8 місць в Кіровоградській області, які ви маєте відвідати
В цьому фотонарисі за мотивами статті про пам’ятки та цікаві локації Кіровоградської області ми пропонуємо віртуальну подорож затопленими кар’єрами, дивовижними парками, старовірськими селами, дивними водоспадами, таємничими озерами й навіть музеєм ракетних військ часів СРСР. Контракти.uа пропонують «стерти» ту білу пляму, яка вкриває історії та цікаві місця Кіровоградщини-Кропівниччини.
В с. Веселі Боковеньки знаходиться дендропарк, створений ентузіастом-ботаніком Миколою Давидовим (1856-1930). На його створення протягом чверті століття Давидов витратив усі свої кошти – 1 млн 450 тис. рублів. На початку 1920-х селяни захистили парк від вирубки, а 1923-го Давидов, який вижив в роки великих потрясінь, був призначений директором парку. Збережене творіння цього непересічного ентузіаста являє собою 109 га території, поділеної на п’ять ділянок, які відтворюють певні географічні зони. Росте тут під 1000 видів дерев і чагарників, у т.ч. одна з найбільших в країні колекцій бузку. Відвідувачам, котрі бажають відпочити протягом декількох днів, пропонуються як кімнати, так і місця для наметів. За окрему плату можна вудити рибу.
На околиці міста Знам’янка починається величезний масив Чорного лісу. В межах лісу розташоване найпівденніше болото України, а в центрі болота – Чорне, або ж Берестувате, озеро, майже вся поверхня води якого покрита рухомими зеленими острівцями із різноманітних видів рослин. Ці острівці пересуваються навіть за тихої погоди – можливо, що причиною цього явища є перемінні течії. Чорне озеро вважається одним з декількох «бездонних» в Україні - припускають, що воно має, принаймні, подвійне дно, і верхнє з них утворює шар перегнилого листя та гілок. Вода влітку не прогрівається, але озеро дуже рідко замерзає. В ньому живе лише один вид риби – земляний карась, якого не вдалося розвести в жодній іншій водоймі України. Звичайно, що навколо такої водойми нагромаджено багато легенд. Поблизу озера, в с. Водяне, знаходиться одна з двох лісових шкіл в Україні, відкрита ще наприкінці 1880-х.
Дуже незвичні історію та колорит має велике с. Злинка, засноване 1757 року, серед інших, єдиновірцями – окремою гілкою старовірів, які визнали верховенство державної православної церкви за умови збереження ними особливостей своїх богослужінь. В наші часи парафія в Злинці – єдина в Україні та одна з трьох (дві інших знаходяться в РФ), яка ніколи не припиняла свого богослужіння. В місцевій церкві можна почути особливий, «старий», чин церковного співу. В селі можна почути й своєрідну говірку, якою мешканці відверто пишаються - й навіть видали її словник.
Основним роботодавцем Злинки є «Хлібна база № 78» Держрезерву - колись другий за потужністю в УРСР елеватор. Тутешні чорноземи є, у прямому сенсі, еталонними: в Міжнародній палаті мір і вагів у Парижі знаходиться еталон кубічного метра гумусного чорнозему, привезений саме з полів біля цього села.
В 8 км від Злинки розташовано урочище «Каскади», де на поверхню виходять гранітні брили віком понад 2 млрд років. Через урочище тече річка, яка утворює напрочуд фотогенічні семиметрові водоспади. Ця місцевість вважалася священної усіма історичними народами, які затримувалися в цих степах – від трипільців до скіфів.
Далі радимо відвідати хутір «Надія» - родинну землю Тобілевичів, відомої театрально-літературної династії, основні представники якої відомі нам під творчими псевдонімами: Іван Карпенко-Карий (1845-1907), Микола Садовський (1856-1933) та Панас Саксаганський (1859-1940). Вони були безпосередніми засновниками «театру корифеїв», з якого почалося відродження української культури в 1870-80-тих роках.
Хутір «Надія» придбав патріарх роду, Карпо Тобілевич. Будинок Карпа стоїть і досі, та зветься «Батьківська хата». Пізніший будинок його сина, Івана Карповича Карпенка-Карого був спалений в Другу Світову та відновлений 1982 року. До складу хутору також входять окрема будівля музею, парк, ставок, колодязь, стела на честь першої дружини Карпенка-Карого – Надії Тарковської, та меморіальне кладовище родини Тобілевичів, де поховані Карпо, Іван та інші численні представники цього роду. На хуторі Іван Карпенко-Карий написав 11 п’єс з 18, у т.ч. усі найвідоміші – як-от «Сто тисяч» та «Хазяїн».
