Контракти.ua

Сумська область: шість міст, які варто відвідати

Найбільш відомими містами Сумщини, з точки зору туристичної «розкрутки», є Глухів та Тростянець. В цілому область залишається не самим відомим в туристичному сенсі регіоном країни. Тому Контракти.uа розпочинають нариси про примітні міста та місця Сумщини. В першому з них познайомимося з містами Конотоп, Кролевець, Лебедин, Охтирка, Путивль та Ромни. Конотоп – один з тих населених пунктів, які відомі, в першу чергу, завдяки літературі, бо саме в ньому відбуваються дії повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Окрім того, в історії він уславився як місце Конотопської битви 1659 р., в якій об’єднане військо гетьмана І. Виговського та кримського хана винищило елітні московські війська. Але й битва – далеко на головне в образі та сучасному бутті Конотопа. Це – залізничний вузол, місто, де є один з п’яти музеїв авіації в країні, а його вулицями, на диво приїжджим, з 1949 року курсує трамвай.  Конотоп став важливим залізничним вузлом 1868 року. Біля вокзалу збудували величезні залізничні майстерні, які на жаль, руйнуються вже багато років. Інші споруди залізничного містечка – лікарня, училище й житлові будинки - зберіглися.  З історичних споруд середмістя відзначимо Вознесенський собор (1846 р.) та дерев’яну Миколаївську церкву (1891 р.) Зазначимо, що 2009 року в центрі Конотопа, до ювілею битви, був збудований собор Різдва Богородиці. Ще одна цікавинка міста – ажурна вежа Шухова, зведена 1929 р. для забезпечення міста водою.  На пішохідному бульварі, в який перетворена вулиця Братів Лузанів, стоїть один з символів міста - скульптура коня. По інший бік центрального парку – пам’ятник К. Малевичу: творчий шлях митця почався саме в Конотопі, тут він продав свою першу картину. В місті – три музеї. В краєзнавчому можна побачити жорно, за допомогою якого випробовували на Гетьманщині відьом, або ж нібито той самий «літальний механізм», на якому здіймалася у повітря літературна відьма Явдоха. Філія музею - садиба генерала Михайла Драгомирова (1830-1905) – одного з найбільш відомих військовиків свого часу. Він помер та похований в Конотопі, але склеп в більшовицьку добу сплюндрували, хоча місце його і позначене відновленим хрестом.  Третім музеєм Конотопа є музей авіації на території колишнього військового аеродрому. Тут представлені декілька типів гвинтокрилів та літаків, наземна катапульта для тренувань пілотів та унікальний повітряний командний пункт Мі-22 на основі гвинтокрила. 2017 року на території аеродрому був виявлений німецький бункер часів Другої Світової, в якому створили експозицію, присвячену історії аеродрому, а заодно відтворили побут вояків вермахту. Другим містом в нашому нарисі є Кролевець. Найбільш відома його атракція - дивовижна яблуня, яка створює цілий гай: загальна площа цієї яблуні-куща сягає 1 кв. км! Диво-дерево росте вже понад 200 років. Щороку плодоносить тільки половина дерева, а друга половина відпочиває. Кролевецький рушник – ще один бренд міста. Техніки та візерунки рушників з Кролевця входять до переліку нематеріальної спадщини України. В пізні десятиріччя Російської Імперії кролевчани щороку продавали тканої продукції на суму до 50 тис. руб. В місті є музей ткацтва, розташований в кол. садибному будинку Огієвських. Його збірка налічує понад 700 виробів, з яких майже 400 – рушники, найстаріший з яких датовано 1838 роком. Будинок цей відомий й тим, що в ньому зупинявся Шевченко. Є в Кролевці й інший садибний будинок – Рудзинських. З інших пам'яток відзначимо Преображенську церкву (1782 р.) та синагогу (1860-ті; нині школа мистецтв).  Далі прямуємо до Лебедина, практично незнаного туристами. Місто зацікавлює великою кількістю пам’яток та музеями. Огляд почнемо з ратуші – несподіваної споруди для цих земель. Вона збудована 1915 року, а вже невдовзі стала пожежною частиною, та залишається нею до сьогодні. З інших цікавих будівель міста радимо побачити повітове училище, земську управу (медичний коледж), хірургічний корпус земської лікарні, особняк міського В. Щокіна-Кротова (1880-ті рр.) З церковних споруд Лебедина збереглися кам’яні Вознесенська (1858 р.), Миколаївська (1890 рр.), Покровська (1903 р.) та дерев’яна Воскресеньска (1789 р.) церкви. Сумною пам'яткою кривавій страті прибічників Мазепи в 1708 році, яка тривала протягом місяця в Лебедині, є курган «Могила Гетьманців». Справжня скарбниця Лебедина – Художній музей. Його зали наповнені вони не тільки живописом, але й численними меблями та предметами інтер’єру. Зверніть увагу на порцеляну Волокитинської мануфактури, портрети-парсуни ХVIII ст., твори таких майстрів, як С. Васильківський, І. Їжакевич, В. Полєнов, В. Сєров, М. Глущенко, І. Кавалерідзе. Окремим скарбом є меморіальна кімната художньої родини Кричевських. До слова, один з представників цієї творчої династії – Федір Кричевський - народився саме в Лебедині. Не менш цікавими є і колекції краєзнавчого музею, де так само повно старовинних меблів, артефактів та портретів. Місто Охтирка, відоме більшості як «нафтова столиця України» (на тутешньому родовищі видобувається 50% усієї української нафти), дуже непогано збережене в архітектурному сенсі. Воно завжди було заможним: свого часу тут був загальноімперський центр торгівлі тютюном, на якому й були сколочені перші капітали місцевих купців.  