Контракти.ua

ГОВОРИТИ, ЩО НАШЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО НЕДОЛУГЕ БАНКРУТСТВО – ЦЕ ГРІХ

К: Як Ви в цілому оцінюєте діюче українське законодавство у сфері банкрутства? Ви прихильник ідеї переписувати закон повністю чи вносити в нього необхідні зміни?

Євген Рокитський: Я виходжу з того, що законодавство – це лише частина загальної проблеми. Українське законодавство, яке стосується регулювання питань банкрутства і неплатоспроможності в цілому, є досить прогресивним. В Україні, починаючи з 90-х років, було зроблено щонайменше три спроби це законодавство переписати і змінити систему. І кожен раз це робилося із використанням передових світових практик і з залученням міжнародних експертів, світлих українських голів. Тому говорити про те, що у нас якесь недолуге законодавство – це гріх.

К: Чому ж на нього стільки нарікань з боку професійної спільноти?

Євген Рокитський: Проблема в правилах застосування. І в використанні. Особливість українського правозастосування і правової свідомості, полягає у тому, що який би закон ти не написав – на етапі його впровадження завжди розробляються схеми. Вони завжди зводять до того, щоб знайти лазівки, якими можна скористатися з метою корумпування системи, в тому числі судової. Буквально проходить рік-два і ринок починає знову зчиняти галас з приводу того, що «а ось таке-то положення застосовується на користь або боржників, які корумпують суди, або боржників, які корумпують судових виконавців». Або навпаки, боржники починають зчиняти галас, що цими положеннями користуються недобросовісні кредитори для того, щоб здійснювати рейдерські атаки на них і т.д. Це особливості української системи.

Тому що, якщо дивитися на проблему глобально, а в Світовому банку ми на неї завжди дивилися глобально, проблема в тому, що в Україні побудована система кредитних стосунків, яка абсолютно не сприяє приходу сюди тих інвесторів, які звикли працювати по класичній європейській схемі кредитування. Себто – давати гроші під процент. Тому що той рівень стягнення, який у нас є в країні, а це 4% по проблемним кредитам, він вказує на те, що виплачувати в цій країні кредити просто немає сенсу. Тобто фактично все базується на чесному слові позичальника. Якщо боржник приймає рішення з тих чи інших причин не віддавати грошові кошти, надані йому під проценти, він це може спокійно зробити. Ці цифри діаметрально відрізняються від цифр, якими володіє Світовий банк. Йдеться про відсоток повернення по проблемним кредитам в інших країнах центральної та східної Європи та Азії. Там рівень повернення варіюється від 40 до 60%. Навіть в такій країні, з якою у нас зараз досить агресивні сосунки – Росією, там рівень виконання судових рішень істотно перевищує 40%. До чого це призводить? До того, що в українських банках формуються величезні портфелі проблемної заборгованості. Банки втрачають ліквідність. Це призвело до того, що у нас за останні два роки в 60 банках із 180 були введені тимчасові адміністрації. Україна фактично знаходиться на межі колапсу банківської системи. А колапс банківської системи призведе до зупинки фінансування економіки, тому що фактично будуть відсутні установи, які будуть підтримувати будь-які господарські проекти. І що? Ми прийдемо до того, що ми з вами повернемося до початку 90-х років? До ситуації, коли кошти бізнесу будуть давати під відсоток лише люди, які мають озброєні підрозділи? Який тоді може бути відсоток? І які тоді можуть бути проекти? Лише торгівельні, які не передбачають довгострокових інвестицій.

К: Що це в кінцевому результаті означатиме?

Євген Рокитський: Це означатиме, що в державі залишиться тільки швидко оборотний бізнес, пов'язаний із високими ризиками. Наркотики, зброя, торгівля людьми… все, що дає 100-200-300% зиску. Якщо ми хочемо з вами побудувати таку державу, добре, давайте рухатися далі в цьому напрямку. В ній буде місце і юристам, і тим людям, які вирішують питання, і буде місце судовій системі, але не буде ніякої інтеграції з Європейським Союзом.

К: Як цього не допустити?

Євген Рокитський: Ми повинні з вами зрозуміти всю безвихідність такого шляху і зробити ті крокі, про які вже чотири-п’ять років говорять і донори, і юристи тут в Україні. Тому що всі ті реформи, які ми пропонували, починаючи з 2010 року, мали чітку стійку підтримку тут з боку українських юристів тієї ж Асоціації правників України. Про те, що говорили ми у Світовому банку стосовно ліквідації підприємств. Стосовно роботи з проблемними активами у банківських установах і про підвищення рівня повернення.

К: Так Ви прихильник того, щоб переписувати закон про банкрутство або працювати з діючим?

