Контракти.ua

Що стримує союзників та чи ослаблять вони свої заборони - в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна Уляни Безпалько. Про це повідомляють Контракти.UA.

"Ми не будемо надсилати Україні ракетні системи, якими вони можуть завдати удару всередині Росії", – сказав президент США Джо Байден, відповідаючи на запитання журналістів, чи передадуть вони Україні ракети великої дальності. 30 травня 2022 року.

"Я розмовляв із Зеленським, і все, про що він просив, ми виконали", – відповів Байден на запитання журналіста про те, чи обіцяв він президенту України поставити ракети ATACMS. 4 жовтня 2023 року.

"Це дуже небезпечна війна. Ми підтримуємо Україну. Ми робимо це таким чином, щоб не доводити ситуацію до стану війни між Росією та НАТО, тому що це було б катастрофою", – зазначив Шольц в інтерв'ю The New York Times, пояснюючи, чому Німеччина не відправляє свої танки Україні. 25 вересня 2022 року.

"Разом із нашими союзниками ми надаємо Україні танки для того, щоб вона могла захистити себе. Ми ретельно зважили рішення про кожну поставку зброї, скоординували її з союзниками, насамперед США. Такий спільний підхід є запобіжником від ескалації війни", – сказав Шольц 5 лютого 2023 року, анонсуючи передачу Україні німецьких танків Leopard.

Усі ці заяви розділяють півроку, рік чи півтора. У війні такий термін має свою ціну та інший кількісний вимір. Ці заяви показують, як західні лідери можуть змінювати свою позицію і наскільки все ж незмінною досі залишається їхня риторика.

Що стримує Захід?

На початку повномасштабного вторгнення Україна просила у партнерів про ефективну західну артилерію. Пройшли місяці перш ніж ЗСУ почали отримувати M777, Caesar, Panzerhaubitze 2000 та РСЗВ HIMARS. Тоді ж у Києві почали закликати союзників надати не радянські танки та системи ППО. Через рік на озброєнні України почали з'являтися IRIS-T, NASAMS, Patriot, Challenger, Abrams та Leopard. Ще не менш ні півтора року минуло перш ніж Захід передав перші винищувачі F-16.

Чимало вагань партнерів стосувались передачі ракетного озброєння, яке здатне стріляти більш ніж на 80 кілометрів. І врешті-решт Великобританія та Франція надіслали свої StormShadow / SCALP EG з дальність від 250 - 560 кілометрів, а згодом і США – установки ATACMS, які можуть бити на відстань від 165 до 300 кілометрів. Надання цього озброєння супроводжувалось умовою для України – не стріляти нею по території РФ. Довгий час Збройні сили дотримувались цієї заборони, допоки не змінились умови "гри". Після російського наступу на півночі Харківщини ближній тил противника почав пролягати вже на території Росії.

Через місяць США дозволили використовувати для ударів по областях РФ, що межують з Харківщиною та Сумщиною, установки HIMARS з ракетами GMLRS, але не ATACMS. Тоді ж була інформація, що Великобританія та Франція нібито теж дали згоду на застосування своїх ракет, однак, схоже, що насправді її так і не було.

Три тижні тому ЗСУ розпочали наступальні дії в Курській області Росії, що межує з Сумщиною. Українська влада чітко не артикулює цілі та завдання цієї операції, за виключенням заяв про те, що вона має наблизити завершення війни.

Експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express Іван Киричевський зазначив, що в боях у Курській області вже були помічені американські колісні бронемашини Stryker, британські танки Challenger 2, німецька броньована ремонтно-евакуаційна машина (БРЕМ) Wisent 1 на базі Leopard 1 та польські PT-91 Twardy. Крім того, на одному з відео фіксувались німецькі БМП Marder. Водночас всі ракетно-артилерійські удари з західної зброї наносились виключно з GMLRS HIMARS. Ймовірно, кількома такими ракетами була розбита ворожа колона з чисельністю до батальйона військ під Рильськом.

