Захід не повинен намагатися налагодити відносини з РФ – Chatham Housе
Британський аналітичний центр Chatham House опублікував масштабний звіт, який показує, чому спроби Заходу поліпшити відносини з Росією зазнають, на думку авторів дослідження, невдачі.
У звіті аналізуються 16 найбільш поширених міфів і помилок, що формують сучасне західне мислення про Росію. Він пояснює їх згубний вплив на розроблення і реалізацію політики Заходу і вказує на необхідність критичного перегляду окремих позицій для забезпечення більш раціональних і ефективних відповідей на дії Росії, повідомляє LIGA.net.
В основі аналізу, зазначають вони, лежить важливий аргумент про те, що, всупереч бажанню багатьох євроатлантичних політиків, у Росії мало шансів стати більш конструктивним партнером західних урядів у доступному для огляду майбутньому.
Таким чином, добрі наміри і спроби поліпшити відносини з Кремлем, швидше за все, зазнають невдачі, оскільки російські стратегічні цілі, цінності і розуміння міждержавних відносин кардинально відрізняються від західних, вважають автори звіту.
Міф 1: Росія і Захід однаково погані і варті один одного
Захід – це спільнота зі спільними інтересами і цінностями. Розширення НАТО і ЄС було зумовлено саме цим. У той час коли Росія прагне нав'язати "міцне добросусідство" іншим державам, хочуть вони того чи ні, і вважає "сферу привілейованих інтересів" правом. Суперечки з приводу західних військових інтервенцій непорівнянні з лукавством, відсутністю дипломатії і повним ігноруванням договорів, які передували вторгненню Росії в Грузію й Україну.
Міф 2: Росія і Захід хочуть одного й того ж
Політика Заходу щодо взаємодії з Росією зазнає невдачі, якщо вона заснована на уявленні про те, що на певному рівні інтереси Росії і Заходу мають збігатися. Прагнення до нормалізації відносин без усунення основних причин розбіжностей лише погіршує становище. Російські цілі і розуміння відносин між державами несумісні з тим, що західні держави і суспільства вважають прийнятним. Визнання того, що західні і російські цінності й інтереси несумісні, та коригування з урахуванням цієї реальності – ключ до управління цими конфліктами і суперечностями.
Міф 3: Росії обіцяли, що НАТО не буде розширюватися
Всупереч наративам про зраду, що культивуються сьогодні Росією, Радянському Союзу ніколи не пропонували формальних гарантій щодо розширення НАТО після 1990 року. Москва просто спотворює історію, щоб зберегти внутрішній антизахідний консенсус. У 1990 році, коли Михайло Горбачов погодився на включення об'єднаної Німеччини в НАТО, він не просив і не отримував жодних формальних гарантій того, що не буде подальшого розширення НАТО за межі території об'єднаної Німеччини. Розпуск Варшавського договору і розпад СРСР змінили ситуацію з безпекою в Європі. Нові лідери Росії не ставлять під сумнів принцип, згідно з яким країни Європи можуть самостійно вживати заходів щодо забезпечення безпеки. Аналогічним чином, в Основному акті Росія-НАТО, підписаному у 1997 році, визнається "невід'ємне право" всіх держав "вибирати засоби для забезпечення своєї власної безпеки".
Міф 4: Росія не конфліктує із Заходом
Євроатлантичні політики можуть не визнавати це, але природний стан Москви – конфронтація із Заходом. Ключовою особливістю конфлікту є використання нетрадиційних ворожих заходів, що залишаються вище порога прийнятної діяльності в мирний час, але нижче порога ведення війни. Кремль прагне підірвати інтереси Заходу за допомогою інструментарію, що добре зарекомендував себе, такого як втручання у вибори, цілеспрямовані санкціоновані державою вбивства й інформаційна війна.
