Жінко, не плач: портрети українок на польському кордоні
Фотографи Жан-Марк Каймі та Валентина Піччінні задокументували кілька історій українок у школі польського Перемишля, яка стала притулком для біженців. Вони також попросили жінок показати символічну річ, яку ті встигли взяти з собою. Так з’явилася серія No Woman No Cry. Жан-Марк та Валентина — дует фотографів, які з 2013 року працюють над документальними і персональними проєктами. Роботи публікувалися у The Guardian, Die Zeit, Politico, Le Monde, Wired, GQ та Newsweek. Дует отримав кілька міжнародних премій, а також був фіналістом Bird in Flight Prize ‘2020 із проєктом Güle Güle. Протягом кількох років вони висвітлювали події в Україні, зокрема Революцію Гідності та війну на Донбасі. — За кілька місяців до вторгнення ми переїхали до Києва, у квартиру нашого друга на Оболоні. Ми документували життя країни, яка готувалася до війни. Усюди з’являлися майстер-класи з виживання, невідкладної медичної допомоги, поводження зі зброєю тощо. Ці курси були популярними серед звичайних людей. Коли почалася війна, ми поїхали до Львова, щоб зафіксувати масову втечу людей, якої не було з часів Другої світової. Зі Львова рушили до Польщі. Там у нас був доступ до школи у Перемишлі, яку перетворили на пункт збору біженців. Серія No Woman No Cry була створена саме там. Жінок ми фотографували майже одразу після прибуття до притулку, всі мали драматичну історію. Вони розповіли нам, як залишали в Україні своїх літніх батьків, друзів, домашніх тварин, будинок, роботу та все, що нажили протягом життя. Серія базується на концепції диптиху: інтимний портрет героїні великим планом поєднується з чимось важливим, що вона взяла з собою і що має велике символічне значення. Це можуть бути паспорт, фотографії, талісман на удачу, домашні тварини, дитячі іграшки, рятівні ліки та навіть кухонний ніж. Своєю серією ми хотіли озвучити окремі історії, уникаючи образу анонімної масової міграції. Це дозволяє глядачу зіткнутися віч-на-віч з героями історичної події та з впливом війни на людські життя.
Галина, 30 років, Київ. До війни була квіткаркою. До Перемишля приїхала сама, але дорогою подружилася з іншими жінками, з якими вони підтримували одна одну. Перед втечею до Польщі вона три дні провела в підвалі. У Києві залишилися мати і брат. Вона досі не знає, куди їй податися, і постійно запитує, у якій європейській країні найкраще оселитися. Вона обирала між Францією, Італією та Бельгією. «Я вже була біженкою. Вісім років тому мені довелося тікати з Луганська, тому що вони розбомбили наш будинок, а тепер я мушу тікати з Києва»
Лєра, 13 років, Бородянка, Київська область. Вона втекла разом із сестрою та матір’ю. Вони прямують до Берліна, хоча нікого там не знають. Дівчина планує негайно поновити навчання. Її мрія — стати психологом. Лєра каже нам, що її бабуся вирішила залишитися. Перед тим як піти, вона подарувала дівчині статуетку янгола-охоронця, яка була вдома. Це стане першим предметом у її новій кімнаті.
Марина, 34 роки, Київ. Вирішила виїхати з міста, хоча вся її родина залишилася в Києві. Розлучена, дітей не має. Марина подорожувала потягом разом зі своєю собакою Лолою за маршрутом Київ — Львів — Перемишль. «Я все ще не знаю, куди я хочу піти. Я просто хочу дістатися безпечного місця, де можу почати жити знову».
Марина, 43 роки, Київ. Вона глухоніма, працювала на фабриці. Втекла разом зі своєю 16-річною донькою Машею та подругою, яка також узяла своїх дітей. Коли вони прибули до польського пункту пропуску в Медиці, колишнього чоловіка її подруги, який їхав із ними, зупинили на українському кордоні, бо він не мав належних документів, аби покинути країну. Залишившись самі, вони вирушили до притулку в Перемишлі. Звідти до Кракова — на літак до Мілана, де на них чекають друзі. Вони з дочкою планують пробути в Італії максимум три місяці, а потім повернутися до Києва. Марина показує нам фото мами, яка лишилася в Києві, бо не хотіла кидати свій дім.
