Быт крымских татар до депортации: кофе, базары и ремесла
Хотя советская власть, установленная в Крыму в конце 1920 года, жестко расправилась с политическим движением крымских татар, культура народа в целом не пострадала. Даже больше – на 20-е годы ХХ века приходится кратковременный расцвет крымскотатарского общества, по крайней мере, той его части, что пережила репрессии и голод 1921-1923 годов. Крымские татары к этому времени уже уступали русским первое место по численности в Крыму, но все равно составляли 26% жителей полуострова. Государственными языками в Крымской АССР были русский и татарский, проводилась политика «татаризации», крымские татары занимали высшие руководящие должности в республике. Активно продвигалось изучение крымскотатарской археологии и этнографии. Выходили научные работы и сборники материалов – пронизанные советской идеологией, но полные важных фактов. Но в 30-е годы советская власть развернула борьбу с национальными элитами, оставившую крымских татар почти без интеллигенции. В 1944 году произошла депортация, а в начале 50-х появилась новая концепция истории Крыма, в которой не было места изучению коренного народа. Именно поэтому сделанные в начале века записи и фотографии имеют непреходящее значение для истории крымских татар. Каким был традиционный быт крымскотатарского народа?
Девушки в праздничных нарядах. Бахчисарай, 1920-ые. Крымские татарки сплетали волосы в тонкие косички. На голову надевали бархатную шапочку, вышитую золотом или серебром, иногда украшенную мелкими монетами
Продавец фасоли. Бахчисарай, 1920-ые. Фасоль входила в состав блюд во всех районах Крыма. Можно было приготовить мясной суп со стручками зеленой фасоли, заправленный кислым молоком, лапшовый суп с отварной фасолью или просто подать фасоль с лапшой
Кожевенник. Бахчисарай, 1920-ые. Скотоводство составляло основу сельского хозяйства крымских татар – кроме мускульной силы, мяса, молока и шерсти, скот давал и кожу. В Бахчисарае и Карасубазаре в 20-х годах насчитывалось до 40 кожевенных производств
Приготовление кофе. Бахчисарай, 1920-ые. Кофе – основополагающий элемент не только крымскотатарской кухни, но и культуры в целом. Для его приготовления пользовались ручной кофеваркой, в каждом доме на столе стоял кофейник. К кофе предлагали халву, а также разнообразные варенья. В конце XIX века в Бахчисарае было 62 кофейни
Прядильщица, 1920-ые. Женскую одежду составляли широкие и длинные, ниже колен, рубашки, длинные платья с широкими рукавами, а также цветные шаровары. Верхнюю одежду составлял плотно обтягивающий кафтан с узкими рукавами. Поверх кафтана носили короткую шубу. При выходе из дома надевалась накидка
Житель Бахчисарая, 1920-ые. Мужчины покрывали голову низкой барашковой шапкой, тюбетейкой или феской. Рубаха с широкими рукавами заправлялась в широкие суконные шаровары и подпоясывалась широким кушаком. Поверх рубахи надевали короткий жилет с пуговицами, а сверху – длинный кафтан
Вышивальщица. Бахчисарай, 1920-ые. Крымскотатарские одежду, обувь или текстиль невозможно представить без вышивки. Орнаменты различались по регионам – в вышивках Восточного Крыма заметны рыбы и лодки, степь отдавала предпочтение бордовому цвету. На Южном берегу изображали водоросли, преобладали сиреневый, фиолетовый и белый цвета
Прядильщица, 1920-ые. Самую известную крымскую легкую ткань – «атма» – делали из хлопка и льна. Работали вручную – такие прялки были в каждом крымскотатарском доме. Ткани шли на одежду, покрывала и полотенца. Если прядение было чисто женским делом, то ткачеством занимались и мужчины-ремесленники, объединенные в цех «безазы»
Лавка шорника. Бахчисарай, 1920-ые. Коневодство играло колоссальную роль в крымскотатарском обществе, а лошадям всегда требовалась сбруя. В период Крымского ханства «столицей» шорников был Карасубазар
Огородник, 1930-ые. Огородничество в Крыму из-за климата никогда не имело товарного масштаба, но овощи для собственного употребления выращивались. В крымскотатарской кухне есть место как стандартным салатам с капустой, огурцами и морковкой, так и эксклюзивным блюдам. Например, бывают голубцы с виноградными листьями, капустой или перцем. Также овощи добавляют в бараний суп (лагман)
Кожевенник. Бахчисарай, 1920-ые. Обувь делали из кожи. Мужчины носили постолы, башмаки без голенищ и сапоги с подковами. Женщины зимой дома носили сапожки, летом – расшитые туфли без задников с острыми носками. В торжественных случаях носили шитые золотом туфли
Мастерская медника. Бахчисарай, 1920-ые. Обработкой цветных металлов занимались медники. Из покрытой оловом меди делалась домашняя утварь, из латуни – ритуальные сосуды и люстры для мечетей. Из латунных и железных деталей собирали кофемолки
Дом в Бахчисарае, 1920-ые. Существовали четыре главных типа крымскотатарских домов: городской одноэтажный (как на фото), двухэтажный предгорный, одноэтажный степной (из обмазанного глиной плетня или кирпича), а также одноэтажный южнобережный, сделанный из камня
Сельский дом. Юго-Западный Крым, 1920-ые. Стандартный интерьер главной комнаты включал открытый камин с дымоходом и подвешенный к нему на цепи казан. Вдоль стен стояли низкие диванчики с матрацами и подушками, рядом – столики. Для украшения стен использовались многочисленные полотенца, а для пола – ковры
Жители села. Степной Крым, 1920-ые. В крымской степи скотоводство сочеталось с земледелием. Начало сева, время снятия урожая в общине происходило в один день и определялось советом старших. Пословица крымских татар «косить – раскачиваться, жать – приседать, а вот на яйле только сыр прессуют» означала, что труд земледельца считался более тяжелым, чем труд скотовода
Уличный торговец. Бахчисарай, 1920-ые. Большинство ремесленников сами продавали изготовленный ими товар в собственных лавках, но крымский город невозможно представить без базара. Существовала и разносная торговля – коробейники, обвешанные ожерельями, цепочками, платьями, чубуками и другими предметами ходили по городским улицам
Вход в Зынджырлы-медресе. Салачик, 1920-ые. Одно из первых и наиболее крупных медресе – мусульманских высших школ – построили в Солхате еще в XIV веке, но оно не дожило до наших дней. Самым известным и единственным уцелевшим в Крыму было открытое в 1500 году Зынджырлы-медресе. В 1917 году на его базе открыли педагогический институт
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3476
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