Міф 5: Нам потрібна нова загальноєвропейська архітектура безпеки, що включає Росію
Російські лідери виступають за загальноконтинентальну систему європейської безпеки, яка замінила б існуючі євроатлантичні структури, особливо НАТО. Ця пропозиція проблематична: вона ігнорує фундаментальні розбіжності між Росією і західними країнами в питанні суверенітету. Росія хоче для себе привілеїв "великої держави", обмеження суверенітету сусідніх країн і угоди про те, що держави не повинні піддаватися критиці, якщо вони ведуть свої внутрішні справи таким чином, який несумісний із цінностями демократії, прав людини і верховенства закону. Ця точка зору вступає в протиріччя з основними західними інтересами і цінностями.
Міф 6: Ми маємо поліпшити відносини з Росією, навіть без поступок з її боку, оскільки це занадто важливо
Цей міф засновано на передумові, що геополітична вага, взаємні економічні інтереси і компенсації за програш у холодній війні є головними імперативами для успішного перезавантаження відносин із Росією. Якщо не брати до уваги глибокої етичної двозначності, що має на увазі така тактика, домовленість просто не спрацює. Зусилля в областях кібербезпеки, Близького Сходу і Північної Африки провалилися через неліберальний підхід Росії до кожного з цих питань.
Міф 07: Росія має право на оборонний периметр – сферу привілейованих інтересів, що включає територію інших держав
Ідея про те, що Росія повинна мати право на виняткову сферу впливу в інших державах, особливо в Східній Європі і Центральній Азії, вельми проблематична. Це несумісно з проголошеними євроатлантичними цінностями щодо суверенітету держав і права на самовизначення. Це завдає шкоди геополітичному порядкові і міжнародній безпеці, оскільки неявно дає дозвіл Росії на територіальну агресію, анексію, навіть пряму війну. Це фактично дає Росії право домінувати в сусідніх державах і порушувати їх територіальну цілісність.
Міф 8: Ми повинні розсварити Росію і Китай, щоб перешкодити їх здатності діяти в тандемі проти інтересів Заходу
Уявлення про те, що Захід може використовувати напруженість між Росією і Китаєм, містить неправильне розуміння характеру відносин між двома країнами і переоцінює їх сприйнятливість до зовнішніх важелів. Наслідком цього міфу є припущення про те, що Росія і Китай являють собою єдине стратегічне утворення, якому якимось чином "дозволили" розвиватися недбайливі західні політики. Але точно так само, як Захід не об'єднав Росію і Китай, він не може їх розлучити. У цих двох держав є природна ідеологічна сумісність, а також взаємодоповнююча економіка й інтереси в різних сферах, включно з технологіями, кібер-співробітництвом і обороною. З огляду на те, що в даний час обидві держави можуть більше виграти від співпраці, ніж від конкуренції, і Росія, і Китай воліли відсунути свої розбіжності на задній план у доступному для огляду майбутньому. Але прихована двостороння напруженість може вийти на перший план у майбутньому в міру розширення панування Китаю. Таким чином, виникнення "осі авторитаризму" не очікується.
Міф 9: Відносини Заходу з Росією повинні бути нормалізовані, щоб протистояти розширенню впливу Китаю
Зближення з Росією в якості стратегічного засобу протидії Китаю, швидше за все, відбудеться на умовах Кремля й означатиме принесення в жертву суверенітету інших пострадянських держав. Більш того, приєднатися до цього міфу – значить припустити, що Кремль хоче нормалізації відносин із Заходом, і забути, що поліпшення відносин із Росією неефективно для запобігання подальшого зростання впливу Китаю. Що найбільш важливо, хоча порушення Китаєм міжнародного права і прав людини не заслуговують виправдання, альянс із Кремлем неявно виключає можливість встановлення стійких відносин між Китаєм і Заходом у довгостроковій перспективі. Західні країни не можуть дозволити собі розкіш зосередитися виключно на проблемах, які ставить Китай, водночас якимось чином замовчувати агресивну поведінку Росії.
