Контракти.ua

8 закинутих садиб України, які вражають

Скільки було великих та малих садиб на усій території сучасної України станом, відповідно, на 1918 та 1939 роки, підрахувати неможливо. Розмита цифра «кілька тисяч» є, водночас, великою та замалою. Приблизні підрахунки свідчать, що на наш час цілковито знищено приблизно половина колишніх маєтків, а серед тих, що збережені, понад 90% перебувають в незадовільному або у край незадовільному стані. Контракти.ua відібрали 8 садиб, в яких ще є фрагменти інтер’єрів, цікаві для туристів, незважаючи на високий ступень руйнації або аварійності. Усі вони знаходяться на Правобережній Україні. Великі Межирічі, Рівненська область, садиба Стецьких Це невеличке містечко на Волині – резиденція заможного роду Стецьких - однієї з головних магнатських фамілій на Волині та Поліссі. Великий садово-палацовий комплекс збудований тут в 1770-х Яном Стецьким (1730-1820) на місці колишнього замку. Архітектором став італієць Доменіко Мерліні. Стецькі мешкали тут до 1939 року, поки останнього господаря не розстріляли більшовики. Далі палацові судилося стати інтернатом для дітей з видами розвитку, який і зараз – формально – знаходиться тут. Фактично ж, тільки в палацових флігелях, тому що в головному корпусі більшість приміщень є аварійною.  Якщо домовитися з адміністрацією, в центральному палаці можна буде побачити розписи та ліпнини, сходи, прикрашені видами руїн старого замку, та парадний зал, у якому також цікаві архітектурні деталі – обрамлення панно (всередині яких в 1970-х були намальовані місцеві пейзажі), зображення рогів достатку, лір, театральних масок тощо. В інших приміщеннях другого поверху також зберігається декоративне оздоблення. Окрім палацу та парку, в Великих Межиричях слід подивитися на закинутий костел Святого Антонія (1725 р., пам’ятка національного значення), дерев’яну Петропавлівську церкву (1884 р.), закинуті синагогу та єврейський цвинтар.  Вищеольчедаїв, Вінницька область, палац Когана Якщо десь і відчувається найбільше поняття «закинута краса на межі знищення», то саме тут, серед, в буквальному сенсі, хащів, які оточують палац, навпроти якого – ще одна руїна – будівля цукрового заводу. Обома володів київський купець Нафталій Коган (1850-1932). Цікаво, що розкіш відносно невеликого палацу Когана свого часу вважалася кричущим несмаком, але саме цей «несмак» вцілів - аби ми могли оцінити, що в ХІХ сторіччі вважалося неестетичними забаганками нувориша. Звичайно ж, зараз оздоблення палацу знаходиться у поганому стані. Але від повного зникнення цей апофеоз фарбованої ліпнини поки рятує саме її кількість - декором тут вкрито все, навіть двері. Основні розкоші тут знаходяться на другому поверсі. Головний зал зветься «блакитним» - через колір «небесної» стелі. Інший оздоблений картинами на мотиви пор року. В оздобленні ще одного присутня мавританська тематика. Ще тримається одна з люстр, не розібрані (але на межі цього) пара камінів. Зверніть на увагу на паркет – у кожній залі він різний, навіть іграшково химерний.  В радянські часи в палаці було влаштовано дитсадок. 2011-го в ньому спалахнула пожежа, яка не особливо зачепила головні зали, але стала причиною виведення звідси дитсадка. З того часу і почалося руйнування.  