Контракти.ua

Проблеми з матеріалами та технологіями

Ключовими проблемами для РФ у 2022 році став «технологічний» та «ресурсний» голод. Нестача низки технологічних товарів, неможливість їх замінити доступними для придбання аналогами або зробити самостійно, істотно обмежує Росію у виробництві сучасних видів озброєння, що перевершують за характеристиками військову техніку і системи зброї, які перебувають на озброєнні України.

Ситуація посилюється з поступовим насиченням ЗСУ сучасними зразками західної техніки. Проте говорити про повну технологічну перевагу України поки що не доводиться. Цей момент може настати лише наприкінці 2023 – на початку 2024 років.

Серед ключових проблем, з якими зіштовхнулась російська військова промисловість, можна назвати:

* Дуже гострий дефіцит напівпровідникової продукції. Нестача чіпів обмежує РФ у можливості виробництва сучасних електронних компонентів для авіації, ракетного озброєння, БПЛА, АСУ, засобів РЕБ, систем зв’язку і навіть прицільних комплексів для бронетехніки. Частково проблему намагалися вирішити через «паралельний імпорт», замовлення готових виробів (БПЛА, оптичні системи) за кордоном та переходом на використання мікросхем цивільного зразку. У середньостроковій перспективі (літо-осінь 2023 року) РФ може запустити (будівництво йде) нові лінії як мінімум на трьох великих підприємствах і намагається отримати контроль над компаніями білоруського ВПК. Зокрема, «Інтеграл» та « Планар » (виробником електронних систем та літографічного обладнання).

* Металургія – технологічний процес та відсутність у достатній кількості ряду компонентів для виготовлення сплавів, що вимагаються при виробництві озброєнь та техніки. Йдеться не лише про авіацію чи сучасні зразки. Наприклад, наприкінці 2022 року війська РФ відчували дефіцит стволів для артилерії – промисловість була не здатна виробити достатню їхню кількість з дотриманням вимог якості. Короткострокове рішення – активне використання старої техніки, що знаходиться на зберіганні як «донор». Середньострокове (ефект настане не раніше травня 2023 р.) – модернізація існуючих підприємств.

* Дефіцит сировини. Найгостріша проблема для російського ВПК – неможливість імпортувати достатню кількість сполук титану (і руди), літію. Її вирішення РФ пов’язує з інтенсифікацією відносин з африканськими державами, які мають відповідні запаси і починають їх промисловий видобуток. Нещодавні подорожі Лаврова до регіону обмежилися саме такими країнами. Там же переважно працюють (і посилюють свою присутність) російські ПВК.

Проте вже до вересня 2022 року стали очевидними кілька особливостей роботи російського ВПК в умовах обмеженої ресурсної бази.

1. Заміна частини обладнання простішими (або старішими аналогами). Так, наприклад, на танки Т-90М почали ставити старі радянські приціли нічного бачення замість сучасних, масове виробництво яких на даному етапі неможливе. Або перехід з імпортних двигунів для БТР та ЛБМ на двигуни ЯМЗ.

2. Збільшення фінансування та активний пошук робочих рук. Російський ВПК зіштовхнувся з дефіцитом кваліфікованих працівників, який намагаються подолати, рекрутуючи кадри навіть із далеких регіонів, пропонуючи новим працівникам високі зарплати та можливість отримання житла. На перспективу 2-3 років має працювати програма відновлення профільної профтехосвіти – бюджети відповідних навчальних закладів зросли (2023 рік) як мінімум вдвічі.

3. Пошук нових типів зброї, масове виробництво яких неможливо налагодити у Росії у короткостроковій перспективі. Паралельно шукаючи варіанти локалізації виробництва. Типовий, але поки що одиничний приклад – БПЛА з Ірану.

4. Перенесення ремонтної бази (і процесів модернізації) бронетехніки, артилерійського озброєння до регіонів, що знаходяться ближче до театру бойових дій. Так, наприклад, Ростех і Уралвагонзавод починають будівництво додаткових потужностей у Кам’янськ-Шахтинському, співпрацюють з низкою підприємств Луганська, спроба оживити збанкрутілий АТ « Спецремонт » (Брянськ).

