Контракти.ua

352  —  11.08.23
Дорогою до саміту миру: нові ставки Путіна, старі пастки Заходу та як зрештою виграти війну
Дорогою до саміту миру: нові ставки Путіна, старі пастки Заходу та як зрештою виграти війну

Кремль готує росіян до тривалої війни. Так, це вже давно не новина. Але питання в тому, наскільки тривалої?

Вже від 1 вересня цього року учні 10-11 класів російських шкіл вивчатимуть історію за новими підручниками, в яких, зокрема, йдеться про "спеціальну військову операцію", як вони називають війну проти України, та "виховання кількох поколінь українців у неприязні до Росії на неонацистських ідеях". Неважко уявити, що буде в головах росіян, які після двох років таких "нових" знань підуть до армії. Недарма ж спочатку в Росії думали підвищити мінімальний вік призову на строкову службу від 18 до 21 року, але потім збільшили максимальний – з 27 до 30 років. Пише ТСН. 

І знову ж таки, не є новиною, що Путін готується до чергової великої хвилі мобілізації. Контрнаступ Сил оборони України, який триває вже третій місяць (якщо рахувати від офіційної заяви президента Зеленського про його початок – ред.), оголив величезну проблему Росії – нестачу резерву. Причому навіть не для наступу (хоча наївно думати, що в Кремлі більше не хочуть захопити Київ), а для утримання окупованих територій. Для великого тексту The New York Times "Вічна війна Путіна" прессекретар кремлівського "фюрера" Пєсков сказав, що їм начебто більше не треба захоплювати інші українські території, "ми просто хочемо контролювати всю землю, яку ми зараз записали в нашій Конституції як нашу".

Ця стаття в NYT з’явилася в неділю, 6 серпня, на другий день зустрічі дипрадників понад 40 країн у Джидді (Саудівська Аравія) щодо закінчення війни на основі Формули миру президента Зеленського, де був навіть спецпредставник Китаю у справах Євразії Лі Хуей, а от Росію не запросили. Ні, ТСН.ua не стверджує, що NYT опублікував свою статтю навмисно під цю зустріч. Проте дуже активно саме в ці дні її тиражувала російська пропаганда разом зі спростуванням слів Пєскова для цієї ж статті, що президентські вибори в Росії, які мають відбутися 17 березня 2024 року, "це не демократія, а дорога бюрократія, і Путін буде переобраний з понад 90% голосів".

В Офісі президента України (ОПУ) кажуть, що мета зустрічі в Саудівській Аравії й подальших таких консультацій – підготувати Глобальний установчий саміт миру вже до кінця року, де мають затвердити Формулу миру президента Зеленського з 10 пунктів, яку він вперше представив на саміті G20 на Балі минулої осені. Проте як це наблизить нас до закінчення війни на українських умовах – незрозуміло. Саме тому в цьому тексті ТСН.ua детально дослідив головні підсумки консультацій у Саудівській Аравії, нові ставки Путіна в цій війні, подальшу стратегію Заходу щодо України та старі пастки, які можуть чекати на нас уже до кінця 2023 року.

Від Саудівської Аравії  до миру: як змусити Путіна відступити

Багато українських ЗМІ називали зустріч у Джидді "самітом". Проте саміти – це зазвичай про лідерів держав. Тому це радше політичні консультації. Перша така зустріч політичних радників і дипломатичних спецпредставників відбулася в Копенгагені напередодні Вільнюського саміту НАТО, а зараз – у Саудівській Аравії. Та й звідки взагалі з’явилася ідея організувати такі консультації? Адже, з одного боку, це дуже нагадує формат "Рамштайну", проте більше з політичним ухилом щодо того, як пише The Wall Street Journal, який вигляд повинна мати майбутня мирна угода між Україною та Росією. З іншого боку, це також дещо нагадує Кримську платформу.

Ще наприкінці минулого року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявляв, що Київ хоче провести великий мирний саміт на майданчику ООН наприкінці лютого (ймовірно, саме 24 лютого, тобто рівно на рік повномасштабного вторгнення – ред.), і теж без Росії. Пізніше президент Зеленський пропонував організувати саміт Формули миру на 500-й день повномасштабного вторгнення на початку липня напередодні Вільнюського саміту НАТО. Проте світ виявився до цього не готовим.

