«До кінця свого життя». Еколог про «чорнобильський синдром» у окупантів після перебування у Зоні відчуження
Наслідки для здоров’я окупантів, які перебували у складі частин, що займали територію ЧАЕС та Зони відчуження будуть переслідувати їх до кінця життя, розповів в ефірі Радіо НВ Сергій Мирний, еколог і колишній офіцер чорнобильської радіаційної розвідки.
— Скажіть, будь ласка, я вже бачив кілька абсолютно різноманітних повідомлень: одні про те, що, ймовірно, окупанти нахапалися радіоактивного випромінювання і поїдуть додому вже такі, знаєте, з приставкою фону, а деякі офіцери з приставкою «ваше сіятельство», тобто ці «промінці добра» чорнобильського вони нахапалися. Але я бачив і сумніви в цьому, що все ж таки рівень радіації навряд чи становить серйозну небезпеку для цих окупантів. Як би ви описали наслідки для тих, хто справді окопувався в Рудому лісі?
— По-перше, для того, щоби строго науково передбачити цей результат, треба мати точне уявлення про дозу і види опромінення, яке вони там отримали, а це на даний момент неможливо. Такої інформації ні в кого, принаймні з українського боку і в відкритих джерелах, немає. Тому ми можемо тільки якось пробувати оцінити в дуже загальних рисах, що ж відбулося. Давайте з самого початку: по-перше, де вони там могли опромінюватися? Вони всі заходили через Чорнобильську зону і в процесі добряче підняли пил за маршрутом свого пересування. Спочатку були зовсім великі колони машин із гусеницями і просто важких машин. Вони цим пилом дихали, ніяких респіраторів у них не було. Потім вони по цій зоні їздили і ніяких правил безпеки, наскільки я розумію, вони не дотримувалися. Зокрема, я майже впевнений, вони там точно палили, тому що внаслідок цього там виникла значна кількість пожеж, коли були сухі та вітряні дні. Просто кидали недопалки і з цього відбувалося. А в зоні заборонено їсти, пити на відкритих місцях і палити. А ті загарбники, які жили у приміщеннях, зокрема на Чорнобильській АЕС, там рівень радіації безпечний для здоров’я, всередині приміщень. І наостанок можна сказати, вже такі легендарні риття окопів у Рудому лісі. Наскільки я уявляю, як людина, перший військовий фах якої командир мотострілецького взводу, швидше за все вони обладнували блокпост біля стели Прип’ять, на дорозі між Чорнобильською АЕС і містом Прип’ять. Це знаходиться на відстані десь сотні метрів від західного радіаційного сліду, якраз там, на початку Рудого лісу. Я підозрюю, що швидше саме там вони обладнували блокпост, там дійсно оперативно важливий перетин доріг. І там могли накопати окопів. І це, звичайно, теж не додало здоров’я. А ви розумієте, все те, що вони могли там набрати і при зовнішньому гамма-опроміненні, і надихатися, це все в діапазоні малих доз. І там реально немає надійних наукових даних, як воно вплине. Але я можу гарантувати: що точно те, що вони там надихалися, воно їм здоров’я не додасть. І в термінах їх колективної дози, що у цієї групи, я би їх назвав «антиліквідаторів», у них точно буде підвищення на якийсь процент, який — ніхто не може сказати, ймовірності, навіть не ймовірності, а частоти якихось онкозахворювань. Але найстрашніше, що з ними буде, — після цього у них почнеться те, що ми називали «чорнобильський синдром». Назавжди, до кінця свого життя і навіть для їх дітей це перейде, вони будуть античорнобильцями, так би мовити. Наукові дослідження показали, що навіть ті чорнобильські ліквідатори, буду говорити конкретно про цю групу, які одержали малі дози, які не могли призвести взагалі ні до яких негативних наслідків для їх фізичного здоров’я, вони всі були глибоко соціально, психологічно травмовані.
— Ще один аспект, на якому я би хотів зупинитися, це та техніка і на гусеницях, і колісна важка техніка, яка піднімала цей радіоактивний пил. Я просто пам’ятаю, після чорнобильської аварії у нас про це дуже багато говорили, що сама техніка може фонити далі. Зараз її вивозять у бік Білорусі, наскільки ця техніка справді може бути небезпечною для інших людей?
— Якраз є практичний досвід командира взводу радіаційної розвідки, теж був пов’язаний великою мірою з технікою. Але я хотів би додати ще один маловідомий науковий факт щодо можливого стану здоров’я цих «орків-антиліквідаторів». У науковій літературі описані такі випадки, які інколи називають психологічним зараженням. Що це таке? Причому це не один раз. На хімічному заводі в одному з цехів трапляється витік якогось отруйного компонента, у людей в цьому цеху виникають, зрозуміло, симптоми отруєння різного ступеня. І в цей же час в інших віддалених цехах цього заводу у людей, на яких не впливав цей хімічний компонент, починаються такі ж симптоми.
— Така індукована симптоматика.
— Абсолютно. І я підозрюю, що саме цей ефект, якщо дійсно саме з цієї причини привезли до радіаційного центру в Гомелі цих антиліквідаторів, то я думаю, що великою мірою це пов’язано і з цим. Це категорія, яка покарала сама себе, і командири їх покарали до найвищого рівня за те, що вони вторглися на нашу землю і особливо на таку землю як чорнобильська. А тепер щодо техніки: якраз один із найскладніших моментів моєї роботи в Чорнобилі 1986 року — це була не розвідка у тому ж Рудому лісі, де тоді рівні радіації були в тисячі разів більшими; а це було завдання вивезти колону машин радіаційної розвідки, БРПМів, із зони. Чому? Саме тому, що через пилюку, яка налипала на корпуси машин, а на виїзді доз-контроль, який не дозволяв. Було невелике перевищення і ми далеко не їздили, але формально нас не пускали, доводилося порушувати ці правила, скажу відверто, для того, щоби просто зберігати можливість робити розвідку кожен день, аби машини не поставили на могильник. Тож один із практичних висновків, які я тоді зробив, що машини треба мити кожного дня. Якщо їх не мити, то, як ми тоді говорили, радіація всмоктується в сам цей метал чи в фарбу. Я підозрюю, що вона просто набивалася в пори, одна версія була, а інша — що вона створювала наведену радіацію вже в самому металі. Тоді рівні радіації були істотно вищі, але тут вони довше їздили, стояли, була як зараз, наприклад, мокра погода, коли все це налипає. І ми хоча би зрідка, старалися частіше, але не завжди виходило, а ми все-таки мили наші машини. Були спеціально обладнані пункти обробки або по-простому мийки, спеціальними розчинами, сильними миючими засобами мили. Нічого цього орки не робили, тому якусь частину цього бруду вони вивезуть із собою на своїй техніці і будуть під її впливом ще якийсь час, і забруднять ті дороги, якими вони виходитимуть. І що особливо характерно, що забруднюються технічні парки, місця, де стоять автомобілі. От у нашому таборі під чорнобильською зоною біля села, там найбрудніше місце — це були ворота, саме цей заїзд на територію парку, там його ще притиснули, там така калюжа була. І от усі, хто заїжджає, там змивають весь цей бруд, тому там було найбільше. Тож вони самі себе покарали, не треба лізти ні до нас, ні тим більше в Чорнобильську зону. Тим паче, якщо дурні, а розумні би точно не полізли ні туди, ні туди.
