Продовжуємо вивчати техніку ворога: КамАЗ-63968, або ж інакше – «Тайфун-К»
Андрій Харук, військовий експерт: Стрічка новин регулярно підкидає нам фото й відео з битою і обсмаленою технікою «втарой арміі в мірє». Серед вже звичних тушок Т-72 і Т-80, БМП і вигорілих вщент алюмінієвих БМД часом трапляється і справжня екзотика. Типовим прикладом такого «аналоховнєт» є великий, наче клуня, тривісний бронеавтомобіль з незвичними для совєцько-російської традиції формами. Це КамАЗ-63968, або ж інакше – «Тайфун-К».
«Тайфун» став спробою адаптації для рашкованських реалій машин класу MRAP – Mine Resistance Ambush Protection, тобто «захищених від мін і засідок». Цей дуже специфічний клас з’явився в 70-х роках в Південній Родезії як спроба захисту від партизанів. Дуже швидко флагманом у розвитку MRAPів стала ПАР. А ось у розвинутих країнах машини цього класу набули поширення лише у 2000-х роках. Це пов’язувалось потребами воєн в Афганістані й Іраку. У США низка фірм клепала MRAPи кількох типів тисячами екземплярів.
Отже, які особливості відрізняють MRAP від традиційних бронетранспортерів? Такі машини орієнтовані на захист від підривів на мінах, тому мають великий кліренс і V-подібну форму днища, яка розсіює енергію вибуху. Екіпаж і десант розташовуються на спеціальних амортизуючих сидіннях. Дуже часто відсік екіпажу і десанту становить своєрідну добре захищену броньовану капсулу, а моторний відсік може взагалі бути позбавлений броні. Уся філософія конструкції MRAP спрямована на забезпечення виживання людей – навіть ціною повного виходу з ладу самої машини. Цьому служить і капотне компонування більшості MRAPів – це дає екіпажу додаткові «півтора метри безпеки», бо міна вибухає під двигуном, а не під кабіною.
Як же реалізували ці принципи рашкованські конструктори? Перше, що кидається в очі, коли дивишся на «Тайфун» - це відсутність капоту. Двигун розташований між кабіною водія і десантним відсіком. «Вагонне» компонування забезпечує непогане поле огляду з місця водія, але значно знижує його безпеку при підриві на міні – адже місця водія і командира знаходяться над передньою віссю... До того ж, передня кабіна відділена від десантного відсіку двигуном, і зв’язок між командиром і десантом забезпечує тільки переговорний пристрій.
У 2010 р., коли почали проєктувати «Тайфун», передбачалось, що він за рівнем захищеності відповідатиме рівню 4 НАТОвського стандарту STANAG 4569 – тобто, забезпечуватиме захист від 14,5-мм бронебійних куль та від підриву на міні з зарядом 10 кг тротилу. Однак броньовик вийшов надто важким, тому довелось знизити захищеність до рівня 3 – від 7,62-мм бронебійних куль і мін з зарядом 8 кг тротилу (щодо останнього – неточно, бо випробовували машину реальним підривом тільки на шестикілограмовому заряді). Але й у такому вигляді бойова маса «Тайфуну» сягає 24 тонн. Ще одним недоліком, який відзначали фахівці з самого початку створення «Тайфуну», є відсутність амбразур в бортах. Тобто екіпаж цього «захищеного від засідок» броньовика, потрапивши в засідку, змушений буде відстрілюватись, висунувшись через верхні люки – просто під вогонь тероборони Баришівки. Цей недолік обіцяли усунути, застосувавши дистанційно керовану кулеметну установку, але цього досі не зробили.
Рашкованські військові, пересівши зі звичних тєлєг (БТР і БМП) на «Тайфун», були в шоці – «да ета же амєріканскій лімузін!». Зручність (відносна) і легкість в управлінні (теж відносна) досягнуті завдяки застосуванню імпортних комплектуючих: шестиступінчата автоматична коробка американської фірми «Аллісон», ірландські ступиці з колісними редукторами «Тімоні», французькі шини «Мішлен», німецька комбінована броня з керамічним підсиленням... Зрозуміло, що за умов санкцій доведеться або згортати виробництво «Тайфунів», або вдаватись до імпортозаміщення – а це призведе до погіршення характеристик броньовика.
В армії шишкостану «Тайфуни» надходять на озброєння не мотострілецьких підрозділів, а військової поліції, рот штурму та розгородження інженерно-саперних бригад, а також бригад спецназу. Дебютували в бою вони в Сирії. В Україні теж трапляються «Тайфуни», хоч і відносно в невеликій кількості. Досі зафіксовано втрату восьми таких броньовиків, два з яких стали українськими трофеями. Головна причина втрат – те ж саме імпортозаміщення, коли замість спеціальних шин «Мішлен» ставлять звичайні, рашкованського виробництва. А вони, виявляється, чудово горять – і «аналоховнєт» перетворюється в казанок для запікання м-скалів.
Автор: Андрій Харук, військовий історик, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
