Жінко, не плач: портрети українок на польському кордоні
Фотографи Жан-Марк Каймі та Валентина Піччінні задокументували кілька історій українок у школі польського Перемишля, яка стала притулком для біженців. Вони також попросили жінок показати символічну річ, яку ті встигли взяти з собою. Так з’явилася серія No Woman No Cry. Жан-Марк та Валентина — дует фотографів, які з 2013 року працюють над документальними і персональними проєктами. Роботи публікувалися у The Guardian, Die Zeit, Politico, Le Monde, Wired, GQ та Newsweek. Дует отримав кілька міжнародних премій, а також був фіналістом Bird in Flight Prize ‘2020 із проєктом Güle Güle. Протягом кількох років вони висвітлювали події в Україні, зокрема Революцію Гідності та війну на Донбасі. — За кілька місяців до вторгнення ми переїхали до Києва, у квартиру нашого друга на Оболоні. Ми документували життя країни, яка готувалася до війни. Усюди з’являлися майстер-класи з виживання, невідкладної медичної допомоги, поводження зі зброєю тощо. Ці курси були популярними серед звичайних людей. Коли почалася війна, ми поїхали до Львова, щоб зафіксувати масову втечу людей, якої не було з часів Другої світової. Зі Львова рушили до Польщі. Там у нас був доступ до школи у Перемишлі, яку перетворили на пункт збору біженців. Серія No Woman No Cry була створена саме там. Жінок ми фотографували майже одразу після прибуття до притулку, всі мали драматичну історію. Вони розповіли нам, як залишали в Україні своїх літніх батьків, друзів, домашніх тварин, будинок, роботу та все, що нажили протягом життя. Серія базується на концепції диптиху: інтимний портрет героїні великим планом поєднується з чимось важливим, що вона взяла з собою і що має велике символічне значення. Це можуть бути паспорт, фотографії, талісман на удачу, домашні тварини, дитячі іграшки, рятівні ліки та навіть кухонний ніж. Своєю серією ми хотіли озвучити окремі історії, уникаючи образу анонімної масової міграції. Це дозволяє глядачу зіткнутися віч-на-віч з героями історичної події та з впливом війни на людські життя.
Галина, 30 років, Київ. До війни була квіткаркою. До Перемишля приїхала сама, але дорогою подружилася з іншими жінками, з якими вони підтримували одна одну. Перед втечею до Польщі вона три дні провела в підвалі. У Києві залишилися мати і брат. Вона досі не знає, куди їй податися, і постійно запитує, у якій європейській країні найкраще оселитися. Вона обирала між Францією, Італією та Бельгією. «Я вже була біженкою. Вісім років тому мені довелося тікати з Луганська, тому що вони розбомбили наш будинок, а тепер я мушу тікати з Києва»
Лєра, 13 років, Бородянка, Київська область. Вона втекла разом із сестрою та матір’ю. Вони прямують до Берліна, хоча нікого там не знають. Дівчина планує негайно поновити навчання. Її мрія — стати психологом. Лєра каже нам, що її бабуся вирішила залишитися. Перед тим як піти, вона подарувала дівчині статуетку янгола-охоронця, яка була вдома. Це стане першим предметом у її новій кімнаті.
Марина, 34 роки, Київ. Вирішила виїхати з міста, хоча вся її родина залишилася в Києві. Розлучена, дітей не має. Марина подорожувала потягом разом зі своєю собакою Лолою за маршрутом Київ — Львів — Перемишль. «Я все ще не знаю, куди я хочу піти. Я просто хочу дістатися безпечного місця, де можу почати жити знову».
Марина, 43 роки, Київ. Вона глухоніма, працювала на фабриці. Втекла разом зі своєю 16-річною донькою Машею та подругою, яка також узяла своїх дітей. Коли вони прибули до польського пункту пропуску в Медиці, колишнього чоловіка її подруги, який їхав із ними, зупинили на українському кордоні, бо він не мав належних документів, аби покинути країну. Залишившись самі, вони вирушили до притулку в Перемишлі. Звідти до Кракова — на літак до Мілана, де на них чекають друзі. Вони з дочкою планують пробути в Італії максимум три місяці, а потім повернутися до Києва. Марина показує нам фото мами, яка лишилася в Києві, бо не хотіла кидати свій дім.
Вікторія, 38 років, Гостомель, Київська область. Колишня вчителька англійської мови, вона втекла разом із дітьми, 14-річною Сонею та 8-річним Іллею. Жінка розповіла про їхній важкий шлях. З Гостомеля до Василькова їх вивіз сусід, потім вони опинилися в Білій Церкві, далі була Житомирщина, Львів та потяг до Перемишля. Вони вирішили оселитися в Щецині, де живе хрещена мати Вікторії. Її колишній чоловік — тунісець, він виїхав на батьківщину 23 лютого. Її новий хлопець воює з 2014 року, зараз він на фронті. «Я встигла втекти вчасно. Зараз дуже складно звідти вибратися. Як повідомили сусіди, мій будинок зайнятий російськими солдатами. Я врятувалася під бомбами, тому навіть не змогла забрати жодних документів. Єдине, що я взяла з дому, — це ніж, щоб захистити себе та своїх дітей».
