статуя, ЮНЕСКО, Франко, Дрогобич, храм, церква, музей, костел, вілла, ратуша, Львівська область, Тустань, Борислав, сіль, нафта, особняк
Львівська область дивує: цікаві пам'ятки Дрогобича, Тустані та околиць
В Дрогобичі та його околицях можна відвідати храми, що увійшли до списку ЮНЕСКО, найстаршу солеварню Європи, унікальну скельну фортецю та інтерактивні музеї в Тустані, авторську копію відомої статуї Христа з сонячного Ріо або ж вклонитися мощам сотень святих в Бориславі. Прогулянку Дрогобичом почнемо зі старої солеварні. Сіль тут добувають вже понад 800 років з ропи, яка піднімається на поверхню природним шляхом. Дрогобицька солеварня - найстаріше промислове підприємство усієї України та друге «за стажем» у Європі. Цікаво, хоча й сумно, те, що зараз, через відсутність грошей на розвиток та модернізацію, солеварня повернулася практично до початку свого існування - тут добувають сіль за технологіями 1100-х років. Але варто побачити пані Оксану Бунду, яка захоплено переповідає усі історії про сіль – і занедбаність обертається архаїкою, коли відчуваєш себе якщо не в XII-му, так у XIX-му столітті. Обабіч солеварні – дві дерев’яні церкви. Їх збудували з соляних доходів. Перший з храмів, Святого Юра (сер. XVII ст.), входить до списку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО - настільки цінними визнані його розписи, які вкриваюсь усі його стіни, яруси та склепіння, навіть над вівтарем, що є відхиленням від канонів. В храмі нема занадто страхітливих картин пекла – й це незвично для традиції ілюструвати як можна більшу кількість покарань людських гріхів з максимально жахливою фантазією. З іншого краю солеварні стоїть так само дерев’яна Здвиженська церква, що була парафіяльним храмом солеварів. Її живопис створювався протягом 1613-1735 рр. Тепер попрямуємо до міста. Посередині центральної площі Дрогобича височіє ратуша, збудована 1929 року. По будніх днях тут можна оглянути сесійну залу. Головні принади ратуші – Туристично-інформаційний центр, приватний музей ваг у підвалі та можливість піднятися на вежу. В музеї ваг зібрано до півтисячі екземплярів практично з усього світу, серед яких незмінно привертають увагу німецькі ваги для зважування жінок, запідозрених у відьомстві. Біля центральної площі знаходяться два головних храми міста – греко-католицький Троїцький собор (1690-1709 рр.) та костел Св. Варфоломія, який почали будувати 1392 року. Інтер’єри останнього непогано збережені. Дзвіниця костелу – колишня оборонна башта замку. Трохи збоку від площі знаходяться ще дві сакральні споруди – Петропавлівський монастир (1775 р.) та Хоральна синагога (1865 р.), яка за розміром вважається найбільшою в Західній Україні. У ХІХ ст. Дрогобич та його околиці стали одним з головних нафтових родовищ світу. Тоді ж вулиці міста обсіли розкішні особняки багатих підприємців. Відзначимо дві вілли магната Гартенберга – на вул. Шевченка, 12, та на Франка, 36, остання з яких прикрашена статуєю давньогрецького бога сонця Геліоса. Символом елегантності та багатства нафтового Дрогобича стала т.зв. «вілла Б’янка» (вул. Шевченка, 38), яка отримала свою неформальну назву через найвідомішого з дрогобицьких літераторів - Бруно Шульца (1892-1942), який описав її у оповіданні «Весна». Зараз всередині вілли – частина експозиції краєзнавчого музею, в якому водночас представлено народне мистецтво та колекція з садиби графа Лянцкоронського (з палацу у Старому Роздолі) - меблі, зброя, кераміка, порцеляна тощо. Інші вілли, які заслуговують на увагу - №№ 14 та 23 (вілла бургомістра Яроша) по вул. Шевченка, №№ 16 та 38 по вул. Франка, № 18 по вул. Січових Стрільців (зараз тут відділ сакрального мистецтва), № 8 по вул. Мазепи (фактично – на площі Ринок), № 39 по вул. Л. Українки. Також варті уваги кол. будинок товариства «Сокіл» (Шевченка, 29), медична бібліотека (Шевченка, 11), кол. повітовий суд (вул. Стрийська, 3) та семикласна школа (вул. Завалля, 12). В будівлі суду, де була також в’язниця, зараз відкрито музей «Тюрма на Стрийській». Далі їдемо до Борислава – центру видобутку нафти в часи Австро-Угорщини. Промисловий бум почався у місті з 1893-го, коли сюди прибув канадський промисловець МакГарві. Зараз макет бурової вежі МакГарві можна побачити в музеї історії нафтової та газової промисловості. Святинею міста є греко-католицький костел Св. Анни, де зібрані частки мощів понад 700 святих. Кожна реліквія має документальне підтвердження автентичності від Ватикану. Село Нагуєвичі неподалік Борислава – батьківщина Івана Франка. Автентичної хати Каменяра не зберіглося, тому все відновлювалося тільки на початку 1980-х – від власне хати до кузні, де колись працював батько письменника. Через вулицю збудовано великий музей з розширеною експозицією про життя Франка. Біля музею стоїть один з найоригінальніших пам’ятників Франку, на якому зображено не тільки Каменяра, а і інших геніїв світової літератури, яких він перекладав. Невеличке село Рихтичі здивує тим, що біля церкви, яка колись була костелом, стоїть триметрова копія одного з найвідоміших монументів планети – фігури Христа з Ріо-де-Жанейро. Вона є авторською реплікою бразильського оригіналу. Річ в тім, що автор статуї в Ріо - поляк Поль Ландовський (1875-1961), був добрим знайомцем господаря Рихтичів. Нарешті, нас чекають скелі Тустані та село Урич, які слід розглядати в єдиному комплексі. Тустань - місце давніх язичницьких культів, оборонний вузол на шляху до карпатських перевалів, поєднання природньої моці та людської винахідливості. В тутешньому музеї віртуально відтворили фортечну забудову усіх історичних періодів, є можливість навіть «політати» над нею, вдягнувши спеціальні окуляри. На самих скелях обладнано сходи та переходи, створено оглядові майданчики з відповідними стендами. До музейного комплексу входить і бойківське село Урич, з незвично сучасним за концепцією музеєм локальної історії та етнографії «Хата у Глубокім». В цій автентичній бойківській хаті ми спочатку бачимо умовне родове дерево мешканців Урича, їхні світлини, а далі поступово знайомимося зі світом предметів, побутом. А завдяки ретельно проробленим інформаційним стендам-довідникам, можна дізнатись, які будинки та будівлі в Уричі є старовинними та зберегли автентичні риси, які – перебудованими, а які – збудованими без жодних натяків на бойківську традицію. З повним текстом статті можна ознайомитися тут: http://kontrakty.ua/article/149146