Тому зараз постає логічне запитання: як ці політичні консультації в Копенгагені, Саудівській Аравії та наступні зустрічі, які, за словами керівника ОПУ Андрія Єрмака, мають спершу привести до першого установчого Глобального саміту миру, а потім до другого підсумкового, повинні зафіксувати завершення війни – наразі незрозуміло. ТСН.ua не стверджує, що ці консультації непотрібні. Навпаки, за їхньою допомогою Україна досягає щонайменше двох важливих цілей.

По-перше, це формування великої проукраїнської світової коаліції, із залученням також країн Глобального Півдня, де нерідко поділяють проросійське бачення причин війни і шляхів її закінчення.

По-друге, це зведення всіх розмов про "мир" до українського бачення закінчення війни, бо останнім часом з’явилося дуже багато "мирних" планів щодо України, які розмивають справжній рух до миру і грають на руку Росії.

Також, за словами Андрія Єрмака, важливою була участь спецпредставника Китаю в консультаціях у Саудівській Аравії (бо від участі в зустрічі в Копенгагені Пекін відмовився – ред.). У Держдепі США та ЄС також вважають роль Китаю продуктивною. Тобто, як бачимо, на адресу Пекіна звучать доволі обережні оптимістичні оцінки, особливо на тлі підсумків телефонної розмови міністра закордонних справ Китаю Ван Ї з російським очільником МЗС Сергієм Лавровим одразу після Джидди. Як зазначили в МЗС Китаю, Ван Ї сказав Лаврову, що Китай дотримуватиметься "незалежної йтанеупередженої позиції", а також планує активно виступати за мирні переговори й політичне рішення щодо України.

Проте експерти попереджають: не треба надто зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися. Знову ж таки, в розмові з Лавровим, як це виклало МЗС Китаю, війну Росії проти України Ван Ї назвав "українською кризою", підкресливши, що Китай і Росія – "надійні й добрі друзі та партнери, яким можна довіряти". До того ж навіть на консультаціях у Саудівській Аравії Китай не відмовився від власного "мирного" плану по Україні, який нічого спільного з миром і закінченням війни не має.

Негативна реакція Москви: насправді Захід знає, як зупинити Путіна

Які лише вкиди щодо подробиць консультацій у Джидді не з’являлися. Наприклад, що там циркулював ще один "мирний" план. Чи що Україна начебто погодилася сісти за стіл переговорів із Росією до виведення ворожих окупаційних військ із території нашої країни. Проте нічого спільного з реальністю все це не має. А от що справді погодили всі учасники з-понад 40 країн – це повну підтримку та повагу незалежності й територіальної цілісності України. Тобто з цим погодилися також Китай і країни Глобального Півдня.

Росія дуже нервово відреагувала на зустріч у Саудівській Аравії. Підсумовуючи шизофренію, яка продовжує лунати з Москви, можна зробити два висновки.

По-перше, до оголошення чергової великої хвилі великої мобілізації та своїх президентських виборів Путін хоче виграти для себе час, тому кремлівська пропаганда і продовжує брехати, що Москву влаштує збереження за ними "територіальних реалій", паралельно втягнувши Україну в такий собі "Мінськ-3" чи "Стамбул-2". Йдеться про українські Луганську, Донецьку, Запорізьку й Херсонську області, які торік восени кремлівські злочинці записали до російської конституції, проте не контролюють їх повністю.

"Вони хочуть виграти час. Бо навіть зі своїм надзвичайно більшим за український мобілізаційним потенціалом Росія не може так швидко навчати й "перетравлювати" нових мобілізованих, яких їй треба ефективніше використовувати на полі бою як у позиції активної оборони, так і, як це відбувається зараз, коли українська сторона намагається прорвати російську оборону, і тим паче в разі, якщо вони вирішать, а в мене немає сумнівів, що за сценарію, коли буде заморожена лінія розмежування, за пів року-рік – це не має значення – Росія спробує протиснути далі і щонайменше захопити більшу частину українського лівобережжя по Дніпру. Для цього Росії, очевидно, потрібна пауза", – сказала ТСН.ua Марія Золкіна, очільниця напрямку "Регіональна безпека та дослідження конфліктів" Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук.

