Пять лет в оккупации: репортаж из захваченного Донецка
Украинские «Богданы» и дешевая водка. Аэропорта нет, вокзал и гостиницы не принимают. Окна, разбитые еще в первый год войны, остаются заколоченными. Каждая вторая витрина сдается в аренду. И во всем этом городе, который совсем недавно был чуть ли не самым богатым в стране, единственное финансовое учреждение — «Центральный республиканский банк ДНР». Но улицы его отнюдь не пусты, жизнь хоть и не бьет ключом, однако ж вполне мирная. А многие дети, которые родились уже в военное время, вот-вот пойдут в школу… Корреспонденту «Думской» Ивану Леонтьеву удалось побывать в оккупированном Донецке и узнать, как и чем живет его население.«На самом деле, если вы не светились под своим именем в публичном пространстве и не воевали, попасть туда не так трудно. Поезд, потом автобус до украинского «нулевого» блокпоста, серая зона и снова КПП. Очередей нет. Но, говорят, раз на раз не приходится. Конечная — донецкий автовокзал «Южный». Только так сюда и можно доехать. Железнодорожный вокзал не принимает. Аэропорт разрушен. Прилегающий к нему район (поселок шахты «Октябрьской») — частный сектор, куда попасть можно только пешком. Транспорт туда не пускают. Последний раз я был в Донецке год назад. То, что было разбито и разрушено, так и осталось руинами. Окна — в фанере. Заколочены двери. Не везде, конечно. Есть места, куда «не попало». Но сам факт, что не восстанавливают, показателен. Маршрутка от автовокзала (одного из двух оставшихся) до центра Донецка забита с самой конечной. Проезд — 10 российских рублей (5 грн). В прошлом году был по восемь. Транспорт вполне «цивильный» — «Богданы», «Исудзу». Украинского производства. Довоенного. Троллейбус и трамвай продолжают работать. Проезд дешевле, чем в Одессе, — 3 рубля (1,5 грн). Школы, садики и вузы (точнее то, что от них осталось после бегства части преподавателей в начале войны) тоже работают. А в Филармонии билеты раскуплены на месяц вперед. И цирк открыт. Какова она - жизнь в оккупации, рассказывает дончанка Екатерина: «Жизнь, конечно, возвращается в привычное русло, но довоенный уровень, конечно, пока не достигнут. К примеру, возле нашего дома на Артема всегда был супермаркет большой, «Амстор». И если в прошлом году там работала всего одна касса, это на весь магазин: людей никого не было, — то в этом году его вообще закрыли. Много магазинов закрыто, через один — «аренда», «аренда». Некоторые просто, без вывесок и объявлений — закрытые рольставни. Гостиницы и крупные бизнес-центры тоже многие закрыты». Банк – один-единственный. Ему и принадлежат все обменники. Курс рубля к гривне: 2,35 — покупка, 2,47 — продажа. «Кило редиски в супермаркете — 40 рублей, десяток яиц - 50, литр молока — 35», — продолжает Екатерина. Минимальная пенсия — 3200 рублей. О зарплате нам поведал санитар Валентин. Он работник больничного отделения травматологии: «Мои полторы ставки — это 7000 рублей. Я - санитар. У врачей с квалификацией — побольше. Но все равно, таким цифрам никто, естественно, не рад», — говорит мужчина. И сетует — сигареты, хоть и дешевле, чем по ту сторону фронта, но ужасного качества. Пачка залипушного «Винстона», например, стоит 23 рубля. Оригинального нет. Самая дешевая поллитровая бутылка водки — 90 рублей. Жителям Донецка предлагается к просмотру три местных телеканала. Вот только их никто не смотрит, говорит пенсионер Иван Андреевич: пропаганды в разы больше, чем даже по российскому ТВ. «Они показывают другую реальность — о процветающей молодой республике, и все такое… — рассказывает он. - В эфире, естественно, никакой Украины». Российский паспорт, особенно в свете последних кремлевских инициатив, желающих получить много: это возможность выехать в более благополучную Россию, устроиться там на работу или учебу. «Очереди целые. Но стоит это 3500 рублей за один документ. А если семья? А нам, пенсионерам, и одной пенсии не хватит. Голодать что ли месяц? К тому же для получения российского паспорта нужен паспорт ДНР, а он есть далеко не у всех», — объясняет Иван Андреевич. По его словам, до войны в Донецке проживал почти миллион человек. Сегодня, по самым оптимистичным подсчетам, их меньше 600 тысяч (а есть данные, что и 400 тысяч не наберется). Очень многие проукраински настроенные горожане уехали на «большую землю». Значительная часть оставшихся дончан, утверждает пенсионер, уже психологически «отпочковалась» от Украины, они не считают себя причастными к ней. «Пять лет ведь прошло. Морально мы живем уже в другой стране. Дети скоро в школу идут, которые родились, когда все началось. Народ живет в другом пространстве. Номера на машинах другие, другие деньги», — говорит он. Однако, какое-то количество проукраинских остается, несмотря ни на что. Они не высказывают публично свою позицию – здесь это крайне опасно (это в остальной Украине можно вести пророссийскую пропаганду без особых последствий), — но они есть. Кто-то собирается на кухнях, как советская интеллигенция, кто-то отводит душу под псевдонимом в интернете, а некоторые действуют. Насчет партизанской борьбы не скажу: слухи ходят разные, но точных данных у меня нет. Однако по ночам на стенах города регулярно появляются надписи соответствующего содержания. В общем, Донецк, несмотря ни на что, остается Украиной, пускай и оккупированной ее частью, а значит, надежда есть. Мы победим!».
Донецкие коммунальщики по-прежнему на уровне: в центре очень чисто
Местами даже велодорожки есть
Народ не голодает, но цены в среднем выше, чем в неоккупированной Украине, а зарплаты и пенсии ниже
Памятник Кобзону
Пустующая Донбасс-арена
Фотографий немного: здесь не очень любят людей с камерой
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1309
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3495
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3559
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3640
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3950