Головною пам’яткою міста є комплекс Покровського собору, який складається з соборного храму (1753-68 рр.), Введенської церкви-дзвіниці (1784 р.) та церкви Різдва Христового (1825 р.) Проектантами собору вважаються учні великого Ф. Растреллі. Інші храми міста - Мироносицька (1822 р.), Михайлівська (1884 р.), Преображенська (1907 р.) та Георгіївська (1908 р.) церкви. Цивільна архітектура представлена, зокрема, Народним будинком (1914 р.), жіночою (1914 р.) та чоловічою гімназіями (1885 р.), повітовим училищем, особняками та навіть будівлею кол. електростанції у неоготичному стилі (1909 р.)  А ось Путивль особливий не тільки своєю історією, але й етнографічними особливостями. Він - один з двох головних міст дії «Слова о полку Ігоревім» - саме тут очікувала на звістку про результат сумнозвісного походу чоловіка його дружина Єфросинія Ярославна. Крім того, це, мабуть, єдине в Україні місто, яке має історичне, лінгвістичне та етнічне право зватися «осередком російськості»: тут говорять місцевим діалектом, близьким до курсько-орловської групи говорів, а сам Путивль увійшов до складу УРСР тільки у жовтні 1925-го, й певний час був центром автономного російського національного району у складі УРСР. Найголовнішим архітектурним ансамблем Путивля є Молченський монастир, який стоїть на місці старої фортеці. Саме цей монастир у 1605 році був резиденцією людини, яка називала себе царевичем Дмитром, сином Івана Грозного, і яка невдовзі стала московським государем, відомим як Лжедмитрій І. В радянську добу монастир сильно занепав, але усі його споруди збереглися, в першу чергу – оборонного типу собор Різдва Богородиці (1585 р.) Ще один собор – Преображенський колишнього Святодухівського монастиря (завершений 1693 року) - знаходиться безпосередньо в місті. Він єдиний в Україні, збудований в стилі суто московського зодчества. А ось в третій цікавій церковній споруді Путивля - двоповерховій церкві Миколи Козацького (1737 р.) – можна вгадати вплив українського дерев’яного будівництва. Серед пам’яток цивільної архітектури відзначимо будівлі ремісничого училища (1886 р., зараз - агроколедж), земської управи (1881 р., міськрада), а також руїни лазні з водогінною вежею, що стоять недалеко монастиря. Біля вежі стоїть пам’ятник Ярославні.  Краєзнавчий музей Путивля (в особняку 1914 р.) насичений артефактами. Серед раритетів є предмети, пов’язані з Лжедмитрієм - його тронне крісло та скульптура «Христос у темниці», привезена ним з Польщі. Окремим, хоча й специфічним, місцем для відвідування в околицях Путивля є Спадщанський ліс – перша база партизанського загону відомого Сидора Ковпака (1887-1967). На його базі та території в останні десятиріччя створили ще два: 2008-го - музей військової техніки та зброї (тут представлено понад 30 зразків – від бронепотяга до гвинтокрилів), а 2019-го - Парк радянського періоду, куди звезли численних Леніних, Калініних, Кірових, Дзержинських тощо. Є тут і Сталін, та навіть Гагарін.  Нарешті, ознайомимося з містом Ромни. Воно, як і Путивль, місто давньоруське. До 1852 р. Ромни були центром величезного Іллінського ярмарку, на який з'їжджались до 120 тис. осіб, а товарообіг сягав 10 млн золотих рублів (третій за обсягом в усій Російській Імперії). За таких сприятливих обставин Ромни збагатилися численними пам’ятками. Першим варто назвати Святодухівський собор (1746 р.), збудований завдяки меценатським зусиллям Розумовських та Марковичів. До соборного комплексу входить також Василівська церква (1780 р.)  Інші храми Ромен, яким пощастило не бути знищеними в часи войовничого атеїзму - Вознесенська (1785-1801 рр.) та Всіхсвятська церкви (цвинтарна, 1873 р.). Є у Ромнах і костьол Непорочного Зачаття (1910 р.): католики почали активно прибувати у Ромни з будівництвом залізниці.  Серед громадських будівель в Ромнах є доволі оригінальні, наприклад, колишній повітовий шпиталь (1820-ті, нині - психлікарня), духовне училище (1886 р.), земська лікарня (1907 р.) тощо. Не менш цікаве місто своїми пам’ятниками, два найвизначніших з яких створив великий скульптор Іван Кавалерідзе (1887-1978). Пам’ятник Шевченку відкрито 27 жовтня 1918 р., і він був першим в постімперській Україні. В 1982-му його перевели у бронзу (був бетонним), а оригінал вивезли до Києва. Інша скульптурна композиція авторства Кавалерідзе стоїть на бульв. Свободи. Вона складається з двох скульптур - закутого Прометея і робітника, що розриває кайдани. Цей пам’ятник встановлений 1921 року, та є єдиним пам’ятником того періоду, який зберігся на своєму місці на території України. Обов’язково завітайте і до краєзнавчого музею, де побачите, між іншим, Євангеліє останнього запорізького отамана Петра Калнишевського, «Роменську Мадонну» з Святодухівського собору  та стародрукі XVII-XVIII ст., у т.ч. один з оригіналів Литовського статуту (1588 р.)  Таким було наше перше знайомство з Сумською областю – цим прецікавим регіоном, нашим північним сходом. В наступному нарисі про Сумщину розповімо про пам’ятки та музеї «малих» місць області – як архітектурних, так і природних, й навіть етнографічних.  Павло Ковальов