Вікторія, 38 років, Гостомель, Київська область. Колишня вчителька англійської мови, вона втекла разом із дітьми, 14-річною Сонею та 8-річним Іллею. Жінка розповіла про їхній важкий шлях. З Гостомеля до Василькова їх вивіз сусід, потім вони опинилися в Білій Церкві, далі була Житомирщина, Львів та потяг до Перемишля. Вони вирішили оселитися в Щецині, де живе хрещена мати Вікторії. Її колишній чоловік — тунісець, він виїхав на батьківщину 23 лютого. Її новий хлопець воює з 2014 року, зараз він на фронті. «Я встигла втекти вчасно. Зараз дуже складно звідти вибратися. Як повідомили сусіди, мій будинок зайнятий російськими солдатами. Я врятувалася під бомбами, тому навіть не змогла забрати жодних документів. Єдине, що я взяла з дому, — це ніж, щоб захистити себе та своїх дітей».
Кіра, 10 років, Київ. Вона прямує до Німеччини з матір’ю Аліною. Вони їхали разом потягом, щоб дістатися польського кордону. Кіра вчиться у середній школі. Її батько та дорослий брат залишилися у Києві в очікуванні призову до армії. Кіра показує нам ляльку, яку їй подарували волонтери, щойно вона перетнула кордон. Вона не встигла взяти свою іграшку з дому. «Я не знаю, що станеться, коли я приїду до Німеччини, чи зможу одразу піти до школи, але думаю, що це буде цікавий досвід».
Люба, 64 роки, Київ. Вона втекла разом із дочкою. У потязі зі Львова до Перемишля Люба втратила всі документи та багаж, де були її життєво необхідні ліки. Вона дуже боїться, що не зможе дістати їх, оскільки для цього потрібен рецепт лікаря. Єдині ліки, які вона мала при собі, були в кишенях. Уже чотири дні жінка з дочкою перебувають у приміщенні школи. Вони не знають, куди йти. У них немає друзів за кордоном. «Не знаю, що залишилося в Києві, чи стоїть мій будинок, тому що, коли я тікала, бомбардування було близько».
Оксана, 38 років, Одеса. Має ступінь психолога, але працює менеджеркою з логістики в міжнародній компанії з доставки вантажів. Кілька років розлучена, подорожувала разом із 6-річною дочкою Фейрузою та мамою Вікторією. Вони прямують до Чехії, оскільки не хочуть їхати надто далеко. Оксана планує шукати там роботу за фахом. Вона не боїться необхідності вивчати нову мову і розраховує зробити це за два-три місяці. Вікторія (зображена праворуч) виглядає дуже травмованою війною. Вона розповідає, як у бомбосховищі бачила вагітну жінку на останніх місяцях, яка робила аборт від сильного переляку, викликаного бомбардуванням. Жінка постійно плаче, налякана й розгублена.
Оля, 43 роки, Харків. Розлучена мати п’ятьох дітей їхала до Перемишля разом із ними та морською свинкою Пеппою. Оля працює в центрі допомоги покинутим тваринам. Вона була змушена залишити вдома собаку. Нею опікуються сусіди, які вирішили не евакуюватися. Для жінки першочерговим було врятувати своїх дітей, які є найголовнішим у її житті. Тому вона записала їхні імена в нашому щоденнику, щоб ми їх сфотографували.
Наталя, 69 років, Сміла, Черкаська область. Вона втекла разом зі своєю літньою матір’ю, 92-річною Ларисою. До війни була вихователькою в дитячому садку. Донька не хотіла їхати і залишилася у Смілі, бо її чоловік пішов до армії. У школі Перемишля Наталя і Лариса чекають уже чотири дні. Друга донька, Ольга, приїде за ними і відвезе до Німеччини, де вона живе кілька років.
