Миколаївський костел: чому ця будівля важлива для міста
3 вересня в Національному будинку органної та камерної музики, розташованому в Миколаївському костелі в Києві, сталася пожежа. Вогонь знищив орган 1980 року і пошкодив інтер’єр будівлі. Усього через пару днів українські бізнесмени заявили, що зібрали більше 25 мільйонів гривень на відновлення, і ця цифра продовжує зростати, але сам інструмент уже не підлягає ремонту. Краєзнавець Семен Широчин розповідає історію Миколаївського костелу та його перетворення на Будинок музики. Згідно з попередньою версією, пожежа сталася через загоряння електропроводки всередині органу. За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, інструмент уже давно потребував ремонту, як і фасад будівлі, але процес увесь час відкладали через невизначеність щодо майбутнього органного залу. Представники католицької спільноти вважали, що орган повинен знаходитися не за вівтарем, проте перенести його до іншого місця в костелі було неможливо. У результаті вирішили, що колектив Будинку органної та камерної музики переїде до іншого приміщення, яке досі так і не побудували. Тепер згорілий інструмент не підлягає відновленню, можливо лише замовити новий орган. При цьому сама конструкція костелу, за попередніми висновками фахівців, не пошкоджена. Також міністр повідомив, що кошти на відновлення костелу мають змогу перерахувати всі охочі. Як створювали костел У Києві ще з 1842-го діяв католицький храм — Олександрівський костел на вулиці Костельній. Але до кінця XIX століття він уже не міг вмістити всіх охочих у дні великих християнських свят: католиків у місті, згідно з переписом 1897 року, було 35,5 тисячі. Тому у 1895-му католицька громада звернулася до влади з проханням про відкриття ще одного костелу, і вже за рік під будівництво виділили ділянку, а незабаром провели архітектурний конкурс. Існує думка, що в якості святого покровителя обрали Миколая, щоб здобути підтримку імператора Миколи II. Усі учасники архітектурного конкурсу пропонували будувати костел у псевдоготичному стилі — наприкінці XIX століття якраз була поширена мода на історизм і готику. У проєктах архітекторів Станіслава Шпаковського та Олександра Венсана костел був з однією вежею, а на кресленнях П. Гіппіуса і Станіслава Воловського — з двома. Незважаючи на те що першу премію отримав проєкт Гіппіуса, реалізувати вирішили ідеї Воловського. При цьому останній на момент участі в конкурсі був ще студентом і не мав практичного досвіду будівництва, через що роботу над кресленнями доручили відомому архітектору Владиславу Городецькому. Участь Городецького в цьому проєкті здається ще логічнішою, якщо згадати, що той був католиком і поляком, а костел будувала саме польська громада. Архітектурою київський костел був схожий на відомий віденський храм Votivkirche, споруджений у 1856—1879 роках за проєктом Генріха фон Ферштеля у стилі псевдоготики. Про цю подібність писали ще сучасники будівництва храму, але вона ще більше посилилася завдяки змінам, які Городецький вніс до проєкту Воловського. Так, він додав «розу» на головному фасаді й невелику вежу над середохрестям, а також збагатив декор. Але все ж Миколаївський костел має низку відмінностей від Votivkirche, зокрема він менший, нижчий і в нього немає годинника. Для порівняння: висота Votivkirche — 99 метрів, висота ж Миколаївського костелу, за різними джерелами, становить від 60 до 64 метрів. Будівництво відбувалося у 1899—1909 роках і обійшлося в 500 тисяч рублів, при цьому всі гроші — виключно пожертви. Процес зведення ускладнила близькість річки Либеді, тому для фундаменту використовували палі, винайдені київським інженером Страуссом. Були й інші інженерні нововведення. Наприклад, звід центрального нефа споруджений із залізобетону завтовшки всього 8 сантиметрів. Бетон застосовували і для створення штучного каменю в облицюванні будівлі. Статую архістратига Михаїла на фронтоні виготовив чеський скульптор Ладислав Бенеш, інші скульптури — майстерня італійця Еліа Сала. У 1933 році (за іншими даними, у 1938-му) костел закрили і якийсь час використовували для господарських потреб. Під час війни храм уцілів, але постраждав, втративши свої вітражі. У 1945-му в костелі відкрили Державний архів Київської області, а на вежах розмістили радіоантени — в такому вигляді будівля простояла більше 30 років. У 1950-х на території СРСР почали створювати будинки органної та камерної музики. Тут орган, який має в Європі в першу чергу духовне значення, став суто світським інструментом. Однак при цьому органні зали нерідко облаштовували в культових спорудах: так і храм отримував світську функцію, і орган розташовувався у приміщенні з відповідною акустикою. Подібні зали