У результаті вже до жовтня 2022 ключові заводи оборонного комплексу РФ вийшли на стабільну роботу. Уралвагонзавод щодня відвантажує близько 10 нових та модернізованих одиниць бойової техніки (Т-90 та Т-72Б3). Пов’язані підприємства ще певну кількість відновленої (після зберігання чи після пошкоджень у бою). З грудня 2022 року стабілізувався випуск крилатих ракет (авіаційних насамперед) на рівні до 20-30 на тиждень (про що свідчить маркування збитих над Україною).

Зразки, що виробляються, поступаються в характеристиках сучасному західному озброєнню, однак, останнє поки не є базовим для ЗСУ. Якщо ж дивитися на модернізовані радянські зразки (зокрема модернізовані у Східній Європі), що стоять на озброєнні України, то по ряду напрямків, на жаль, можна говорити про перевагу російської техніки. Коли ситуація зміниться (у світлі постачання озброєнь для України від західних партнерів), РФ розраховує на паритет сил за рахунок кількісної переваги в техніці.

Арифметика війни

Жива сила

Росія зазнає чималих втрат на фронті. Кількість навіть верифікованих поіменно (за інформацією про похорони у самій РФ) перевищує втрати СРСР у Афганістані за всі роки війни. За даними Генштабу України загинуло понад 144 тисячі російських військовослужбовців та учасників мілітарних формувань. Це при тому, що чисельність угруповання, яке атакувало Україну в лютому 2022 року, оцінюється у 170-180 тисяч осіб.

Приблизно така ж чисельність угруповання на фронті підтримується Росією і сьогодні. Але її не вистачає для активних наступальних дій на кількох напрямках.

Водночас у РФ провели низку заходів щодо створення ударних угруповань для організації наступальних дій. Спочатку варто оцінити чисельність військовослужбовців, яких Кремль може залучити для свого наступу. І тому пропоную невелику таблицю, яка дає розуміння ефекту від мобілізаційних заходів у Росії.

Загальне угруповання російських сил уздовж лінії фронту станом на жовтень оцінювалося в 170-190 тисяч осіб. Не всі з них були військовослужбовцями ЗС РФ. У боях брали участь бійці Росгвардії, зведені загони ОМОН, загони БАРС (24 мотострілецьких та 3 танкові батальйони), Армійські корпуси т.з. ЛДНР та ЧВУ (не тільки Вагнер).

Угруповання зазнавало втрат. Нас насамперед цікавлять:

* дані щодо вбитих – для цього візьмемо дані української сторони у період від жовтня до кінця лютого.

* дані щодо безповоротних санітарних втрат – військовослужбовці, які після поранення та лікування у шпиталях неспроможні нести службу. Максимальна кількість таких може дорівнювати кількості загиблих.

* частина санітарних втрат, де процес лікування та реабілітації займає понад три місяці. Тобто люди, які на даний момент не можуть повернутися у стрій. Для максимальної оцінки використано той самий верхній кордон – кількість убитих.

З іншого боку, було кілька рішень, які дозволяли заміщувати втрати та створювати резерви для майбутнього наступу. Зокрема:

* Рішення Путіна про збільшення чисельності ЗС РФ на 137 тисяч осіб. Це дозволило у серпні-жовтні активно проводити набір на контрактну службу. Процес, з меншою інтенсивністю, продовжується і зараз.

* Додаткова (осіння) мобілізація у ЛДНР, яка дозволила залучити до «армійських корпусів» до 20 тисяч осіб.

* Рекрутинг ув’язнених, яких набирали переважно у ПВК «Вагнер». Дозволив набрати до 40-45 тисяч людей восени 2022 року.

* Формування «добровольчих» батальйонів на окупованих територіях. Даний процес успіху не мав і на сьогодні є інформація про 4 такі формування. Тобто максимум 2 тисячах бійців

* І, нарешті, власне мобілізація, проведена у Росії.

Для зручності оцінки доступної до використання на фронті живої сили ці дані зведені в одну таблицю.