Журавно, Львівська область, палац Скшинських-Чарторийських Колись це було містечко – тут і досі стоять ратуша та деякі міського вигляду кам’яниці, мурована Михайлівська церква, колишня синагога та каплиця на цвинтарі, де поховані господарі Журавна. Головна ж пам’ятка Журавна – палац Чарторийських. Ще 20 років тому в ньому перебував дитячий протитуберкульозний санаторій, який, на папері, існує і досі. Палац збудували в період 1900-1939 рр. в стилі модернізованого французького ренесансу. Всередині ще можна побачити рештки ліпнини та різьблення. З початку цього тисячоліття палац перебуває у стадії затягнутого ремонту. За цей час встановили нові пластикові вікна – і все. Навколо будівлі - великий захаращений парк.  Коропець, Тернопільська область, палац Бадені У цьому селі (також колись містечку) стоїть палац, який буквально декілька років тому був на межі повної загибелі – у вересні 2014-го провалився дах центрального куполу. Зараз дах відновлено, й навіть розроблено навіть детальний та дуже вартісний проект реставрації (на 66 млн грн), але виконано тільки першочергові консерваційні роботи.  Коропецький палац завершили будувати 1906 року на замовлення графа Станіслава Бадені у стилі віденського ренесансу. Головне, що привалює в обліку палацу – три бані, які надають йому неповторного вигляду. Під час Першої Світової палац розграбували російські війська. В Другу Світову він не постраждав, тому до 1955 року тут навіть знаходилися усілякі офіційні установи. Далі його передали військовому інтернату. Якщо вам вдасться потрапити всередину, ви побачите частково збережені ліпні прикраси у бібліотеці та декількох залах, оздоблення ніш-стінних шаф, декілька кахельних пічок, старовинні двері, набірні паркети в головних приміщеннях першого поверху. З урахуванням усіх руйнувань, це доволі непогано.  Нападівка, Вінницька область, садиба Ланге Тут, серед подільського лісостепу, мешкав та помер датський письменник, дипломат, етнограф, агроном та ботанік Тор Ланге (1851-1915) – людина, яка втретє, після легендарної доби вікінгів та нещасливого походу Карла ХІІ, відкрила Україну світові, причому суто мирним шляхом – через переклади та поетичні твори. Данець оселився тут через шлюб – у маєтку дружини Наталії. Подружжя мешкало в Нападівці з 1883-го по рік смерті Ланге, а наприкінці 1920-х його літній удові дозволили виїхати у Данію, туди ж перенесли і прах вченого. Після цього палац розграбували, а бібліотеку Ланге знищили.  В Овальній залі та одній з суміжних кімнат колишнього маєтку досі можна побачити колони та ліпні барельєфи зі сценами на античні теми. Ланге вони подобались – бо він був ще й блискучим перекладачем античних авторів. Райгородок, Житомирська область, садиба Мазаракі За 19 км від Бердичіва знаходиться справжня садибна перлина, яка досі практично ніяк не підпадає у туристичні маршрути. Між тим, саме вона збережена поки чи не найкраще з усіх, описаних в цьому нарисі. Будинок в Райгородку (фактично, заміську віллу) звела 1887 року родина грецького походження Мазаракі. Стиль палацу трактується як «фантазії на тему тосканських вілл».  Зовнішній вигляд будівлі дійшов до нас майже без змін. Особливість її – чотири несхожих фасади. Крім того, замовник та архітектор добряче «погралися» з численними терасами, лоджіями, балконами, дерев’яними колонками балкону, та звели вежу, стилізовану під замкову. Всередині можна побачити фрагменти оздоблення, дерев’яну стелю та перила сходової клітини – до речі, чи не найкраще збереженої частини будинку.  