у Львові, Дніпрі, Рівному, Чернівцях, Харкові, Ужгороді та Білій Церкві також знаходяться в колишніх культових спорудах — костелах, церквах і синагогах. Облаштувати органний зал у київському костелі вирішили в 1970-х, для чого у 1979—1981 роках будівлю відреставрували: у вікнах відновили вітражі, повернули черепичний дах. Оскільки у СРСР не було налагодженого виробництва органів, інструмент для київського залу замовили в Чехословаччині на підприємстві Rieger — Kloss. Компанія, заснована ще у 1873-му братами Рігер, після Другої світової була націоналізована, а її власників і персонал, які виступили на боці Гітлера, вигнали з країни. На основі цього виробництва у Чехословаччині й виникло підприємство Rieger — Kloss, а брати Рігер оселилися в Австрії та заснували нову компанію Rieger Orgelbau. Але саме Rieger — Kloss стала основним постачальником органів до СРСР. Усього звідти привезли 46 інструментів, у тому числі й для залів в Ужгороді, Рівному, Білій Церкві, Чернівцях, Сумах, Хмельницькому та Харкові. Орган цієї ж фірми був ще в 1932 році встановлений у костелі Марії Магдалини у Львові, де зараз розташовується Львівський органний зал. До 2016-го він був найбільшим в Україні, доки в Харкові не з’явився новий німецький інструмент. Крім Чехословаччини органи замовляли у НДР та Угорщині. На території України також залишилися інструменти виробництва ФРН, Швейцарії, Естонії, Південно-Африканської Республіки і кілька українських. Орган на 3 945 труб і 55 регістрів у Національному будинку органної та камерної музики розміщувався на місці вівтаря. Він був виконаний з урахуванням габаритів приміщення і загальної стилістики костелу. Готичність простежувалася також у кріслах, спеціально виготовлених для органного залу. З 1990-х у Миколаївському костелі відновили богослужіння.
Ліквідація пожежі. Фото: ГУ ДСНС України в місті Києві Ліквідація пожежі. Фото: ГУ ДСНС України в місті Києві Ліквідація пожежі. Фото: ГУ ДСНС України в місті Києві Ліквідація пожежі. Фото: ГУ ДСНС України в місті Києві Ліквідація пожежі. Фото: ГУ ДСНС України в місті Києві Ліквідація пожежі. Фото: ГУ ДСНС України в місті Києві Проєкт архітектора Воловського, бічний фасад Проєкт архітектора Воловського, головний фасад
Відбулася перша в історії незалежної України закупівля саме плацкартних вагонів.
2 травня, «Укрзалізниця» отримала 6 нових плацкартних вагонів на 58 місць кожен. Вихідними вони поповнять склад двогрупного поїзда 22/21–104/103 Львів – Харків, Краматорськ. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомили в «Укрзалізниці», наголосивши, що вперше в історії незалежної України відбулася закупівля саме плацкартних вагонів.
Нові вагони, побудовані Крюківським вагонобудівним заводом, вирізняються низкою нововведень.
Зокрема, полички отримали м’які бокові спинки, конструкція східців стала зручнішою для піднімання на верхню полицю, а мініперегородки забезпечують дещо більшу приватність порівняно зі старими модифікаціями плацкартів.
Під нижніми полицями з’явилося місце для зберігання негабаритної ручної поклажі на кшталт військових рюкзаків або туристичних валіз. Згладжується різниця між нижньою та верхньою полицями завдяки наявності зверху розкладних індивідуальних столиків і відведеного місця для сидіння.
Інтер’єр вагонів став помітно світлішим завдяки новій оббивці, а також покращеному керованому освітленню салону.
Конструктори приділили увагу навігації для людей з порушеннями зору: контрастне маркування виділяє ручки, поручні та інші елементи взаємодії у вагоні, навігація шрифтом Брайля розташована на рекомендованій, власне, людьми з порушеннями зору висоті, а нумерація місць додатково продубльована об’ємним друком.
Традиційно в нових вагонах біля кожного місця є розетки з USB і Type-С, а також 3-режимні індивідуальні світильники. Стандартом як у нових, так і в капітально-відновлених вагонах уже стали кондиціонери, вакуумні туалети та сповивальні столики.
В «Укрзалізниці» повідомили, що нові плацкартні вагони стали черговою партією з числа 66 замовлених 2023 року в межах державної програми оновлення рухомого складу.
Нагадаємо, раніше в поїзді Київ – Ужгород з’явився новий дитячий вагон, призначений для подорожей батьків із дітьми від 0 до 8 років. 03.05.2025 — 6 — 44
Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України запрошує на власні очі побачити бузковий (і не лише) квіт квітневого бузку та цвітіння багатьох інших прегарних декоративних рослин. Сирінгарій і дендрарій чекають вас у гості. Про це повідомляють Контракти.UA. 02.05.2025 — 8 — 421
В окупованому росіянами Криму, неподалік від міста Саки, було знищено радіолокаційну станцію зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф".