Кіра, 10 років, Київ. Вона прямує до Німеччини з матір’ю Аліною. Вони їхали разом потягом, щоб дістатися польського кордону. Кіра вчиться у середній школі. Її батько та дорослий брат залишилися у Києві в очікуванні призову до армії. Кіра показує нам ляльку, яку їй подарували волонтери, щойно вона перетнула кордон. Вона не встигла взяти свою іграшку з дому. «Я не знаю, що станеться, коли я приїду до Німеччини, чи зможу одразу піти до школи, але думаю, що це буде цікавий досвід».
Люба, 64 роки, Київ. Вона втекла разом із дочкою. У потязі зі Львова до Перемишля Люба втратила всі документи та багаж, де були її життєво необхідні ліки. Вона дуже боїться, що не зможе дістати їх, оскільки для цього потрібен рецепт лікаря. Єдині ліки, які вона мала при собі, були в кишенях. Уже чотири дні жінка з дочкою перебувають у приміщенні школи. Вони не знають, куди йти. У них немає друзів за кордоном. «Не знаю, що залишилося в Києві, чи стоїть мій будинок, тому що, коли я тікала, бомбардування було близько».
Оксана, 38 років, Одеса. Має ступінь психолога, але працює менеджеркою з логістики в міжнародній компанії з доставки вантажів. Кілька років розлучена, подорожувала разом із 6-річною дочкою Фейрузою та мамою Вікторією. Вони прямують до Чехії, оскільки не хочуть їхати надто далеко. Оксана планує шукати там роботу за фахом. Вона не боїться необхідності вивчати нову мову і розраховує зробити це за два-три місяці. Вікторія (зображена праворуч) виглядає дуже травмованою війною. Вона розповідає, як у бомбосховищі бачила вагітну жінку на останніх місяцях, яка робила аборт від сильного переляку, викликаного бомбардуванням. Жінка постійно плаче, налякана й розгублена.
Оля, 43 роки, Харків. Розлучена мати п’ятьох дітей їхала до Перемишля разом із ними та морською свинкою Пеппою. Оля працює в центрі допомоги покинутим тваринам. Вона була змушена залишити вдома собаку. Нею опікуються сусіди, які вирішили не евакуюватися. Для жінки першочерговим було врятувати своїх дітей, які є найголовнішим у її житті. Тому вона записала їхні імена в нашому щоденнику, щоб ми їх сфотографували.
Наталя, 69 років, Сміла, Черкаська область. Вона втекла разом зі своєю літньою матір’ю, 92-річною Ларисою. До війни була вихователькою в дитячому садку. Донька не хотіла їхати і залишилася у Смілі, бо її чоловік пішов до армії. У школі Перемишля Наталя і Лариса чекають уже чотири дні. Друга донька, Ольга, приїде за ними і відвезе до Німеччини, де вона живе кілька років.
Марина, 48 років, Стрілкове, Херсонська область. Вона дуже любить свою роботу готельного менеджера та місця біля Азовського моря, де живе. Жінка була у відпустці, коли почалася війна, і її сусіди повідомляли їй про ситуацію вдома. Цілими днями вони казали їй, що немає ні води, ні світла і що росіяни наступають. Далі лаконічне останнє повідомлення: «Усе добре». Незважаючи на спроби щось з’ясувати, відповіді вона не отримала. Марина вважає, що телефон її сусідів забрали росіяни. Вона перестала щось запитувати, побоюючись за них. Жінка приїхала до Польщі сама, тепер прямує до Італії, у провінцію Болонья, де живе її друг. На фото вона показує маленьку Біблію, єдиний особистий предмет, який взяла з собою у відпустку. «Коли я відпочивала з друзями в Центральній Україні, зі зворотним квитком на руках, почалася війна. Моє село поряд із Кримом одразу захопили росіяни. Я не могла повернутися додому».
Світлана, 17 років, Бородянка, Київська область. Втекла разом із сестрою та матір’ю. Вони прямують до Берліна, хоча нікого там не знають. Світлана захоплюється малюванням і хоче стати тату-майстром. Вона вважає, що Берлін може бути цікавим містом, де вона навчиться цього мистецтва. Дівчина показала нам свій альбом для малювання і сказала, що ніколи не поїде без нього.