Марина, 48 років, Стрілкове, Херсонська область. Вона дуже любить свою роботу готельного менеджера та місця біля Азовського моря, де живе. Жінка була у відпустці, коли почалася війна, і її сусіди повідомляли їй про ситуацію вдома. Цілими днями вони казали їй, що немає ні води, ні світла і що росіяни наступають. Далі лаконічне останнє повідомлення: «Усе добре». Незважаючи на спроби щось з’ясувати, відповіді вона не отримала. Марина вважає, що телефон її сусідів забрали росіяни. Вона перестала щось запитувати, побоюючись за них. Жінка приїхала до Польщі сама, тепер прямує до Італії, у провінцію Болонья, де живе її друг. На фото вона показує маленьку Біблію, єдиний особистий предмет, який взяла з собою у відпустку. «Коли я відпочивала з друзями в Центральній Україні, зі зворотним квитком на руках, почалася війна. Моє село поряд із Кримом одразу захопили росіяни. Я не могла повернутися додому».
Світлана, 17 років, Бородянка, Київська область. Втекла разом із сестрою та матір’ю. Вони прямують до Берліна, хоча нікого там не знають. Світлана захоплюється малюванням і хоче стати тату-майстром. Вона вважає, що Берлін може бути цікавим містом, де вона навчиться цього мистецтва. Дівчина показала нам свій альбом для малювання і сказала, що ніколи не поїде без нього.
Леся, 27 років, Житомир. Уже три дні перебуває у притулку Перемишля. Вона вирішила тікати з України, бо бачила, як над її головою проносяться ракети та літаки. Її мати не хотіла виїжджати, незважаючи на обстріли зовсім близько. Дорога була дуже важкою, потяг із Житомира до Львова був набитий людьми. У Львові вона кілька годин чекала пересадки на потяг до Перемишля. Леся показує нам свою фотографію в її рідному місті перед меморіалом Другої світової війни. «Я хотіла б оселитися у Варшаві, навіть якщо я сама і нікого не знаю. Сподіваюся, що волонтери допоможуть знайти житло».
Іванка, 39 років, Кременчук. Вона їхала потягом до Перемишля з двома дітьми, 8-річним Валентином і 2-річною Маргаритою. Жінка не знає, куди податися, але чула про велику українську громаду в Італії, і це її заспокоює. Іванка незаміжня, її мати залишилася в Карпатах. Вона взяла з собою дуже мало, але поклала в сумку маленьку іграшку доньки. Для неї це символ їхньої сім’ї. «Єдине, що мене турбує, — це зробити правильний вибір для своїх дітей, для їхнього майбутнього».
Леся, 26 років, жила в селі під Ірпенем, Київська область. Вона з 3-річною донькою Катею їхала потягом Київ — Львів — Перемишль. З ними також були її свекруха та невістка. Два дні вона перебувала у притулку в Перемишлі, далі поїде до Німеччини. Її чоловік залишився в Києві підтримувати армію. Дідусь і бабуся чоловіка ще в Гостомелі й не хочуть їхати. По телефону бабуся плаче. Вони намагаються підтримувати спілкування, але не завжди можуть робити це через поганий зв’язок. «У мене немає друзів у Німеччині, тільки далекі знайомі та друзі друзів. Я не знаю, що з нами там буде. Кожного дня я думаю про свого чоловіка і боюся, що більше його не побачу».
Українські захисники цієї осені атакували понад 50 об'єктів паливної та військово-промислової інфраструктури Росії. З'явилися знімки наслідків таких ударів.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на "Радіо Свобода".Про це повідомляють Контракти.UA.
Як пише видання, такої великої кількості успішних ударів за сезон в українських захисників ще не було.
"Радіо Свобода" за допомогою супутникових зображень створила карту уражених стратегічних об'єктів Росії. На ній позначено військові об'єкти, нафтопереробні та газопереробні заводи, нафтові бази та термінали.
Зокрема, українським воїнам вдалося уразити:
"Саранський механічний завод"
"Саранський механічний завод" - одне з підприємств корпорації "Ростех", яка є ключовим виробником зброї та боєприпасів для окупантів.
