадрат. Сирена повітряної тривоги все ще лунає.
18.07.2022 — 13 — 11914
Вбивці: ракетні удари по центру Вінниці
Країна-вбивця здійснила ракетні удари просто в людне середмістя Вінниці, внаслідок чого сталося влучання на паркувальний майданчик поблизу дев’ятиповерхового Будинку побуту «Ювілейний» та у концертну залу – Будинок офіцерів, частково зруйновано медично-діагностичний центр. Згоріло до 30 авто. Від ударів також постраждали розташовані неподалік житлові будинки. «Калібри» прилетіли з акваторії Чорного моря у 10:45. Декілька ракет було збито силами ППО. Загиблих станом на 14:00 - 20, серед яких 3 дитини. Близько 90 потерпілих звернулися за допомогою до медзакладів, приблизно півсотні з них у важкому стані. Пожежу ліквідовано. Працюють слідчі, прокурори, поліція, близько 150 рятувальників, кінологів та психологів. За фактом обстрілу розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактами порушення законів та звичаїв війни, що поєднано з умисним убивством (ч. 2 ст. 438 КК України). Президент Володимир Зеленський назвав ракетний удар терористичним актом з боку рф. Як повідомляє Національна поліція, у Вінниці розгорнули мобільний пункт для звернень громадян (вул. Замостянська, 37) та відкрито гарячі лінії для пошуку зниклих осіб: «Якщо ваші рідні чи знайомі перебували у місці прильоту і не виходять на зв'язок, телефонуйте 050-222-03-26 або 59-42-00».
14.07.2022 — 40 — 35771