Війна – це не футбольний матч. Війна – важка. Працюймо та не даємо порад з дивану
Юрій Богданов: Війна це не футбольний матч. Очевидна думка? Коли читаю коментарі, пости чи окремі новини ЗМІ, мені починає здаватися, що для декого – ні. Дехто продовжує коментувати війну у стилі «ой, чому не наступаємо на Херсон!» чи «ракету треба краще збивати, я б показав як треба».
В Росії це видно дуже добре. Істерики режисера Бортко чи багатьох «експертів» на ТБ та Інтернеті про ЧОМУ МИ ЩЕ НЕ ПЕРЕМОГЛИ і ЧОМУ МИ НЕ ВОЮЄМО НА ПОВНУ – саме про це. Вони створили собі очікування, що вміють «грати у війну» краще за всіх в світі, що вони «непереможні» і від зустрічі з реальністю ловлять дисонанс.
Але сьогодні зранку чергове загострення помітив і у наших співгромадян. Тому знову ж по колу треба нагадати кілька базових речей на прикладі кількох емоційних реакцій.
1. «Вчора писали що Кремінна наша, а сьогодні там знову бої і її окуповано. Ви нам брехали?».
Це війна, і ситуація змінюється щохвилини. Особливо на тактичному рівні. Зараз ворог буде наступати на Донбасі і загалом на сході. Мінімум кілька тижнів. Буде мати успіхи, буде мати невдачі, буде отримувати контрудари та нести втрати. Наше завдання в цій війні загалом і наша стратегія – зберігати максимально свою армію, завдаючи ворогу неспівставні втрати. 1 до 3, краще 1 до 5-7. Для цього потрібно вести гнучку війну, де збереження боєздатності армії важливіше за територію, де оборона ведеться там, де військовим ЗРУЧНО, а не де хоче фейсбук. Та наступати при такій стратегії можна ТІЛЬКИ тоді, коли для цього існують сприятливі умови та ворога знекровлено. Як це було на Півночі. Коли, атакуючи знекровленого та деморалізованого ворога, ми отримували співвідношення втрат в АТАЦІ не на користь росіян. Ми ведемо війну на знекровлення та деморалізацію ворога. Бо стратегічна перемога важливіша тактичного контролю за територією.
2. «Чому ми не деблокуємо Маріуполь? ТРЕБА ПОСПІШАТИ!».
Ні, не треба. Якщо зараз навіть зібрати потрібний для деблокади Маріуполя корпус, ми замість бажаного для нас співвідношення втрат 1 до 3-7 отримаємо зворотне співвідношення. Хоча без переваги в повітрі і навіть при перевазі у важкій техніці успіх такої операції з деблокади буде малоймовірним, бо російська авіація дуже зручно діє з Криму та Ростовської області.
3. «Всі росіяни на Донбасі! Треба негайно звільняти Херсон! Бо буде ХНР!!!1!1!1!!!».
Ні, не треба. Причини аналогічні до попередніх. Масштабний наступ на великі міста може відбуватися тільки тоді, коли його підготовлено. Коли є перевага в силах та засобах. Коли забезпечено сталу і зрозумілу для тебе ситуацію. Бо інакше виходить штурм Сум, який росіяни планували взяти за кілька годин, і яке не змогли взяти взагалі. Чи можуть росіяни влаштувати цирк з ХНР чи ЗНР? Можуть. Але на стратегію війни це взагалі ніяк не вплине. Бо ми ведемо війну за збереження держави та української нації. І локальні політичні рухи вже ні на що не впливають. І ці потуги – вони саме для того, щоб ми якусь дурню робили.
4. «В нас вже багато мобілізованих! Ми можемо наступати! Чому тягнемо? Вони окопаються!».
Ні, тут теж не можна поспішати. По-перше, для ефективного наступу треба ще опанувати нову техніку. По-друге, потрібне навчання та зведення. Війна – це не футбольний матч, коли в кінці матчу при рахунку 0-1 треба бігти вперед та забути про захист. Чи є ризик що росіяни окопаються та війна перейде до позиційної? Є. Але чи є це приводом робити поспішні кроки та нести непотрібні та безглузді втрати, проводячи недостатньо підготовлені операції? Ні.
5. «У Росії скоро закінчиться армія! Коли вже там війна закінчиться?».
По-перше, «скоро» не закінчиться. Росіян все ще дуже багато, і техніки в них ще більше. Тому треба ще дуже довго це все перетравлювати, і для цього потрібна важка техніка від союзників. Одними джавелінами цього не зробити.
По-друге. Ніхто зараз не скаже коли закінчиться війна. Так, я не дуже вірю в те, що вона триватиме довше ніж 3-6 місяців, бо з кожним днем положення Росії погіршується, а ми отримуємо більше допомоги та ресурсів для війни. Але зараз строк завершення війни залежить від кількох факторів:
- як саме завершиться спроба Росії наступати на сході – які будуть фактичні результати, які втрати будуть завдані російським військам, які втрати будуть нанесені українським захисникам тощо;
- як швидко партнери будуть нам передавати важку зброю та необхідні ресурси та в якій кількості;
- як швидко та як глибоко подіють санкції на російську економіку та сталість державної системи, чи буде введено нафтове ембарго формально чи фактично;
- який тиск здійснюватиме оточення Путіна та російська «партія миру» з Заходом на диктатора.
Тому прогнозів, звісно, не буде. І не може бути. Працюймо! Поступово відновлюємо економіку. Та не даємо порад з дивану.
Ще раз. Війна – важка. Психологічно всім важко. Всі хочуть «поскоріше». Всі хочуть простих відповідей. Всі хочуть перемоги швидко. Але треба бути готовими, що воювати нам ще ЯК МІНІМУМ не менше, ніж війна вже триває. Це вимагає холодної голови. Логіки. Прийняття важких рішень. Бо ворог – підступний та чисельний.
Але й «приз» за перемогу неймовірно крутий. Україна, за яку ми боремося, варта всіх випробувань заради перемоги над ворогом. Тому працюймо далі.
Автор: Юрій Богданов, блогер