Атака на завод відбулася в ніч на 22 жовтня. Супутникові знімки свідчать про те, що було пошкоджено дах однієї з будівель заводу.
Нафтовий термінал у Туапсе
Порт у Туапсе - один із найважливіших для Росії в Чорному морі. За даними Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, Росія перевозить через нього техніку, боєприпаси, паливо і не тільки.
У ніч на 1 листопада українські захисники вдарили по нафтовому терміналу в Туапсе.
На супутникових знімках можна помітити, що був "приліт" по нафтовому трубопроводу. Також було пошкоджено один із танкерів, який стояв у порту в момент атаки українських воїнів.
Морський нафтовий термінал у Феодосії
Морський нафтовий термінал у Феодосії - найбільший у Криму за обсягами перевалки нафтопродуктів.
Тільки восени українські захисники тричі били по морському нафтовому терміналу у Феодосії в тимчасово окупованому Криму.
Згідно із супутниковими знімками, було знищено та пошкоджено 13 резервуарів із паливом.
Будівлі "Транснафти" і "Лукойлу"
Наприкінці вересня українські воїни завдавали ударів по п'яти нафтогазових об'єктах, які розташовані на правому березі річки Волга.
Журналісти стверджують, що на супутникових знімках помітні ушкодження на території "Зензеватки", проміжної нафтоперекачувальної станції держкомпанії "Транснефть" і Коробківського газопереробного заводу компанії "Лукойл", Ці об'єкти розташовані за 60 кілометрів один від одного.
Саратовський НПЗ
Також українські захисники восени сім разів атакували Саратовський нафтопереробний завод, який є одним із найбільших у Росії.
На супутникових знімках, які було зроблено 16 листопада, через два дні після удару, можна помітити пошкодження щонайменше однієї цистерни для зберігання нафтопродуктів і руйнування технологічного трубопроводу.
До слова, раніше стало відомо, що українські воїни з Головного управління розвідки Міноборони України знищили МіГ-29 на території тимчасово окупованого Криму.
04.12.2025 — 12 — 348
Будівля ФСБ у Чечні згоріла після атаки невідомих дронів: що відомо.
В Чечні в ніч на 2 грудня зафіксовано чергову масовану атаку безпілотників по військових та силових об’єктах.
Як пише РБК-Україна, про це повідомляє опозиційний ресурс NIYSO, посилаючись на місцевих жителів та отримані фото й відеоматеріали. Про це повідомляють Контракти.UA.
Місцеві мешканці зазначають, що вибухи в ніч на 2 грудня були надзвичайно потужними, а ніч видалася "наповненою подіями".
Так, повідомляється про удари у Гуьмсі (Гудермесі) та Тlехьа-Марті в Ачхой‑Мартановському районі.
Зокрема, у Тlехьа-Марті удар був спрямований по будівлі Управління ФСБ, яка розташована безпосередньо поруч із будівлею ОМВС (РОВД).
На фото, які активно поширюють у соцмережах, видно серйозні руйнування приміщення. Співробітникам спецслужби, ймовірно, доведеться тимчасово шукати інше місце для роботи.
Чи було уражено прилеглу будівлю ОМВС та які там масштаби збитків - наразі невідомо.
При цьому структури ФСБ та підконтрольна Кремлю місцева влада намагаються приховати факт чергової атаки, змушуючи співробітників не розголошувати деталі та не коментувати подію.
Втім, місцеві жителі стверджують, що "переплутати такий вибух з чимось іншим неможливо" - інформація миттєво розлетілася месенджерами, а очевидці надсилають кадри з місця події.
Атака дронів по Росії
Нагадаємо, в ніч на 28 листопада "Птахи Мадяра" атакували та вивели з ладу Саратовський нафтопереробний завод в Росії. Загалом протягом ночі було атаковано десять об'єктів на території РФ.
А у четвер, 27 листопада вибухи пролунали на території військового містечка Росгвардії "Ахмат-Північ" у Грозному.
Крім того, в ніч на четвер, 27 листопада, вибухи пролунали у Новокуйбишевську Самарської області. Імовірно, ціллю безпілотників став місцевий нафтопереробний завод. 02.12.2025 — 4 — 705
Вогні, ялинки, мерч і портрети Трампа: перша леді Меланія Трамп показала, як прикрасила Білий дім до Різдва.