Євген Рокитський: Я прихильник того, щоб існуючий закон існував далі, але щоб туди були внесені певні зміни.

МОТИВУВАТИ ДЕРЖАВНОГО ВИКОНАВЦЯ ПРОЗОРО - НАДЗВИЧАЙНО ВАЖКО

К: Останнім часом багато говориться про те, що Україні потрібна докорінна реформа системи виконання судових рішень. Що вона повинна передбачати?

Євген Рокитський: Вона має передбачати створення конкуренції між державними і приватними виконавцями. Відповідно, треба запровадити інститут приватних виконавців, якого немає в Україні. На сьогодні, якщо ми візьмемо 51 країну Європи, які є членами Ради Європи, то переважна більшість цих держав має змішану систему виконання судових рішень, а саме – 35 країн. 11 держав мають лише приватну систему виконання судових рішень, і решта - державну систему виконання судових рішень, зокрема, Білорусь і Російська Федерація.

К: Тобто Ви вважаєте, що існування державної системи виконання судових рішень – це пережиток минулого?

Євген Рокитський: Державна система виконання судових рішень має право на існування тут і в Європі, але за умови іншого рівня правосвідомості в країні і низького рівня корупції. В інших випадках лише конкуренція між державними і приватними виконавцями може покращити ситуацію з рівнем виконання судових рішень. Ця конкуренція повинна призвести до того, що стягувач буде мати можливість обрати, або йти шляхом роботи із державним виконавцем, або мати виконавця приватного, якому він сплачує винагороду за його роботу. Він його самостійно мотивує, фактично наймаючи на роботу, визначає умови контракту з ним у рамках певних обмежень, які встановлює законодавство.

К: А як працює система зараз?

Євген Рокитський: Зараз всі змушені вирішувати справи з державними виконавцями. І, як правило, всі ці схеми є непрозорими. Тому що мотивувати державного виконавця прозоро - надзвичайно важко. З приватними виконавцями все дуже просто – ти з ним погодив умови контракту, ти згоден на додаткову мотивацію, він працює в твоїх інтересах. Якщо він працює не в твоїх інтересах, а в нього є конфлікт інтересів і він здійснює щось на користь боржника-відповідача, це є кримінально переслідуване діяння і, що можливо навіть важливіше, це діяння переслідування з боку саморегулівної організації, себто спільноти приватних виконавців. А вони обов’язково повинні бути, як у адвокатів, нотаріусів, аудиторів. Світовий банк наполягав на цьому.

І друге – на тому, щоб були істотно поліпшені інструменти, якими користуються як приватні, так і державні виконавці. Вони повинні бути в абсолютно рівних умовах, але їх інструментарій повинен бути більш розширений, ніж є зараз. Таким чином ми істотно підвищуємо рівень повернення боргів в Україні.

К: Як розширити інструментарій? Що додати? Про що йдеться?

Євген Рокитський: Судові виконавці повинні мати інструментарій для пошуку активів боржника. А саме - безперешкодний, безбар'єрний доступ до всіх реєстрів, які існують в державі і які дозволяють ідентифікувати боржника та блокувати його майно.

К: Зараз цього немає?

Євген Рокитський: Зараз цього немає. Тому що здійснюється все через запити, які надсилаються державними виконавцями до тримачів реєстрів. Прямого доступу до реєстрів немає.

К: А як сертифікуються приватні виконавці в інших країнах?

Євген Рокитський: Система, яка функціонує в державах Центральної Азії і Східної Європи, полягає в тому, що відбувається дуже серйозне ліцензування і стратифікування приватного виконавця. Він складає присягу. І далі він отримує доступ до всіх реєстрів, які є. Він може чітко відразу побачити, де зареєстрована, де мешкає особа-боржник. Він може побачити, де знаходиться її автомобіль, банківські рахунки. І він може зразу, буквально протягом п’яти-десяти хвилин, заблокувати їх і далі вчиняти дії, пов’язані зі стягненням заборгованості. Зараз цього немає в Україні.

БУДЬ-ЯКОГО АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО МОЖНА «ЗНЕСТИ» ЗІ СПРАВИ ЗА КІЛЬКА МІСЯЦІВ

К: В Україні справи про банкротство розподіляються в залежності від рівня кваліфікації арбітражних керуючих. Наприклад, справи про банкрутство державних підприємств можуть вести лише арбітражні керуючі п’ятої кваліфікації. Це нормальна світова практика?

Євген Рокитський: Щодо рівня професійності. В Україні існують арбітражні керуючі суперпрофесіонали. Але в цілому в Україні близько 2 тис. арбітражних керуючих, і далеко не всі з них зможуть вести серйозну справу. Проте проблема в іншому – в Україні вартість професії арбітражних керуючих є надзвичайно низькою.

