Жінко, не плач: портрети українок на польському кордоні
Фотографи Жан-Марк Каймі та Валентина Піччінні задокументували кілька історій українок у школі польського Перемишля, яка стала притулком для біженців. Вони також попросили жінок показати символічну річ, яку ті встигли взяти з собою. Так з’явилася серія No Woman No Cry. Жан-Марк та Валентина — дует фотографів, які з 2013 року працюють над документальними і персональними проєктами. Роботи публікувалися у The Guardian, Die Zeit, Politico, Le Monde, Wired, GQ та Newsweek. Дует отримав кілька міжнародних премій, а також був фіналістом Bird in Flight Prize ‘2020 із проєктом Güle Güle. Протягом кількох років вони висвітлювали події в Україні, зокрема Революцію Гідності та війну на Донбасі. — За кілька місяців до вторгнення ми переїхали до Києва, у квартиру нашого друга на Оболоні. Ми документували життя країни, яка готувалася до війни. Усюди з’являлися майстер-класи з виживання, невідкладної медичної допомоги, поводження зі зброєю тощо. Ці курси були популярними серед звичайних людей. Коли почалася війна, ми поїхали до Львова, щоб зафіксувати масову втечу людей, якої не було з часів Другої світової. Зі Львова рушили до Польщі. Там у нас був доступ до школи у Перемишлі, яку перетворили на пункт збору біженців. Серія No Woman No Cry була створена саме там. Жінок ми фотографували майже одразу після прибуття до притулку, всі мали драматичну історію. Вони розповіли нам, як залишали в Україні своїх літніх батьків, друзів, домашніх тварин, будинок, роботу та все, що нажили протягом життя. Серія базується на концепції диптиху: інтимний портрет героїні великим планом поєднується з чимось важливим, що вона взяла з собою і що має велике символічне значення. Це можуть бути паспорт, фотографії, талісман на удачу, домашні тварини, дитячі іграшки, рятівні ліки та навіть кухонний ніж. Своєю серією ми хотіли озвучити окремі історії, уникаючи образу анонімної масової міграції. Це дозволяє глядачу зіткнутися віч-на-віч з героями історичної події та з впливом війни на людські життя.
Галина, 30 років, Київ. До війни була квіткаркою. До Перемишля приїхала сама, але дорогою подружилася з іншими жінками, з якими вони підтримували одна одну. Перед втечею до Польщі вона три дні провела в підвалі. У Києві залишилися мати і брат. Вона досі не знає, куди їй податися, і постійно запитує, у якій європейській країні найкраще оселитися. Вона обирала між Францією, Італією та Бельгією. «Я вже була біженкою. Вісім років тому мені довелося тікати з Луганська, тому що вони розбомбили наш будинок, а тепер я мушу тікати з Києва»
Лєра, 13 років, Бородянка, Київська область. Вона втекла разом із сестрою та матір’ю. Вони прямують до Берліна, хоча нікого там не знають. Дівчина планує негайно поновити навчання. Її мрія — стати психологом. Лєра каже нам, що її бабуся вирішила залишитися. Перед тим як піти, вона подарувала дівчині статуетку янгола-охоронця, яка була вдома. Це стане першим предметом у її новій кімнаті.
Марина, 34 роки, Київ. Вирішила виїхати з міста, хоча вся її родина залишилася в Києві. Розлучена, дітей не має. Марина подорожувала потягом разом зі своєю собакою Лолою за маршрутом Київ — Львів — Перемишль. «Я все ще не знаю, куди я хочу піти. Я просто хочу дістатися безпечного місця, де можу почати жити знову».