Міф 10: Євразійський економічний союз є справжнім і важливим партнером ЄС
Росія представляє Євразійський економічний союз (ЄАЕС) в якості партнера ЄС у пропонованій зоні вільної торгівлі "від Лісабона до Владивостока". Насправді ЄАЕС – це політичний проєкт. Росія ігнорує правила самого ж ЄАЕС. Торгова політика РФ підпорядкована її зовнішній політиці. Через таке інструментальне використання і глибоку політизацію ЄАЕС функціонально нездатний діяти в якості інтеграційного органу в Євразії, не в останню чергу тому, що Росія не зацікавлена у всеосяжній лібералізації торгівлі ні всередині ЄАЕС, ні через зону вільної торгівлі з ЄС.
Міф 11: Народи України, Білорусі та Росії – одна нація
Кремль спотворює історію регіону, щоб легітимізувати ідею про те, що Україна і Білорусь є частиною "природної" сфери впливу Росії. Фактично обидві країни мають більш сильні європейські корені, ніж вважає Кремль. Історично неправильно стверджувати, що Росія, Україна і Білорусь колись складали єдине національне утворення (дві країни також мають політичні та культурні корені в європейських структурах, таких як Велике князівство Литовське). Наратив Кремля, що служив виправданням домагань Росії на статус "першого серед рівних" серед пострадянських республік визнає право Росії втручатися у внутрішні справи своїх сусідів. Ідея "триєдиної" російської нації принижує унікальність історичних корінних культур. Таким чином РФ намагається створити перешкоди для інтеграції двох країн у Європу.
Міф 12: Крим завжди був російським
Кремль пропагує брехню про те, що Крим законно і добровільно "відокремився" від України і "приєднався" до Росії у 2014 році. Якщо не спростувати цей міф, він ризикує ще більше підірвати територіальну цілісність України і сприяти експансіоністським зусиллям РФ в інших місцях.
Однак реальність така, що Крим знаходився в руках Росії лише частину своєї історії. Історично (до 2014 року) Крим належав Росії всього 168 років, або менше 6% її писемної історії. З моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році в Криму не існувало жодного значного сепаратистського руху. Українці, росіяни та кримські татари мирно співіснували з широкою автономією, передбаченою конституцією АРК. "Референдум", організований Росією і проведений під тиском 16 березня 2014 року, насправді був усього лише димовою завісою для офіційного оформлення російського військового захоплення півострова.
Міф 13: Ліберальна ринкова реформа 1990-х років погано позначилася на Росії
Міф полягає в тому, що в Росії в 1990-і роки ліберальна ринкова реформа призвела до затяжної рецесії. Це правда, що було здійснено спробу проведення ліберальних реформ, і обсяг виробництва за шість років сильно впав, але перше не спричинило собою друге. Ліберальна реформа в тому вигляді, в якому вона спочатку була задумана, ніколи не була реалізована в Росії повністю й адекватно. У РФ політично слабка влада не змогла домогтися стабілізації економіки (включно контролю над інфляцією й управління державними фінансами), у той час як інший напрямок реформ, приватизація, був затьмарений корупцією. Хибне уявлення про те, що ринкова економіка, яка добре функціонує, якимось чином несумісна з Росією, послаблює політику Заходу.
Міф 14: Санкції – неправильний підхід
Економічні санкції вже продемонстрували практичну і нормативну цінність як відповідь на неприйнятну поведінку Росії – але їм потрібно дати час, щоб вони подіяли. Санкції також демонстративно засуджують неприйнятну поведінку і підтверджують колективну прихильність нормам і принципам міжнародного порядку.
Міф 15: Уся справа в Путіні. Росія – це централізована автократія з ручним управлінням
Управління в Росії – це не спектакль одного актора. Всупереч поширеній думці, безліч різних суб'єктів і інститутів можуть відігравати значиму роль в ухваленні рішень. Особиста роль президента часто перебільшується, зовнішні спостерігачі не беруть до уваги або неправильно розуміють роль колективних органів (наприклад, Адміністрації президента і Ради безпеки), переоцінюють ступінь управлінської компетентності і дисципліни (президентські укази часто не виконуються) або ігнорують корисливу поведінку інших акторів, окрім Путіна. Незважаючи на те, що у Путіна може бути можливість втручатися в усі типи прийняття рішень, це не означає, що він завжди це робить або хоче це робити. Щоб зрозуміти, як насправді працює управління в країні, нам необхідно брати до уваги міць і складність російської бюрократії, значення якої буде лише зростати.