Старий Розділ, Львівська область, палац Жевуських-Лянцкоронскьих Ця резиденція колись навіть мала власну назву – Франкопіль. Будівництво величезного ансамблю велося практично 30 років, починаючи з 1874-го. Найбільш відомим власником палацу був граф Кароль Лянцкоронський (1848-1933) - мандрівник, історик, археолог, колекціонер та меценат. Зібрана їм колекція вважалася третьою за значущістю в усій Австро-Угорські імперії, а потім – другою у відновленій Польщі. В 1890-х роках він привіз з Малої Азії багато античних старожитностей та прикрасив ними палац, хоча особливо їхнє походження не афішував – в ті часи вивезення раритетів почало вже вважатися моветоном. Найбільш цінні речі та картини син Кароля ще перед Другої Світовою завбачливо забрав до родових маєтків у Австрії та Швейцарії. Решта, тобто практично усе, включно з меблями, що знаходилося у палаці на 1939 рік, було вивезено до музеїв Львова та Дрогобича. Та частина колекції, що залишилася у Дрогобичі, є тепер окрасою тамтешнього музею. Радянська влада відкрила у палаці санаторій, який проіснував до початку 2000-х, поки його задешево не продали приватному власнику – і це обернулося вивезенням у невідомому напрямку решток оздоблення часів Лянцкоронських. Зараз палац повернуто у державну власність, але він продовжує руйнуватись. Зверніть увагу на барельєфи-маски, що прикрашають фасад палацу - не виключено, шо це також можуть бути античні оригінали. Рятує їх досі тільки те, що вони вмуровані занадто міцно, і при виколупуванні їх можна пошкодити. Всередині стан палацу нагадує більше руїни радянського періоду, хоча можна ще побачити оздоблення стель, сходової клітини та ліпнину у декількох залах. Все це треба шукати, адже палац дуже великий, і артефакти минулого можуть зустрітись у будь-якому приміщенні. Стригани, Хмельницька область, палац Четвертинських Споруда дивного вигляду, стиль якої визначають як суміш модерну з неоготикою, «кричить» до нас вибитими вікнами посеред занедбаного парку, що знаходиться між околицею Славути та градирнями Хмельницької АЕС. Чомусь саме тут мимоволі виникають асоціації про «прокляті місця», й недарма - наприклад, 1944 року червоні партизани (а фактично - працівники НКВС), які отаборилися в палаці, розстрілювали на подвір’ї місцеву молодь, яка намагалися втекти до УПА. Після Другої Світової в цій садибі знаходилися протитуберкульозний санаторій, дитячий табір і навіть тренувальна база місцевих футболістів. Всередині й досі тут можна зайти унікальні елементи інтер’єру. Наприклад, в оздобленні практично усіх кімнат по кутах можна побачити зображення сов – можливо, символів масонського братства. На першому поверсі, у вестибюлі, знаходиться величезна настінна картина, що зображує нічний пейзаж, місяць над водою і сидячого грифона на березі, а на бічних арках ще збереглися зображення двох янголів. Склепіння вестибюлю спирається на ліпнину у вигляді грецьких богинь, по центру – родинний герб Четвертинських. Ось таким виявився наш сумний променад тільки дещицею маєтків, які знаходяться на межі загибелі. Останні рештки колишньої краси потенційно ще можна врятувати, але для цього потрібні і великі кошти, і велика воля. Тому хоча б зафіксувати, заради власного сумлння, збережені об'єкти ми можемо та маємо. Повний текст статті можно прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/151137 Павло Ковальов