Відбудований після знищення: який вигляд мав Хрещатик у Києві в 1952 році. Архівне фото

Головна вулиця Києва – Хрещатик, є одним з найулюбленіших місць зустрічей та прогулянок мешканців та гостей столиці. Завдяки старому фото ми можемо побачити, якою вона була у 1952-му після відбудови у повоєнні роки. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA. Архівний знімок та історію було опубліковано у Telegram-каналі спільноти "КВІДО | Київ від минулого до майбутнього". У 1941 центр міста був підірваний радянськими партизанами. Погляд у минуле "Хрещатик. 1952-й рік", – йдеться в повідомленні. На опублікованому фото можна побачити, якою була голова вулиця Києва, коли її відбудовували після Другої світової війни. Зокрема, можна роздивитись символи столиці України – молоді каштани, висаджені вздовж дороги. Крім того, на задньому плані ще немає багатоповерхівок, які згодом побудують. Зазначимо, 19 вересня 1941 року, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ покинули радянські та захопили німецькі війська. 6 листопада 1943 року радянська влада повернула собі столицю України. Місто сильно постраждало, зокрема через підривні роботи радянських партизанів. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. Трохи історії столиці Прогулянки вечірнім Києвом були, є та залишаться найулюбленішим видом дозвілля не тільки для мешканців але й гостей міста. Завдяки роботам фотографів-професіоналів, ми можемо відчути атмосферу столиці України, якою вона була в 1970-80-х роках. У 1852 році Київ відвідав британець Роджер Фентон. Саме фотограф-новатор зробив серію знімків, на яких вперше зафіксовано краєвиди столиці України. Як повідомляв OBOZ.UA, ми звикли, що перетин вулиць Хрещатик та Інститутської в Києві у наші дні виглядає як частина Майдану Незалежності у вигляді площі. Проте на початку 1900-х років ця локація виглядала зовсім інакше.
25.08.2025 — 4 — 225

