13.11.2019
— США — maxim-nm.livejournal.com — 33577 США, армия
Как живет армия США
Украинец Александр Святов выиграл грин-карт и уехал в США, теперь он служит в пехоте американской армии по контракту — в американскую армию принимают иностранцев, и уже через год службы вы можете получить американское гражданство и множество льгот. Про свои приключения Саша рассказывает на ютуб-канале а также в телеграме. Для начала немного о том, что из себя представляет армия США. Первое и самое важное — в армии США не существует никакого призыва, абсолютно все военнослужащие являются контрактниками. Фразу "закосить от армии" для американца вы просто не переведёте — туда идут только те, кто на самом деле этого хочет (чаще всего — мечтает с детства), а медкомиссии не стараются забрать в армию всех кривых да больных, а наоборот — стараются найти у вас всевозможные болячки, чтобы не пустить в армию. Второй момент, который отчасти вытекает из первого — в армии США совершенно нет дедовщины и произвола. Да, офицеры (и в особенности сержанты) достаточно жестко общаются с солдатами (особенно на первой ступени обучения) — приучая к тяготам армейской жизни, но никто никогда не будет унижать ваше достоинство, а сержант никогда не поручит сделать что-то (например, комплекс физических упражнений), чего не может сделать сам. Рядовые же солдаты находятся на равных правах и стараются всячески поддерживать друг друга. Более того — обучение в целом считается успешным только в том случае, если из солдат удалось сколотить команду. И третье — армия США содержится на деньги демократического общества, интересы которого защищает — и поэтому полностью отчитывается перед тем самым обществом о том, на что тратятся налоги людей. Ситуация, чтобы солдат кормили гнильём или выдали плохую некачественную форму — в США невозможна в принципе, потому что это тут же станет широко известно, и все виновные понесут наказание за коррупцию. Впрочем — этого никто и не пробует делать.
За свою службу в американской пехоте обычные рядовые получают ежемесячную зарплату в размере около $1800-$1900. Еда, проживание, армейская одежда — всё за счёт армии США и американских налогоплательщиков. По словам Александра, за вычетом мелких трат на всякие дополнительные нужды, в месяц получается откладывать по $1000-$1500 чистого заработка. А теперь давайте посмотрим на фотографии.
Все солдаты Третьей пехотной дивизии армии США, которые не имеют собственного жилья, живут в так называемых армейских бараках
Это очень аккуратно и красиво построенные кирпичные здания, где у каждого военнослужащего есть отдельная комната
Армейский барак, перед которым расположена баскетбольная площадка. Территория аккуратная, её убирают специальные службы, но и солдаты стараются не запускать и не замусоривать территорию — за этим следят назначенные дежурные
Недалеко от бараков на территории части располагается автостоянка, на которой можно увидеть автопарк американских солдат
Коридоры внутри барака. За каждой такой дверью размещается нечто вроде небольшой квартиры для двух человек — в прихожей-холле есть общая кухня и санузел, а также две отдельные комнаты, в каждой из которых живёт по одному военнослужащему
Комната, в которой живёт Александр. Компьютерный стол и кресло, кровать, тумбочка, обычный стол, есть также ещё пару шкафов, которые не попали в кадр. Комната довольно просторная — метров 16 квадратных, и по общему убранству напоминает недорогой отель. По желанию солдаты могут докупать себе мебель и остальное
В части есть несколько классных спортзалов, в которых солдаты поддерживают свою физическую форму — вот один из крытых спортзалов, в дальней части которого можно увидеть баскетбольную площадку, а на переднем плане — зону для силовых тренировок со штангами и гантелями
Зона для кардио-тренировок — беговые дорожки и велотренажёры. Дорожек много, чтобы все желающие могли разместиться. Чтобы бегать было интереснее — перед дорожками висят большие плоские телевизоры — бегаете и включаете фоном любимый канал. Нужно упомянуть и о том, что в армии США абсолютно всем можно пользоваться мобильными телефонами и фотоаппаратами — за исключением некоторых типов учений
Раздевалка в спортзале
Скалодром в холле, на котором отлично отрабатываются навыки альпинизма
А это — крытый бассейн
Душевые и туалеты
Помимо крытого спортзала — для тренировок солдат в части есть ещё и крупная воркаут-площадка, где можно заниматься в хорошую погоду. А ещё прямо в части есть красивый канал и беговая дорожка, где можно бегать кроссы
Столовая в Третьей пехотной дивизии, в которой служит Саша — без преувеличения похожа на кафе в хорошем пятизвёздочном отеле с системой «всё включено»
Солдаты питаются по системе «шведский стол» — каждый берёт поднос и набирает всё что хочет, выбор очень большой. Есть даже деликатесы, вроде клешней краба. Всё это разумеется бесплатно — солдат кормят за счёт армии, из зарплаты за питание в столовой ничего не вычитается
На десерт есть множество сладостей, пирожных и фрукты/ягоды
Есть даже вот такие огромные торты. Иногда, к всяким национальным праздникам местные кондитеры пекут торты с символикой США или американской армии
Кофе и десерт американского пехотинца
Несколько примеров армейских обедов
Жареная курица, паровые овощи, салат и что-то на десерт
Ещё один обед — отлично приготовленное мясо, запечённый картофель, салат из свежих овощей, десерт. Как видно — всё отлично сбалансировано по белкам/жирам/углеводам
Пример завтрака — свежесваренная каша с йогуртом, чашка голубики, тарелка нарезанной дыни, сладости и кофе
Ещё один завтрак
Перекус
Ужин
Возможно, от предыдущих фотографий у вас сложилось представление об армии США как о месте, где солдаты только отдыхают, время от времени бегая на турнички да питаясь всякими разносолами. Это не так — служба в американской армии это достаточно сложная работа, где от солдат требут очень многое. Прежде всего, уже на этапе первой ступени обучения из солдат стараются сделать команду
Затем — от солдата требуется максимально хорошо и полно изучить свою военную специальность, а также изучить и отработать все необходимые военные навыки
Учений очень много, Александр выкладывает много видео на своем канале, и кажется что пехота США изучает вообще все военные навыки, которые только есть в сухопутных войсках — длительные марш-броски и многодневные полевые учения (в том числе и ночные), отработка навыков зачистки зданий и десантирования, стрельбы из вообще всего, что только может стрелять и прочее подобное
До службы в армии США Александр служил в украинской армии и говорит, что ни одна из постсоветских армий, включая всевозможные секретные и сверхсекретные спецназы не сравнится по качеству подготовки с обычной американской пехотой. Только на одном полевом выезде Саша и его товарищи (5-6 пулемётчиков) отработали по целям 19 тысяч патронов — изучая и отрабатывая различные навыки стрельбы
Коробки с патронами на учениях. Кстати, все гильзы после учений собираются самими солдатами и сдаются на переработку
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1285
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3480
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3544
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3627
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3937