Марина, 43 роки, Київ. Вона глухоніма, працювала на фабриці. Втекла разом зі своєю 16-річною донькою Машею та подругою, яка також узяла своїх дітей. Коли вони прибули до польського пункту пропуску в Медиці, колишнього чоловіка її подруги, який їхав із ними, зупинили на українському кордоні, бо він не мав належних документів, аби покинути країну. Залишившись самі, вони вирушили до притулку в Перемишлі. Звідти до Кракова — на літак до Мілана, де на них чекають друзі. Вони з дочкою планують пробути в Італії максимум три місяці, а потім повернутися до Києва. Марина показує нам фото мами, яка лишилася в Києві, бо не хотіла кидати свій дім.
Вікторія, 38 років, Гостомель, Київська область. Колишня вчителька англійської мови, вона втекла разом із дітьми, 14-річною Сонею та 8-річним Іллею. Жінка розповіла про їхній важкий шлях. З Гостомеля до Василькова їх вивіз сусід, потім вони опинилися в Білій Церкві, далі була Житомирщина, Львів та потяг до Перемишля. Вони вирішили оселитися в Щецині, де живе хрещена мати Вікторії. Її колишній чоловік — тунісець, він виїхав на батьківщину 23 лютого. Її новий хлопець воює з 2014 року, зараз він на фронті. «Я встигла втекти вчасно. Зараз дуже складно звідти вибратися. Як повідомили сусіди, мій будинок зайнятий російськими солдатами. Я врятувалася під бомбами, тому навіть не змогла забрати жодних документів. Єдине, що я взяла з дому, — це ніж, щоб захистити себе та своїх дітей».
Кіра, 10 років, Київ. Вона прямує до Німеччини з матір’ю Аліною. Вони їхали разом потягом, щоб дістатися польського кордону. Кіра вчиться у середній школі. Її батько та дорослий брат залишилися у Києві в очікуванні призову до армії. Кіра показує нам ляльку, яку їй подарували волонтери, щойно вона перетнула кордон. Вона не встигла взяти свою іграшку з дому. «Я не знаю, що станеться, коли я приїду до Німеччини, чи зможу одразу піти до школи, але думаю, що це буде цікавий досвід».
Люба, 64 роки, Київ. Вона втекла разом із дочкою. У потязі зі Львова до Перемишля Люба втратила всі документи та багаж, де були її життєво необхідні ліки. Вона дуже боїться, що не зможе дістати їх, оскільки для цього потрібен рецепт лікаря. Єдині ліки, які вона мала при собі, були в кишенях. Уже чотири дні жінка з дочкою перебувають у приміщенні школи. Вони не знають, куди йти. У них немає друзів за кордоном. «Не знаю, що залишилося в Києві, чи стоїть мій будинок, тому що, коли я тікала, бомбардування було близько».
Оксана, 38 років, Одеса. Має ступінь психолога, але працює менеджеркою з логістики в міжнародній компанії з доставки вантажів. Кілька років розлучена, подорожувала разом із 6-річною дочкою Фейрузою та мамою Вікторією. Вони прямують до Чехії, оскільки не хочуть їхати надто далеко. Оксана планує шукати там роботу за фахом. Вона не боїться необхідності вивчати нову мову і розраховує зробити це за два-три місяці. Вікторія (зображена праворуч) виглядає дуже травмованою війною. Вона розповідає, як у бомбосховищі бачила вагітну жінку на останніх місяцях, яка робила аборт від сильного переляку, викликаного бомбардуванням. Жінка постійно плаче, налякана й розгублена.
Оля, 43 роки, Харків. Розлучена мати п’ятьох дітей їхала до Перемишля разом із ними та морською свинкою Пеппою. Оля працює в центрі допомоги покинутим тваринам. Вона була змушена залишити вдома собаку. Нею опікуються сусіди, які вирішили не евакуюватися. Для жінки першочерговим було врятувати своїх дітей, які є найголовнішим у її житті. Тому вона записала їхні імена в нашому щоденнику, щоб ми їх сфотографували.
Наталя, 69 років, Сміла, Черкаська область. Вона втекла разом зі своєю літньою матір’ю, 92-річною Ларисою. До війни була вихователькою в дитячому садку. Донька не хотіла їхати і залишилася у Смілі, бо її чоловік пішов до армії. У школі Перемишля Наталя і Лариса чекають уже чотири дні. Друга донька, Ольга, приїде за ними і відвезе до Німеччини, де вона живе кілька років.
