Королева трикотажу: як за 20 років перетворити маленьке ательє на велике виробництво
На початку 90-х Тетяна Абрамова гортала західні журнали мод і мріяла створити в Україні велике й відоме підприємство з виробництва стильного й модного одягу. Амбіцій вистачало — одягати жінок всієї країни красиво, стильно й модно.
«Легка промисловість насправді — далеко не жіночий бізнес. Особливо, якщо це трикотажне виробництво, повний цикл якого від ескізу до прилавка є дуже капіталомістким і технологічним процесом. Для жінки краще обрати простіший бізнес», — так зараз розмірковує Тетяна Абрамова, яка заснувала разом зі своєю подругою-дизайнером Оленою Дерев’янко Дім моди RITO. На початку 90-х вона гортала західні журнали мод і мріяла створити в Україні велике й відоме підприємство з виробництва стильного й модного одягу. Амбіцій вистачало — одягати жінок всієї країни красиво, стильно й модно. «Мій тато був керівником заводу, і пристрасть до управління, бажання зробити найбільше виробництво передалося мені у спадок», — пояснює вона свої мрії. Сьогодні вони втілилися на 100%.
З науки в бізнес
А починалася історія 1992 року. У Тетяни не було ані стартового капіталу, ані навичок управління бізнесом. «Мені було 28 років, я писала дисертацію з економічної науки й розуміла, що надворі перебудова, і дисертація моя нікому не потрібна. Моя подруга, яка працювала тоді у трикотажному ательє, в’язала дуже гарні речі, і ідея організувати виробництво жіночого одягу виникла сама собою. Я кинула «ефемерну» наукову кар’єру, і ми, позичивши $400 як стартовий капітал, купили вскладчину першу в’язальну машинку. У нас спочатку був розподіл функцій: Олена з її талантом дизайнера — створює продукт, а я — організовую все інше».
За словами Тетяни, вона ніколи не припускала думки, що щось може не вийти, а просто ставила завдання і домагалася результату. «Звісно, проблем, особливо спочатку, вистачало. Пам’ятаю, у перші роки якось я прийшла «за обміном досвіду» в Будинок моделей «Хрещатик», який був тоді флагманом трикотажної індустрії. І на мої запитання мені відповіли: «Йдіть звідси, не смішіть людей, у вас немає ані грошей, ні професіоналізму, у вас нічого не вийде!» Після стількох років я дивлюся на своє життя і розумію всю правду слів Генрі Форда: «Якщо за справу береться професіонал, він скаже, що це неможливо, а якщо непрофесіонал, він, не знаючи, береться й робить».
Розраховувати на себе
Тетяна Абрамова
Народилася в Луганську
Покликання: організовувати й керувати
Освіта: Київський економічний університет
Її справа: Дім моди RITO (Розробка та виготовлення трикотажного одягу) — фешн-бренд, одягає тисячі прихильниць марки в Україні, Росії, Канаді та інших країнах. В активі компанії — торговельна мережа фірмових магазинів в Україні і трикотажна фабрика у Броварах із сучасною виробничою базою. RITO конкурує за дизайном і якістю зі світовими трикотажними марками — Sonia Rykiel, Kenzo, Laura Biagiotti, випускає шість колекцій на рік, дві з яких представляє на Ukrainian Fashion Week. Колекції української марки вже кілька років поспіль публікують світові fashion-review (CLOSE-UP) як тренди трикотажного одягу.
Трикотажна галузь — це конкуренція технологій. Пані Абрамова зазначає, що тільки в процесі створення RITO зрозуміла, наскільки цей бізнес капіталомісткий і як багато слід залучати ресурсів, щоб розвиватися: купувати сировину, технологічне обладнання, залучати кваліфікованих фахівців. Наприклад, одна в’язальна машина коштує від EUR50 тис., а їх має бути кілька, адже вони не взаємозамінні. І що ширше на виробництві парк обладнання, то більше можливостей для створення широкого асортименту продукції. Всі ці роки компанія розвивається своїми силами, без залучення інвесторів, поступово нарощуючи виробничу базу. У 2001 році RITO побудувала власну фабрику в Броварах, а у 2007 році в Домі моди було вже чотири свої магазини. В’язальні машини зазвичай брали у кредит, у погашенні якого в перші роки допомагали навіть друзі та родичі. Але поступово дівчата впевнено ставали на ноги й завжди розраховували тільки на власні сили.
«Коли не вистачало коштів, мені часто радили знайти спонсорів. Але в мене завжди спрацьовувало внутрішнє гальмо. Як же так! Я так само займаюся бізнесом, як і людина, в якої я піду просити грошей! Він мені скаже: «Ви просите грошей, отже, ви погано керуєте своїм бізнесом — йдіть і заробляйте, а не просіть!» Я не вмію просити на бізнес. Можу просити на онкохворих дітей, інвалідів, людей похилого віку... RITO завжди займався благодійністю, і це не пафос. Я знаю, що якщо не віддавати, до тебе ніколи нічого й не прийде. Це закон енергії».
Пані Абрамова впевнена, що її навички управління бізнесом здобувалися на практиці, методом проб і помилок. Наприклад, розповідає про єдиний випадок, коли, піддавшись емоціям, звільнила хорошого фахівця. Потім шкодувала і дала собі слово ніколи не піддавати ризику роботу всієї компанії через емоційні сплески.
Жіночий чинник
Тетяна Абрамова визнає: доволі часто для досягнення бізнес-цілей використовувала «жіночі чари»: «Пам’ятаю, у 90-ті директор одного великого російського заводу допоміг мені купити у нього без черги цілу швейну технологічну лінію, на купівлю якої записувалися за рік. Я прийшла до нього в кабінет і з повними очима сліз говорила, що не можу повернутися в Україну без цього обладнання. І таких прикладів чимало». Але все ж своєю головною заслугою бізнес-леді вважає вміння заражати інших оптимізмом і вірою в перемогу:
«Працювати в Україні на внутрішній ринок доволі складно, адже ми конкуруємо з маститими західними брендами Crea, Kenzo, Stefanel... При цьому найширший асортимент стильного одягу, який ми виробляємо, дозволяє зробити красивою жінку різного віку й різної комплекції. Ми всі в RITO дуже любимо те, що робимо. І я впевнена, що наш бренд існуватиме й за 100 років. Наприклад, кілька років тому я всім оголосила: в цьому складі RITO працюватиме ще 40 років. Всі сміються і кажуть: «Абрамова, ти з глузду з’їхала! Багатьом буде вже за 80!». Ми сміємося не тому, що нам весело, а нам весело, тому що ми сміємося! Я знаю, оптимізм врятує світ. Минуло два роки, і люди вже серйозно говорять: ще 38 років разом!».
