Контракты.ua

363  —  19.01
Купатися чи не купатися? Як свято Водохреща стає святом Ополонкопірнання
Купатися чи не купатися? Як свято Водохреща стає святом Ополонкопірнання

Сергій П’ятаченко, науковець: Дивлячись на заголовки в пресі, схоже, що свято Водохреща поступово стає святом Ополонкопірнання. Те, що було маргінальним, раптово стало головним і центральним святковим ритуалом. Саме навколо нього зосереджена масова увага. І саме про пірнання в ополонку в мене щороку бере інтерв’ю телебачення. Пірнати чи не пірнати, що кажуть про це етнографи й чи є це українською традицією чи російською?

Отже, про все по порядку й коротко.

- Чи вимагає народна традиція пірнання в крижану ополонку на Водохреще? Чи справді «так годиться» робити?

- Ні, не вимагає. Основою Водохреща є обряд водосвяття. Освячену воду п’ють, вмивають лице, кроплять рідних, худобу, господу. Саме це годилося робити усім.

- Чи купався раніше хтось в ополонках?

- Так, етнографи фіксують такі випадки, але зазначаючи, що це роблять не завжди, не всі, а лише деякі люди, а саме хворі або молоді хлопці.

- Чи було це масовим і повсюдним?

- Ні, багато етнографів під час опису Водохреща взагалі не згадують про пірнання в ополонки, акцентуючи на інших ритуалах: питті, вмиванні, кропленні, випусканні голубів, стрільбі з рушниць тощо.

- Коли пірнали в ополонку?

- Це відбувалося наприкінці, коли вже всі набрали освяченої води, якої годилось випити, дівчатам умитись для більшої вроди та принести додому окропити своє обійстя, стайню, хату.

- Чи пов’язане пірнання з народними віруваннями?

- Поклоніння воді, віра в її цілющу силу - це залишки язичницьких, дохристиянських вірувань. Проте очищення мислилося більше як внутрішня дія (бо вода випивалася), а не зовнішня. Свідчень вірувань, що «гріхи» можна «змити» водою, не зафіксовано. Більше йшлося про «зцілення» чи запоруку майбутнього здоров’я.

- Чи є щось схоже в інших країнах?

- Є в Болгарії та Греції. Там хлопці пірнають за хрестом. Але там значно тепліше. В європейських країнах такого звичаю немає. І Богоявлення у них 6 січня, там у цей день вшановують Трьох королів (царів, волхвів) - Trzech Króli. Саме вони в деяких країнах приносять подарунки дітям у цей день, а не на Різдво.

- У кого з етнографів написано про Водохреще?

- До ХІХ століття відомостей про те, як відбувалося Водохреще немає. А у ХІХ та на почаку ХХ століття були опубліковані десятки свідчень, зокрема у працях таких вчених, як О.Терещенко (1847 р.), П.Чубинський (1872 р.), А.Свенцицький, М.Зубрицький, В.Ястребов та інші. У ХХ столітті про цей обряд писали К.Сосенко, І.Огієнко, О.Воропай та інші. Деякі з них згадують наприкінці опису усього обряду, що "до крижаної купелі вдавалися хворі, а іноді й ряджені, змиваючи маски" (Терещенко, 1847), "деякі молоді селяни купаються в ополонці для здоров'я" (Чубинський), «купаються «від корости» (Свенцицький, 1861), купалися в ополонці парубки, які «водили козу» (Ястребов), «кілька хлопців кидалися в Дніпро, щоб викупатися в освяченій воді» (Огієнко). Акцентую на словах «деякі», «кілька», «іноді».

- Чи описане українське Водохреще в літературі?

- Так, неодноразово. Його опис є, зокрема, і в оповіданні Леопольда фон Захер-Мазоха, написаному у 1882 році, де він пише, що на свято Йордану деякі гуцули, незважаючи на люту холоднечу, пірнають в ополонку.

- Чи показане українське свято Водохреща в кіно?

- Свято Водохреща показане у фільмі Івана Миколайчука "Вавилон ХХ" (1979 р.), знятому за романом Василя Земляка "Лебедина зграя" (1971 р.). Події розгортаються наприкінці 1920-х років у селі на Вінниччині напередодні примусової колективізації. Фінальна сцена відбувається на льоду ставка, де вирубано ополонку для освячення води та встановлено крижаний хрест. Священник закликає змивати "вавилонські" гріхи, п'ючи освячену воду (не шляхом стрибання в ополонку). Закликають випити свяченої води і комунарів, щоб цим довели, що вони з Вавилоном.

- Чи прийшов обряд пірнання в ополонку з Росії?