По-друге, і це парадокс, продовжуючи війну, звичайно, без особливо помітних втрат для таких міст як Москва чи Санкт-Петербург, Путін забезпечує собі стабільний рейтинг підтримки росіян. Тому доволі помилковим є підхід деяких наших західних партнерів, що в якийсь момент Путін чи хтось інший біля керма у Кремлі все ж сяде за стіл переговорів. Та й російська економіка не дуже то і страждає.

У статті NYT, на яку ТСН.ua посилався на самому початку, є дуже промовиста фраза заступника голови Держдуми Петра Толстого, який, не приховуючи, сказав, що Росія фінансує війну проти України за рахунок продажу нафти до Європи через Індію. Звичайно, він тут трохи збрехав. Проте в коментарі ТСН.ua директор Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар пояснює, що Росія змогла переорієнтувати свій експорт на треті країни Сходу й Півдня. Так, це вдарило по них, знизило їхні доходи порівняно з тим, що могло би бути за продажу нафти на європейський ринок, але не фатальним чином.

Щодо Індії, то ще в травні очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель закликав блок вжити заходів до Нью-Делі через перепродаж російської нафти до Європи. Ні для кого не секрет, що Індія, та й Китай, купують російську нафту з чималими знижками. "Якщо дизельне пальне чи бензин надходять з Індії до Європи та виробляються з російської нафти, це, безумовно, є обходом санкцій, і країни-члени мають вжити заходів. Якщо продають, то тому, що хтось купує. І ми повинні дивитися, хто купує", – зазначав Жозеп Боррель.

На другому році війни видобуток нафти в Росії впав лише на 5%. До того ж, як уже безліч разів писали західні ЗМІ, Москві вдалося створити свій тіньовий танкерний флот, який експортує нафту, минаючи західні обмеження й цінову "стелю". Плюс Росії вдалося наростити експорт скрапленого газу, який не обмежений жодними санкціями взагалі. Тому, як бачимо, Росія отримує достатній рівень прибутків для фінансування війни проти України. За словами Михайла Гончара, санкції дали вкрай обмежений ефект із точки зору обрізання нафтогазових доходів Росії. А саме в цьому й мав би бути їхній кінцевий ефект – різке падіння цих доходів, що не дозволить Росії забезпечувати потреби ведення війни, які зростають.

"Звісно, ви можете заперечити: як санкції не працюють, якщо доходи РФ скоротилися на 50%? Так, скоротилися, але база порівняння – за минулий рік, коли вони були аномально високими, бо Росія власноруч розкрутила цінову ескалацію на європейському газовому ринку ще 2021 року, а на нафтовому вони діяли спільно із Саудівською Аравією, де теж була цінова ескалація. Тому торік були отримані надзвичайно високі доходи, був створений грошовий запас для ведення війни. Та й тенденції 2023 року в цілому не є негативними. Так, ціни на нафту дещо нижчі, ніж 2022 року. Доходи вдвічі зменшилися , але вони виходять десь на рівень 2021 року, цілком сприятливий для Росії з точки зору нафтогазового експорту", – пояснив ТСН.ua Михайло Гончар.

За словами експерта, треба знижувати цінову "стелю" на нафту, яка має бути втричі-вчетверо нижчою, ніж зараз – $60 за барель. Тобто переглядати вартість щоквартально і вийти зрештою на собівартість видобутку. Та навіть якщо зробити це зараз – це не допоможе. Треба повністю переглядати антиросійські нафтові санкції, додавши до них ще й обмеження щодо продажу газу. Плюс Заходу час уже нарешті обрізати схеми подвійного експорту через країни, які допомагають Росії обходити санкції для виробництва безпілотників, ракет та іншої зброї, якою Москва продовжує щодня вбивати українців. І провідну роль тут відіграє саме Китай. Хоча не треба також забувати про такі країни, як Вірменія, Казахстан і Туреччина.