Марина, 48 років, Стрілкове, Херсонська область. Вона дуже любить свою роботу готельного менеджера та місця біля Азовського моря, де живе. Жінка була у відпустці, коли почалася війна, і її сусіди повідомляли їй про ситуацію вдома. Цілими днями вони казали їй, що немає ні води, ні світла і що росіяни наступають. Далі лаконічне останнє повідомлення: «Усе добре». Незважаючи на спроби щось з’ясувати, відповіді вона не отримала. Марина вважає, що телефон її сусідів забрали росіяни. Вона перестала щось запитувати, побоюючись за них. Жінка приїхала до Польщі сама, тепер прямує до Італії, у провінцію Болонья, де живе її друг. На фото вона показує маленьку Біблію, єдиний особистий предмет, який взяла з собою у відпустку. «Коли я відпочивала з друзями в Центральній Україні, зі зворотним квитком на руках, почалася війна. Моє село поряд із Кримом одразу захопили росіяни. Я не могла повернутися додому».
Світлана, 17 років, Бородянка, Київська область. Втекла разом із сестрою та матір’ю. Вони прямують до Берліна, хоча нікого там не знають. Світлана захоплюється малюванням і хоче стати тату-майстром. Вона вважає, що Берлін може бути цікавим містом, де вона навчиться цього мистецтва. Дівчина показала нам свій альбом для малювання і сказала, що ніколи не поїде без нього.
Леся, 27 років, Житомир. Уже три дні перебуває у притулку Перемишля. Вона вирішила тікати з України, бо бачила, як над її головою проносяться ракети та літаки. Її мати не хотіла виїжджати, незважаючи на обстріли зовсім близько. Дорога була дуже важкою, потяг із Житомира до Львова був набитий людьми. У Львові вона кілька годин чекала пересадки на потяг до Перемишля. Леся показує нам свою фотографію в її рідному місті перед меморіалом Другої світової війни. «Я хотіла б оселитися у Варшаві, навіть якщо я сама і нікого не знаю. Сподіваюся, що волонтери допоможуть знайти житло».
Іванка, 39 років, Кременчук. Вона їхала потягом до Перемишля з двома дітьми, 8-річним Валентином і 2-річною Маргаритою. Жінка не знає, куди податися, але чула про велику українську громаду в Італії, і це її заспокоює. Іванка незаміжня, її мати залишилася в Карпатах. Вона взяла з собою дуже мало, але поклала в сумку маленьку іграшку доньки. Для неї це символ їхньої сім’ї. «Єдине, що мене турбує, — це зробити правильний вибір для своїх дітей, для їхнього майбутнього».
Леся, 26 років, жила в селі під Ірпенем, Київська область. Вона з 3-річною донькою Катею їхала потягом Київ — Львів — Перемишль. З ними також були її свекруха та невістка. Два дні вона перебувала у притулку в Перемишлі, далі поїде до Німеччини. Її чоловік залишився в Києві підтримувати армію. Дідусь і бабуся чоловіка ще в Гостомелі й не хочуть їхати. По телефону бабуся плаче. Вони намагаються підтримувати спілкування, але не завжди можуть робити це через поганий зв’язок. «У мене немає друзів у Німеччині, тільки далекі знайомі та друзі друзів. Я не знаю, що з нами там буде. Кожного дня я думаю про свого чоловіка і боюся, що більше його не побачу».
Вона — культурне явище, чий вплив виходить далеко за межі кіно.
20 вересня легендарній акторці Софі Лорен виповнилося 90 років. Вона є однією з останніх нині живих зірок Золотого віку Голлівуду і є однією з найвидатніших акторок кіно.
