Зі Слов’янська без купюр. Розповідь бійця Нацгвардії
Революційні часи змінюють не тільки держави і їхню владу. Вони змінюють людей. Ще позавчора він був львівським підприємцем, лідером громадської організації. Вчора – одним із найавторитетніших сотників Майдану, керівником 9-ї сотні. Разом із хлопцями боронив барикади, рубався з «беркутами» і оплакував загиблих побратимів. Нині Андрій Антонищак – боєць Національної гвардії, її куратор від Самооборони.
В рідку хвилину відносного спокою він зателефонував із блокпоста біля Слов’янська, аби розповісти, що там насправді відбувається. Говорив жорстко і зло – за день до нашої розмови терористи убили п’ятьох наших хлопців-вертолітників.
Про Путіна і його останній день
Ми не боїмося наземної атаки росіян. Хлопці впевнені у собі та спокій ні. Наскільки, звичайно, можна бути спокійним на війні. Бо війна вже йде, хто б і що не говорив. Ми б’ємося не з мирним населенням. Наш ворог – добре підготовлені і до зубів озброєні вояки, значною мірою із сусідньої держави. Ледь не на кожному даху слов’янських багатоповерхівок розташувався снайпер. У них на озброєнні не лише гвинтівки та «калаші». Терористи мають зенітні установки, мають «Мухи». Стріляють тут щодня.
Попри це все ми налаштовані рішуче. Якщо російська армія надумає перетнути наш кордон – це буде її величезною помилкою. Це буде останнім, що Росія зробить у своєму житті. І це стане останньою годиною Путіна.
Про гроші Коломойського
У нас навіть на думку не спадало, аби захоплювати «зелених чоловічків» з метою отримати за них якусь винагороду. Після того, як ми відправили п’ятьох хлопців «грузом-200» і шістнадцятьох «грузом-300» (поранені в бойових діях, - ред.), про жодну толерацію терористів і сепаратистів не йдеться. Як не може йтися і про передачу його .. кому-небудь за будь-які гроші.
Як ми будемо чинити із захопленими «зеленими чоловічками»? Та дуже просто. Ми не віддамо Коломойському ні за 10 тисяч доларів, ні за жодні інші гроші. Ми його розірвемо.
Про мешканців Донбасу та політиків
На свій страх і ризик ми із-за блокпостів виходимо в місто. У Слов’янську такі ж нормальні люди, як ми. Ми ж із ними спілкуємося. Ми ж із ними про щось говоримо. Ми, врешті решт, знаходимо спільну мову. Але, розумієте, що це не робота бійців – працювати з населенням.
Місцеве цивільне населення взагалі мало розуміється, що саме відбувається.
Після зачистки одного з блокпостів через пару годин там стояло десь триста місцевих людей. І кажуть: «А чого ви сюди прийшли, до нас»? А я їм кажу: я не до вас прийшов. Я на своїй землі. А ви де і чого ви хочете. На другий день людей майже не було. На третій день на блокпост проти нас не вийшов ніхто. А на четвертий – нам почали носити їсти і дякували за те, що ми нарешті прийшли і наводимо порядок.
Я скажу грубо, але чесно: якби виродки, які засідають у Верховній Раді, приїздили до людей на Донбасі, тої біди, яка зараз є, ніколи б не було. Так і пишіть: виродки. Не всі 450, але більшість.
Де ті політики? Ми на свій страх і ризик ходимо через блокпости в місто, де мало не на кожному даху сидить російський снайпер, а політики, чорт би їх забрав, ведуть дискусії по телевізору. Якби виродки з Верховної Ради не боялися спілкуватися з людьми, біди зараз би не було.
Про Авакова й АТО
Я не розумію, чому всі – від політиків до журналістів – постійно критикують Авакова. Ну зрозуміло, що десь усього задуманого не вдалося зробити. Але на те були свої причини.
Зрозумійте, що у нас не військова, а антитерористична операція. Тут є свої правила та умови. Ми не можемо проводити тотальну зачистку в умовах Слов’янська. Треба ж думати, що буде з тими людьми, які там живуть. От, наприклад, стоїть 4-поверховий будинок. А на даху – снайпер. І як діяти? У нас є можливість зрівняти будинок із землею, але чим завинили мирні люди, жінки, діти…
Вихід наразі бачиться один. Замкнути їх у кільце і чекати поки всі ці рашистські гниди передохнуть. А хто буде висовуватися, тих ми будемо ліквідовувати. Що власне й робиться. Хай Бог простить, але пощади не буде жодному терористу. Ми їх знищували і будемо знищувати. Ми на своїй землі.
А Арсен Аваков поводить себе адекватно і чесно. Часто на блокпостах стоїть поруч із хлопцями без «броніка» та шолома. Поводить себе без жодних понтів.
Про Парубія і корупційні схеми
Мене інколи запитують: як там Парубій? В сенсі, чи не скурвився після того, як прийшов у владу. Андрій – нормально. Поваги у хлопців він не втратив. Але є один момент. Може це моє суб’єктивне бачення, але чомусь мені здається, що його хочуть сплавити. Кому це вигідно? Якщо чесно, то чув, що дехто з наших хлопців із Самооборони, потрапивши у владу, були шоковані наявними там корупційними схемами. А від таких схем дуже важко відмовитися будь кому. Хто ж під них не підписуватиметься, того спробують вивести з гри. Хоча ще сподіваюся, що все це вдасться поламати.
Про друзів поляків і забезпечення
Зараз нам практично нічого не бракує. Є що їсти, є що вдягнути, є чим воювати. Але це не так завдяки державі, як завдяки нашим громадянам, котрі збирали гроші. Держава, на жаль, не дуже допомагає. Хоча з іншого боку – це, може, і правильно. Може так і має бути в громадянському суспільстві. І тому дуже приємно, що українці відчули себе Громадянами! Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для своєї країни. Після Кеннеді не цю тему ніхто краще не сказав.
І ще кілька слів, які я б хотів, аби були почуті. Велике спасибі друзям-полякам. Вони нам дуже багато допомагають. І дуже багато чим. Та хоча б бронежилетами. Не кажу вже, скільки наших хлопців вони лікують. Я готовий дякувати на колінах, бо справді відчув, що таке добрий сусід. І нехай замовкне все те бидло, яке каже, що поляк – то є ворог українця. У такі часи пізнаються і вороги, і друзі. Запевняю, що поляки наші найкращі друзі. Погляньте довкола і подивіться, хто ще більше допоміг Україні, ніж поляки, і зрозумієте, хто наш справжній друг.
Про сотників Майдану
Я давно не мав можливості бути в дома, у Львові, чи у Києві, але чув, що скоро сотників Майдану буде більше, ніж людей, які стояли на Майдані. Про всіх справжніх і чесних сотників не можу говорити. Знаю, що багато з них, хоч зараз не тут на передовій, але займаються конкретними і важливими речами у столиці чи у своїх містах.
Я був координатором при тому, коли Самооборона перетворювалася в Національну гвардію. Після того, як мої хлопці стали гвардійцями і готувалися до відправлення на Схід, я не міг залишитися осторонь. В принципі свого рішення навіть не обдумував – знав, що вибір один і я його зробив. За три дні прийняв присягу, підписав контракт і вирушив у розташування батальйону.
А всяким там парасюкам, які ходять і проповідують у мирному Львові, я скажу одне: хлопці перестаньте займатися фігнею, приїздіть сюди у Слов’янськ, ви потрібні тут.
Джерело: Новий Погляд