В Україні з’явилися нові плацкартні вагони: який вигляд вони мають

Відбулася перша в історії незалежної України закупівля саме плацкартних вагонів. 2 травня, «Укрзалізниця» отримала 6 нових плацкартних вагонів на 58 місць кожен. Вихідними вони поповнять склад двогрупного поїзда 22/21–104/103 Львів – Харків, Краматорськ. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. Про це повідомили в «Укрзалізниці», наголосивши, що вперше в історії незалежної України відбулася закупівля саме плацкартних вагонів. Нові вагони, побудовані Крюківським вагонобудівним заводом, вирізняються низкою нововведень. Зокрема, полички отримали м’які бокові спинки, конструкція східців стала зручнішою для піднімання на верхню полицю, а мініперегородки забезпечують дещо більшу приватність порівняно зі старими модифікаціями плацкартів. Під нижніми полицями з’явилося місце для зберігання негабаритної ручної поклажі на кшталт військових рюкзаків або туристичних валіз. Згладжується різниця між нижньою та верхньою полицями завдяки наявності зверху розкладних індивідуальних столиків і відведеного місця для сидіння. Інтер’єр вагонів став помітно світлішим завдяки новій оббивці, а також покращеному керованому освітленню салону. Конструктори приділили увагу навігації для людей з порушеннями зору: контрастне маркування виділяє ручки, поручні та інші елементи взаємодії у вагоні, навігація шрифтом Брайля розташована на рекомендованій, власне, людьми з порушеннями зору висоті, а нумерація місць додатково продубльована об’ємним друком. Традиційно в нових вагонах біля кожного місця є розетки з USB і Type-С, а також 3-режимні індивідуальні світильники. Стандартом як у нових, так і в капітально-відновлених вагонах уже стали кондиціонери, вакуумні туалети та сповивальні столики. В «Укрзалізниці» повідомили, що нові плацкартні вагони стали черговою партією з числа 66 замовлених 2023 року в межах державної програми оновлення рухомого складу. Нагадаємо, раніше в поїзді Київ – Ужгород з’явився новий дитячий вагон, призначений для подорожей батьків із дітьми від 0 до 8 років.
03.05.2025 — 6 — 214

Цвітіння бузку у Національному ботанічному саду імені М.М. Гришка

Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України запрошує на власні очі побачити бузковий (і не лише) квіт квітневого бузку та цвітіння багатьох інших прегарних декоративних рослин. Сирінгарій і дендрарій чекають вас у гості. Про це повідомляють Контракти.UA.
02.05.2025 — 8 — 489

У Криму під Саками знищено російську ЗРК С-400

В окупованому росіянами Криму, неподалік від міста Саки, було знищено радіолокаційну станцію зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф". Про це пише РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал "Кримський вітер". Про це повідомляють Контракти.UA. За даними моніторингового каналу, ще у п'ятницю, 25 квітня, невідомі дрони сильно пошкодили і, можливо, повністю вивели з ладу РЛС 96Л6Е. Антена станції сильно пошкоджена, ремонт можливий тільки в заводських умовах. "Цікаво, що наприкінці березня "Наші очі" помітили перекидання РЛС 96Л6Е в напрямку міста Саки. А на початку березня в Саках просто на дорозі згоріла така ж РЛС 96Л6Е", - пише "Кримський вітер". РЛС ЗРК С-400 "Тріумф" Радіолокаційна станція (РЛС) Зенітного ракетного комплексу С-400 "Тріумф" є важливою складовою частиною системи протиповітряної оборони, розробленою Росією. РЛС цього комплексу здатна виявляти і супроводжувати різні повітряні цілі, такі як літаки, крилаті ракети, балістичні ракети та інші повітряні об'єкти. РЛС С-400 має високий рівень дальності виявлення - до 600 км, що дозволяє виявляти загрози на великих відстанях і швидко реагувати на них. Це робить систему однією з найпотужніших у світі для боротьби з повітряними цілями на великих відстанях. РЛС С-400 може одночасно обробляти велику кількість цілей, що дає змогу забезпечити високий рівень інтеграції з іншими ракетними системами та засобами управління, дозволяючи ефективно здійснювати захист від повітряних загроз на всіх рівнях. Вона використовує кілька типів ракет, здатних знищувати цілі на різних відстанях та висотах, від чого залежить успішність боротьби з багатозадачними і різноманітними загрозами. Завдяки цим характеристикам, ЗРК С-400 "Тріумф" є важливим елементом російської системи протиповітряної оборони і активно використовується в різних військових операціях. Раніше ми писали про те, що бійці 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила знищили російську пускову установку зенітно-ракетного комплексу С-400.
30.04.2025 — 4 — 748

У мережі показали, яким побачив Київ англійський фотограф у 1958-му році. Архівні знімки