Леся, 27 років, Житомир. Уже три дні перебуває у притулку Перемишля. Вона вирішила тікати з України, бо бачила, як над її головою проносяться ракети та літаки. Її мати не хотіла виїжджати, незважаючи на обстріли зовсім близько. Дорога була дуже важкою, потяг із Житомира до Львова був набитий людьми. У Львові вона кілька годин чекала пересадки на потяг до Перемишля. Леся показує нам свою фотографію в її рідному місті перед меморіалом Другої світової війни. «Я хотіла б оселитися у Варшаві, навіть якщо я сама і нікого не знаю. Сподіваюся, що волонтери допоможуть знайти житло».
Іванка, 39 років, Кременчук. Вона їхала потягом до Перемишля з двома дітьми, 8-річним Валентином і 2-річною Маргаритою. Жінка не знає, куди податися, але чула про велику українську громаду в Італії, і це її заспокоює. Іванка незаміжня, її мати залишилася в Карпатах. Вона взяла з собою дуже мало, але поклала в сумку маленьку іграшку доньки. Для неї це символ їхньої сім’ї. «Єдине, що мене турбує, — це зробити правильний вибір для своїх дітей, для їхнього майбутнього».
Леся, 26 років, жила в селі під Ірпенем, Київська область. Вона з 3-річною донькою Катею їхала потягом Київ — Львів — Перемишль. З ними також були її свекруха та невістка. Два дні вона перебувала у притулку в Перемишлі, далі поїде до Німеччини. Її чоловік залишився в Києві підтримувати армію. Дідусь і бабуся чоловіка ще в Гостомелі й не хочуть їхати. По телефону бабуся плаче. Вони намагаються підтримувати спілкування, але не завжди можуть робити це через поганий зв’язок. «У мене немає друзів у Німеччині, тільки далекі знайомі та друзі друзів. Я не знаю, що з нами там буде. Кожного дня я думаю про свого чоловіка і боюся, що більше його не побачу».
У другій половині п'ятниці, 22 листопада, Київ почало засипати снігом.
РБК-Україна розповідає, як змінились дороги та вулиці столиці України.
Як виглядає засніжений Київ. Про це повідомляють Контракти.UA.
Сьогоднішній сніг вкриває залишки того, який випав у місті напередодні.
Як результат - засніжені дерева, ліхтарі, альтанки. Чимало снігу - під ногами місцевих мешканців і гостей столиці.
На дорогах столиці працює снігоприбиральна техніка.
Попри це рух транспорту в місті дещо ускладнено. Тож водіям варто бути пильними, дотримуватись ПДР і безпечної дистанції.
Рухатись містом сьогодні може бути непросто і водіям електросамокатів або ж велосипедів.
А ось прогулятись засніженими вуличками парків і скверів сьогодні можна. Головне - тепло вдягатись.
У деяких локаціях столиця виглядає по-зимовому казково.
Комунальники працюють навіть там, де не їздять машини. Адже пішоходам також важливо мати можливість пересуватись містом.
Нагадаємо, раніше синоптик УкрГМЦ Наталія Птуха у коментарі РБК-Україна розповіла, що сніг у Києві буде "у два заходи".
Читайте також, чи довго в Україні сніжитиме і коли обіцяють "без опадів".
23.11.2024 — 12 — 479
На Центральному залізничному вокзалі у Києві відкрили оновлений "МакДональдз". Заклад був закритий на ремонт майже 6 місяців.
Про це пише РБК-Україна із посиланням на офіційну сторінку McDonald's у Facebook.Про це повідомляють Контракти.UA.
Повідомляється, що "МакДональдз" на Центральному вокзалі у столиці повністю оновили, зробили сучасним та повністю безбар’єрним. Під час ремонту оновили фасад та переобладнали внутрішній простір.
Тепер у закладі з’явився ліфт, автоматичні двері та інші рішення, які мають зробити його більш комфортним для людей з обмеженими можливостями.
Нагадаємо, "МакДональдз" на Центральному вокзалі у Києві 1 червня 2024 року тимчасово припинив роботу через реконструкцію. Тоді анонсували, що оновлений заклад матиме новий зал на 193 місця, простору терасу на 88 місць, 11 терміналів самообслуговування та перший в Україні пасажирський ліфт у ресторані "МакДональдз".
Також РБК-Україна розповідало про те, що 2 листопада у Боярці, Київська область, відкрився перший ресторан "МакДональдз" за адресою вулиця Магістральна, 38. Це 105-й працюючий заклад мережі в Україні. Ресторан займає площу понад 470 квадратних метрів, пропонуючи 128 місць у залі та 84 на терасі. Заклад розташований неподалік великого торговельного центру.
Наразі мережа "МакДональдз" в Україні налічує 120 ресторанів, з яких 15 тимчасово зачинені через безпекові вимоги. Після початку повномасштабного вторгнення зі сторони Росії ресторани McDonald’s тимчасово припинили роботу в Україні. Відновлення їхньої діяльності відбулося лише у 2023 році.