 

Отже, теоретично Росія може залучити до наступальних дій угруповання максимальною чисельністю близько 300-352 тисяч осіб (частина бійців залишається в місцях розташування з різних причин). Ці дані дають розвідки України та європейських країн.

Як найближчий, доступний резерв, який раніше не використовували на фронті, можна вказати солдатів-строковиків. Навесні 2022 року на термінову службу призвали 134,5 тисячі осіб. Восени 120. У разі затримки демобілізації (або початку настання до демобілізації покликаних навесні 2022) сумарний доступний резерв підготовлених солдатів становить близько 234 тисяч осіб.

Техніка

Останні кілька місяців РФ активно створювала запас боєприпасів та насичувала технікою нові та відведені на доукомплектацію армійські частини. Лідер ПВК «Вагнер» не бреше, говорячи про запаси боєкомплекту та техніки в тилу (який не передають його бійцям). Виходячи з динаміки виробництва нової техніки, з жовтня 2022 року по лютий 2023 року до військ надійшло не менше 900 нових (і модернізованих) танків, 800-900 бронетранспортерів і такої ж кількості артилерійських систем. До цієї цифри можна додати відновлену та зняту із зберігання техніку. Але вона йшла як на укомплектування нових частин, так і поповнення втрат на фронті.

При цьому варто зазначити, що з грудня 2022 року РФ більшою мірою використовувала на фронті бійців ПВК, загони БАРС та «народну міліцію», т.з. ЛДНР. Кадрові частини (з наданою їм технікою) відводилися від лінії зіткнення і меншою мірою використовувалися у штурмових операціях на Бахмутському та Лиманському напрямках.

Отже можна стверджувати, що Росія наростила запас техніки, доступної для використання на фронті. Зокрема:

* з танків щонайменше на 900 машин. Тобто приблизно з 700-750 довела число до 1600-1650

* з легкої броньованої техніки (БТР, бронеавтомобілі тощо) з 2000-2300 до приблизно 3500-4000

* з артилерійських систем та РСЗВ – не менш ніж вдвічі

Найімовірніше, створюється і певний запас крилатих ракет.

Ця оцінка загалом збігається з цифрами, які публікуються з посиланням на розвіддані України чи її партнерів.

При цьому, враховуючи збільшення виробництва, Росія, на відміну від весни 2022 року, може забезпечити компенсацію щоденних втрат у техніці (наводимо максимально можливі цифри):

* танки – від 10 одиниць. Але такий темп неможливий при затягуванні бойових дій, якщо РФ не вирішить проблему виготовлення нових корпусів для Т-90. Запаси Т-72 для модернізації вичерпні, а з жовтня 2022 року на Уралвагонзавод надійшло лише близько 200 нових корпусів.

* ББМ – від 14-15 одиниць усіх типів

* артилерійські системи – від 10 одиниць ствольної артилерії (зберігаються складнощі з виробництвом нових стволів)

* РСЗВ – від 3-4 одиниць.

Водночас, потрібно враховувати, що російський ВПК працює «з коліс», і робити запаси снарядів більше, ніж на три-чотири тижні інтенсивних боїв вони не можуть.

Управління

Найкардинальніше змінилася система управління військовим угрупуванням РФ в Україні. Окрім створення єдиного центру командування «СВО» – єдиного командування об’єднаним угрупуванням військ, була трансформована вся вертикаль командування. Були створені або посилено оперативні угруповання:

* ОГ «Захід», до якої увійшли колишні ОГ «Брянськ», «Курськ», «Білгород» та «Захід»

* ОГ «Південь», до якого увійшли колишні ОГ «Луганськ» та «Донецьк»

* ОГ «Центр» (діє в районі Вугледару)

* ОГ «Центр» та ОГ «Схід» діють в окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей.

Варто зазначити й формальне рішення щодо посилення «Спільного угруповання військ» у Білорусі. Але воно зараз не має ударного потенціалу і виконує функцію підготовки російських мобілізованих, які відправляються пізніше на територію РФ або окуповану частину України.

Отже, з структури управління, можна припустити підготовку Росії до можливого нового розширення театру бойових дій.

