Контракти.ua

Уважаемые любители снежной сказки, я искренне завидую тем, кому не пришлось вчера (в пятницу, 22 марта) поздно возвращаться домой после закрытия метро. Ночь в пробке на проспекте Победы - неудобно, но, бесспорно, увлекательно. Последняя надежда на то, что мифические МЧСники кого-то там сдвинут и освободят дорогу, умерла наутро вместе с первым поездом метро. Многие отчаялись, бросили машины посреди дороги, добрели до Шулявки и разъехались по домам. Некоторые решили выкарабкиваться сами. Еще вечером мне не давала покоя мысль: почему бы не разрезать в нескольких местах отбойник, пусть бы люди выбирались по другим дорогам? А то как в мышеловке. Звонили в МЧС - те отказались под предлогом, что это компетенция ГАИ. Ну в общем понятно - они тоже нарасхват.

К утру идея оформилась в небольшой отряд любителей согреться тяжелым физическим трудом, попутно совершив небольшую ответную диверсию против Укравтодора. Как говорится, спасение утопающих - дело рук самих утопающих. У народа нашлось несколько болгарок, с помощью которых проблему можно было решить за несколько минут, но некуда было их подключить. В ход шло всё: кувалда, молоток, зубило, монтировка, пара гаечных ключей и завалявшийся у кого-то полупустой баллончик WD-40 - негусто, но это всё, что насобирали всем миром по машинам.

Добровольцы как из джипов, так и из жигулёнков дружно работали по колено в снегу несколько часов кряду - с шутками, прибаутками, крепким словцом. Отвернули несчётное количество грязных, замёрзших, заржавленных болтов, срывали, ломали, раскачивали этот чёртов отбойник - под конец чуть не плюнули, но в итоге победила молодость: как поётся в одной песне, «мы сделали это» и появился шанс выехать из западни. Иначе там бы и стояли и сегодня, и, подозреваю, завтра. Заезжая на мост, я протискивался мимо раскорячившейся поперёк «Газели» - и, конечно, не протиснулся. Жаль, не «запорожец» - было бы как в анекдоте: ну, рассказывай, как обгонял, как подрезал :)

Выехал я в итоге через Дорогожичи. Там тоже «весело»: бабулька тащит тележку – «иду своего проведать в больнице Павлова, он без курева не может»; женщина везёт мужу термос - чувак ночевал в машине; девушка пытается добраться домой с работы - у ребёнка температура 39, скорая приехать не может; компания ночевала на работе, до Петровки им идти часа два. И так далее.

Максим Цивина

Ну, що Вам сказати? Такої романтичної весільної подорожі у нас ще не було! Шість годин у дорозі... І от ми знову вдома:) І те, що змогли добратися додому - диво. Яке стало можливим завдяки водійському братерству... Ох і напхалися і наштовхалися ж ми: і свою стареньку Хонду, і чужих Жигулів-Джипів неміряно... Мужики кряхтіли й посміхалися: на дорозі - усі рівні:) Насправді, далі Кільцевої дороги ми так і не вирвалися. Геть усе заметено снігом. Фури вздовж і впоперек, як на цвинтарі слонів... Навколо них кружляють звериними стежками легкові автівки... Суцільні затори, аварії... Якоїсь миті навіть подумали: заночуємо на дорозі, аби лишень пального вистачило - не замерзнути, у центрі Європи, на оновленій Автодором автостраді:) Але шмат ковбаси з батоном додав сил і спонукав до пошуку креативніших рішень... Кількаразове тягни-штовхай, прорив через сугроби - й тепер уже вдома. Дорога до Києва виявилася не такою завантаженою, як з міста. На швидкості 20-30 км/год дотягнули додому. Не зустрівши жодної снігоприбиральної машини й не побачивши жодного ДАІшніка чи МНСника... Але - хто ще так справляв своє Трояндове весілля?! Вдома - суха одежа, гарячий чай і сто грамів... Анюта, молодша донька, принесла врятований з машини тортик і урочисто проголосила: «Він просяк моїм страхом і адреналіном»:)