В колишній шахтарській столиці Центральної України – місті Олександрія – можна знайти численні пам’ятки провінційної архітектури. Їх тут понад 100: один з найбільших колись театрів в повітовому і каланча з курантами, чудової архітектури Земська управа в стилі модерн, споруди гусарського полку, будівлі училищ та гімназій, імпозантний будинок Пищевича тощо.
У селі Приютівка, яке злилося з Олександрією, облаштовано живописну атракцію - парк на березі річки Інгулець, створений за кошти родини Кузьменків, головним з яких є президент футбольного клубу «Олександрія» Сергій Кузьменко. Це одна з найкращих паркових зон, створених в Україні останніми роками.
Як нещодавній промисловий центр, Олександрія відома у любителів індустріального туризму та закинутих промислових пейзажів. І дійсно, те, що можна побачити на велетенських вугільних розрізах поблизу міста – Морозівському та Костянтинівському - приголомшує уяву! Два буровугільних кар’єри нині являють собою довгі вузькі водойми, посеред яких стоять затоплені роторні екскаватори. Два береги Морозівського кар’єру з’єднує транспортно-відвальний міст «Бергвіц» довжиною 300 м – німецький раритет, виготовлений ще 1933 року, що дістався СРСР за репараціями. Головним же велетом цієї «залізної країни» є роторний кроково-рейковий екскаватор ЕРШР-1600 – найбільша закинута індустріальна машина в Україні, вагою 4 тис. т. Враховуйте, що охорона на кар’єрах доволі непривітна. Однак територія дуже велика, і фотографувати монстрів можна з багатьох точок.
Не менші враження, хоча й іншого ґатунку, можна отримати в Побузькому, де знаходиться єдиний в світі Музеї ракетних військ стратегічного призначення (РВСП). У тутешньому степу до 2001 року розташовувалися командні пункти і шахти ядерних ракет. 43-тя ракетна армія несла бойове чергування і після розпаду СРСР - аж до того часу, поки всі ракети були демонтовані за домовленістю з Заходом і Росією. Для музею вдалося зберегти кілька метрів одної з шахтно-пускових установок, підземний командний пункт на глибині 45 м з колишньою «ядерною кнопкою», підземні сховища та наземні будівлі. Екскурсію проводять колишні офіцери-ракетники. На території можна побачити зразки ракетних двигунів, макет ядерної боєголовки, транспортний перевантажувальний автопоїзд довжиною 50 м, та, головне, 35-метрову чорну «царицю смерті» - РС-20 («Сатана» або ж «Воєвода») - найбільшу в світі ядерну ракету, яка могла знищити все на площі 300 тис. кв. км. В залах музею вам спочатку розкажуть історію дивізії і армії в цілому, а далі запропонують спуститися в командний центр, де розташовувалися бойові пости чергових, та навіть натиснути на ту саму кнопку…
Останній пункт нашої віртуальної подорожі – с. Розумівка. Тут стоїть храм-усипальня родини Раєвських, де похований генерал Микола Раєвський (1771-1829) – герой війни з Наполеоном 1812 року, комендант Парижу в 1814 році, та один з тих, хто починав завойовувати для Російської імперії Кавказ. Радянська влада відносилася до пам’яті Раєвського прихильно, що не завадило в 1960-х сплюндрувати його усипальню та створити в ній овочесховище, а згодом – склад хімікатів. 2008 року храм був відкритий після реставрації. Окрім поховань, найціннішим елементом храму є 12 чавунних колон, які підтримують вхідний портик. Реліквією храму є ікона Св. Миколая віком понад 250 років. Крім Раєвського, в склепі похована його молодша донька Софія, і онук – так само генерал, і так само Микола Раєвський (1839-1876) - прототип Вронського в «Анні Кареніній».
Інший військовий герой, суто український, лежить під дерев’яним хрестом в лісі на околиці Розумівки. Це – Микола Скляр, легендарний «Чорний Ворон», один з отаманів Холодного Яру у серпні-жовтні 1920 року. Загинув він у бою з будьонівцями. Тіла Скляра та його бійців ховав, у т.ч., інший відомий діяч Холодного Яру, Юрій Горліс-Горський (1898-1946), пам’ятник якому стоїть поруч з могилою отамана. За останні роки місце загибелі легендарного провідника повстанців стало дуже відвідуваним.
Додамо, що в найбільш центральній області України є ще значна кількість пам’яток архітектури, історії та природи, тому наведений тут перелік не варто вважати остаточним.
Повну версію статті можна прочитати тут: https://kontrakty.ua/article/174805
Павло Ковальов
18.05.2021 — 46 — 18052