23.11.2024 — 10 — 589
Фестиваль рівно десять років і один місяць тому відбувся вперше. Наступний стався через півроку, далі він проходив усе частіше, якось навіть шість разів за рік. Він змінював локації: найпершою була G13 project studio, потім він переїхав до галереї «Лавра», п’ятий пройшов у «Д12», шостий розташувався у Гідропарку, і на ці дві локації він більше не повертався. Потім він надовго розташувався у Національному експоцентрі України (ВДНГ), проходив тут не весь час, але найчастіше.
Головна мета фестивалю — пропагувати українське вино. Тому більшу частину ярмарку займають стенди вітчизняних виробників. Крім цього тут обов’язково проходить «школа вина», де розказується про різні алкогольні напої, як їх виробляють, як їх правильно споживати. Пізніше до неї додалася «школа сиру». В рамках фестивалю відбувся перший великий конкурс на краще українське вино, в якому якість оцінювали не лише професіонали, але й підготовлені аматори. Його результати тоді суттєво вплинули на ставлення до вітчизняних вин. Тут відбувалося багато різних активностей: і винні забіги, і конкурси на швидкість відкриття устриць, і створювалося фестивальне вино. Кілька разів фестивалю передував «Тиждень вина». Він містив лекції, дегустації — показові або ж оціночні, а з останніх і складалося дегустаційне змагання. Ці події відбувалися на інших локаціях, причому не лише в столиці. З початком великої війни фестиваль «став на паузу», але ті ж самі люди робили трохи менший «Brave Wine: вікенд найкращого українського вина» у приміщеннях колишнього заводу «Арсенал». А вже в травні цього року і знову на ВДНГ пройшов XX Kyiv Food&Wine Festival.
Зараз на фестиваль приходять тисячі людей. Багато відвідувачів знають один одного не один рік. Утворився своєрідний відкритий клуб поціновувачів українського вина. Фестиваль змінив ставлення багатьох людей до вітчизняних продуктів. Ці роки українське ставало все більш модним та якісним. За ці десять років вітчизняне виноробство пройшло величезний шлях: суттєво змінилося законодавство, кількість виноробень виросла багатократно і все частіше вони отримують ліцензію. Суттєво зросла підготовка виноробів: вони охоче вчаться, і на коротких курсах, і у вітчизняних інститутах, і часто за кордоном. Попри те, що вони мали б бути конкурентами, вони охоче діляться досвідом. Все менше лишається областей України, де ще нема офіційних виробів. Велика заслуга в цьому фестивалю Kyiv Food and Wine.
Фото зроблені 10 листопада 2024 року.
21.11.2024 — 31 — 2245
20 листопада у Дніпровському районі Києва спалахнула багатоповерхівка. Постраждали двоє людей, в том числі дитина.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на ДСНС Києва. Про це повідомляють Контракти.UA.
"20 листопада о 07:59 надійшло повідомлення про пожежу на проспекті Соборності, 17/2. Горіла квартира на четвертому поверсі 8-поверхового житлового будинку", - йдеться у повідомленні.
До прибуття перших пожежно-рятувальних підрозділів, з квартири де виникла пожежа, самостійно евакуювались жінка та дитина.
"Їх було передано медикам для огляду. Також, в ході гасіння та розвідки, з верхніх поверхів було виведено 20 осіб на свіже повітря", - зазначили у ДСНС.
Причину та обставини виникнення пожежі встановлюватимуть правоохоронці. 20.11.2024 — 6 — 1096
В Подільському районі Києва водій автомобіля насмерть збив жінку. Вона йшла по пішохідному переходу.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на повідомлення поліції Києва 20 листопада. Про це повідомляють Контракти.UA.
Дорожньо-транспортна пригода відбулась вчора вранці, 19 листопада.
"58-річний водій автомобіля Nissan, рухаючись по вулиці Івана Вигівського, скоїв наїзд на жінку, яка перетинала дорогу по нерегульованому пішохідному переходу", - йдеться у повідомленні.
Як зазначили у поліції, внаслідок автопригоди 52-річна потерпіла отримала травми несумісні з життям та загинула на місці.
"Поліцейські затримали керманича авто, він був тверезий. За скоєне йому загрожує до восьми років позбавлення волі", - зазначили у відомстві.
Як повідомлялося, на початку листопада в Києві на Теремках автобус на великій швидкості протаранив авто, після чого вилетів на тротуар і врізався в кіоск. Загинули люди.
Крім того, днями у Хмельницькому сталася аварія, в якій автомобіль влетів у зупинку громадського транспорту. Загинуло троє людей. 20.11.2024 — 3 — 976