Про це пише РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал "Кримський вітер". Про це повідомляють Контракти.UA.
За даними моніторингового каналу, ще у п'ятницю, 25 квітня, невідомі дрони сильно пошкодили і, можливо, повністю вивели з ладу РЛС 96Л6Е.
Антена станції сильно пошкоджена, ремонт можливий тільки в заводських умовах.
"Цікаво, що наприкінці березня "Наші очі" помітили перекидання РЛС 96Л6Е в напрямку міста Саки. А на початку березня в Саках просто на дорозі згоріла така ж РЛС 96Л6Е", - пише "Кримський вітер".
РЛС ЗРК С-400 "Тріумф"
Радіолокаційна станція (РЛС) Зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф" є важливою складовою частиною системи протиповітряної оборони, розробленою Росією. РЛС цього комплексу здатна виявляти і супроводжувати різні повітряні цілі, такі як літаки, крилаті ракети, балістичні ракети та інші повітряні об'єкти.
РЛС С-400 має високий рівень дальності виявлення - до 600 км, що дозволяє виявляти загрози на великих відстанях і швидко реагувати на них. Це робить систему однією з найпотужніших у світі для боротьби з повітряними цілями на великих відстанях.
РЛС С-400 може одночасно обробляти велику кількість цілей, що дає змогу забезпечити високий рівень інтеграції з іншими ракетними системами та засобами управління, дозволяючи ефективно здійснювати захист від повітряних загроз на всіх рівнях. Вона використовує кілька типів ракет, здатних знищувати цілі на різних відстанях та висотах, від чого залежить успішність боротьби з багатозадачними і різноманітними загрозами.
Завдяки цим характеристикам, ЗРК С-400 "Тріумф" є важливим елементом російської системи протиповітряної оборони і активно використовується в різних військових операціях.
Раніше ми писали про те, що бійці 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила знищили російську пускову установку зенітно-ракетного комплексу С-400. 30.04.2025 — 4 — 698
Столиця України завжди приваблювала туристів із різних міст і країн своєю красою та зеленими вулицями. У 1958-му році Київ відвідав англійський фотограф Джон Шульц, який зробив знімки міста та його мешканців.
Старі знімки опублікували на сторінці спільноти "Спрага": в Києві цікаво" у соціальній мережі Facebook. Можна роздивитись, яким було місто 67 років тому. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA.
"Цікавий погляд у минуле! У часи СРСР сміливі іноземні туристи ризикували, щоб зафіксувати на плівку життя без купюр. Їм вдавалося робити унікальні вуличні фото, які потім публікувалися на батьківщині. Сьогодні ці архівні скарби оцифровані, і ми можемо побачити справжній Київ 1958 року очима англійського фотографа Джона Шульца", – йдеться в повідомленні.
На старих знімках можна побачити різні локації столиці, зокрема, Андріївський узвіз, Пішохідний міст та Хрещатик.
Нагадаємо, на офіційних знімках радянських часів Київ – зелене місто, з чудовою архітектурою та усміхненими мешканцями. Проте завдяки роботам українського фотографа Олександра Ранчукова ми можемо побачити іншу столицю та її мешканців, якими вони були у 1970-1980-х роках.
У далекому 1938 році в Києві були встановлені як пам’ятники справжні британські танки часів Першої світової війни – Марк V. Один з них можна було побачити на Подолі, а інший – у самісінькому центрі столиці.
Як повідомляв OBOZ.UA, Труханів острів у наші дні – відоме місце відпочинку мешканців Києва, де є пляжі, зокрема й нудистський. Проте мало хто знає, що приймати сонячні ванни "у чому матір народила" тут почали ще в 1918 році. 29.04.2025 — 8 — 726
24–27 квітня на ВДНГ пройшла третя «Книжкова країна» — фестиваль, що вже зарекомендував себе як один із найбільших літературних заходів в Україні. Цього сезону подія досягла рекордної кількості проданих книжок. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Окрасою сезону став фантазійний квітковий декор, який перетворив ВДНГ на справжній простір натхнення. Гості фестивалю змогли зануритися в його естетику завдяки гігантським квітам, інтерактивним інсталяціям і дзеркалам із флористичним оздобленням. Тематичні зони для відпочинку — кав’ярні та чайні куточки — гармонійно доповнювали загальну атмосферу. Фестиваль традиційно об’єднав видавництва, авторів, зіркових гостей, блогерів і всіх, хто прагнув приємно провести час у компанії однодумців.
«Уже можна впевнено сказати, що „Книжкова країна“ стала важливою частиною літературного й культурного життя українців. Ми щиро пишаємося цим і дякуємо всім, хто підтримує фестиваль і долучається до нього. Цього сезону ми вкотре переконалися, наскільки потрібними є такі події: відвідуваність і зацікавленість залишаються стабільно високими, а програмне наповнення стає різноманітнішим. Наша мета — не лише тримати планку, але й дивувати гостей знову й знову. Вірю, що наступна „Книжкова країна“ також запропонує щось нове і цікаве», — зазначає засновник «Книжкової країни» Євген Мушкін.