З початком курської операції українська влада ще активніше почала закликати Захід прибрати бар'єри, які забороняють бити їхнім ракетним озброєнням по Росії. Досі, наприклад, у США офіційно мотивували своє "ні" тим, щоб не було "ескалації" з "розширенням війни за межі України". Проте війна вже перекинулась на територію Росії, тож, про яку ще більшу ескалацію може йтися, до того ж, в умовах, коли Путін, очевидно, вважає Донецьку область більш значущою, ніж Курську?

Відповідаючи на запитання журналіста РБК-Україна на прес-конференції кілька днів тому, що кажуть партнери на прохання дозволити бити своєю зброєю по Росії, Володимир Зеленський сказав: намагаються не говорити з ним про це. "Але я порушую це питання. Ось так – Олімпіада пройшла, а пінг-понг залишився", – зазначив Зеленський.

Один із інформованих співрозмовників РБК-Україна у дипломатичних колах каже, що Лондон в принципі міг би дати дозвіл на удари по Росії зі StormShadow. Проте для цього їм також потрібна згода ще трьох країн, каже джерело. По-перше, Франції – адже ці ракети – спільна франко-британська розробка, і плюс Німеччини та США – їхні компоненти теж містяться в цих ракетах. А ці три країни все ще виступають проти через побоювання ескалації. Хоча курська операція мала б, навпаки, розвіяти ці опасіння, каже співрозмовник видання.

Така політика є відображенням нездатності США, Німеччини та деяких інших урядів фактично заявити, що вони хочуть перемоги України над Росією, вважає колишній командувач армії США в Європі, генерал у відставці Бен Ходжес. Ці країни, за його словами, не можуть впоратись з вирішальним завданням – визначенням стратегічних результатів, яких вони хочуть від українсько-російського конфлікту.

"Навіть попри те, що це є чітко в стратегічних інтересах США та Європи – щоб Росія зазнала поразки та була змушена повернутися до кордонів України та Росії 1991 року. Ця невдача є результатом надмірного, необґрунтованого страху перед ескалацією з боку Росії, перед використанням ядерної зброї, якщо Україна перетне якусь уявну червону лінію, застосовуючи зброю від Заходу. У результаті ми, Захід, займаємось самостримуванням замість того, щоб діяти рішуче", – сказав у коментарі РБК-Україна Ходжес.

Він додав: стримування США від рішучих дій через загрозу застосування Росією тактичної ядерної зброї є жахливим сигналом від Вашингтона не тільки для Москви, але й для Північної Кореї, Ірану, Пакистану, Китаю та будь-якої іншої країни, яка хоче мати ядерну зброю.

Чи справді Заходу варто остерігатись реакції Росії?

Аналітики ISW підрахували, що на території Росії є 20 військових об'єктів, які потрапляють до зони дії HIMARS. Натомість в межах досяжності ракет ATACMS знаходиться аж 245 об'єктів. Тільки 16 з них – це аеродроми, з яких можна в теорії швидко передислокувати літаки, щоби знівелювати удар.

Однак більшість, за оцінкою експертів Інституту – це великі військові бази, станції зв'язку, логістичні центри, ремонтні майстерні, паливні бази, склади боєприпасів і постійні штаби. Швидко передислокувати звідти якісь засоби або посилити їх захист – майже неможливо. Натомість масове переміщення таких об'єктів подалі від зони ураження ракет ATACMS дуже б ускладнило російську логістику у всьому театрі бойових дій та створило значний оперативний тиск на окупаційну армію.

Дослідниця Росії в ISW Анжеліка Еванс звертає увагу, що західні посадовці досить активно підтримують операцію України в Курській області. Проте продовжують висловлювати стурбованість щодо можливого ризику ескалації, якщо Україна отримає зелене світло на застосування їхньої далекобійної зброї для ударів по військових цілях у тилових районах Росії.