Попри поважний вік, Лорен хоча й не часто, але іноді з'являється на світських заходах, а також 2020 року знялася у фільмі "Життя попереду" свого сина Едоардо Понті. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Лорен народилася у бідній сім'ї 1934 року і була вихована матір'ю. Її кар'єра була довгою, але розпочалася не з кіно. У віці 14 років Лорен взяла участь у конкурсі краси, який вона не виграла, але це стало початком її кар'єри. Вона привернула увагу кінопродюсера Карло Понті, який згодом став її наставником, чоловіком та партнером на все життя. Понті помітив потенціал дівчини і допоміг їй отримати невеликі ролі в італійських фільмах і таким чином розпочалася її кар'єра, яка тривала понад 70 років.
1962 року Софі здобула "Оскар" і це стало проривом у її кар'єрі, адже перемога була новаторською: вперше актор чи акторка здобули премію за роль у фільмі не англійською мовою.
Кар'єра злетіла до нових висот. Вона успішно перейшла до Голлівуду, знімалась разом з деякими найгучнішими іменами в індустрії того часу.
За свою блискучу кар'єру Софі Лорен здобула безліч нагород та почестей. Крім премії "Оскар" за роль у фільмі "Чочара", вона отримала другий "Оскар" 1991 року — почесну нагороду, яка визнає її внесок у світовий кінематограф. Лорен також отримала премію "Золотий глобус", премію BAFTA та премію Каннського кінофестивалю.
Що стосується особистого життя Софі Лорен, то вона була одружена лише один раз. Її чоловіком був Карло Понті, за якого вона вийшла заміж 1957 року. Вони були віддані одне одному до смерті Понті 2007 року. У них народилося двоє синів — Карло Понті-молодший та Едоардо Понті. 20.09.2024 — 14 — 326
У Львові під ранок, 18 вересня, згорів кінотеатр "Дзвін". Будівля повністю згоріла, попередньо, її підпалили.
"Сьогодні, близько 06:00, здійнялася пожежа в кінотеатрі "Дзвін", що біля памʼятника Бандери у Львові", - йдеться у повідомленні.
Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Львівську міськраду. Про це повідомляють Контракти.UA
Приміщення повністю вигоріло, за попередньою інформацією, причина пожежі - підпал.
"Постраждалих в пожежі немає. Натомість зазнали пошкоджень сусідні будівлі - бізнес та приватні помешкання", - додали в міськраді.
Зараз на місці працюють рятувальники та правоохоронні органи.
Як повідомлялося, раніше в центрі Львова сталася пожежа на площі Ринок. Пожежа сталася в одному із закладів харчування.
Крім того, у січні минулого року у Львові пожежники врятували на пожежі 60 людей, із них 10 дітей та евакуювали 20 осіб. Трьох людей було врятовано. 18.09.2024 — 4 — 765
З 11 по 15 вересня у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука проходив другий культурно-мистецький захід «БойчукFest». Про це повідомляють Контракти.UA.
Він включав кілька художніх виставок, більшість — на території інституту, одну — у Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини і одну — у Національному музеї декоративного мистецтва України. Проводилися лекції, було показано кілька кінокартини і спектакль «Алла Горська: вітражі долі». Проходили і майстер-класи.
25 березня цього року на головний корпус академії впали уламки ракети, внаслідок чого був повністю зруйнований спортивний зал та частково пошкоджено актовий зал. Тоді ніхто не постраждав. Навчання тривають.
Всі фотографії зроблені 15 вересня, в день закриття фестивалю. 16.09.2024 — 28 — 2186
За словами місцевих, у місті немає ні води, ні світла, ні зв'язку.
Відоме польське курортне місто Льондек-Здруй, яке біля кордону з Чехією, напередодні затопила сильна повінь. Величезна кількість бруду та гравію, розтрощені навпіл будинки, зруйновані мости — такі наслідки стихії.