Цього сезону на «Книжковій країні» відбулася спеціальна програма «Світове дерево фантастики», присвячена сучасній українській фантастиці. У її межах пройшли дискусії, публічні розмови й презентації про різні жанри — від горору до наукової фантастики та romantasy. Розширилася також програма творчої репрезентації військових і ветеранів #ФРОНТМЕНИ: у її межах відбулися літературні, театральні події, а також виставки.
Крім того, на фестивалі традиційно обрали книгу-переможця Премії книжкових блогерів, якою став роман Любка Дереша «Погляд медузи», а також провели десятки родинних читань разом із відомими українцями.
Протягом чотирьох днів «Книжкової країни» відбулося 365 подій: 120 презентації, 72 дискусій, 63 творчих та літературних майстеркласів, 60 автограф-сесій, 30 читань, 10 сесій ігротек (змагання чи турніри з настільних ігор), чотири театральних вистави, шість квестів. Ці події відвідало близько 13 000 людей. У ярмарку, зокрема, взяли участь 140 учасників: книгарні, видавництва, магазини, незалежні автори тощо.
Загалом цього сезону фестиваль «Книжкова країна» зібрав понад 72 500 гостей. Захід традиційно залучає багато молоді: більш ніж третина відвідувачів — студенти й школярі. Водночас для двох третин гостей «Книжкова країна» стала першим подібним фестивалем.
Географія відвідувачів охопила Київ і Київську область, звідки було понад 90% гостей, а також Одеську, Львівську, Дніпропетровську, Чернігівську, Харківську, Полтавську та інші області.
Переважна більшість відвідувачів залишилися задоволені подією (96%), відчули себе щасливішими (100%) і почувалися в безпеці на території ВДНГ (98%).
За даними учасників на фестивалі загалом було придбано близько 90 000 книг на загальну суму 28 млн грн — це рекорд для «Книжкової країни». Серед найменувань, що купували найчастіше:
Книгарня Є: «Однією ногою під Києвом» (Сергій Скришевський), «Тією горою є ви» (Бріанна Вест), «Фронтмени»;
Readeat: «Колонія» (Макс Кідрук), «Ми знайдемо свого Марселя» (Інна Мірошниченко), «Вбивчі письменники» (Саша Павлова);
Yakaboo: «Купи собі той довбаний букет» (Тара Шустер), «Жінки, що біжать з вовками» (Клариса Пінкола Естес), «Тінь богів» (Джон Ґвінн);
Vivat: «Наречена» (Алі Гейзелвуд), «За сіткою» (Стефані Арчер), «Помічниця лиходія» (Ханна Ніколь Мерер), «Ніколи не бреши» (Фріда Мак-Фадден);
КСД: «Вище неба» (Ліз Томфорд), «Сутінки» (Пенелопа Дуглас), «Правильне рішення» (Ліз Томфорд), «Двоповня» (Катерина Самойленко);
Видавництво «Фабула»: «Книжкові хроніки Анімант Крамб» (Лінь Ріна), «Молитва за Овена Міні» (Джон Ірвінг), «Еліза Геммільтон. Кримінальна справа з валізою» (Лінь Ріна);
Видавництво Старого Лева: «Вівці цілі» (Євгенія Кузнєцова), «Спитайте Мієчку» (Євгенія Кузнєцова), «Сорочине вбивство» (Ентоні Горовіц), «Я бачу, вас цікавить пітьма» (Ілларіон Павлюк);
Видавництво «Богдан»: «Чи бачать небеса котів», «Жнець без коси» (Олександра Черепан), «Світи вигнання та ілюзій» (Урсула Ле Ґвін);
«Лабораторія»: «Там, де живуть книжки» (Віталій Дуленко), «За Перекопом є земля» (Анастасія Левкова), «Усі персонажі вигадані. Або ні» (Юлія Лаба), «З нами житиме еласмотерій» (Роман Голубовський).
У межах фестивалю також відбулася низка соціальних і благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку військових і їхніх родин. Збори, зокрема, влаштували фонд Сергія Притули, «Допомогатор» та «Лелека», проєкт «Книга на фронт», а також організації «РІЙ» і «Гуркіт».
Таким чином за три сезони фестиваль «Книжкова країна» зібрав сумарно понад 210 000 відвідувачів, що робить його одним з найбільших у країні. Наступна відбудеться восени — 25–28 вересня на ВДНГ.
Слідкуйте за наступними анонсами «Книжкової країни» в офіційних Facebook та Instagram фестивалю. 28.04.2025 — 15 — 927