1 грудня Білий дім показав оздоблення залів до зимових свят, за яке за традицією відповідала перша леді.
Перша леді США Меланія Трамп прикрасила Білий дім до Різдва. Щорічно, згідно з традицією, дружина президента має обирати тему для декорування резиденції. Цього року тема звучить так: «Дім там, де серце». Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
У декорі було задіяно понад 50 різдвяних ялинок, 75 вінків, 75 000 метрів стрічок і 10 000 синіх декоративних метеликів.
«У це Різдво святкуймо любов, яку ми зберігаємо в собі, і діліться нею з навколишнім світом», — написала перша леді в заяві, у якій вона сказала, що її надихають радощі, труднощі та рух материнства й бізнесу.
«Зрештою, де б ми не були, ми можемо створити дім, сповнений витонченості, сяйва і нескінченних можливостей».
Одна з кімнат Білого дому — червона — була присвячена її ініціативі Be Best — Меланія запустила її 2018 року, щоб допомогти дітям і підліткам. Вона зосереджена на трьох основних напрямках: добробут, безпека в інтернеті та боротьба із залежністю від опіоїдів. Перша леді працювала з дизайнером Ерве П’єром над декором кімнати.
Одна з кімнат Білого дому — червона — була присвячена її ініціативі Be Best — Меланія запустила її 2018 року, щоб допомогти дітям і підліткам. Вона зосереджена на трьох основних напрямках: добробут, безпека в інтернеті та боротьба із залежністю від опіоїдів. Перша леді працювала з дизайнером Ерве П’єром над декором кімнати.
Золоті зірки на ялинці, що символізують вищу жертву, доповнюються прикрасами, що представляють офіційні птаха та квітку кожного штату і території США.
У Зеленій кімнаті невелика ялинка розташована між двома портретами президентів, зробленими з 6000 деталей пазла — один Джорджа Вашингтона, інший президента Дональда Трампа.
У Державній їдальні розмістили 120-фунтову пряникову модель Білого дому, прикрашену вінками та американським прапором.
Презентувала перша леді США свою роботу також у 65-секундному відеоролику, який опублікували на YouTube Білого дому. У відео вона була в тому самому вбранні, в якому її сфотографували раніше на Південній галявині. 01.12.2025 — 21 — 796
Це перший український великий джазовий конкурс, та ще й з міжнародним журі. Зазвичай змагання між музикантами відбуваються в режимі безпосереднього концертного виступу, протягом короткого часу — від одного до кількох днів, іноді оцінювання проходить за відеозаписом.
В цьому випадку робота журі триватиме стільки, скільки буде потрібно, а матеріали приймаються від 25 листопада 2025 року по 15 січня 2026 року. До оцінювання очікуються відеозаписи не менше двох концертних номерів — в номінації Best Ukrainian Jazz Band 2025 («Найкращий український джазовий гурт 2025 року»), та необмежена кількість аудіо альбомів — в номінації Best Jazz Album Release 2025 («Найкращий джазовий реліз 2025 року») — але оцінюватиметься кожен окремо, та і записані вони мають бути протягом 2025 року.
Вік учасників починається від 18 років, група має знаходитись в Україні, учасники повинні бути громадянами України. Гран-прі серед кращих бендів дасть можливість виступити на п’ятьох провідних європейських джазових майданчиках та на церемонії нагородження в рамках Європейської джазової конференції. Друга премія дарує один день студійного запису в DUMA Studios. Володарі третьої премії зможуть отримати консультації з промоушену від лейблу Pomitn.
Найкращий український джазовий альбом отримає рецензії, а його автори — інтерв'ю в кількох великих міжнародних джазових засобах масової інформації.
Конкурс Ukrainian Jazz Prize організовують Український інститут та Europe Jazz Network (EJN). Про нього вони сповістили 25 листопада на прес-конференції. Всі деталі є на веб-сайті УІ.