Видання RMF24 опублікувало страшні кадри наслідків повені. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
У неділю, 15 вересня, потужна хвиля прорвала дамбу і вода затопила курортне місто. Дістатися до населеного пункту з польського боку неможливо, оскільки всі дороги непроїзні. Сусіднє Шльонське також відрізане від світу.
За словами місцевих, ця повінь була страшнішою та більш масштабною, ніж 1997 року. У місті немає ні води, ні світла, ні зв'язку. Люди змушені підніматися на пагорб над курортною частиною, щоб зателефонувати. Також вода зруйнувала майже всі мости.
"Друге обличчя Льондек-Здруя після великої води – це бруд, смуги та гравій, включно з побутовою технікою, уламки дерев, паркани та пінопласт. Це краєвид, який виникає раптово, за сто метрів нижче курортної частини. Що ближче до річки, то більше мулу, а також видно цілі дерева, які несло водою. Розбиті навпіл будинки біля річки, зруйнований історичний ресторан", — йдеться на сайті інформаційного агентства.
Нагадаємо, вихідними Східну Європу накрив циклон "Борис", який приніс рекордні опади. Через масштабні повені "Укрзалізниця" повідомила про нові зміни в русі поїздів.
16.09.2024 — 10 — 952
Принцу Гаррі сьогодні 40: десять фактів з біографії улюбленого онука королеви Єлизавети II
Молодший син принца Чарльза і принцеси Діани народився 15 вересня 1984 року. Читайте кілька цікавих фактів з біографії улюбленого онука королеви Єлизавети II. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
1. Принц Гаррі народився в госпіталі Святої Марії в Паддінгтоні, центральному районі Лондона, там же народився і його старший брат Вільям (а також діти Вільяма і принцеси Кейт - принци Джордж і Луї та принцеса Шарлотта).
До того моменту діти в королівській родині народжувалися в палаці, а не в госпіталі.
2. Мама Гаррі - принцеса Діана - наполягла на тому, щоб її сини навчалися в школі з однолітками, а не були на домашньому навчанні, як це було прийнято раніше в королівських сім'ях. Тому Гаррі відвідував дитячий садок, а потім і школу Везербі в Лондоні, а від 1992 року приєднався до принца Вільяма і став учнем школи Ладгроув в Беркширі, де провчився наступні п'ять років.
3. Мама принца Гаррі загинула в автокатастрофі, коли йому було 12 років. Це сильно вплинуло на хлопчика. У підлітковому віці і пізніше Гаррі вважали "шаленою дитиною", він захоплювався алкоголем і курив марихуану.
4. Після школи Гаррі вступив до Ітонського коледжу, який закінчив в червні 2003 року з поганою оцінкою з географії. Потім взяв академічну відпустку на рік і вирушив подорожувати Австралією і Африкою.
5. У юності Гаррі захоплювався грою в регбі.
6. Закінчив Королівську військову академію в Сандхерсті, отримавши звання другого лейтенанта. Служив в Афганістані, як авіаційний навідник.
7. У 34 роки принц Гаррі одружився з американською акторкою Меган Маркл, з якою прожив у королівській родині два роки. У січні 2020 року подружжя оголосило про свій намір покинути королівську сім'ю, переїхати жити до Канади і скласти з себе повноваження старших членів сім'ї. Вони також відмовилися від фінансування. Королева Єлизавета II задовольнила прохання онука і його дружини.
8. У Гаррі і Меган є син Арчі. У червні 2021 року у пари народилася також дочка Лілібет Діана. Їхні діти отримали титули принца і принцеси.
9. У принца Гаррі дуже теплі стосунки з його двоюрідною сестрою - принцесою Євгенією. Ходять чутки, що, живучи в Америці, принц найбільше сумує за спілкуванням з нею, а не з рідним братом Вільямом.
10. Принц Вільям не підтримав Гаррі в бажанні швидше одружитися з Меган Маркл через що їхні стосунки стали більш прохолодними, ніж раніше. Найкращий друг Гаррі теж радив йому не поспішати з весіллям. 15.09.2024 — 6 — 946