К: Що це означає?

Євген Рокитський: Це значить, що бар’єр виключення з професії або «знесення» зі справи - дуже низький. Такими схемами часто користуються, щоб отримати ту чи іншу справу про банкрутство. А справи про банкрутство завжди впираються в особу арбітражного керуючого. Тобто, щоб отримати те чи інше підприємство, треба «знести» одного арбітражного керуючого та поставити на його місце іншого. Так от, вартість «знесення» цього арбітражного керуючого, щоб завести іншого арбітражного керуючого в справу, є дуже невисокою. Для цього застосовується певна схема-техніка, яка дозволяє це зробити через Мін'юст.

К: І швидко це можна зробити?

Євген Рокитський: Так, максимум кілька місяців.

К: І можна будь-кого з арбітражних керуючих «знести» зі справи?

Євген Рокитський: Будь-якого. При цьому схема є доволі жорсткою, тому що «знесення» відбувається дуже часто через позбавлення його ліцензії. Тому арбітражний керуючий повинен завжди зіставляти свої тили і свої можливості із розміром тієї справи, в яку він заходить. І тут ми з вами впираємося в те, що це щось зовсім інше, ніж існує на Заході. Тому що там – це професіоналізм. Арбітражний керуючий може зайти в будь-яку справу, лише опираючись на власний досвід і на наявність власного потужного офісу. В західних системах не існує ніяких рівнів кваліфікації арбітражних керуючих. Якщо арбітражний керуючий склав кваліфікаційний іспит, він вважається повністю кваліфікованим, щоб працювати з будь-якою справою. Єдине виключення практично в усіх юрисдикціях - щодо ліквідації фінансових установ. Практично всі визнають, що ліквідація фінансової установи – це окрема привілейована каста арбітражних керуючих і, щоб до неї потрапити, треба скласти додатковий кваліфікаційний іспит. Всі інші, хто має загальну ліцензію, відкрито беруть участь у конкурсі і можуть номінуватися на призначення в ту чи іншу справу. Єдина перешкода - географічний принцип. Наприклад, арбітражний керуючий, який умовно знаходиться в Стокгольмі, напевно не буде призначений на справу десь на півночі країни, якщо у нього там немає офісу.

Тому, відповідаючи на ваше запитання, кваліфікація арбітражних керуючих – це український винахід, який дозволяє маневрувати і мати кишенькових арбітражних керуючих на певні справи. І це практика, від якої нам потрібно відходити.

К: А практика «знесення» арбітражних керуючих зі справи на Заході існує?

Євген Рокитський: На Заході це зробити набагато важче, тому що практика позбавлення ліцензії, що відбувається у них, – це колегіальне рішення їхніх СРО.

К: Тобто не Мін'юсту, як у нас?

Євген Рокитський: Не Мін'юсту-контролюючого органу, на який ми розуміємо, як можна впливати, тому що там є і політичні механізми і т.д., а саме об’єднання цих арбітражних керуючих. Це професіонали, які між собою розглядають адекватність поведінки свого колеги в тій чи іншій ситуації і зважують – він порушив якісь правила та норми чи не порушив. І виходячи з того, вони приймають рішення позбавляти його ліцензії чи ні. Тому вартість впливу на арбітражного керуючого там набагато вища. Підкупити колегію саморегулівної організації там дуже важко. Більше того, вони ж дивляться на цю ситуацію глобально – сьогодні вони «підставлять» свого колегу, а завтра самі можуть опинитися в такій самій ситуації.

ПОКИ ПРО ВІДРОДЖЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КРЕДИТУВАННЯ ГОВОРИТИ ЗАРАНО

К: Якщо Україна змінить свої підходи щодо регулювання системи виконання судових рішень і питань визначення кваліфікації арбітражних керуючих, чи вийде підвищити рівень повернення боргів в Україні? Ваша думка і прогноз?

Євген Рокитський: Я думаю, що ми можемо досягти 50% повернення боргів, але не швидше, ніж за п’ять років. А доки ми не вийдемо на таку цифру, про відродження кредитування іноземцями економіки в цій державі говорити неможливо. І в процедурі ліквідації підприємств ми також повинні піднятися до цифри 50-60% повернення на гривню вимог кредиторів. Але реальних вимог, а не дутих. Тому що в Західній Європі цей показник складає 80%, а зокрема в Німеччині – під 90%. При цьому у нас ліквідація підприємства означає, що ті кредитори, які не в темі, нічого не отримають.

Автор: Ольга Ярхо