Прикарпаття, храм, церква, садиба, костел, монастир, водоспад, Івано-Франківщина, Івано-Франківська область, пінзель, скульптор, піч, потоцький, манява, вулкан, мамонт, надгробок, міст
Івано-Франківська область: 7 цікавих місць для відвідин
Івано-Франківську область не можна вважати обділеною увагою туристів – адже саме ця земля є правдивою Гуцульщиною з усією її екзотикою, й популярним туристичним напрямком, особливо взимку, коли Буковель, Ворохта та Яремча перебирають на себе літні «повноваження» Одеси та морського узбережжя. Популярністю у гостей користуються також Галич, Коломия та Рогатин. Але ми в цьому фотонарисі та в статті, на основі якої його створено, пропонуємо вам дізнатися про інші цікаві об’єкти Прикарпаття. Першою атракцією області, з якою ми хочемо вас познайомити, є Ангелівська домна, яка стоїть в урочищі між селами Ясень та Гриньків. Побудували цю піч для лиття чавуну 1810 року на замовлення львівського греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича (1756-1814). Власне, на його честь і названа місцевість. На жаль, митрополит невдовзі помер, і вже 1818-го виробництво припинилося, бо виявилося доволі вартозатраним. Висота домни - 16 м, товщина стін сягає понад 3 м. Отвори в верхній та нижні частині слугували для нагнітання повітря за допомогою міхів, які приводило в дію водяне колесо. Воду підводили з річки по каналу, який також зберігся. Руду подавали по спеціально спорудженій доріжці, що стояла на риштованнях, засипаючи через верхній отвір. Понад 100 років піч та будівлі робітничого поселення навколо неї поступово руйнувалися, а остаточно всі споруди, окрім, власне, домни, знищила російська артилерія 1916 року. Тільки піч і залишилась сумною одиначкою стояти посеред урочища. Плани облаштувати тут промисловий музей і досі не реалізовані. В колишньому містечку Більшівці поблизу Галича стоїть розкішний бароковий монастир Кармелітського ордену, збудований у 1718-28 рр. Головний фасад костелу, освяченого на честь Благовіщення, скопійовано з італійських взірців. Велику цінність має збережений фресковий живопис. Ще одна цікава пам'ятка Більшівців – садиба Кшечуновичів, останніх господарів містечка до 1939 року. Садиба фактично зведена наново в 1920-х роках після руйнувань Першої Світової. Навколо неї – парк, а в центрі зберіглася певна кількість будівель, зведених Кшечуновичами в період 1910-30-х років. Напрочуд цікавим містечком є і Городенка, яка знаходиться у східній, низинній, частині Франківщини - на т.зв. Покутті. В середині XVIII ст. вона стала однією з улюблених резиденцій екстравагантного Миколая Базиля (Василя) Потоцького (1707-1782), більше відомого як фундатора Почаївського монастиря та господаря Бучача. Він у 1745-54 рр. фундував тут костел Зачаття Діви Марії, запросивши до архітектурних та скульптурних робіт двох великих майстрів – Бернарда Меретина та Іоганна Пінзеля. Пінзель, один з найбільш таємничих скульпторів барокової доби, саме у городенківському костелі отримав можливість максимально показати свій геній, створивши 33 скульптури, з яких 18 – для головного вівтаря. Вони стали найбільшими за розмірами творами майстра – їх висота сягала понад 3 метри. Його ж роботою вважаються й фігури грайливих янголят-путті, які також прикрашали вівтар. Практично усі вони достояли до середини 1980-х, коли їх наказав порубати на дрова завгосп ПТУ, яке містилося в комплексі колишнього монастиря. Однак частину розрубаних скульптур вдалось врятувати відомому музейнику Борису Возницькому – й саме вони зараз є основою колекції музею Пінзеля у Львові. В Городенці ж й досі стоїть, єдина з Пінзелевих статуй на Франківщині, Діва Марія на своєму первісному місці – колонні біля храму. В костелі вціліли й рештки стінопису. Є в Городенці і