Вогняні квіти: так працює українська артилерія
До 2022 року Арсеній Герасименко знімав фешн, а тепер документує роботу артилеристів на фронті. У його об’єктив потрапляють не тільки українські воєнні та понівечені пейзажі, а й техніка. Виявляється, навіть роботу машин можна зняти емоційно. Арсеній Герасименко, київський фотограф, документує війну в Україні. Співпрацював із National Geographic, Vogue, Marie Claire, L'Officiel, учасник персональних та колективних виставок в Україні, США, Грузії, Нідерландах: — Я незалежний фотограф: знімаю для артилерійської бригади та роблю власний портретний проєкт. Моя робота на фронті почалася рік тому з поїздки до артилеристів 43-ї окремої бригади імені гетьмана Тараса Трясила. Відтоді більшу частину часу проводжу саме з ними. 43-я бригада оперує найбільшими та найпотужнішими артилерійськими системами в Україні. Вживу споглядати роботу цих велетнів незабутньо. «Піон» відправляє 110-кілограмовий снаряд на відстань у кілька десятків кілометрів. При цьому формується вогняна квітка, завдяки якій система й отримала свою назву. Цей процес триває якусь долю секунди і зафільмувати його дуже непросто. Але найважчим було опанувати мінну безпеку, тактичну медицину, завчити правила поводження у зоні бойових дій та у критичних ситуаціях. Добре, що зараз в Україні журналісти можуть дізнатися про це на курсах і тренінгах. Що публікувати, я завжди обговорюю з бійцями та командуванням. Ворог постійно моніторить соціальні мережі, тому необережність матиме катастрофічні наслідки. Так, не можна оприлюднювати фото й відео, на яких впізнаваний ландшафт. У зоні виконання потрібно бути обережним із телефоном: відомі випадки, коли ворог отримував доступ до даних на ньому через вежі мобільного зв’язку. Я завжди переводжу телефон у режим «Політ» і користуюся інтернетом тільки зі старлінка чи перевіреного джерела. На фото й відео вимикаю геотеги, навіть якщо не планую публікувати світлини. Люблю знімати на стару фотокамеру, яка бачила ще Корейську війну (її я купив на аукціоні, вона належала американському журналісту), але завжди беру додатково дві цифрові. Працювати часто доводиться в непростих умовах, тому зйомка динамічних сюжетів без цифрової техніки майже неможлива. Крім того, на тиждень роботи я можу взяти лише 15 касет із листовою плівкою — 30 кадрів. Мій улюблений знімок називається «Лють». Він був зроблений минулого жовтня, під час Херсонської наступальної операції. Для багатьох це фото стало символом величі та незламності духу українських захисників. Але у мене воно викликає інші асоціації. Головний герой світлини, замковий Міша «Риба», загинув у березні 2023-го на Донбасі. За пів року знайомства ми встигли потоваришувати, і смерть друга далася мені дуже важко. Міша лишився в пам’яті як людина відкрита, чесна і пряма, справжній професіонал. Його смерть стала ударом для всієї бригади. На згадку про Мішу і його подвиг є кілька відео та знімків. Війна точиться не тільки на полі бою, але й у медіапросторі. Російська пропаганда невпинно працює, тому завдання фотографів — показувати війну такою, якою вона є. Особливо зарубіжному глядачеві, яким просто маніпулювати. Я також збираю гроші на потреби військових, продаючи принти своїх світлин. Наприклад, нещодавно «Лють» з автографом Валерія Залужного купили за 111 тисяч гривень, а кошти були передані на потреби 43-ї бригади. Гадаю, після початку повномасштабного вторгнення кожен із нас ставив собі питання: чим я можу бути корисним країні? Я не виключення. Врешті-решт я вирішив, що якщо можу фотографувати й ці світлини принесуть користь, то маю продовжувати.
05.12.2023 — 17 — 6062