Контракти.ua

Роками нинішня Росія жила надіями та розрахунками на відродження імперської величі, у стані військової істерії та мілітаризації. І так усім цим захопилася, що напала на Україну і, як виявилося за лічені години, – на весь Захід. Розплачуватися тепер доведеться не лише життям своїх солдатів і падінням у економічну прірву. Те, що відбудеться на наших очах, стане остаточною агонією і смертю Російської імперії, яка не до кінця розпалася в 1917 році. Бо всі імперії руйнуються – історія не знає винятків. Пише ukrinform.ua.

Підступний і нічим не спровокований напад на Україну (вони, згадайте, навіть плюнули на свої ж спроби сконструювати бодай якийсь «казус беллі») у сподіваннях підкорити і підпорядкувати її, зіткнувся з абсолютно не очікуваною ними відсіччю не тільки ЗСУ, але й усього народу України. Країни Заходу, які досі підкреслено спокійно – аж до байдужості – терпіли імперські маразми російського диктатора, несподівано (для них самих!) теж згуртувалися для відсічі. І надали не лише безпрецедентну допомогу Україні, а й звернули проти Росії наймогутнішу зброю сучасності – тотальні економічні санкції.

Імперські масштаби і тонка червона лінія між порядком та хаосом

Росія десятиліттями купувала лояльність та знаходила союзників у всьому світі, використовуючи свою корупційну традицію та газово-нафтовий зашморг. Починаючи від перемоги над Наполеоном Бонапартом, Росії, попри все, що вона коїла наступні 200 років, вдавалося створювати та зберігати певний імідж особливої нації, ну, трохи варварської, але з великою культурою і відкритою душею. Російський балет, російська література і музика, російські ікра і горілка, трохи епатажні, але цілком прийнятні «новиє рускіє» – все це старанно рекламувалося на Заході, підживлювалося нескінченними фінансовими ресурсами. Західні еліти втягувалися у спільні комерційні проєкти, російські грошові мішки успішно інтегрувалися у західний світ. Купували власність, входили до економічної еліти.

Здавалося б, чого ще? Територія нескінченна, ресурси гігантські. Захід заплющував очі навіть на безперечні порушення Путіним та його клікою загальноприйнятих правил світового гуртожитку – мир та прибутки здавалися важливішими. Здавалося, що дві руйнівні світові війни минулого століття навчили і людство, і лідерів держав відчувати ту межу у відносинах, яку не можна переходити. Між порядком та хаосом, між війною та світом – тонка червона лінія.

Цю лінію було перетнуто ще в грудні 2021-го, коли Росія висунула Заходу хамський ультиматум. Прийняття його умов означало тотальну поразку Заходу, його уявлень про те, як має бути влаштована світобудова. І тут почалося, Захід – несподівано для кремлівської хунти – встояв. Вже тоді було чітко сформульовано прогноз: або Пу відступить, або вирішить знищити незалежну Україну. Він наважився спробувати друге... Російська пропаганда, яка однозначно перевершила геббельсівську, представила агресивну війну проти України, ​​як спробу завадити НАТО наблизитись до кордонів Росії.

Можливе приєднання України до Північноатлантичного альянсу взагалі означає для імперської Росії лише одне, але нестерпне – вона назавжди втрачає навіть вологі мрії відтворити себе в колишніх межах і вже ніколи не буде при силі диктувати будь-кому і будь-що з позиції сили.

У світу теж не залишається вибору. Росії треба провести процедуру «деімперіалізації», і тоді колись, може, вона й зрозуміє: у світі є десятки прикладів успішних та впливових країн, які не мають величезних територій, але мають серйозну вагу у світовій політиці та економіці. Втім, дивне і збочене уявлення, що тільки країна з великою територією може мати вплив, неможливо пояснити, це предмет віри росіян. Ну й лікуватися від цього їм нині допомагають ЗСУ, Україна та її союзники.