- Якщо й так, то до ХІХ століття. На Росії пірнання в крижані ополонки, дійсно, було масовим і традиційним. Посол до російського царя барон Герберштейн писав на початку XVI століття, що в Москві таке купання було поширеним – купалися і здорові, й хворі. Попри це, стверджувати, що «пірнання в ополонку на Водохреще – російська, а не українська традиція», підстав немає. Терещенко пише, що на середину ХІХ століття ця традиція в Україні вже занепадає, хворих вже не купають, дають лише пити освячену воду. Втім він одного разу бачив, як козак, скинувши верхній одяг (не весь, до речі, а лише верхній), занурився у воду.

- Коли відродилася ця традиція?

- Масове пірнання набуло поширення на початку 2000-х, особливо завдяки президенту В.Ющенку. Втім, така ж мода на той час почала ширитися й на Росії. У спеціальному шатрі занурювався тоді у воду й Путін. За їхнім прикладом масово почали пірнати в крижані ополонки чиновники. Це був своєрідний жест, що вони «з народом», дотримуються народних традицій, хоча, повторюсь, такої вимоги традиція не має. Про те, що в крижані купелі занурювалися оголені гетьмани, бургомістри чи навіть сільські старости, свідчень немає. Про публічне купання жінок, молодиць та дівчат взагалі не йшлося. Священники теж у воду не пірнають. Згодом ця мода пішла в «низи» й тепер вважається проявом особливої «народності» та «релігійності». Про поєднання цього омовіння з випиванням міцних напоїв також немає свідчень. Пили в цей день лише освячену воду.

- Чому пірнання в ополонку стало найголовнішою прикметою свята?

- Тому що до нього залучилися найширші маси, які далекі від і від релігійності, і від народних традицій. Тому найекзотичніше й почало привертати до себе увагу, шукати своїх прихильників та виходити на перший план. Очевидно, свято Водохреща зараз набуває рис масової культури з елементами екстремальних розваг, стає своєрідним масовим гулянням.

- А були раніше на Водохреще якісь масові розваги?

- Так, кулачні бої. Після обряду водосвяття там же на льоду відбувалися кулачні бої між чоловіками та парубками одного села чи хутора проти іншого. Сподіваюсь, до відродження цієї забави не дійде.

- Так стрибати в ополонку чи ні?

- Це має вирішити кожен сам для себе, не посилаючись на «вимогу» народної традиції. Традиційним є вмивання та пиття свяченої води, яка вважалася універсальним засобом захисту. Купання, пірнання в крижану ополонку – справа особиста.

На фото: Водохреща в Сумах, 1905 рік.

Автор: Сергій П’ятаченко, науковець, філолог, фольклорист, краєзнавець, педагог, поет, художник, громадський діяч

Статьи по теме
Тімоті Снайдер: «Ми маємо промовити це. Росія – фашистська країна»
Тімоті Снайдер: «Ми маємо промовити це. Росія – фашистська країна»

Фашизм як ідея ніколи не був переможеним. Як культ ірраціональності та насильства, його не можна було перемогти аргументами: поки нацистська Німеччина здавалася сильною, європейці та інші впадали у спокусу. Тільки на полях битв Другої світової війни фашизм був переможений. Тепер усе повернулося — і цього разу країною, яка веде фашистську війну на знищення, є Росія. Якщо Росія переможе, фашисти у всьому світі зітхнуть із полегшенням.
20.05 — 378

Історія з географією від дяді Жені. Сумна та повчальна
Історія з географією від дяді Жені. Сумна та повчальна

Євген Дикий: Доброго часу доби, мої котики та зайчики. Живемо ми з вами у часи, історичні по самісіньке нємагу, і в міру скромних сил та талантів пишемо кожний свій маленький рядочок до майбутніх підручників вже не лише нашої, але і світової історії. Але коли робиш історію, геть незле пам'ятати ті її розділи, які написали до тебе – щоб не повторювати помилок, які вже хтось до тебе наробив. Не хотілося б, щоб єдиним уроком історії, який ми дійсно вивчили, було б те що історія нікого нічому не вчить.
01.04 — 650

Тот самый
Тот самый "мюнхгаузен", который нужен Москве: зачем Путину Лукашенко

Богдан Савруцкий: Наблюдал вчера нашу ироничную, инфантильную реакцию в "ленте" на публикацию издания "Bild", в котором описывалась схема "обустройства" Украины "с точки зрения Кремля" с использованием своих политических "прокси" в Украине, с "выборами Народной Рады", зачистками "неблагонадежных" и "фильтрационными лагерями". В общем и целом реакция в "ленте" сводилась к тому, что это "давление Кремля на психику" для реализации "минска", и "они не посмеют", так как "время уже не то".
07.02 — 439