Українцям пояснили, чи варто боротися проти олів’є.
Напередодні зимових свят українські соцмережі традиційно перетворюються на поле битви. Цього разу під прицілом не лише радянські персонажі, як-от Дід Мороз, а й звичайна тарілка салату. «Радянська паска», «символ дефіциту» та «пам’ятник СРСР у вашій тарілці» — так сьогодні називають олів’є противники старого побуту в TikTok та Instagram. Поки одні шукають альтернативні рецепти, інші захищають страву як «смак дитинства». Звідки взявся цей салат і чому боротьба з ним виявилася складнішою за демонтаж пам’ятників Леніну? Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це пише ВВС.
Прихильники салату часто апелюють до його «шляхетного» походження: мовляв, страву вигадав француз Люсьєн Олів’є, тож вона не має нічого спільного з радянщиною. Проте історики кулінарії нагадують: Люсьєн (під час народження — Микола) був нащадком французів, який жив у царській Москві.
Оригінальний рецепт 1860-х років, який подавали в ресторані «Ермітаж», був справді буржуазним: м’ясо рябчиків, телячий язик, ікра, ракові шийки, каперси і соус провансаль на елітній оливковій олії. Але після революції 1917-го за таку тарілку салату можна було поплатитися життям — рябчики стали символом «ворожого класу».
Реабілітація салату відбулася 1939 року, але справжнє переродження він пережив у 60-х. Щоб зробити страву доступною для «простого радянського народу», дорогі інгредієнти замінили на те, що можна було знайти (або «дістати») в магазинах. Рябчик перетворився на лікарську ковбасу, каперси — на мариновані огірки, а вишуканий соус — на майонез.
Через постійний дефіцит навіть ці прості продукти збирали місяцями, тому олів’є набув статусу сакральної святкової страви. Професорка Олена Стяжкіна у своїх працях влучно називає цей салат «радянською паскою» — символом кращого, «ситого» життя, яке наставало лише раз на рік.
Одним з перших кулінарних радикалів, хто оголосив олів’є війну, став шеф-кухар Євген Клопотенко. Ще 2018 року він порівняв споживання радянських страв із життям колишнього в’язня, який, вийшовши на волю, продовжує харчуватися за тюремним меню. Його позиція проста: культивуючи олів’є, ми залишаємося в культурній орбіті Росії.
Сьогодні цей рух підхопили блогери. Наприклад, Антон Назаренко з Запоріжжя у своїх відео порівнює олів’є на столі з пам’ятником Леніну на площі. На його думку, 90% аргументів «за олів’є», на кшталт «їжа поза політикою», ідентичні аргументам на захист російської мови чи музики.
«Легко відмовитися від російської опери, яку ніколи не бачив, але відмовитися від чогось настільки рідного, як олів’є — це значно більший емоційний виклик», — каже блогер.
Для багатьох українців «прощання» з олів’є — це не просто пошук іншого рецепта, а спроба змінити саму культуру святкування. Експерти з гастрономії та культурологи радять не просто «викреслювати» страву, а наповнювати свято новими сенсами:
Дослідниця гастрономічної культури Олена Брайченко вважає, що надмірна увага до олів’є може бути навіть шкідливою. Поки ми дискутуємо про минуле, ми забуваємо пропонувати щось сучасне. Молоде покоління вже зараз ставиться до олів’є прохолодно — для них це просто один з багатьох варіантів у відділі кулінарії, а не «святиня».
Зрештою, боротьба з олів’є — це не про заборону горошку, а про розрив емоційного зв’язку з радянською епохою. Як кажуть самі «борці з салатом», головне — не переконати всіх негайно викинути миску з їжею, а змусити задуматися: чи хочемо ми й далі нести цей спадок у своє майбутнє?
Нагадаємо, якщо ви шукаєте цікавий новий рецепт до новорічних свят, спробуйте салат «Глорія». Він набагато смачніший за олів’є.
Коли на святкових столах традиційно панує олів’є, оберіть рецепт, який гарантує більше захоплених поглядів і щирих компліментів — салат «Корпоратив».