Як остаточно розвалиться Росія

Втративши ініціативу та програючи війну, Росія, як не до кінця розвалена імперія, у складі й під впливом якої перебуває багато народів і навіть практично оформлених країн (один Татарстан чого вартий), стала на шлях до остаточної загибелі, дезінтеграції та повної втрати впливу на своїх сателітів і союзників.

Спроби здобути незалежність на початку 90-х років робили багато територій Російської Федерації – не тільки національно, релігійно та культурно-відмінні Башкортостан, той же Татарстан та Ічкерія, а й цілком російські або зросійщені Урал та Далекий Схід. Їхні прагнення до незалежності були придушені. А потім – в умовах відновленої економіки можна прикупити собі еліту, надати пригнобленим народам якісь економічні «плюшки» замість політичної самостійності. Інша річ, коли економіка валиться – а саме це й станеться найближчим часом з Росією внаслідок санкцій з боку провідних держав та міжнародних організацій світу.

Країни, які до сьогодні перебували в політичній та економічній орбіті Росії, найближчим часом опиняться перед вибором. Або розділити з росіянами весь тягар їхнього нового становища світового ізгоя, або, навіть не приєднуючись до нової антиросійської коаліції, просто вийти з-під впливу Кремля. Такий самий вибір постане й перед численними територіями, свого часу насильно включених до складу тодішньої Російської імперії – або разом нести тягар злиднів та занепаду, або спробувати від’єднатися від імперського центру.

Економічні жорна Заходу мелють повільно, але невідворотно. Вся структура військових та економічних спілок, створених та фінансованих Росією, неминуче розвалиться. Це стосується не лише найближчих сусідів Росії – країн Центральної Азії, а й їхніх союзників чи сателітів в арабському світі, Африці, Центральній та Латинській Америці. Неможливість підживлювати фінансами та зброєю дружні режими невдовзі обернеться падінням багатьох урядів, лояльних Росії, та повною переорієнтацією їх на Захід чи Китай.

Дві милиці для підтримки амбіцій – невизнаний президент і ядерна зброя

У нинішньої Росії є лише два «надійні» союзники – Лукашенко та атомна бомба. Застосовуючи Лукашенка, Росія втрачає тільки фінансові ресурси, підтримуючи білоруську економіку, що руйнується. Спробу застосувати ядерну зброю буде припинено не лише Західними країнами, а й усіма її власниками – офіційними і неофіційними – Китаєм, Індією, Пакистаном, Ізраїлем.

«Бомба» – і це розуміють у всьому світі – є інструментом стримування, тузом у рукаві, який за замовчуванням не може бути звідти вилучений, останнім аргументом сторони, що захищається від реального нападу, а не за фактом чиїхось маразматичних вигадок. В останньому випадку застосування ядерної зброї поставить нападника поза всякими законами та в результаті – викреслить зі списку держав, які існують.

І ще важливий момент. Зараз Росія намагається продовжувати наступати в Україні, хоча зазнає колосальних втрат у живій силі та техніці. Ми даємо їй по зубах, але навіть якщо переговорний процес затягнеться і частина захоплених агресором територій залишатиметься «під ним» – світ уже остаточно на нашому боці, запроваджені санкції нікуди не зникнуть і лише посилюватимуться. Імперії – гаплик, це справа лише часу, сподіваємось, що не надто довгого.

Світ, що відмовляється від Росії

Що дозволяє нам бути у цьому впевненими? Навіть Німеччина, яка до останнього намагалася не допустити конфронтації з Росією, в один день повністю змінила своє ставлення та політику. Україні уже надано німецьку зброю, Німеччина зняла всі обмежувальні заходи на постачання зброї свого виробництва з інших країн. Зла іронія історії: тепер у ролі фюрера – російський головком, а німці – на правильній стороні.

