Рабочее место на улице: будни неофисных сотрудников
Что объединяет монтажников-высотников, стихийных торговцев у метро и дворников? Как минимум то, что все они работают на улице. Фотограф Юлия Полунина решила задокументировать необычные рабочие места. Для офисных служащих «рабочие условия» ассоциируются с понятными вещами: 8-часовой рабочий день с перерывом, командировочные и надбавки за переработку, правильно обустроенное место. На производстве и в сфере услуг все сложнее: кому-то приходится работать посменно, у других вместо рабочего стола — пространство за парикмахерским стулом и фартук с карманами для инструментов. Но есть люди, которые работают буквально «где получится» или «куда пошлют» — раздают листовки у метро, торгуют с рук или развозят документы. Кто-то занимается этим незаконно; по отношению к другим закон нарушает работодатель. Зачастую они защищены государством меньше, чем «обычные» работники. Юлия Полунина — фотограф из Симферополя, живет в Киеве. Изучала фотографию у Александра Ляпина и Романа Пятковки. В 2015-м стала «Фотографом года» в Украине с работой «Баррикада». Член Украинской фотографической альтернативы. — В этой серии я снимаю людей, которые работают на улице. Их место работы незаметно и не воспринимается как классическое место — за столом в офисе или на производстве. Часть моих героев работает на улице легально, часть — нет. Это проект-документация, проект-исследование — в том числе о том, какой отпечаток накладывает улица на лица, одежду, язык тела. Я начала снимать проект случайно — когда делала несколько снимков на новый фотоаппарат Fujifilm, который хотела продать (в итоге не стала). Среди этих кадров была одна из первых фотографий «Рабочего места» — уснувшая женщина с цветами. Я долго рассматривала, как стоит стол, на каком расстоянии стоят бутылки с водой, как расставлены цветы — элементы, которые сформировали ее рабочее место. Мне захотелось дальше фиксировать людей в работе, фотографировать их рабочее место. Я совсем не думала тогда о том, обычное у них рабочее место или нет. Позже, когда я начала выкладывать фотографии из этой серии, знакомые стали мне говорить, что я снимаю людей с нетипичным рабочим местом. В основном эту мысль я слышала от тех, кто работает в офисе, — работа на улице им кажется далекой от нормы. Фотография с женщиной, убирающей снег, для многих стала откровением: место, которое она убирает, и есть ее рабочая территория, «мигрирующий офис». Я поняла, что для большинства людей те, кто работает на улице, или незаметны, или не ассоциируются с работающими людьми. Я не то чтобы открываю Америку, но хочу дать другой взгляд на рабочее место: оно может быть динамичным, может собираться из коробок, может существовать всего пару часов или даже минут. Любой забор, палка, стена могут стать его частью. Первые два года я снимала в основном торговцев. Это были случайные люди, я не искала их, а фотографировала тех, кто встречался на пути. Сегодня у меня другой подход: я составила список тех, кто работает на улице, и выискиваю их. Сейчас я в поиске могильщиков и полицейских на площадях. Недавно я начала фотографировать проституток. Я заметила, что они стоят вдоль проспекта в местах с разным освещением. Те, кто стоит на освещенном участке, как правило, носят очень короткие шорты или юбки, громадный вырез, ботфорты, прическу «дива». Когда к таким девушкам подъезжает машина, они предлагают себя с кокетством, ужимками, деланым стеснением. Те, кто стоит в менее освещенных местах, выглядят как обычные девушки — часто в спортивных костюмах, — а их общение с клиентами похоже на деловой разговор; их язык тела более сдержанный. Самый заметный отпечаток, который на людей накладывает улица, — это глубокие морщины и загорелая кожа даже зимой. Лица становятся грубыми: погода как бы обтесывает их. При этом такие люди более выносливые, будто с броней. Эта бронь не только визуальная — большое количество одежды, — но и внутренняя, ее видно в том числе по движениям. Даже если утром ты привел себя в порядок, после целого дня на солнце или ветру внешний вид не очень опрятный: прическа растреплется, макияж поплывет, вещи и обувь испачкаются. Потому многие думают, что люди, работающие на улице, неаккуратные и ходят в старье. Но это не так — я заметила, что у них есть своя мода. В тренде большие теплые вещи и обувь на толстой подошве. Чтобы меня не заметили, я снимаю на маленький Fujifilm X100S, который иногда прячу под шарф. Для меня это очень важно: когда человек замечает, что его фотографируют, он меняется, начинает позировать или бояться. А я хочу, чтобы все было максимально документально. Люди всегда начеку и, как правило, агрессивно защищают «свою территорию», если заметили меня. Как-то в момент, когда я снимала и вся была в работе, женщина ударила меня кулаком в спину, начала толкать меня и кричать. Пятью минутами раньше я сфотографировала, как она продает косметику и «елки», собранные из веток сосны. Она требовала удалить снимки: за нелегальную продажу сосен и елок можно моментально получить довольно большой штраф. Я ответила, что удалила бы фотографии, если бы она попросила (как всегда делаю), но поскольку она подняла руку, то не стану. С проститутками была легкая потасовка, но тут я сама виновата: решила с ними пообщаться и попросила попозировать за деньги. Они предложили мне интимные услуги, но наотрез отказались фотографироваться — даже со спины и без лиц в кадре. Я попробовала их уговорить, но они разозлились, и я не стала их больше беспокоить. Поэтому фотографий с проститутками пока нет в проекте — но я надеюсь снять некоторых из них со спины и добавить. Мои герои очень разные. Мне очень запала в душу одна из проституток — я видела ее несколько раз, всегда в паре с кем-то. На ней постоянно одна и та же одежда: кожаная куртка, спортивные штаны с вытянутыми коленями и угги. Когда подъезжает автомобиль, она очень напрягается и не общается с клиентом — это делает напарница. Если клиент уезжает, не договорившись, она как бы выдыхает, на ее лице появляется улыбка. Я не знаю, что вынуждает ее там стоять, но не могу перестать думать о ней. Недавно я узнала, что одна из моих героинь, кроме того, что продает продукты, подпольно толкает траву и самогон — самое печальное, даже детям. Когда об этом стало известно людям, которые живут рядом, были разборки. Не так давно я полгода прожила в Дубае и сделала там пару кадров. Из моего окна было видно объездной круг, в котором много зелени и пальм. Несколько раз в неделю туда привозили садовников-индийцев, которые должны были приводить все в порядок. Их привозили в семь утра, они работали пару часов, а когда солнце начинало печь, ложились под пальму спать — на весь день, пока в пять часов вечера за ними не приезжал фургон. Иногда их сон нарушал прораб, который наведывался с проверкой, но после они снова укладывались спать.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 447
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 752
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1587
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2944
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2939