інший храм – греко-католицький, на честь Успіння Марії. Його Потоцький спорудив 1763 року на спокуту гріха вбивства такої собі Бондарівни – непокірної йому красуні з сусіднього села Чернятин. Окрім того, в Городенці є вірменський костел (1706 р.), і синагога, в який зараз знаходиться спортзал. Й, мабуть, найневідоміша пам’ятка Городенки - це триарковий міст над струмком Ямгорів, зведений також Потоцьким. Він - другий за віком в Україні (найдавніший – в Кам'янці-Подільському). Перемістимось тепер до села Манява. Воно відоме одразу декількома цікавинками. Перш за усе, це монастирський комплекс, закладений 1611 року як оборонний скит. Монастир доволі швидко «набрав вагу», отримав автономію в управлінні та підпорядкував собі понад 500 інших монастирів Західної України. 1785 року скит був закритий австрійським урядом. Відновлено монастир було тільки 1998 року. На той час зі старого ансамблю залишалася тільки надбрамна вежа-дзвіниця, яка зараз і є найстарішою частиною комплексу. Монастир належить ПЦУ, виглядає дуже охайно та ошатно. За 380 м від Манявського скиту лежить т.зв. Блаженний камінь – колишнє язичницьке святилище, і, як водиться, «місце сили» до нашого часу. З каменю тече вода, властивості якої прирівнюються до святої води у відомому місці паломництва у Франції – в Лурді. Ще однією цікавинкою Маняви є водоспади, найбільш відомий з яких, власне, Манявський (висота 17 м). Окрім нього, існують ще Мар'янчині водоспади на річці Кобила. До водоспадів від села йде довга, з декількома невеличкими переправами по каміннях, напрочуд живописна дорога. За 14 км від Маняви, в селі Старуня, діє грязьовий вулкан. Його унікальність є визнаною в усьому світі, але не за фактом існування (такі є і в інших країнах), а за речовинами та мінералами, якими він вибухає. Вперше вулкан проявився 1977 року після землетрусу у Румунії. Відтоді він постійно вивергає з 8 невеликих кратерів газ, воду, глинисту пульпу, а іноді нафту. До слова, деякі плоди виверження вулкану мають лікувальні властивості. Старуня також є палеонтологічним заказниом. Колись тут було солене озерце, що під шаром розсолу приховувало трясовину з окисленої нафти й озокериту. Мамонти та волохаті носороги потрапляли в це болото та гинули. Їхні забальзамовані рештки і почали знаходити тут з початку ХХ ст. Зараз рештки двох найвідоміших тварин – самиць мамонта та носорога – можна побачити в природознавчому музеї Львова. Наостанок поговоримо про два цікавих храми. Михайлівська церква в селі Чесники стоїть на околиці села, на пагорбі, де колись було язичницьке святилище: археологи вважають, що кам’яна платформа, на якій розташовано храм, є платформою цього капища. Архаїчні обриси церкви безумовно говорять про її оборонне призначення та побудову у ХІІ-ХІІІ сторіччях. На жаль, всередині все заставлено напівзотлілими риштуваннями від припиненої реставрації ще початку 1990-х. Біля церкви є невеличкий цвинтар, головним пам’ятником якого є вартісний монумент епохи класицизму – надгробок господарів села, магнатів Хржановських, померлих за тамємничих обставин протягом 1826 року. А церкву Св. Василя в селі Черче побудували 1733 року. Хоча є припущення, що вона є старшою цієї дати, та була перенесена з якогось іншого місця. В радянські часи їй дуже пощастило – тут зробили музей побуту, тому навіть реставрували. Архітектура храму нетипова для регіону, бо відноситься до бойківського стилю. Можливо, це обумовлено тим, що працювали на будівництві саме бойки, які і поставили доволі неблизько від рідних земель такий храм. Іконостас також автентичний - XVIII ст., з дещо зміненим порядком розташування ікон та відсутністю традиційного розп’яття зверху. З повним текстом статті можна ознайомитись тут: http://kontrakty.ua/article/145985
