Подальші події на фронті визначатимуть два фактори: логістика та погода
Іван Киричевський: Усі зусилля російських окупаційних військ так чи інакше спрямовані зараз на те, щоб захистити свої логістичні комунікації. І тут мова не тільки про умовну «лінію» Сватове-Кремінна, яка уже під загрозою «перерізання» від ЗСУ. Але й також – підготовку рашистів до оборони Мелітополя, де у них «сходиться» важливий логістичний вузол між тимчасово окупованими Кримом та Донбасом.
Про постійні та безглузді спроби орків «проламати» оборону ЗСУ біля Павлівки, щоб зняти загрозу «прильотів» по залізниці у тимчасово окупованій Волновасі. Та й спроба росіян хоч десь «посунути» фронт під Бахмутом – із тієї самої серії, бо окупантів люто бісять «недопалки», що регулярно прилітають на колії та нафтобази в тимчасово окупованому Донецьку.
Росіяни вимушені буквально чіплятись за кожну свою «логістичну артерію», після втрати «Кримського мосту». За проектною потужністю, «Кримський міст» був розрахований на потік до 35 тисяч тонн вантажів на день, в тому числі військових, тобто до 25 «повнокровних» залізничних ешелонів на добу.
А тепер рашистам доводиться «розпилювати» цей трафік по різним напрямкам, наприклад – щось везти по Арабатській косі до тимчасово окупованого Мелітополя, щось везти десантними кораблями із Новоросійська до тимчасово окупованого Маріуполя, і все рівно. Все рівно логістика рашистів не справляється з підвозом усього необхідного – десь їм набоїв не вистачає, десь зимову форму або харчі не підвезли. Хоча здавалось би, що на добу на один рашистський БТГр треба мінімально «лише» 14 вантажівок із їжею, пальним та боєприпасами.
Уявімо, як логістична система окупантів почне «колотись», коли дорога між Сватовим та Кремінною знову опиниться в наших руках. Або коли над Мелітополем знову здійметься прапор України. Або ж коли фронт невпинно почне рухатись в сторону Волновахи. Тим більш, як бачимо, саме на такі цілі зараз та в перспективі працюють Сили оборони України.
Фактор погоди виглядає прозаїчним, але він визначає багато чого.
В останні декілька тижнів рашисти «закидували» позиції наших військ своїм «гарматним м’ясом» саме тому, що через розкислий грунт в наших механізованих підрозділів маневр був обмежений, відповідно – «чмобіки» могли біль-менш виконувати задачу «сковування» наших підрозділів. Але тепер мінусова температура тримається стабільно, грунт підмерзає, і це відкриває певний простір можливостей для наших механізованих частин.
Російські окупанти покладались на метеорологічний прогноз, за яким майже всю зиму температура триматиметься на рівні нуля, грунт буде розмоклим. Тому орки взялись за свій безнадійний проект будівництва розгалуженої мережі «укріплень» на тимчасово окупованій території України, де першою лінією йдуть «зуби дракона», другою – окопи для особового складу. Розрахунок у ворога був такий: якщо «чмобіків» все рівно не вистачає для надійного «бетонування» оборони вздовж всієї лінії фронту, «пірамідки Вагнера» та багнюка допоможуть. Але ніт – земля почала замерзати, росіяни не встигли за темпами, їх проект будівництва «укріплень» очікуваного стримування дій ЗСУ не дасть.
В контексті знищення ворожих укріплень – у нас же не тільки почали виготовляти власні 152-мм снаряди, але й продовжують свої реактивні вогнемети РПВ-16 для випалювання орків. А союзники постачають нам системи М58, аналогічні системи УР-77, та ще деякі інші важливі речі.
Зима справді обіцяє бути найскладнішою за останнє 30-тиріччя, але принесе й нові перемоги Україні.
Автор: Іван Киричевський, аналітик
