"Історія нашаровується пластами, з усією їхньою складністю та неоднозначністю". Думка про Батьківщину-мати і не тільки
Олена Червоник: З цікавістю читаю дискусію з приводу Родини-матері. Як завжди дивуюся ось цьому праведному гніву з приводу "радянського мистецтва" – типу ідеологічно-забрудненого, а отже такого, що треба вичистити. По-перше, не існує якогось специфічно "радянського" мистецтва.
"Радянське", якщо цей прикметник розглядати як стилістичну ознаку – це тип модернізму. При чому радянський модернізм існував цілісно, від архітектурних об'єктів, до монументів, до вивісок на магазинах чи надписах на товарах споживання (і так далі, до безкінечності). Якщо ви цей модернізм хочете вичистити, то вам треба зруйнувати пів країни. В Києві – десь починаючи з корпусів Шевченка на ВДНХ, і так більшу частину міста, включно з мостами та самим Хрещатиком.
По-друге, "вичищати" та повертатися до начебто правильних, незабруднених, неспотворених джерел – це тип есенсіалізму, віра в якийсь начебто колись існуючий золотий вік, який згодом спотворили. Це таке виразна несучасна епістемологічна позиція людей, що проживають в парадигмі якогось (квазі)-релігійного фанатизму. Національний міф – це категорія віри, національна історія – аналітична категорія, в якій можна та треба досліджувати причинно-наслідкові зв'язки. З історії неможливо нічого "вичистити". Бо в історичній свідомості не існує жодного "золотого віку", до якого хотілося б повернутися. Історія нашаровується пластами, з усією їхньою складністю та неоднозначністю. Їх не просто не треба "вичищати", їх якраз треба зберігати з усією їхньою контраверсійністю – бо що ви будете аналізувати, щоб в майбутньому знов не потрапляти в пастку неконструктивних рішень та не вдаватися до тих самих помилок, якщо ви все "ідеологічно забарвлене" зруйнуєте в невротичному намаганні заховатися в мушлю "золотого віку", якого ніколи не було?
Автор: Олена Червоник, дослідниця історії сучасного мистецтва та фотографії, докторантка з історії мистецтва в Університеті Оксфорда