Текст та фото — Олександр Зубко. 29.11.2025 — 18 — 2004
В Росії вдень 28 листопада стався сильний вибух на космодромі "Ясное" в Оренбурзькій області. Попередньо, там могли проводити чергові випробування ядерної ракети "Сармат", які завершилися вкрай невдало для росіян.
Як передає РБК-Україна, про це пишуть українські моніторингові канали та видання Defense Express. Про це повідомляють Контракти.UA.
Космодром "Ясное" знаходиться в Оренбурзькій області РФ, поблизу однойменного міста та неподалік від кордону з Казахстаном. 28 листопада в мережі почали з'являться фото та відео вибуху, який стався біля космодрому, а пізніше - й падіння об'єкта, схожого на ракету.
Після вибуху в повітря здійнялася величезна хмара отруйно-помаранчево-фіолетового кольору. Російська влада не надала офіційного коментаря, а місцеві видання написали, що евакуації з Ясного не буде - мовляв, загрози людям хмара диму не несе і взагалі "все добре".
Проте видання Defense Express зазначає, що колір хмари після вибуху притаманний чомусь дуже отруйному. Наприклад, ракетному паливу - воно дуже токсичне.
"Такий колір притаманний лише ракетам, які використовують доволі токсичне паливо. Так звану пару азотний тетраоксид та несиметричний диметилгідразин, які більш відомі під назвами "аміл" та "гептил". Саме "аміл" та "гептил" використовується у паливі цілого ряду радянських та тепер російських ракет", - пише видання.
Таке ж паливо використовують російські ракети "Протон", які виводять вантажі у космос. Після невдалих запусків "Протону", коли ракети вибухали, з'являлися хмари такого ж кольору. Паливо вкрай токсичне та мутагенне: після кожного запуску "Протону" Казахстан виставляв Росії рахунок на 70-90 млн доларів на ліквідацію наслідків.
При цьому "космодром Ясное" - насправді не стільки космодром, скільки ракетна пускова база, одне з 11 місць в Росії, звідки можна запускати ракети з ядерною боєголовкою. До того ж не було інформації про підготовку Росією космічних пусків, або проведення навчання ядерних сил.
"Але все стає на свої місця, якщо зробити припущення, що це були чергові невдалі випробування міжконтинентальної балістичної ракети РС-28 "Сармат", - робить висновок видання.
Річ у тім, що випробування ракети "Сармат" в Плесецьку призвели до того, що 21 вересня 2024 року ракета вибухнула прямо у пусковій шахті. Через це зруйнувалася як шахта, так і випробувальний комплекс. Таким чином, єдиним більш-менш придатним місцем для пусків "Сармата" залишився космодром "Ясное", з якого у 2015 році запускали модернізовані Р-36 "Дніпро".
"Бо РС-28 "Сармат" є модернізацією Р-36 та має запускатись з наявних шахт для цієї ракети. І він також "літає" на парі "аміл" та "гептил", - резюмувало видання.
Ракети, які не літають
Нагадаємо, що тільки нещодавно російський диктатор Володимир Путін вихвалявся новою російською "чудо-зброєю". Зокрема, він заговорив про крилату ракету "Буревісник", аналогів якої "у світі немає". Росіяни нібито її вже випробували, але окрім їхніх заяв немає жодних підтверджень.
Згадував він і про ракету "Сармат", вчергове заявивши, що її нібито "поставили на озброєння". Ось тільки Путін робив про цю ракету такі ж самі заяви, починаючи з 2021 року, тому вірити російському диктатору не варто.
Міжконтинентальна балістична ракета РС-28 "Сармат" - це російський стратегічний ракетний комплекс п'ятого покоління шахтного базування. Навколо цієї ракети багато чуток - росіяни заявляють, що вона нібито здатна нести ядерний заряд у 7,5-8 мегатонн на відстань у 18 тисяч кілометрів та "проривати будь-яку протиракетну оборону". Проте з 2021 року майже всі випробування "Сармата" завершилися невдачею: ракета, яку вже "поставили на озброєння" щонайменше тричі, все ще не літає. 28.11.2025 — 5 — 1172