Логіка дій

Росія вже створила ударне угруповання військ, яке переважно складається з кадрових частин, укомплектованих технікою та боєприпасами для ведення активних наступальних дій. Причому з огляду на характер протистояння на лінії фронту використання її для лобових ударів на відносно невеликій ділянці виглядає недоцільним. Тим більше, що керівництво російського угруповання має невдалий досвід розвитку наступу через Ізюм, штурмів Сєвєродонецька та Бахмута. Система управління військами також передбачає ширший театр бойових дій.

Розміри створеного угруповання як мінімум в 1,5 рази перевищують розміри угруповання, задіяного в лютому 2022 року. Але, враховуючи розвиток потенціалу ЗСУ, зібраних Росією сил і ресурсів недостатньо для організації ударів більш ніж у 2-3 напрямках.

Виходячи зі сказаного вище та прихильності російського військового керівництва (що повною мірою підтверджено історією бойових дій 2022 року) до «охоплюючих ударів» логічно припустити, що РФ спробує оточити (або створити загрозу оточення) досить великому угрупованню сил оборони України. Наприклад, на теренах Донецької області.

Але варіанти оточення Слов’янська-Краматорська виявилися безуспішними на попередніх етапах. Вихід угруповання військ із Херсона унеможливив планування просування правим берегом Дніпра. Відповідно, в таких умовах найбільш логічно для РФ (з урахуванням накопичених ресурсів) знову спробувати діяти широкими охоплюючими ударами. Але на вужчих ділянках – одночасний удар на Київ, Чернігів, Суми та Харків малоймовірний.

При цьому, якщо зважати на зовнішньополітичну ситуацію, для російського керівництва бажана масштабна операція, яка своїми результатами компенсує осінні провали у Харківській та Херсонській областях.

Тому найбільш імовірними напрямками можна вважати удари, що сходяться з території РФ через Харківську і Сумську області і з території Запорізької області вздовж Дніпра. З можливою метою – Полтава чи схід Полтавської області.

Удар у напрямку Києва за теперішнього потенціалу російського угруповання малоімовірний. Він буде можливий лише за умови успіху першої фази — тобто поразки (або оточення) українського угруповання військ у Донецькій області. При цьому «друга фаза» можлива лише за умови додаткової мобілізації в Росії, адже навіть використання 240-250 тисяч солдатів-строковиків зможе лише компенсувати втрати російського угруповання у разі 3-5 тижнів ведення наступальних дій.

Час

Росія вже створила ударне угруповання. Але кліматичні умови на Півдні та Сході України зроблять скрутними наступальні дії у період з кінця березня до кінця квітня.

Крім того, за наявною у вільному доступі інформацією, Україна проводить комплектацію та навчання не менше 10-12 нових бригад. Частина з яких буде озброєна західною, сучаснішою зброєю.

Отже, у РФ є два імовірні терміни завдання удару.

1. Початок операції не пізніше 10-12 березня. У такому разі найбільш логічними є спроби реалізації описаної вище схеми охоплення донецького угруповання сил оборони України. При цьому для ударів, що відволікають, уздовж вже існуючої лінії фронту будуть використані переважно залишки ПВК і «народних міліцій» т.з. ЛДНР. Цей наступ може супроводжуватися (точніше, супроводжуватиметься) масованими ракетними ударами. Однак, на відміну від логіки осені-зими, зміниться вибір пріоритетних цілей. У разі наступу на початку весни одним із таких пріоритетів може знову стати залізнична інфраструктура.

2. Початок операції у травні-червні. У такому разі Росія не буде обмежена погодними умовами, але Україна на цей момент сформує свій ударний кулак. Тому логічно, що при роботі за цим сценарієм Кремль піде на ще одну хвилю мобілізації не пізніше за середину березня. А сам наступ також супроводжуватиметься ракетними атаками, але у цьому випадку крім пріоритетних цілей у вигляді залізничної інфраструктури можна очікувати спроб ударів по мостах через Дніпро.

Про все це читайте в новому аналітичному огляді від Українського інституту майбутнього Ukrainian Institute for the Future

Особлива подяка Ігар Тышкевіч за підготовку цього матеріалу

Автор: Вадим Денисенко, журналіст, політолог