Павло Зібров показався з дружиною і привітав її з важливим святом

Павло Зібров замилував фото з дружиною-красунею і ніжно звернувся до неї з нагоди важливого свята У родині Павла Зіброва подвійне свято. Артист ласкаво привітав кохану з особливими датами в їхньому сімейному житті. Український співак Павло Зібров показав милі фото з дружиною-красунею Мариною і привітав її з важливими святами. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. 25 серпня в сім'ї артиста – це особлива дата. У виконавця подвійне свята. Зокрема, день народження святкує дружина знаменитості Марина. Окрім того, 25 серпня у подружжя також річниця весілля. Вони вже 31 рік живуть у статусі чоловіка та дружини. Тож, Павло Зібров присвятив Марині вітальний допис в Instagram. Співак опублікував їхні різноманітні світлини. Також він адресував коханій теплі слова, де виклав все, що відчуває до неї та за що їй вдячний. "Вітаю тебе з днем народження, моя кохана дружино, моя половинка, без якої я не уявляю свого життя. Ти для мене – все: мій день і моя ніч, моє свято, моя перемога, моє натхнення та мої мрії. Ти режисер мого життя, та, хто пише найкращий сценарій уже 31 рік", - говорить артист. Павло Зібров говорить, шо його дружина є неабияк мудрою, ніжною, талановитою і завжди відчуває, як їхній сім'ї буде краще. Артист завжди прислухаються до порад коханої, і вона його жодного разу не підвела. А особливо Павло Зібров вдячний дружині за те, що вона народила йому доньку Діану. "Я щиро вдячний тобі за твою мудрість, ніжність, любов, талант, дальновидність і те тепло, яким ти наповнюєш наш дім. Усі ці роки я прислухався до твоїх порад і бачив, як усе складається якнайкраще, саме так, як ти відчувала. Я безмежно вдячний тобі за найкращий подарунок, найбільший скарб – нашу донечку Діану, яка з кожним роком розквітає і за це я схиляю голову перед тобою", - зазначив співак. Павло Зібров побажав дружині міцного здоров'я, завжди бути щасливою та жити в мирі та злагоді. А він зі свого боку обіцяє робити все, аби в їхньому домі панувала радість, гармонія та любов. "Бажаю тобі, моя Маринко, міцного здоров'я, безмежного щастя, тепла в душі, миру в серці та в країні. Нехай кожен день в нашому домі панують радість, гармонія та любов! З тобою життя – це музика, а ти – її найкраща мелодія. Люблю безмежно!" – підсумував артист. Нагадаємо, раніше Павло Зібров отримав від президента важливу нагороду. Артиста відзначили  за внесок у відродження та розбудову української держави.
25.08.2025 — 4 — 236

Льотчик з "Привидів Києва": що відомо про пілота МіГ-29, який загинув після завдання

Пілот 40 бригади тактичної авіації "Привид Києва" Сергій Бондарь загинув в ніч на 23 серпня. Трагедія сталася, коли льотчик МіГ-29 повертався після виконання бойового завдання. Про це пише РБК-Україна з посиланням на 40 бригаду тактичної авіації "Привид Києва" в Facebook. Про це повідомляють Контракти.UA. "Цієї ночі, повертаючись після виконання бойового завдання, загинув льотчик 40 бригади тактичної авіації "Привид Києва" заступник командира ескадрильї майор Сергій Бондарь", - йдеться у повідомленні. Що відомо про пілота Український захисник народився 1979 року у Кропивницькому, де й мешкав разом з родиною: дружиною, сином і донькою. У 2000 році Сергій Бондарь закінчив Харківський інститут Військово-Повітряних Сил ЗСУ. Все своє життя він присвятив авіації, хоча й мав перерву у військовій службі. Працював викладачем у Національному авіаційному університеті. З початком повномасштабної війни пілот повернувся до військової служби, став на захист неба - у 40 БрТА. Сергій Бондарь відновив льотні навички на літаках Л-39 та МІГ-29. Саме на винищувачах МІГ-29 герой здійснював щоденну бойову роботу із захисту повітряного простору України - успішно знищував повітряні цілі ворога та здійснював ракетно-бомбові удари по позиціях окупантів, їх штабах і скупченню техніки на різних напрямках фронту. "Пам’ятаємо Сергія Бондаря як виваженого і фахового льотчика. Людину з великим серцем і безмежним життєвим оптимізмом, гумором, щирістю і взаємопідтримкою ближніх. Щиро співчуваємо його родині, близьким, побратимам та всім, хто знав славетного захисника української землі", - зазначили у Повітряних силах. Як зазначало РБК-Україна, що зранку 23 серпня Повітряні сили ЗСУ повідомили про аварію літака МіГ-29. Після виконання бойового завдання при заході на посадку загинув пілот винищувача Сергій Бондарь.
23.08.2025 — 3 — 816

Легендарні сукні голлівудських зірок – які вбрання побили світові аукціонні рекорди.