Міф 16: Те, що буде після Путіна, має бути краще Путіна
Цей міф знову відображає перемогу надії над досвідом і аналізом. У Росії є структурні проблеми, що виходять за рамки труднощів, пов'язаних із правлінням Путіна. В результаті ймовірність побудови життєздатної демократичної системи постпутінською Росією зараз нижча, ніж у 1990-і роки. Зокрема, країні потрібні нові професійні кадри, якщо вона хоче забезпечити підзвітне та ефективне управління. Але умов для формування таких кадрів у сьогоднішній Росії не існує. Незалежно від того, хто в кінцевому підсумку змінить Путіна, політична культура Росії, безсумнівно, буде і далі перешкоджати розвитку більш конструктивних відносин із Заходом.
10 принципів для Заходу, як більш раціонально й ефективно вести справи з Росією
Прийняти стратегії, засновані на чесній оцінці можливостей, намірів і дій Росії. Не приймайте їх, ставлячи надію вище досвіду, або тому, що реальні альтернативи незручні, або на основі міфів, розвінчаних у цьому звіті.
Пам'ятайте, що Кремль – не друг Заходу. Російські чиновники користуються розкішними курортами Заходу, правовою системою, банками, школами, елітною нерухомістю тощо, але це не означає, що вони поділяють його політику і цінності.
Не умиротворюйте Росію в обмін на ймовірні вигоди. Вони не матеріалізуються. Зокрема, уникайте спокуси укласти велику угоду у відносинах із Росією. Так звана "реалістична" політика просто грає на руку Росії.
Очікуйте розчарування в РФ. Досвід незмінно демонструє марність відношення до Росії як до надійного партнера. Чекайте, що Росія порушить будь-яку укладену з нею угоду, коли це буде відповідати її інтересам, якщо тільки не буде суттєвих важелів для забезпечення дотримання умов даної угоди.
Не здавайтеся. Підтримуйте тиск на Росію, чітко усвідомлюючи основні інтереси Заходу і відмовляючись приймати ворожі дії, які кидають виклик, та зберігайте віру в те, що західні політичні системи, санкції та інші заходи будуть працювати в довгостроковій перспективі. Прийміть принцип, згідно з яким кожна "неприйнятна" дія має супроводжуватися рівнозначною або асиметричною реакцією.
Визнайте, що недружні стосунки з Росією доречні в даний час і продиктовані реаліями, з якими ми стикаємося. Дійсно, хороші відносини з Росією були б абсолютно недоречними в сучасному контексті. Умови "дружби" з Росією незмінно обертаються збитком нашим інтересам й інтересам інших.
Ставте безпеку вище за економічну вигоду. Будь-яке скорочення ділових відносин із Росією виправдано, якщо вдається утримати її від нападу на західні країни, суспільства, громадян та основні інтереси. Бувають моменти, коли імперативи безпеки й економіки вступають у протиріччя, і це тягне за собою певні фінансові жертви. Фінансові інвестиції наводять політичні мости лише тоді, коли політичні інтереси збігаються.
Не піддавайтеся спокусі піти на компроміс в інтересах і цінностях у прагненні до співпраці, навіть визнаючи, що співпраця все ще можлива в невеликій кількості областей. Аналогічний принцип можна застосувати і до діалогу. Ні співробітництво, ні діалог не так важливі, як розуміння фундаментальних відмінностей між Росією і Заходом.
Чекайте галасливих, гнівних і образливих відповідей від Москви як відплати за захист інтересів Заходу. Такі відповіді не повинні служити стримуючим фактором для політики, оскільки це буде являти собою успішний шантаж.
Підвищуйте кваліфікацію. Заходу необхідно відтворити експертний пул фахівців із питань Росії, щоб забезпечити достовірний аналіз її дій і запобігти розвитку нових міфів.