"На жаль, кремлівська кампанія рефлексивного контролю історично успішно стримувала західну підтримку України, постійно загрожуючи звичайною або ядерною ескалацією у відповідь на збільшення військової допомоги Заходу чи риторики на підтримку України. Однак ми дуже рідко бачили, як Кремль справді по суті реагує на збільшення західної підтримки України", – сказала в коментарі РБК-Україна Еванс.

За її словами, нинішнє вторгнення України до Курської області висвітлило те, якими порожніми є російські червоні лінії і наскільки повільно та нерішуче Кремль реагує на будь-яку ймовірну "ескалацію". Еванс додала: попри те, що два тижні тому до Курської області просунулись українські війська, оснащені американськими, німецькими, французькими та британськими бойовими машинами, російська влада досі не бажає оголошувати стан війни, військовий стан чи оголошувати ще одну хвилю мобілізації. Крім того, як зазначили в ISW, Росія не передислокувала значну кількість боєздатних підрозділів із пріоритетних прифронтових районів України.

"Ми не спостерігали жодних серйозних ескалаційних дій Росії за останні тижні. І насправді Кремль, схоже, продовжує приділяти пріоритетну увагу повільним, виснажливим успіхам на Донеччині, ніж захисту та повернення російської території в Курській області. Окремі західні посадовці висловили підтримку щодо зняття обмежень на можливість України бити по військових об'єктах у Росії західною зброєю в останні дні, і, сподіваюся, ми побачимо, що більше західних урядів рухатимуться до ослаблення цих обмежень", – сказала фахівець ISW.

На думку Киричевського, вся заборона Заходу може впиратись у те, що в них насправді немає достатньої кількості ракет, щоб задовольнити потреби ЗСУ. У Франції було всього близько 600 SCALP, Великобританія замовляла усього 1000 StormShadow, з яких немала кількість була відстріляна. ATACMS у США теж було на складах близько тисячі одиниць загалом.

По-друге, за словами Киричевського, в української армії та партнерів можуть бути проблеми з точними розвідданими про російські військові об'єкти. На відміну від акваторії Чорного моря, де "натівська" авіації постійно здійснює польоти і може вести розвідку, над Курщиною та Бєлгородщиною такого немає.

"Нам же не могли партнери віддати всі ці запаси. Логічно, що, на переконання Заходу, варто стріляти цими ракетами туди, куди можна забезпечити плюс-мінус точність влучання. І очевидно, що партнерам таку точність влучання вдається забезпечити хіба що в тимчасово окупованому Криму. Тому краще розповідати, що це ескалація, про "червоні лінії" тощо, ніж визнати свою слабкість", – вважає Киричевський.

Є ще одна важлива деталь, яку виявили аналітики Defense Express. Для враження аеродромів в окупованому Криму треба менші витрати ракет, оскільки вони самі по собі менші за площею. Тоді як, наприклад, на Морозовськ, за умови що у росіян там взагалі не було би ППО, треба було би близько 50 ракет.

Іншим варіантом для ЗСУ могла би бути передача ракет AGM-158-JASSM до винищувачів F-16, в яких дальність стрільби в межах 400 кілометрів, каже Киричевський. Однак поки союзники не погоджували надання нам такого озброєння, принаймні виходячи з публічної інформації.

Практика співпраці України з партнерами за час війни демонструє: нашим посадовцям, дипломатам, прихильникам за кордоном вдається пробивати чи не всі бар'єри Заходу щодо передачі та використання тієї чи іншої зброї або техніки. Вся проблема в тому, що на це йде час, протягом якого ЗСУ змушені фактично воювати з зав'язаними руками. З огляду на те, як відпадали попередні табу Заходу, ймовірно, країни-союзники стануть більш поступливими і щодо ударів по РФ. А до цього часу Україні доведеться покладатись на власні засоби, які вже успішно відпрацьовують по території противника.