Три найдорожчі сукні у світі: що це за вбрання та за скільки їх продали Ці сукні стали не лише частиною кінематографічної історії, але і встановили рекорди на аукціонах. Це легендарні вбрання, що давно перетворилися на символи епохи, і сьогодні вони коштують мільйони доларів, хоча насправді є безцінною культурною спадщиною. Пропонуємо подивитись на три вбрання, які встановили рекорди на аукціонах. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. 1.Happy Birthday, Mr. President — сукня Мерілін Монро за 4,8 млн доларів Це не просто сукня, а справжній скарб. Акторка Мерілін Монро одягла її 1962 року і вийшла на сцену Madison Square Garden, де виконала своє знамените «Happy Birthday» для тодішнього президента Джона Кеннеді. Створив вечірню сукню-футляр модельєр Жан Луї Берто, більше відомий як Жан Луї. Дизайнер для «голої» сукні замовив із Франції найтоншу шовкову тканину тілесного кольору, а для шиття використовував практично невидимі нитки. Шили сукню в будинку Монро в Брендвуді. Викрійка робилася просто по її фігурі. 2016 року сукня встановила рекорд, ставши найдорожчим вбранням, проданим на аукціоні — її придбали за приголомшливі 4,8 млн доларів. 2.The Seven Year Itch — біла сукня Монро за 4,6–5,6 млн доларів Кадр, де повітря з метро підіймає легку спідницю, став культовим для кіно ХХ століття, а сукня, яку носила акторка Мерілін Монро — канонічною і миттєво перетворилася на символ жіночої сексуальності та свободи. Саме це вбрання зробило з Монро зірку. Автором цього легендарного вбрання є стиліст, костюмер та друг (і згідно з деякими плітками навіть коханець) Мерілін — Вільям Травілла. Він створив для акторки дуже багато кінообразів, але цьому не надавав особливого значення, називаючи його «ця дурна маленька сукня». Такий фасон одягу був дуже модним для 50-х років, тому не дивно, що Травілла вибрав саме його. 2011 року сукню продали на аукціоні Profiles in History за більш ніж 4,6 млн (з урахуванням комісії — понад 5,6 млн доларів). Сьогодні цей образ залишається одним із найбільш упізнаваних у світі кіно. 3.Чорна сукня Givenchy — Одрі Гепберн у «Сніданку у Тіффані» — 923 тисячі доларів Елегантна чорна сукня, створена Юбером де Живанші, стала головною окрасою культового фільму «Сніданок у Тіффані» та символом бездоганного смаку. Дизайнер і Одрі були друзями та співпрацювали протягом багатьох років. Сукня стала уособленням стилю 60-х років і паризького шику в найкращих традиціях модного дому Givenchy. Модельєр створив для Одрі три копії сукні перед зніманнями. Оригінальна зшита вручну сукня зараз перебуває в приватному архіві Givenchy, в той час як одна копія, яку Одрі повернула Paramount, виставлена в Museo del Traje в Мадриді, а інша була продана на аукціоні Christie’s у грудні 2006 року анонімному покупцеві за 923 тисячі доларів.
23.08.2025 — 4 — 638

Найбарвистіший птах України: хто він і як виглядає

Бджолоїдка звичайна — один із найбарвистіших птахів України. Бджолоїдка звичайна (Merops apiaster) — один із найяскравіших птахів, яких можна зустріти в Україні. Її оперення вражає поєднанням насичених зеленого, жовтого, блакитного та рудого кольорів. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. Про це розповідає Нобельський національний природний парк. Назву птах отримав через улюблену їжу — бджіл, джмелів, ос та інших великих комах. Перед тим як поласувати здобиччю, бджолоїдка спритно видаляє жало, вдаряючи комаху об гілку. Ці птахи віддають перевагу відкритим просторам: лукам, піщаним схилам та берегам річок, де риють нори для гніздування. У Нобельському національному природному парку вони з’являються лише в теплу пору року, адже на зиму відлітають до Африки. Якщо вам пощастить побачити бджолоїдку — не пропустіть момент, адже такий видовищний птах робить будь-яку прогулянку неймовірно яскравою.
17.08.2025 — 7 — 2080

• розміщення реклами