Анатолій Гриценко

Ясно, що нікуди ми не полетіли - нічого до понеділка не літає. Хліба не було в трьох супермаркетах – «не було підвоза». В Біллі трохи було власної випічки, яку у працівниць забирали з рук при виході в торгівельний зал. Коли чоловік під’їхав під під’їзд, заніс пакунки з продуктами до ліфта і повернувся, що відвести машину в гараж, наш повний привід (завдяки якому ми вчора видерлися на Солом’янку, об’їжджаючи десятки буксуючих машин) вже занесло((( Відкопали разом з сусідом. Азаров і Попов, я чекаю ваших фото з лопатою! А потім телефон куди звертатися добровольцям, які хочуть допомогти рідному місту! Бо в прес-релізі кожен д..., ну коротше, кожен може закликати всіх «не скігліти». А вам зарплату платять, щоб ви систему створювали, а не розказували людям, що держава їм нічого не винна.

Іванна Коберник

Учора годині в третій дня я ловив попутку в бік Житомира в районі автостанції Дачна, - десь годину. І думав про те, який у нас гнилий народ. У ситуації стихійного лиха біля людей, що намагалися хоч якось доїхати до Житомира (Коростишева, Рівного, Кочерова і т.д.) майже ніхто не зупинявся. Навіть ті, хто не зупинявся, бо їм їхати недалеко, і не подумали пригальмувати й спитати - може, комусь по дорозі? Причому ніяких «соціальних чинників» у такій поведінці не було - не хотіли брати людей як власники дорогих позашляховиків, так і водії старих покоцаних «Жигулів».

Але наскільки ж чудово виглядали на цьому загальному фоні байдужості ті, хто робив інакше. Бородатий дядько, який вліз у мертвий корок під Капітанівкою, розвернувся, приїхав назад на Дачну - і не поїхав додому, а десь хвилин із двадцять ходив біля відбійника і попереджав тих, хто їде в напрямку Житомира - не їдьте, там можна засісти на добу. Або дівчинка на новенькій іномарці, яка зупинилася, опустила вікно, запитала - кому на Білогородку, а коли її спитали «Скільки?», тільки рукою махнула - сідайте. Чи молода пара, яка точно так само забрала людей на Чайку. Чи ті люди на позашляховику, які підвезли мене, а коли їхали по трасі, то зупинялися чи не біля кожного пішохода і питали, чи йому не по дорозі. І принципово відмовилися взяти гроші: «Ви що, нас образити хочете - ми тоді більше нікого підвозити не будемо, якщо ви нам заплатите». Спасибі вам усім.

Сергій Лук’янчук

Вот зачем Небеса нам устроили этот снегопад?

Версия 1. Нас хотят побыстрее подвигнуть к необходимости самоорганизации. Основная масса людей продолжает ожидать от властей очистки дорог и даже придомовых территорий, а скоро мы увидим перебои с дешевым хлебом, бензином и вывозом мусора. Есть существенные проблемы с оповещением и помощью в экстремальных ситуациях. Даже если бы власть имела понимание и желание, то ресурсов на это всё у нее попросту нет. А люди могут многое сделать сами. Киевляне способны проявить свои лучшие качества, но думают, что время для этого еще не пришло.

Версия 2. Нам хотят напомнить о необходимости периодически отдыхать и задумываться о вечном и о бренном. У каждой монотеистической религии есть день для этого (у кого пятница, у кого суббота, у кого воскресенье), и это не случайно. Когда нельзя добраться на работу, приехать на встречи, реализовать миллион намеченных планов, самое время подумать о том, о чем вечно не хватает времени задуматься. Выгляните в окно, согласитесь с невозможностью запланированных поездок и посвятите день размышлениям и близким людям.

Версия 3. Нам хотят напомнить, что наш город стал слишком велик, а его жизнь зиждется на хрупких системах. Нам хотят напомнить, что мы слишком много о себе возомнили, упаковавшись в свою искусственную среду и «оградившись» от мира. Получите reminder message о том, что вы ничего не контролируете. К тому же у нас в городе стало слишком много негативной энергии, и мы не умеем ее гасить. Вспоминается Михаил Веллер с его книгой катастроф «Б.Вавилонская», где он методично уничтожает ненавистный город десятком разных способов.

Версия 4. Все предыдущие три версии действуют одновременно.

Валерий Пекар

Пунктуация и орфография авторов сообщений сохранена