Столиця України завжди приваблювала туристів із різних міст і країн своєю красою та зеленими вулицями. У 1958-му році Київ відвідав англійський фотограф Джон Шульц, який зробив знімки міста та його мешканців. Старі знімки опублікували на сторінці спільноти "Спрага": в Києві цікаво" у соціальній мережі Facebook. Можна роздивитись, яким було місто 67 років тому. Пише OBOZ.UA. Про це повідомляють Контракти.UA. "Цікавий погляд у минуле! У часи СРСР сміливі іноземні туристи ризикували, щоб зафіксувати на плівку життя без купюр. Їм вдавалося робити унікальні вуличні фото, які потім публікувалися на батьківщині. Сьогодні ці архівні скарби оцифровані, і ми можемо побачити справжній Київ 1958 року очима англійського фотографа Джона Шульца", – йдеться в повідомленні. На старих знімках можна побачити різні локації столиці, зокрема, Андріївський узвіз, Пішохідний міст та Хрещатик. Нагадаємо, на офіційних знімках радянських часів Київ – зелене місто, з чудовою архітектурою та усміхненими мешканцями. Проте завдяки роботам українського фотографа Олександра Ранчукова ми можемо побачити іншу столицю та її мешканців, якими вони були у 1970-1980-х роках. У далекому 1938 році в Києві були встановлені як пам’ятники справжні британські танки часів Першої світової війни – Марк V. Один з них можна було побачити на Подолі, а інший – у самісінькому центрі столиці. Як повідомляв OBOZ.UA, Труханів острів у наші дні – відоме місце відпочинку мешканців Києва, де є пляжі, зокрема й нудистський. Проте мало хто знає, що приймати сонячні ванни "у чому матір народила" тут почали ще в 1918 році.
29.04.2025 — 8 — 786

Третя «Книжкова країна» зібрала понад 72 500 відвідувачів і побила рекорд за кількістю проданих книг