У своєму виступі в бундестазі канцлер Олаф Шольц заявив, що "путінська агресія не залишила нам іншого вибору" та санкції проти Росії "не обмежені жодними мислимими межами". Окрім збільшення видатків на оборону, Німеччина бере курс на енергетичну незалежність передусім від Росії: будуються два нові термінали для приймання скрапленого газу, створюються резерви вугілля та газу, прискорюється розвиток "зелених" електростанцій. З РФ не можна мати жодних справ. Адже, що може запропонувати Європі Росія, окрім газу і воєнної загрози? Питання риторичне.

У такому ж ключі висловлюються і лідери інших держав. Президент Франції Емманюель Макрон, констатуючи становище, що склалося, заявив: «Війна повернулася до Європи… Вона буде тривалою…». Французький лідер повідомив, що розробляється план щодо збереження стійкості у сільськогосподарському секторі. Про експортно-імпортні операції з Росією не йдеться.

Навіть Китай, який розглядається Росією як союзник, заявив про підтримку територіальної цілісності України та закликав Росію розпочати переговори щодо припинення збройного конфлікту.

Світ змінюється на наших очах, і він зовсім не схожий на «російський світ».

Усі зрозуміли, що, віддавши на поталу одного з партнерів, завтра можна опинитися в ролі чергової жертви. Якщо світ постає перед вибором – покірно здатися на милість непередбачуваного реваншистського Кремля або дати йому гідну відсіч – вибір робиться на користь відсічі.

Літаки, гроші і настрій поразки

Занепад та розпад Росії – не просто наші мрії. Міркування про крах Росії, остаточний розпад імперії ґрунтуються на реальній оцінці фактів. Росія всі ці роки користувалася технологічними досягненнями Заходу, не зумівши створити нічого свого, по-справжньому проривного та інноваційного. Немає нічого, щоб поставило її в один ряд із західними країнами, чи це стосується космічних й інформаційних технологій, виробництва побутової техніки, автомобілів, чи навіть вирощування картоплі.

Безперешкодний доступ до досягнень цивілізації для Росії закривається. Внаслідок санкцій найближчим часом 75 відсотків пасажирського літакового парку Росії, що складається з Боїнгів та Аеробусів, не зможе злетіти у повітря – не буде запасних частин і немає бази технічного обслуговування. Половину з цих літаків доведеться повернути власникам на Захід – адже вони перебувають у лізингу. Не поставлятимуться процесори АМД та Інтел для комп'ютерів, що позначиться взагалі на всій реальній економіці та ВПК.

Відключення від системи банківських переказів, неможливість користуватися картками провідних кредитних компаній поза Росією паралізує розрахунки з її партнерами за кордоном та переорієнтує їх на інші ринки. І навіть у разі скасування санкцій, відновити втрачені зв’язки, ринки, знову сформувати попит на свої товари буде нелегкою, а подекуди – і марною справою.

26 лютого курс готівкового рубля до долара становив 84:1, 27 лютого вдень він досяг позначки 114,8 рубля за долар, увечері банки почали продавати долар за 150 рублів. Банк ВТБ, що потрапив під санкції, підвищив процентні ставки по іпотеці до 15,3%, відразу на чотири пункти. Центробанк підняв облікову ставку до 20% у розрахунку приборкати інфляцію, що можна перекласти трьома словами: прощайте, банківські кредити. І це лише початок обвалу російської економіки.

Окрім тієї об'єктивної реальності, яку можна звірити з цифрами, виступами лідерів держав, ухваленими законами, постановами, санкціями, є ще дещо. Не матеріальне, але дуже суттєве, можливо, найголовніше. Це відчутний настрій поразки, що витає в етері та читається між рядками дописів російських блогерів і журналістів. Не лише військової, економічної або політичної – а поразки самого сенсу існування. Все, що становило їхнє щоденне життя протягом десятиліть, століть – розсіюється, як ранковий туман під променями сонця.

Минулої могутності, втраченого впливу, колишніх союзників у Росії вже не буде ніколи. Повернення до кордонів Московського царства часів полону Василя Шуйського – той шлях, на який її направив Путін. Під мовчазну байдужість росіян – людей, яких важко назвати громадянами.

Амінь, власне.

Дмитро Редько, Київ, війна