Білгородський ляпас: який нам з того резон?
Юрій Богданов: Чому невідомі патріоти Росії роблять те що роблять в Білгородській області? А до цього щось таке було в Курській і Брянській. Поясню кілька базових положень.
Український контрнаступ насувається. Але він має недолік – про нього всі знають, бо сам задум – абсолютно очевидний. Тому росіяни чекають його і деінде вибудували оборонні лінії і споруди. Крім того, м’яса в них ще достатньо. А для нас «м'ясні штурми» – то не рішення і неприйнятний спосіб вести війну. Ми маємо забезпечити те, щоб російська оборона стала більш вразливою і кволою.
Тут допомагають, в першу чергу, ракети, артилерія і атаки військової інфраструктури. Але є і ще одне.
Крім того, для України принципово зробити напрям головного удару максимальним сюрпризом, попередньо послабивши там позиції росіян.
І тут в нагоді для нас одна приємна обставина. Довжина фронту українсько-російської війни – приблизно 2500 кілометрів. При цьому російська логістика набагато більш «розтягнута», ніж українська.
Російські сили розтягнуті по всьому цьому фронту. Українські можуть доволі компактно перекидатися завдяки короткому логістичному плечу (в порівнянні з РФ).
Для прикладу: щоб перекинути живу силу з Білгорода у Ростов, чи з Воронежа у окуповану частину Херсонської області росіянам треба подолати набагато більш довгу дистанцію (по колу фактично, часто – з крюком у глиб російської території). Нам, щоб перекинути сили з Харкова на Запорізький напрямок треба набагато менше ресурсів і – головне – часу. Чи навіть зі Львова до Костянтинівки.
Дуже зручно, коли ти – велика, але компактна країна. Дуже незручно, коли ти розтягнув свій фронт і маєш дуже обмежені резерви, щоб затикати дірки у разі їх виникнення. А тут у нас ще з'явилася купа якісної зброї, і кількість і якість засобів ураження постійно зростає. Тому, власне, і доводиться транспортування здійснювати з додатковим логістичним лагом.
Тому цілком логічно, що дружні до України росіяни будуть поступово все більш активно працювати над звільненням Росії від окупаційного путінського режиму. Бо росіяни повинні смикатися, російські командувачі повинні смикатися, політичне керівництво в Кремлі має пам'ятати, як вони влаштовували військові операції під прапором сепаратистів. Чим більше військових і техніки будуть охороняти Білгород, тим менше їх буде там, де нам треба щоб їх було менше. Це, власне, перший очевидний резон.
Крім того, є і інформаційно – пропагандистська складова: кожна така акція додатково підточує легітимність Путіна і всього його режиму, який неспроможний зупинити ані атаки українських безпілотників в глибокому тилу, ані ефективно боротися з диверсантами.
Путін вибудовував максимально мілітаризований та маскулінний образ. Росіяни повинні коритися і мовчати. А такими постійними ляпасами цей образ послідовно руйнують. Ні, такі речі ведуть не до повстання чи революції. Тим більше вони не ведуть до мобілізації суспільства. Росіянам Путін послідовно атрофував таку спроможність. Такі акції ведуть до втечи, ухилення та деградації. Саме в цьому і проявляється падіння легітимності. Саме це нам потрібно.
Якось так. Тож і надалі спостерігаємо з цікавістю.
Дякую за увагу!
Автор: Юрій Богданов, публіцист, блогер
