Якщо ми хочемо зберегти країну, вже давно треба забути, хто за кого голосував
Валерій Пекар: У страшному сні уявляю собі, як на руїнах України зустрічаються двоє і недовірливо питають один одного: "А ти за кого голосував?" – "А за кого ти?". Якщо ми хочемо зберегти країну, вже давно треба забути, хто за кого голосував.
Ті, хто голосував за Порошенка, продовжуючи ганьбити тих, хто голосував за Зеленського, тільки заважають їм усвідомити реальність, бо породжують спротив і наполягання на своєму. Водночас ті, хто голосував за Порошенка, не хочуть визнати той факт, що він досяг електоральної стелі.
Ті, хто голосував за Зеленського і розчарувався, продовжуючи робити вигляд, що нічого особливого в країні не відбувається, лише посилюють лють всіх тих, хто визнає реальність. Не визнаючи власних помилок, вони приймають на себе частину відповідальності за те, що буде далі.
Що показав цей мій попередній пост, в якому я намагався закликати людей думати?
1. Переважна більшість коментаторів категорично відмовляється дивитися соціологію. Це означає, що знову і знову події в країні будуть для цих людей сюрпризом.
2. Переважна більшість коментаторів критикує виборців Зеленського за віру у чудо, водночас сама вірить у чудо.
3. Невелика частина коментаторів розчарувалася в демократії і прагне хорошого диктатора. Які є підстави сподіватися, що диктатор буде хорошим і поведе країну куди треба – невідомо.
4. Майже всі коментатори суттєво переоцінюють кількість людей з критичним мисленням в Україні (насправді 15-20%).
5. Майже всі коментатори суттєво переоцінюють кількість проросійсько налаштованих людей в Україні (насправді не більше 20%).
6. Переважна більшість коментаторів не бачить суперечності трьох тверджень:
– ватників більшість,
– ватники ніколи не проголосують за Порошенка,
– Порошенко переможе.
З їхньої точки зору, суперечності тут нема.
7. Значна частина коментаторів не бачить суперечності трьох тверджень:
– підсумки виборів визначаються впливом телеканалів,
– власники телеканалів проросійські,
– Порошенко переможе.
З їхньої точки зору, суперечності тут нема.
8. Значна частина коментаторів сприймає свою інформаційну бульбашку за репрезентативний зріз всього суспільства, але чомусь вибори показують інший результат (соціологія також, але див. пункт 1).
9. Майже всі коментатори вважають, що найкращий спосіб завоювати людину в якості союзника – це принижувати її. Тоді ця людина зрозуміє, що не права, й одразу стане союзником.
10. Значна частина коментаторів розуміє будь-який пост про них самих як пост про Порошенка і Зеленського. Якщо хтось мене критикує, а я голосував за Порошенка, думають вони, то ця людина однозначно прихильник Зеленського.
Це все не про Порошенка і не про Зеленського, любі мої. Це про вас. Поки ви сидите у ментальних пастках, країна в небезпеці.
Сьогодні зранку читав лекцію, в якій, між іншим, згадував широко відому модель стадій прийняття реальності Елізабет Кюблер-Росс (правда, авторку мало хто знає):
1. Заперечення
2. Гнів
3. Торг
4. Депресія
5. Прийняття
Ця модель, як виявляється, чудово підходить до аналізу поведінки українських виборців.
Наприклад, є факт: Петро Порошенко програв вибори у 2019 році. Я тоді голосував й агітував за нього, і мені знадобилося не менше цілого місяця, щоб прийняти нову реальність. Але нині з того часу вже минуло 15 (!) місяців, а значна частина виборців Порошенка все ще не дісталася стадії прийняття цього факту. Хтось застряг на стадії гніву (ви можете це легко побачити по їхніх висловлюваннях), хтось на стадії торгу (відмовляючись бачити дані, що свідчать: якби наступні вибори були сьогодні, результат був би той самий), хтось на стадії депресії. Але ж діяти можна лише зі стадії прийняття!
Так само є факт, що Володимир Зеленський не досяг за рік нічого з обіцяного – факт, який не приймають його виборці. Правда, цей факт як доконаний є набагато більш свіжим – наприклад, вважається, що про досягнення політика можна судити за підсумками першого року. Тому і картина тут інша: переважна більшість поки що знаходиться на стадії заперечення. Але є й чимало людей на стадіях гніву, торгу та депресії. Важливо, щоб ті з них, хто дістався стадії прийняття, були прийняті протилежним табором як потенційні союзники у спільній боротьбі за майбутнє.
Як спілкуватися з людьми на різних стадіях (власне, я пишу цей пост заради цього):
1. На стадії заперечення – надавати беземоційну інформацію. Показати прихильникам Порошенка статистику і соціологію. Показати колишнім прихильникам Зеленського об'єктивні показники, наприклад, економічні. Не дражнити, не глузувати і не чіплятися.
2. На стадії гніву – м'яко підтримувати (ну або забанити, якщо нема сил терпіти). Але не глузувати і не сперечатися на високих тонах, не переходити на особистості.
3. На стадії торгу – обговорити наслідки того, що сталося, та заперечення. На цій стадії можлива емоційно незабарвлена дискусія щодо фактів.
4. На стадії депресії – знов-таки, м'яко підтримувати.
5. На стадії прийняття – привітати, не глузувати, не нагадувати про минуле, переключитися на розмову про майбутнє.
Може, хоч комусь мої дописи стануть у пригоді.
Автор: Валерій Пекар, підприємець, викладач бізнес-шкіл, блогер