24–27 квітня на ВДНГ пройшла третя «Книжкова країна» — фестиваль, що вже зарекомендував себе як один із найбільших літературних заходів в Україні. Цього сезону подія досягла рекордної кількості проданих книжок. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. Окрасою сезону став фантазійний квітковий декор, який перетворив ВДНГ на справжній простір натхнення. Гості фестивалю змогли зануритися в його естетику завдяки гігантським квітам, інтерактивним інсталяціям і дзеркалам із флористичним оздобленням. Тематичні зони для відпочинку — кав’ярні та чайні куточки — гармонійно доповнювали загальну атмосферу. Фестиваль традиційно об’єднав видавництва, авторів, зіркових гостей, блогерів і всіх, хто прагнув приємно провести час у компанії однодумців. «Уже можна впевнено сказати, що „Книжкова країна“ стала важливою частиною літературного й культурного життя українців. Ми щиро пишаємося цим і дякуємо всім, хто підтримує фестиваль і долучається до нього. Цього сезону ми вкотре переконалися, наскільки потрібними є такі події: відвідуваність і зацікавленість залишаються стабільно високими, а програмне наповнення стає різноманітнішим. Наша мета — не лише тримати планку, але й дивувати гостей знову й знову. Вірю, що наступна „Книжкова країна“ також запропонує щось нове і цікаве», — зазначає засновник «Книжкової країни» Євген Мушкін.  Цього сезону на «Книжковій країні» відбулася спеціальна програма «Світове дерево фантастики», присвячена сучасній українській фантастиці. У її межах пройшли дискусії, публічні розмови й презентації про різні жанри — від горору до наукової фантастики та romantasy. Розширилася також програма творчої репрезентації військових і ветеранів #ФРОНТМЕНИ: у її межах відбулися літературні, театральні події, а також виставки.  Крім того, на фестивалі традиційно обрали книгу-переможця Премії книжкових блогерів, якою став роман Любка Дереша «Погляд медузи», а також провели десятки родинних читань разом із відомими українцями.  Протягом чотирьох днів «Книжкової країни» відбулося 365 подій: 120 презентації, 72 дискусій, 63 творчих та літературних майстеркласів, 60 автограф-сесій, 30 читань, 10 сесій ігротек (змагання чи турніри з настільних ігор), чотири театральних вистави, шість квестів. Ці події відвідало близько 13 000 людей. У ярмарку, зокрема, взяли участь 140 учасників: книгарні, видавництва, магазини, незалежні автори тощо.  Загалом цього сезону фестиваль «Книжкова країна» зібрав понад 72 500 гостей. Захід традиційно залучає багато молоді: більш ніж третина відвідувачів — студенти й школярі. Водночас для двох третин гостей «Книжкова країна» стала першим подібним фестивалем.  Географія відвідувачів охопила Київ і Київську область, звідки було понад 90% гостей, а також Одеську, Львівську, Дніпропетровську, Чернігівську, Харківську, Полтавську та інші області.  Переважна більшість відвідувачів залишилися задоволені подією (96%), відчули себе щасливішими (100%) і почувалися в безпеці на території ВДНГ (98%). За даними учасників на фестивалі загалом було придбано близько 90 000 книг на загальну суму 28 млн грн — це рекорд для «Книжкової країни». Серед найменувань, що купували найчастіше:  Книгарня Є: «Однією ногою під Києвом» (Сергій Скришевський), «Тією горою є ви» (Бріанна Вест), «Фронтмени»; Readeat: «Колонія» (Макс Кідрук), «Ми знайдемо свого Марселя» (Інна Мірошниченко), «Вбивчі письменники» (Саша Павлова); Yakaboo: «Купи собі той довбаний букет» (Тара Шустер), «Жінки, що біжать з вовками» (Клариса Пінкола Естес), «Тінь богів» (Джон Ґвінн); Vivat: «Наречена» (Алі Гейзелвуд), «За сіткою» (Стефані Арчер), «Помічниця лиходія» (Ханна Ніколь Мерер), «Ніколи не бреши» (Фріда Мак-Фадден); КСД: «Вище неба» (Ліз Томфорд), «Сутінки» (Пенелопа Дуглас), «Правильне рішення» (Ліз Томфорд), «Двоповня» (Катерина Самойленко); Видавництво «Фабула»: «Книжкові хроніки Анімант Крамб» (Лінь Ріна), «Молитва за Овена Міні» (Джон Ірвінг), «Еліза Геммільтон. Кримінальна справа з валізою» (Лінь Ріна); Видавництво Старого Лева: «Вівці цілі» (Євгенія Кузнєцова), «Спитайте Мієчку» (Євгенія Кузнєцова), «Сорочине вбивство» (Ентоні Горовіц), «Я бачу, вас цікавить пітьма» (Ілларіон Павлюк); Видавництво «Богдан»: «Чи бачать небеса котів», «Жнець без коси» (Олександра Черепан), «Світи вигнання та ілюзій» (Урсула Ле Ґвін); «Лабораторія»: «Там, де живуть книжки» (Віталій Дуленко), «За Перекопом є земля» (Анастасія Левкова), «Усі персонажі вигадані. Або ні» (Юлія Лаба), «З нами житиме еласмотерій» (Роман Голубовський).  У межах фестивалю також відбулася низка соціальних і благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку військових і їхніх родин. Збори, зокрема, влаштували фонд Сергія Притули, «Допомогатор» та «Лелека», проєкт «Книга на фронт», а також організації «РІЙ» і «Гуркіт».  Таким чином за три сезони фестиваль «Книжкова країна» зібрав сумарно понад 210 000 відвідувачів, що робить його одним з найбільших у країні. Наступна відбудеться восени — 25–28 вересня на ВДНГ.  Слідкуйте за наступними анонсами «Книжкової країни» в офіційних Facebook та Instagram фестивалю. 
28.04.2025 — 15 — 981

• розміщення реклами